ВІРШ 10

ПОЯСНЕННЯ: Тут, як і в «Бгаґавад-ґіті», стисло описано царство Бога, або природу Вайкунтги, яке звуть тріпад-вібгуті і яке втричі більше проти матеріальних всесвітів. Цей всесвіт, що містить мільярди зірок і планет,    —    один з мільярдів схожих всесвітів, зібраних докупи в межах махат-таттви. І всі ці мільйони й мільярди всесвітів разом узятих становлять лише чверть загального обсягу творіння Господа. Поза цим існує також духовне небо. За межами матеріального неба існують духовні планети, що називаються Вайкунтги і що разом становлять три чверті Господнього творіння. Творінням Бога не скласти ліку. Людина не спроможна порахувати навіть листя на дереві чи волосся на своїй голові. І однаково нетямущі люди пихато мріють стати Самим Богом, дарма що не годні створити бодай одної волосини на собі. Людина може винайти силу дивовижних засобів пересування, але навіть якщо вона прилетить розрекламованим космічним кораблем на Місяць, залишитись там вона не зможе. Тому людина здорового глузду не гордує і не марить себе Богом всесвіту, а діє згідно з настановами ведичних писань, йдучи найшвидшим шляхом пізнання трансцендентної природи.

Тож дізнаймося з авторитетних описів «Шрімад-Бгаґаватам» про природу і становище трансцендентного світу, що лежить за межами матеріального неба. У тому небі матеріальні якості, насамперед ґуни страсти й невігластва, повністю відсутні. Ґуна невігластва виробляє в живій істоті звичку чогось жадати й прагнути. Це означає, що на Вайкунтгалоках живі істоти вільні від хіті й бажань. Як свідчить «Бгаґавад- ґіта», на рівні брахма-бгута істота звільняється від бажань і журби. З цього випливає, що всі жителі планет Вайкунтги стоять на рівні брахма-бгута, що відрізняє їх від матеріалістичних створінь, повністю охоплених хіттю і журбою. Істоту, яка вийшла з-під впливу ґунстрасти й невігластва, відносять до ґуни добра в матеріальному світі. Але в матеріальному світі добро теж час від часу осквернюють домішки страсти і невігластва. Натомість на Вайкунтгалоці панує бездомісне добро.

Світ Вайкунтги уособлює свободу від оманних проявів зовнішньої енерґії. Хоча ілюзорна енерґія    —    це також частка Верховного Господа, вона відділена від Нього. Оманна енерґія дійсно існує, всупереч ідеям філософів-моністів. Якщо комусь мотузка видалась змією, то це ілюзія цієї окремої людини, проте мотузка дійсно існує, і також існує змія. Видиво води у розжареній пустелі можна визнати за ілюзію нерозумної тварини, що шукає води в пустелі, проте сама пустеля і сама вода    —    реальні речі. Тому матеріальне творіння Господа можна визнати за ілюзію невідданих, проте для відданих навіть воно    —    реальність, прояв зовнішньої енерґії Господа. Але цією енерґією Господні енерґії не обмежуються. У Господа є також внутрішня енерґія, що складає інше творіння, Вайкунтгалоки, де немає невігластва, страсти, ілюзії, теперішнього, минулого і майбутнього. Якщо комусь бідний обсяг знання не дозволяє збагнути реальність такого світу, як Вайкунтга, це ще не дає права заперечувати її існування. Недосяжність цих планет для космічного корабля не означає, що їх не існує взагалі, адже їх описано у священних писаннях.

З «Нарада-панчаратри», яку цитує Шріла Джіва Ґосвамі, ми дізнаємось про те, що трансцендентний світ, царство Вайкунтги, відзначається багатством трансцендентних якостей. Ці трансцендентні якості, що їх можна пізнати у відданому служінні Господеві, відмінні від матеріальних якостей невігластва, страсти і добра. Для невідданих ці якості недосяжні. В «Падма Пурані» («Уттара-кганда») сказано, що за межами однієї четвертої частини Божого творіння проявлено ще три його чверті. Межа між матеріальним та духовним світом    —     це річка Віраджа, а за Віраджею, що являє собою трансцендентний потік поту з Господнього тіла, простягається прояв ще трьох чвертей Божого творіння. Та частина вічна, нетлінна, незнищенна і безмежна, і вона надає найдосконаліші умови життя. У «Санкг’я-каумуді» сказано, що бездомісне добро, тобто трансцендентна природа,    —    це пряма протилежність матеріальним ґунам. У трансцендентному світі всі живі істоти вічно спілкуються з Господом, не розлучаючись із Ним ні на мить. Господь там головна і найвидатніша істота. В Аґама-пуранах також описано трансцендентну обитель. Там сказано, що жителі духовного світу вільні подорожувати всім Господнім творінням і що йому немає меж (це стосується передусім духовного світу, що складає три чверті Божого творіння). А що все в цьому царстві безмежне за своєю природою, спілкуванню всіх його жителів немає ні початку, ні кінця.

З цього можна зробити висновок, що там, з огляду на повну відсутність матеріальних якостей страсти й невігластва, не може бути мови про творення або знищення. У матеріальному світі все створено і все знищується, а життя між творенням і знищенням скороминуще. У трансцендентному царстві немає ні творення, ні знищення, і тому там життя безмежно вічне. Іншими словами, в трансцендентному світі все вічне, сповнене знання та блаженства, і там ніщо не занепадає. А що там немає занепаду, то час там не розпадається на минуле, теперішнє і майбутнє. У даному вірші ясно сказано, що духовний світ відзначається відсутністю часу. Усе матеріальне буття проявляє взаємодія та взаємовплив матеріальних елементів, і це спричиняє підпорядкованість цього світу впливові часу у формі минулого, теперішнього і майбутнього. У духовному світі такої взаємодії і взаємовпливу причин та наслідків немає. Тому круговороту народження, росту, існування, перетворень, занепаду і знищення    —    шести матеріальних змін    —    там не існує. Духовний світ    —    це прояв енерґії Господа, вільний від будь-яких домішок і від омани, характерної тут, у матеріальному світі. Все життя Вайкунтги свідчить про вірність її населення Господеві. Господь там стоїть на чолі всіх жителів, і ніхто не заміряється на Його владу. Всі жителі визнають себе підданими Господа. Тому у Ведах мовиться, що Господь    —    це верховний правитель, а всі інші живі істоти    —    Його підлеглі, бо Господь один задовольняє всі потреби всіх інших живих істот.