ВІРШ 33

ПОЯСНЕННЯ: Тут треба особливо зазначити, що, звертаючись до Господа Брахми, Бог-Особа Сам сильно наголошує: до творення існував Він, Бог-Особа, підтримує творіння тільки Він і після знищення всесвіту залишиться тільки Він. Брахма    —    це теж створіння Верховного Господа. Імперсоналісти висувають теорію єдности, обстоюючи, що Брахма    —     походячи з «Я», Абсолютної Істини, і тому також представляючи той самий принцип «Я»,    —    тотожний з Господом, тобто з принципом «Я», і що, як нібито пояснює цей вірш, не існує нічого іншого, крім цього принципу «Я». Погодившись із цією думкою імперсоналістів, разом із тим слід зазначити, що Господь    —    це «Я»-творець, а Брахма    —    це «я»- створіння. Отже, існує різниця між цими двома «я», тобто між панівним «Я» і підлеглим «я». Тож навіть якщо погодитись із доказами імперсоналістів, однаково залишається два «я». Але ми повинні зауважити, що ведичні писання визнають якісну єдність цих двох «я». У «Катгопанішаді» мовиться:

Веди визнають якісну єдність «Я»-творця і «я»-створіння, тому що обидва вони ніт’я і четана. Але «Я»-творця позначає слово в однині, а «я»-створіння    —    слово в множині, тому що створених «я» багато: це Брахма і всі народжені від Брахми. Це проста істина. Батько створює (зачинає) сина, а син і собі приводить на світ синів, і їх усіх можна зарахувати як людей до одної категорії, але одночасно син і внуки відрізняються від батька. Син ніколи не може посісти становище власного батька, як не можуть цього і внуки. Батько, син і внук одночасно єдині і відмінні між собою. Як люди вони єдині, але як різні представники одної спільноти вони також і відмінні одне від одного. Тому Веди розмежовують творця і створінь, повелителя і підлеглих, як різних представників одної спільноти, вказуючи, що панівне «Я»    —    годувальник підлеглих «я». Отже між цими двома категоріями одного принципу «я» пролягає глибока різниця.

З цього-таки вірша випливає і незаперечна реальність як особи Господа, так і особи Брахми. Отже, в кінцевому підсумку як повелитель, так і підлеглий    —    особи. Приводячи до цього висновку, даний вірш спростовує висновок імперсоналістів про остаточну безособовість усього сущого. Доктрину імперсоналізму, яка через обмежене розуміння сильно виділяє безособистісний аспект Абсолюту, спростовано тут вказівкою на те, що панівне «Я»    —    це Абсолютна Істина і що Він особа. Підлегле «я», Брахма,    —    теж особа, але він не Абсолют. Духовна психологія дозволяє для зручности вважати себе принципово тотожним з Абсолютною Істиною для того, щоб усвідомити свою суть. Але між повелителем і підлеглим завжди залишається відмінність, як чітко вказує даний вірш, і тлумачення імперсоналістів лише грубо його перекручують.

Брахма справді навіч бачить свого повелителя, Господа, що існує у Своїй трансцендентній вічній формі, навіть після знищення матеріального творіння. Господня форма, яку бачить Брахма, існувала ще до Брахминої появи. Матеріальний прояв з усіма його складниками і рушіями творення    —  це теж поширення Господньої енерґії. А коли Господня енерґія згортає свій прояв, залишається теж не що інше, як той самий Бог-Особа. Отже, форма Господа існує незалежно від будь-яких умов творення, підтримання і знищення. Цю істину підтверджують ведичні гімни: всудево в ідам аґра сін на брахм на ча акара еко нрйаа сін на брахм нена... Перед творінням не було нікого    —    тільки Всудева. Не було ні Брахми, ні Шанкари. Був тільки Нараяна і нікого іншого, ані Брахми, ані Ішани. Шріпада Шанкарачар’я теж згоджується у своєму коментарі на «Бгаґавад-ґіту», що Нараяна, Бог-Особа,    —    трансцендентний до всього творіння, тимчасом як усе творіння постало з ав’якти.Отже, завжди є різниця між творцем і творінням, хоча якісно творець і творіння єдині.

Окрім цього, із даного вірша випливає також висновок, що верховна істина    —    це Бгаґаван, Бог-Особа. Вище вже пояснено, що являють собою Бог-Особа і Його царство. Царство Бога    —    це не порожнеча, як помилково гадають імперсоналісти. Планети Вайкунтги сповнені трансцендентного розмаїття: їх населяють чотирирукі жителі, що живуть у великих розкошах і процвітанні, там є навіть літаки та всілякі інші вигоди для життя на високому рівні. Отже, Бог-Особа існує до творення, і існує Він разом з усім трансцендентним розмаїттям на Вайкунтгалоках. Вайкунтгалоки, що їхню вічну (санатана) природу визнає також і «Бгаґавад-ґіта», не зазнають знищення під час розпаду проявленого космосу. Ці трансцендентні планети належать до цілковито іншої природи, і та природа не підвладна законам матеріального творення, підтримання та знищення. Існування Бога-Особи передбачає існування Вайкунтгалок, так само як існування царя передбачає існування царства.

Про існування Бога - Особи згадано в багатьох місцях « Шрімад - Бгаґаватам » та інших явлених писань. Наприклад, у « Шрімад - Бгаґаватам » ( 2 . 8 . 10 ) Махараджа Парікшіт запитує:

«Як Бог-Особа    —    причина творення, підтримання і знищення світобудови, завжди вільний від впливу ілюзорної енерґії і її владика    —    перебуває у серці кожного?» Схоже запитання порушує також Відура:

У своїх поясненнях Шрідгара Свамі нотує: «Під час знищення світобудови, хто служить Господу, що лежить на Шеші?..» Це означає, що трансцендентний Господь з усіма Своїми іменами, славою, якостями і оточенням існує вічно. Це знаходить підтримку і в «Сканда Пурані» («Каші-кганда»), коли йдеться за дгрува-чаріту. Там сказано:

Навіть віддані Бога-Особи не підлягають знищенню під час заглади матеріального світу, що вже тоді казати за Самого Господа. Господь існує вічно, через усі три стадії матеріальних перетворень.

Імперсоналісти не визнають за Всевишнім ніякої діяльности, але у цій бесіді між Брахмою та Верховним Богом- Особою згадано також і за Господні діяння, поряд із формою та якостями. Діяльність Брахми та інших півбогів, що підтримують творіння, слід розцінювати як діяльність Господа. Царя, чи голову виконавчої державної влади, можна не побачити в урядових конторах, тому що він сам може тішитись царськими розкошами. Але слід розуміти, що все відбувається під його керівництвом і за його наглядом. Бог- Особа аж ніяк не безформний. Його особиста форма може залишатись невидима для менш розумного люду в матеріальному світі, і через це Його іноді називають безформним. Але насправді Він завжди існує у Своїй вічній формі на планетах Вайкунтги, а також на різних планетах матеріальних всесвітів, у які Він сходить як втілення. Це можна наочно проілюструвати на прикладі сонця. За нічної темряви люди не бачать сонця, але його можна побачити там, де воно зійшло. Якщо в якійсь частині Землі сонця не видно, це не означає, що воно не має форми.

У « Бріхад - аран’яка Упанішаді » ( 1.4.1 ) міститься гімн : тмаіведам аґра сіт пуруша-відга...Ця мантра каже, що Верховний Бог-Особа (Крішна) існував ще навіть до появи втілення пуруші. У «Бгаґавад-ґіті» (15.18) сказано, що Господь Крішна    —    Пурушоттама, тому що Він найвищий пуруша, трансцендентний не тільки щодо пуруша-кшари, а й щодо пуруша-акшари. Акшара-пуруша    —    це Маха-Вішну, що кидає оком на пракріті, матеріальну природу, але Пурушоттама існував ще до Нього. Отже, «Бріхад-аран’яка Упанішада» підтверджує цей вірш «Бгаґавад-ґіти», що проголошує Господа Крішну Верховною Особою (Пурушоттамою).

У деяких Ведах сказано також, що на початку існував тільки безособистісний Брахман. Однак, згідно з цим віршем, безособистісний Брахман, тобто світлодайне сяйво тіла Верховного Господа, можна визнати за безпосередню причину, але причина всіх причин, або глибинна причина,    —    це Верховний Бог-Особа. У безособистісному аспекті Господа проявляється Його присутність у матеріальному світі, тому що матеріальними очима Його не побачити й матеріальними чуттями не відчути. Лише одухотворивши чуття, можна сподіватися побачити Верховного Господа чи відчути Його присутність. Але Він завжди діє як особа, і жителі Вайкунтгалоки можуть Його вічно бачити на живі очі. Отже Він безособистісний лише на матеріальний погляд, так само як керівник державного уряду присутній безособистісно у всіх державних установах, тимчасом як у своєму урядовому палаці він зовсім не безособистісний. Аналогічно і Господь не безособистісний у Своїй обителі, що завжди є ніраста- кухакам, як сказано на початку «Бгаґаватам». Отже, явлені писання визнають і безособистісний, і особистісний аспекти Господа. І вірш брахмао хі пратішгхам у «Бгаґавад- ґіті» (Б.-ґ. 14.27) не залишає жодного сумніву щодо становища Бога-Особи. Отже, як не глянь, найпотаємніша частина духовного знання    —    це усвідомлення Бога-Особи, а не Його безособистісного аспекту, Брахмана. Тому за кінцеву мету треба собі ставити усвідомлення не безособистісного аспекту Абсолютної Істини, а особистісного. Приклад із небом «у горщику» і «поза горщиком» може допомогти учневі усвідомити, що космічна свідомість Абсолютної Істини пронизує все. Однак це не означає, що індивідуальна невід’ємна частка Господа може проголосити себе Всевишнім. Така безглузда заява свідчить тільки про те, що жива істота стала жертвою ілюзорної енерґії, потрапивши в її останнє сильце. Той, хто проголошує свою єдність із космічною свідомістю Господа, потрапив до останньої пастки, яку налаштувала ілюзорна енерґія, дайві майа. Навіть на рівні безособистісного існування Господа    —    а його являє собою матеріальне творіння    —    треба прагнути усвідомити особистісність Господа. Саме це означають слова пачд аха йад етач ча йо ’ваішйета со ’смй ахам.

Цю саму істину визнає Брахмаджі в своїх повчаннях Нараді. Він каже Нараді:

Єдина причина всіх причин    —    це Верховний Бог - Особа , Харі, і ніхто інший. Отже цей вірш ахам ева аж ніяк не вказує на щось інше, крім Верховного Господа. Тому людина повинна йти шляхом Брахма-сампрадаї, тобто шляхом, який приходить до нас через Брахмаджі, Нараду, В’ясадеву та ін., і зробити усвідомлення Верховного Бога-Особи, Харі, тобто Господа Крішни, змістом свого життя. Цю найпотаємнішу настанову, скеровану до чистих відданих Господа, дано також і Арджуні, так само як на початку творення її дано Брахмі. Півбоги, як-от Брахма, Вішну, Махешвара, Індра, Чандра чи Варуна,    —    це, безперечно, різні форми Господа, через які Він здійснює різні завдання; різні першоелементи матеріального творіння, а також і різноманітні енерґії, теж можна визнати за цього самого Бога-Особу, але корінь, з якого це все походить,    —    це Верховний Бог-Особа, Шрі Крішна. Ліпше прив’язатись до кореня всього сущого, аніж заплутатись у гіллі та листі. Цього вчить даний вірш.