ВІРШ 24
йасм адд удадгір ӯга-бгайґа-вепо
мрґа сападй арі-пура харавад дідгакшо
дӯре сухн-матхіта-роша-суоа-дшй
ттапйамна-макарораґа-накра-чакра
йасмаі—кому; адт—дав; удадгі—великий Індійський океан; ӯга-бгайа — від страху; аґа-вепа — тілесний дрож; мрґам — дорогу; сападі — притьмом; арі-пурам — вороже місто; хара - ват — наче Хара ( Махадева ) ; дідгакшо — бажаючи спопелити ; дӯре — на великій відстані ; су-хт — близький друг ; матгіта — вболіваючи ; роша — у гніві ; су-оа — вогненно-червоними; дшй — такими очима; ттапйамна — згоряючи; макара — акули; ураґа — змії; накра — крокодили; чакра — коло.
У тривозі за розлученого з Ним близького друга [Сіту] Бог-Особа Рамачандра подивився на місто ворога [Равани] очима, червоними від гніву, наче у Хари [що хотів спалити небесне царство]. Великий океан, тремтячи від страху, розступився перед Господом, бо його жителі — акули, змії, крокодили — вже згоряли від жару вогненно-червоних очей Господа.
ПОЯСНЕННЯ: Богові-Особі притаманні всі почуття свідомої істоти, як і кожній іншій живій істоті, тому що Він — найвища, відначальна жива істота, верховне джерело усіх інших живих істот. Він ніт’я, найвищий вічний з-поміж решти вічних. Він — верховний і єдиний, а всі решта — залежні і численні. Численних вічних утримує єдиний вічний, отже, і вічні, і вічний однакові за природою. З цієї якісної єдности випливає, що всім вічним від природи притаманна повна гама почуттів. Відмінність між ними полягає в тому, що почуття найвищого вічного перевершують почуття залежних вічних своїм масштабом. Коли у Рамачандри від гніву почервоніли очі, ця енерґія так гріла великий океан, що мешканці вод стали знемагати від жару, а сам уособлений океан, тремтячи від страху, пропустив Господа до ворожого міста щонайлегшим шляхом. Імперсоналістів таке вогненне почуття в Господа пантеличить, бо на їхню думку досконалість повинна виявлятись у повному запереченні. Господь абсолютний, але імперсоналісти гадають, що Абсолют повинен відзначати брак гніву: гнів-бо, мовляв, скидається на матеріальні почуття. За вбогістю своїх знань вони не усвідомлюють, що емоції Абсолютної Особи трансцендентні до всіх матеріальних понять про якість чи кількість. Якби почуття Господа Рамачандри корінилося в матеріальній природі, хіба змогло б воно стурбувати цілий океан з його мешканцями? Чи можуть вогненно-червоні очі якої-небудь земної людини нагріти воду величезного океану? Ці чинники конче треба розглянути, коли заходить мова про особистісну й безособистісну концепції Абсолютної Істини. Як сказано на початку «Шрімад-Бгаґаватам», Абсолютна Істина — джерело всього, отже в Абсолютній Особі не може бракувати почуттів, відображених у тимчасовому матеріальному світі. Разом з тим, за природою свого впливу різні почуття Абсолюту — чи це гнів, чи це ласка — не відрізняються одне від одного. Сказати інакше, між цими почуттями, на відміну від матеріальних, немає різниці в цінності, тому що всі вони належать до абсолютної природи. Абсолюту безперечно ж не бракує таких почуттів усупереч уявленням імперсоналістів, що підходять до трансцендентного світу з матеріальними мірками.