ВІРШ 34

ПОЯСНЕННЯ: У попередньому вірші вже зроблено висновок про те, що на кожному етапі існування космосу    —    під час його творення, його розвитку, взаємодії його різноманітних енерґій, його занепаду і його знищення    —    все в своїй основі пов’язане з буттям Бога-Особи. І тому забуття цих відначальних стосунків з Господом і вбачання реальности в чомусь поза зв’язком із Господом    —    це просто породження Господньої ілюзорної енерґії. Ніщо не може існувати без Господа, і тому слід розуміти, що ілюзорна енерґія теж становить енерґію Господа. Правильна свідомість, за якої все пов’язують із Господом, називається йоґамайа, тобто об’єднавча енерґія, а хибне розуміння, за якого щось бачать окремим від Господа, називається маха-майа, або Господня дайві-майа. Обидві ці майі також пов’язані з Господом, бо ніщо не може існувати без зв’язку з Господом. Отже, хибне розуміння відірваности від Господа не відповідає реальності (тобто ілюзорне), але реально існує.

Вважати одну річ за іншу    —    це те, що називають ілюзією. Наприклад, вважати мотузку за змію    —    це ілюзія, але мотузка реально існує. Мотузка, що лежить перед введеною в ілюзію людиною,    —    незаперечна реальність, але помилкове сприйняття цієї мотузки становить ілюзію. Отже, помилкове сприйняття матеріального прояву як чогось відірваного від Господньої енерґії    —    це ілюзія, але сам матеріальний світ таки існує. Це ілюзорне сприйняття описано як відблиск реальности в темряві невігластва. Все, що видається «не породженим із Моєї енерґії», називається майа. Ідея про те, що жива істота чи Верховний Господь безформні, також являє собою ілюзію. У «Бгаґавад-ґіті» (2.12) Господь сказав, стоячи посеред поля битви, що воїни, вишикувані перед Арджуною, сам Арджуна і так само Господь існували раніше, існують на бойовищі Курукшетри і всі існуватимуть як окремі особи далі, в майбутньому, навіть після загину теперішніх тіл і навіть звільнившись із рабства матеріального буття. За всіх обставин і живі істоти, і Господь залишаються окремі особи. Ні особистість Господа, ні особистість живих істот ніколи не гине    —    зникнути може лише вплив ілюзорної енерґії, відблиску світла в темряві, якщо на те буде ласка Господа. У матеріальному світі немає незалежних джерел світла, і навіть Сонце чи Місяць не є незалежні. Дійсне джерело світла    —    це брахмаджйоті, що несе світло трансцендентного тіла Господа, і відблиском саме цього світла є все розмаїття світла в матеріальному космосі: і світло Сонця, і світло Місяця, і світло вогню, і електричне світло. І уявлення про своє «я», як про щось не пов’язане з Верховним «Я»,    —    це також ілюзія, тоді як несправедливе зазіхання: «Я Всевишній»    —    це остання пастка тої самої майі, зовнішньої енерґії Господа.

«Веданта-сутра» на самому початку стверджує, що все постало з Усевишнього. Отже, як пояснено в попередньому вірші, всі індивідуальні живі істоти постали з енерґії верховної живої істоти, Бога-Особи. Брахма постав з енерґії Господа, і всі інші живі істоти постали з енерґії Господа за посередництвом Брахми. Поза зв’язком із Верховним Господом ніхто з цих істот не має ніякого незалежного існування.

Незалежність індивідуальної живої істоти не є істинна незалежність , це просто відблиск істинної незалежности Верховної Істоти, Господа. Безпідставне зазіхання зумовленої душі на верховну незалежність    —    це ілюзія, що й потверджує даний вірш «Шрімад-Бгаґаватам».

Люди з мізерним знанням впадають в ілюзію    —    ось чому так звані вчені, природознавці, філософи-емпірики та інші, засліплені осяйним відбитим світлом, що його породжує Сонце, Місяць, електрика і т. д., заперечують існування Верховного Господа і самотужки висувають численні теорії та здогади щодо творення, підтримання і знищення матеріального прояву. Лікар може заперечити наявність душі у фізичному тілі людини, але оживити мертве тіло він не на силі, дарма що всі тілесні структури зберігаються і після смерти. Психологи ретельно досліджують фізіологію мозку, вважаючи, що розгадка механізму дії розуму криється в будові мозкової речовини, але в мертвому тілі ці психологи не на силі відродити розумових функцій. Такі наукові дослідження проявленого космосу чи будови тіла, що не враховують їхнього зв’язку з Верховним Господом,    —    це просто умоглядні мудрування про відблиск реальности, що врешті-решт виявляються нічим іншим, як ілюзією. Весь розвій науки і поглиблення знань в умовах сучасної матеріальної цивілізації являє собою всього-навсього покривний вплив ілюзорної енерґії. Ілюзорна енерґія діє двоступенево, проявляючи покривний вплив і ввергальний вплив. Ілюзорна енерґія ввергає живих істот у темряву невігластва, і вона ж покриває очі людей, які володіють надто мізерним знанням про Верховну Особу, просвітителя найвищої індивідуальної живої істоти, Брахми. Ніщо в цих віршах не дає приводу визнати Брахму тотожним Верховному Господеві, а отже безглузді заяви з вуст невігласів про тотожність Брахми Господеві слід вважати за черговий прояв ілюзорної енерґії Господа. Господь каже в «Бгаґавад-ґіті» (16.18–20), що демонічних осіб, які заперечують існування Господа, Він ввергає у чимдалі густішу темряву невігластва, і так вони переселяються з тіла в тіло, нічого не знаючи про Верховного Бога-Особу.

Однак людина здорового глузду отримує світло знання в учнівській послідовності від Брахмаджі, що його вчив особисто Сам Господь, або від Арджуни, що дістав особисті настанови Господа у формі «Бгаґавад-ґіти». Арджуна визнає за істину слова Господа:

Господь    —    це першоджерело всього створеного, і все створює, підтримує і знищує тільки енерґія Господа. Розсудлива людина, яка це знає, воїстину має знання. Вона стає чистим відданим Господа і служить Йому з трансцендентною любов’ю.

Хоча Господня енерґія-відблиск розгортає перед очима малосвідомих людей різноманітні ілюзорні видовища, розсудлива людина чітко знає, що Господь, навіть якщо Він незмірно далеко від нас і невидимий для наших очей, може діяти в цьому світі через Свої енерґії, так само як вогонь може поширювати тепло і світло на велику відстань. В «Аюр Веді», стародавньому трактаті з медицини, мудреці беззастережно визнають зверхність Господа:

Існує тільки одна Верховна Особа, і цей проявлений космос постає з Нього. Його енерґія діє як пракріті, матеріальна природа, що виблискує відбитим світлом. Своїм ілюзорним впливом пракріті приводить у рух навіть мертву матерію, залучаючи до цього живу енерґію Господа, і так перед очима невігласів розгортається вистава матеріального світу. Отже, невіглас може зіграти в цій виставі пракріті навіть роль науковця чи природознавця, тимчасом як розсудлива людина вбачає у пракріті ілюзорну енерґію Господа. Прийшовши до цього висновку, який підтверджено у «Бгаґавад-ґіті», легко зрозуміти, що живі істоти    —    також прояв вищої енерґії Господа (пара пракріті), тоді як матеріальний світ становить прояв нижчої енерґії Господа (апара пракріті). Вища енерґія Господа не може зрівнятися з Самим Господом, хоча між енерґією і володарем енерґії (або між жаром вогню і вогнем) різниця дуже невелика. Вогонь випромінює жар, але жар    —    не вогонь. Цієї простої речі нездатні зрозуміти малосвідомі люди, які помилково проголошують, що вогонь і жар    —    це те саме. Тут пояснено, що енерґія вогню (жар)    —    це відблиск вогню, але не сам вогонь. Отже, жива енерґія, яку представляють живі істоти,    —    це відблиск Господа, але аж ніяк не Сам Господь. Існування живої істоти являє собою відблиск Господа і тому залежить від Верховного Господа, відначального джерела світла. Матеріальну енерґію можна порівняти до темряви, бо вона в своїй суті і є темрява, а діяльність живих істот    —    це відблиск відначального джерела світла у цій темряві. Становище Господа стає зрозумілим із контексту цього вірша. Незалежність обох Господніх енерґій описано як майу, ілюзію. Щоб усунути темряву невігластва, самих лише відблисків світла не вистачить. Так само, вийти з матеріального існування ніяка звичайна людина з її світлом-відблиском не допоможе    —    потрібно саме першоджерело світла. Відблиск сонячного світла не на силі розсіяти темряву, але пряме сонячне світло здатне повністю її розсіяти. В темному приміщенні нічого не видно, і тому людина боїться змій і скорпіонів, хоча їх може й не бути. Але на світлі ясно видно все приміщення, і тому страх змій і скорпіонів одразу розвіюється. Отже треба взяти притулок у світла, що йде прямо від Господа,    —    наприклад у «Бгаґавад- ґіти» чи «Шрімад-Бгаґаватам»,    —    але не у відблиску світла, тобто не в людей, що не мають ніякого зв’язку з Господом. Не слід слухати «Бгаґавад-ґіту» чи «Шрімад-Бгаґаватам» від людини, яка не вірить в існування Господа. На такій людині вже лежить печать приречености, і кожен, хто спілкується з приреченцем, теж стає приреченим.

За «Падма Пураною», матерія обіймає в собі безліч матеріальних всесвітів, і всі вони занурені в пітьму. Кожна жива істота, починаючи від Брахми (у незліченних всесвітах існує безліч Брахм) і закінчуючи незначним мурахою, народжується в пітьмі. Щоб побачити Господа, істоти потребують істинного світла, що йде від Самого Господа, як, для того щоб побачити Сонце, потрібні прямі сонячні промені. Побачити Сонце не допоможе жодна лампа чи виготовлений людськими руками прожектор, хоч який потужний він буде. Сонце само являє себе нам. Отже, діяльність всіляких енерґій Господа чи Самого Бога-Особи можна пізнати тільки за допомогою світла безпричинної милости Господа. Імперсоналісти запевняють, що Бога неможливо побачити. Бога можна побачити    —    не за допомогою людських мудрувань, а за допомогою світла від Самого Господа. У даному вірші це світло представляє слово відйт, яке являє собою наказ Господа Брахмі. Цей прямий наказ Господа    —    прояв Його внутрішньої енерґії, і тільки ця енерґія дозволяє побачити Господа віч-на-віч. Не лише Брахма, але й кожен, кому з Господньої ласки випаде зіткнутися з цією сповненою милости прямою внутрішньою енерґією, може теж пізнати Бога-Особу без жодних умоглядних теорій.