ВІРШІ 40-41
віуддга кевала джна
пратйак самйаґ авастхітам
сатйа пӯрам андй-анта
нірґуа нітйам адвайам
ше віданті мунайа
пранттмендрійай
йад тад евсат-таркаіс
тіродгійета віплутам
віуддгам — без тіні матерії; кевалам — чисте і досконале; джнам — знання ; пратйак — всепронизуючу ; самйак — у повноті ; авастгітам — утверджену ; сатйам — істину ; пӯрам — абсолютну; анді — що не має початку; антам — і не має кінця; нірґуам — що не має матеріальних якостей; нітйам — вічну; адвайам — що не має суперників; ше — Нарадо, великий мудрецю; віданті — тільки вони можуть зрозуміти; мунайа — великі мислителі; пранта — вмиротворені; тма — душа; індрійа — чуття; ай — що знайшли притулок; йад — тимчасом як; тат — це; ева — безперечно; асат — безґрунтовними; таркаі — доказами; тіра-дгійета — зникає; віплутам — перекручена.
Бог - Особа чистий від будь - яких домішок матеріальної скверни. Він — Абсолютна Істина, уособлення повного і довершеного знання. Він пронизує все, Йому немає ні початку, ні кінця, і ніхто не може бути Йому суперником. О великий мудрецю Нарадо, великі мислителі на силі пізнати Його, тільки коли повністю звільнились від матеріальних бажань і захищені вмиротвореністю чуттів. Натомість бездовідні розумування все спотворюють, і Господь зникає з-перед наших очей.
ПОЯСНЕННЯ: З цього опису видно , що Господь стоїть окремо від Своєї трансцендентної діяльности у минущих матеріальних творіннях. Філософи майаваді обстоюють, що, коли Господь приходить у Своїх втіленнях, Він влягає скверні, приймаючи матеріальне тіло. Однак немає жодних підстав нав’язувати Господу якісь матеріальні впливи і цей вірш повністю спростовує такі вигадки, пояснюючи, що Господь незаймано чистий за будь-яких обставин. За філософією майавади духовну душу називають джіва поки вона вкрита невіглаством, а звільнившись від такого невігластва, або незнання, вона розчиняється в безособистісному бутті Абсолютної Істини. Але тут сказано, що Господь вічно уособлює повне і досконале знання. У цьому полягає особливість Господа — незмінна свобода від матеріальної скверни. Це відрізняє Господа від звичайних індивідуальних істот, піддатливих впливові невігластва і матеріальному самоототожненню, що його накидає невігластво. У Ведах сказано, що Господь віджнам нандам — сповнений знання і блаженства. Зумовлені душі ніколи не слід рівняти до Нього, бо вони схильні влягати скверні. Хоча, звільнившись, жива істота поєднується з буттям, якісно однаковим із буттям Господа, її відрізняє від Господа схильність осквернятись, якої ніколи не має Господь. У Ведах сказано: уддгам аппа- віддгам — індивідуальна атма занечищує себе гріхом, але Господа гріх ніколи не торкається. Господа порівнюють до сонця з його могутністю. Сонце настільки могутнє, що його не може заразити жодна скверна. Навпаки, своїм промінням воно само знезаражує будь-який бруд. Так само, Господь ніколи не оскверняється гріхом, навпаки, стикаючись із Господом, очищуються грішники. Господь всепронизуючий, як сонце, і тому в даному вірші вжито слова пратйак. Немає нічого, що не охоплювали б Господні енерґії. Господь присутній у всьому і охоплює все, не зазнаючи впливу дій індивідуальних душ. Тому Він безмежно великий, а живі істоти — безмежно малі.
У Ведах сказано, що не існує нічого попри Господа і всі в своєму існуванні залежать від Нього. Він — джерело життєвої енерґії кожного, Він — Верховна Істина усіх основоположних істин. Він — джерело достоїнств та багатств кожного, і тому ніхто не може зрівнятися з Ним у багатстві. Сповнений усіх щедрот: багатства, слави, сили, краси, знання і зречення, — Він, безперечно, є Верховна Особа. А що Він особа, то має багато особистісних якостей, хоча Він трансцендентний до матеріальних якостей. Ми вже обговорювали вислів іттга-бгӯта-ґуо харі (Бгаґ. 1.7.10). Його трансцендентні якості такі привабливі, що зачаровують навіть звільнених душ (атмарам). Проте, посідаючи всі особистісні якості, Господь разом з тим всемогутній і нічого не мусить робити — за Нього все роблять Його всемогутні енерґії. Це підтверджують ведичні мантри: парсйа актір вівідгаіва рӯйате свбгвік джна-бала-крій ча. З цього всього випливає, що Він має певну духовну форму, неприступну матеріальним чуттям. Його можна побачити тільки тоді, коли чуття очищені відданим служінням (йам еваіша вуте тена лабгйа). Отже, між Господом та живими істотами, як не подивись, пролягає докорінна різниця. Як проголошують Веди, ніхто не може зрівнятися з Господом (екам евдвітйа брахма, дваітд ваі бгайа бгаваті). Господь не має суперників, Йому годі боятись когось іншого і Йому не може бути рівних. Хоча Він основа усіх інших істот, між ними та Господом існує суттєва різниця. Інакше не треба було б стверджувати в одному з попередніх віршів, що ніхто не може повністю пізнати Його таким, який Він є (на йа віданті таттвена). У даному вірші також сказано, що ніхто не може повністю усвідомити Господа, але тут згадано за якості, потрібні для того, щоб до певної міри пізнати Його. Пізнати Господа значною мірою можуть тільки пранта, Його бездомісні віддані. Річ у тім, що вони не бажають нічого в житті — єдино бути покірними слугами Господа. Натомість всі решта: філософи-емпірики, містики і корисливі трудівники — зрештою мають якісь бажання і тому не можуть заспокоїтись. Корисливі трудівники хочуть плодів своєї праці, містики — певної досконалости в житті, а філософи- емпірики прагнуть розчинитись у бутті Господа. Так чи так, а доки людина бажає задовольняти свої чуття, вона нездатна стати вмиротвореною, а зайві сухі розумування, з іншого боку, все спотворюють, віддаляючи нас від розуміння Господа. Одне що, дотримуючись засад аскетизму й покути, умоглядні мислителі можуть до певної міри пізнати безособистісний аспект Господа. Але вони не мають змоги усвідомити Його найвищу форму — Ґовінду. Тільки амалатмани, цілком безгрішні люди, можуть взятися до відданого служіння, як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.28):
йеш тв анта-ґата ппа
джанн пуйа-кармам
те двандва-моха-нірмукт
бгаджанте м дга-врат