ВІРШ 3

ПОЯСНЕННЯ: Повчання Господа Капіли Його матері Девахуті докладно переказано в Третій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (глави 25–32), і кожен, хто засновуватиме своє життя на цих настановах, здобуде звільнення так само, як і вона. Коли Господь повідав Арджуні «Бгаґавад-ґіту», той осягнув свою сутність, і понині кожен, хто йтиме стопами Шрі Арджуни, прийде до такого самого успіху, як і він. Писання призначені саме для цього. Вигадуючи якісь власні тлумачення, нетямущі люди, позбавлені розуму, вводять своїх послідовників в оману і прирікають їх на подальше ув’язнення у темниці матеріального існування. Натомість, просто дотримуючись настанов, які дав Господь Крішна чи Господь Капіла, понині можна дістати найвище благо.

У цьому вірші заслуговує на окрему увагу слово тма-ґатім, що тут означає «довершене знання про Всевишнього». Не можна задовольнятися, просто пізнавши якісну рівність Верховного Господа і живої істоти. Треба пізнати Господа тою мірою, якою тільки можливо з нашими обмеженими розумовими здібностями. Повністю пізнати Господа, як Він є, неможливо, навіть для таких звільнених особистостей, як Шіва чи Брахма, дарма й згадувати за інших півбогів чи людей цього світу. Але той, хто живе за принципами великих відданих і настановами писань, здатний значною мірою пізнати якості Господа. Його Господня Милість Капіла, втілення Господа, дав Своїй матері вичерпні настанови щодо особистісної форми Господа. Завдяки цьому Девахуті осягнула особистісну форму Господа і змогла піднятися на Вайкунтгалоку, на якій править Господь Капіла. Кожне втілення Господа посідає власну обитель в духовному небі, і Капіла теж має окрему планету Вайкунтги. Духовне небо    —    це не порожнеча. Воно сповнене безлічі планет Вайкунтг, і на кожній з них править Господь у якомусь із Своїх незліченних поширень, а чисті віддані, що населяють ці планети, живуть достоту так само, як і Сам Господь та Його вічні супутники.

Коли Господь сходить Сам чи у Своїх особистих довершених поширеннях, такі втілення називають втіленнями амша, кала, ґуна, юґа чи манвантара; а коли з Господнього наказу сходять Його супутники, такі втілення звуться шакт’явеша. Однак у кожному разі істинність усіх втілень засвідчено недвозначними твердженнями достовірних писань, а не вигадками користолюбних пустословів. Справжні Господні втілення, будь-якої з названих категорій, завжди проголошують, що найвища істина    —    це Верховний Бог-Особа. Безособистісна концепція верховної істини покликана лише відрізнити Господню форму від матеріальних уявлень про найвищу істину.

Живі істоти духовні за самою своєю природою    —    як і Сам Господь. Єдина різниця між ними полягає в тому, що Господь завжди зберігає становище верховности і чистоти, не забруднене скверною ґун матеріальної природи, а живі істоти тяжіють до оскверненого зв’язку з матеріальними ґунами добра, страсти та невігластва. Забруднення матеріальними ґунами можна змити знанням, зреченістю та відданим служінням. Вершина всього    —    це віддане служіння Господеві, а тому, безпосередньо виконуючи віддане служіння Господу, людина не тільки набуває потрібних знань з духовної науки, але також втрачає матеріальні прив’язаності. Таким чином вона досягає цілковитого звільнення і потрапляє до царства Бога, згідно з «Бгаґавад-ґітою» (14.26):

Навіть істота незвільнена може взяти безпосередню участь у трансцендентному любовному служінні Верховному Богові-Особі Господу Шрі Крішні або Його довершеним поширенням, як оце Рама чи Нарасімха. Тоді без надмірних зусиль відданий, відповідно до того, як він вдосконалює це трансцендентне віддане служіння, відчутно наближається до брахма-ґатім чи тма-ґатім, аж зрештою досягає капіласйа ґатім    —    обителі Господа. Обеззаражувальна сила відданого служіння така велика, що здатна знешкодити матеріальну інфекцію ще за цього життя відданого. На звільнення відданому не потрібно чекати до майбутнього народження.