ВІРШ 15

ПОЯСНЕННЯ: Історію порятунку вожака слонів, якого схопив за ногу в річці вищий силою крокодил, розповідає Восьма пісня «Шрімад-Бгаґаватам». Бог-Особа являє собою абсолютне знання, і тому між святим іменем Господа та Ним Самим немає різниці. Цар слонів, коли на нього напав крокодил, опинився у великій скруті. Звичайно слон сильніший за крокодила, проте у воді крокодил перевершує його на силі. У попередньому житті слон був великий Господній відданий, і тому завдяки своїй колишній праведності він зміг промовити святе ім’я Господа. У матеріальному світі страждає кожна жива істота, бо цей світ від природи влаштований так, що тут щокроку чигає якесь нещастя. Але той, хто має за плечима запас доброчесних дій з минулого життя, може стати на шлях відданого служіння Господеві. Це засвідчує «Бгаґавад- ґіта» (7.16). Ті, в кого за плечима неправедна діяльність, не в змозі взятися до відданого служіння Господу навіть за скрути. За це теж сказано у «Бгаґавад-ґіті» (7.15). На поклик слона Бог-Особа Харі відразу ж з’явився на спині Свого вічного носія, Ґаруди, і врятував слона.

Слон усвідомлював, які стосунки єднають його з Господом. Звертаючись до Господа, він назвав Його ді-пуруша, «відначальна особа, що насолоджується». І Господь, і живі істоти мають свідомість і тому здатні насолоджуватися, але первинний з усіх, хто насолоджується,    —    це Господь, тому що все створив Він. У сім’ї насолоджуються і батько, і його сини, однак серед них усіх батько насолоджується перший, а сини    —    другі. Кожен чистий відданий добре знає, що все у всесвіті належить Господеві і що жива істота може насолоджуватися будь-чим тільки так, як їй суджено волею Верховного Господа. Жива істота безсила навіть торкнутися чогось, що їй не визначено. Первинність насолоди Господа добре роз’яснено в «Ішопанішаді». Той, хто знає цю відмінність між Господом та собою, ніколи нічого не бере, не піднісши попередньо Господеві.

Звертаючись до Господа, слон називає Його акгіла-лока-нтга    —    Господь усесвіту, тим самим визнаючи Господа також і своїм господарем. Як чистий відданий Господа, слон заслуговував на порятунок від крокодила. До того ж Господь проголошує, що Його відданий ніколи не загине, тому слонова молитва про Господній захист була повністю доречна. І милосердний Господь одразу ж відгукнувся. Господь захищає всіх, однак насамперед Він захищає тих, хто визнає Господнє верховенство, замість бундючно заперечувати верховенство Господа чи проголошувати себе рівними Йому. Господь вищий над усіма. Чистий відданий розуміє цю відмінність між Господом і собою. Тому Господь насамперед дбає про Свого чистого відданого, бо той цілковито залежить від Нього. А тих, хто заперечує існування Господа, називаючи Богом себе, звуть асурами. Їм за захист служить обмежена сила, підпорядкована волі Господа. Господь вищий за всіх, і тому Його досконалість також неперевершена. Навіть уявою її ніхто не спроможний охопити.

Слон також назвав Господа тіртга-рава, «чия слава має силу місць прощі». Люди йдуть до святих місць прощі, щоб звільнитися від наслідків несвідомих гріхів. Але від усіх гріхів можна звільнитись, просто згадуючи святе ім’я Господа. Тому між Господом і місцями прощі немає різниці. Прийшовши на прощу до святого місця, можна звільнитись від усіх гріхів, але те саме благо можна здобути вдома чи будь-де, від самого звуку святого імені Господа. Для чистого відданого немає потреби вдаватись на прощу до святих місць. Він може позбутись наслідків усіх гріхів, просто щиро пам’ятаючи Господа. Чистий Господній відданий ніколи й не грішить, але весь світ просякнутий гріховністю, і тому навіть чистому відданому може трапитись ненавмисно згрішити в перебігу щоденного життя. Той, хто грішить свідомо, не гідний називатись Господнім відданим, але якщо чистий відданий чимось несвідомо згрішить, Господь, безперечно, врятує його, бо чистий відданий повсякчасно пам’ятає про Господа.

Святе ім’я Господа охарактеризовано тут словами раваа-маґала. Смисл їх у тому, що, просто слухаючи святе ім’я, людина отримує все можливе благо. В іншому місці « Шрімад - Бгаґаватам » сказано , що святе ім’я Господа є пуйа-раваа-кіртана. Інакше кажучи, просто слухати про Господа і вславляти Його    —    само по собі доброчесна діяльність. Господь сходить на Землю і, подібно до звичайних істот, бере участь у справах світу тільки для того, щоб Своїми діяннями породити оповіді, які люди могли б слухати. Більше Господу нічого робити в цьому світі, і Він нічого не зобов’язаний робити. Він приходить у цей світ зі Своєї безпричинної милости і робить, що Йому до вподоби. Веди та Пурани містять численні описи Його різноманітних діянь, і мета цих писань    —    пробудити в людях природне бажання слухати й читати про дії Господа. Проте нині цінний час людей здебільшого поглинають світські повісті та романи. Користи з такої літератури нікому немає, навпаки, ці твори без потреби збуджують розум молоді і ще більше підпорядковують людей впливу страсти й невігластва. Внаслідок люди потрапляють під ще більший гніт матеріальних умов. Цю саму схильність слухати й читати можна повернути собі на добро, якщо слухати й читати про діяння Господа. Це людині дасть всебічну користь.

З усього сказаного можна зробити висновок, що святе ім’я Господа і оповіді про Нього корисно слухати з усіх поглядів. Саме тому у вірші Господа названо нма-дгейа, «чиє ім’я гідне оспівування».