ВІРШ 49
са рейасм апі вібгур бгаґавн йато ’сйа
бгва-свабгва-віхітасйа сата прасіддгі
дехе сва-дгту-віґаме ’нувіірйаме
вйомева татра пурушо на віірйате ’джа
са — Він; рейасм — усього сприятливого; апі — також; вібгу — повелитель; бгаґавн — Бог-Особа; йата — тому що; асйа — живої істоти ; бгва — ґун природи ; сва - бгва — чи власного одвічного становища; віхітасйа — виконання; сата — всієї доброї діяльности; прасіддгі — кінцевий успіх; дехе — коли тіло; сва-дгту — складене з елементів; віґаме — коли зникає ; ану — після того; віірйаме — покинувши ; вйома — небо; іва — як; татра — тоді; пуруша — жива істота; на — ніколи; віірйате — гине; аджа — бо ненароджена.
Бог-Особа — верховний повелитель усього добра, тому що плодами усього, що жива істота робить як у матеріальному, так і в духовному бутті, наділяє Він. Отже, Він — найвищий добродійник. Кожна індивідуальна жива істота ненароджена, тому навіть після розпаду тіла з матеріальних елементів вона існує далі, як і повітря, що містилось у тілі.
ПОЯСНЕННЯ: Жива істота не народжується і не вмирає. Як засвідчує і «Бгаґавад-ґіта» (2.30), жива істота не гине навіть з розпадом складеного з матеріальних елементів тіла. Доки істота живе у матеріальному світі, за всі її вчинки до неї приходять якісь наслідки, у наступному чи навіть цьому житті. У духовному житті Господь також наділяє її плодами у формі п’яти різновидів звільнення. Навіть імперсоналістові не вдасться злитися, як він прагне, з існуванням Усевишнього, якщо не буде Господньої милости. Це каже і вірш «Бгаґавад-ґіти» (4.11): Господь наділяє людину в цьому житті тим, чого вона хотіла. Живим істотам дано свободу вибору, а Господь наділяє їх відповідно до цього вибору.
Тому обов’язок кожної людини — віддано поклонятися Богові-Особі, і нікому іншому, хоч би чого людина прагла. Імперсоналіст, замість того, щоб філософствувати чи медитувати, може взятися прямо за практику відданого служіння Господу і таким способом легко досягнути бажаної цілі.
Однак відданих, на відміну від імперсоналістів, що хочуть злитися з духовним буттям, природно вабить можливість отримати товариство Господа. Врешті-решт віддані, прислухаючись до голосу своєї істинної природи, досягають мети своїх бажань і стають слугами, друзями, батьками, матерями чи коханими Господа. Віддане служіння Господеві складають дев’ять методів: слухати, оспівувати і т. ін. Вдаючись до цих нескладних і природних форм відданого служіння, віддані досягають найвищої досконалости, і їхні плоди незрівнянно вищі від злиття з буттям Брахмана. Тому відданим зовсім не рекомендовано пускатись філософствувати щодо природи Всевишнього чи силувано медитувати на порожнечу.
Однак не слід помилково думати, що після розпаду теперішнього тіла істота не матиме більше тіла, в якому можна було б особисто спілкуватися з Господом. Жива істота ненароджена. Вона не з’являється в час появи її матеріального тіла. Разом з тим, матеріальне тіло справді розвивається тільки за бажанням живої істоти. Отже, матеріальне тіло життєвою силою породжує духовна душа. Жива істота вічна і існує в тілі так само, як існує в ньому повітря. Повітря є і всередині тіла, і поза ним. Так само як з розпадом зовнішньої оболонки, матеріального тіла, повітря з нього існує далі, жива іскра, що була в ньому, теж існує далі. І відданий під наглядом Господа, найвищого добродійника, одразу отримує духовне тіло, яке пристосоване до форми його спілкування з Господом. Є чотири форми такого звільнення: саруп’я (коли істота отримує тіло як у Господа), салок’я (коли істота отримує змогу жити на одній планеті з Господом), саршті (коли істота володіє такими багатствами, як Господь) і саміп’я (коли вона спілкується з Господом на рівних).
Господь настільки милостивий, що, навіть якщо Його відданий не на силі остаточно очистити своє віддане служіння від матеріальних домішок, Господь дарує йому нагоду далі вдосконалюватись у наступному житті. Такий відданий народжується у сім’ї відданих або в заможних батьків, так що йому не потрібно боротись за виживання в матеріальному світі і він може остаточно очистити своє існування, а по смерті цього тіла одразу ж повернутись додому, до Бога. Це саме каже «Бгаґавад-ґіта».
Докладно це все описано у «Бгаґават-сандарбзі» Шріли Джіви Ґосвамі Прабгупади. Коли відданий приходить на духовний рівень, він залишається на цьому рівні вічно, за що вже йшлося у попередньому вірші.