ВІРШ 36
етвад ева джіджсйа
таттва-джіджсунтмана
анвайа-вйатірекбгй
йат сйт сарватра сарвад
етват — до цього рівня; ева — безумовно; джіджсйам — слід розпитуватися ; таттва — Абсолютної Істини ; джіджсун—шукачем; тмана—Душі; анвайа—безпосередньо; вйатірекбгйм — непрямо; йат — хоч там що; сйт — може бути; сарватра — всюди і завжди; сарвад — за всіх обставин.
Шукач Верховної Абсолютної Істини, Бога-Особи, неодмінно повинен шукати Її аж доки сягне цього рівня — за всіх обставин, всюди, завжди, прямо і непрямо.
ПОЯСНЕННЯ: Вершина всього пізнання, тобто кінцева мета всіх пошуків, полягає в тому, щоб збагнути таємницю бгакті-йоґи, розкриту в попередньому вірші. Кожен по- своєму намагається себе пізнати: йдучи шляхом ґ’яна-йоґи, дг’яна-йоґи, раджа-йоґи, бгакті-йоґи і т. д. Стати на шлях самопізнання — обов’язок кожної живої істоти з розвинутою свідомістю. Розвинута свідомість неодмінно передбачає наявність запитань про таємницю «я», природу космосу та проблеми життя в усіх сферах та галузях — суспільства, політики, господарства, культури, релігії, моралі тощо — на вищих та нижчих рівнях. Але мету всіх цих пошуків з’ясовано тут.
Філософію «Веданта-сутри» відкриває саме таке запитання про суть життя, і «Бгаґаватам» відповідає на всі ці запитання, йдучи в своїх поясненнях аж до цього рівня, до таїни, яка вивершує всі запитання. Господь Брахма прагнув отримати від Бога-Особи довершене знання, і тут «Шрімад- Бгаґаватам» наводить Господеву відповідь у формі чотирьох стислих віршів, починаючи від ахам ева і закінчуючи даним віршем, етвад ева. Це кінцева мета всіх шляхів самоусвідомлення. Спантеличені сяйливим відблиском, який мерехтить у темряві, люди не відають, що остаточна мета життя — це Вішну, Верховний Бог-Особа. Через це, йдучи за потягом неприборканих чуттів, усі йдуть до найтемніших місцин матеріального світу. Матеріальне існування виникло внаслідку потягу до чуттєвих насолод, що головно виявляється у статевому бажанні. Це призвело до того, що, незважаючи на весь науковий проґрес, остаточна мета усієї діяльности живих істот полягає в задоволенні чуттів. Але тут вказано істинну мету життя, і кожен повинен її усвідомити, ставлячи запитання перед істинним духовним вчителем, обізнаним із наукою бгакті-йоґи, тобто перед живим уособленням «Бгаґаватам». Люди шукають у святих писаннях відповідей на різні запитання, але всім шукачам на різних шляхах самопізнання «Шрімад-Бгаґаватам» дає відповідь: шукаючи цієї кінцевої мети життя, треба бути наполегливим і не шкодувати зусиль. Той, чий пошук відзначає така щирість, повинен звернутись із запитаннями до істинного духовного вчителя в учнівській послідовності від Брахмаджі. В цьому суть даного вірша. Таємне знання істини Брахмаджі здобув від Верховного Бога-Особи, а тому відповідь на всі запитання щодо таїни самоусвідомлення треба шукати за допомогою духовного вчителя, який є безпосереднім Господнім представником, визнаним у цій учнівській послідовності. Такий істинний духовний вчитель на силі все пояснити на підставі свідчень із явлених писань, як прямо, так і непрямо. Хоча шукати таких відповідей у священних писаннях може кожен, однаково без проводу істинного духовного вчителя не обійтися, як на це вказує даний вірш. Істинний духовний вчитель — найдовіреніший представник Господа, і настанови духовного вчителя треба приймати в такому самому настрої, в якому Брахмаджі приймав настанови Бога-Особи, Господа Крішни. Істинний духовний вчитель, що належить до авторитетного ланцюга учнівської послідовности від Брахмаджі, ніколи не проголошує себе за Самого Господа, дарма що такий духовний вчитель більший за Господа в тому розумінні, що він завдяки своєму особистому духовному досвіду на силі дати Господа учневі. Щоб знайти Господа, просто вчености чи плідного проникливого розуму не вистачить, але через істинного духовного вчителя, немов через прозоре середовище, щирий учень, безсумнівно, може побачити Господа.
Явлені писання прямо вказують на цю мету, але спантеличені живі істоти, засліплені відблиском у темряві, не розуміють істинного значення священних писань. Наприклад, вся «Бгаґавад-ґіта» скеровує нас до Бога-Особи, Господа Шрі Крішни, але через те, що люди нехтують настанови істинного духовного вчителя в лінії учнівської послідовности від Брахмаджі і слова Арджуни, що слухав «Бгаґавад-ґіту» від Самого Господа, численні неавторитетні коментатори всіляко спотворюють повчання явлених писань собі на догоду. «Бгаґавад-ґіту» безумовно визнають за одну з найяскравіших зірок на духовному небосхилі, але різноманітні тлумачення цієї великої книги знання так грубо спотворили її зміст, що люди, які вивчають «Бгаґавад-ґіту» за цими тлумаченнями, далі залишаються в такій самій пітьмі матеріальних відблисків. «Ґіта» вчить практично того самого, чого вчать чотири відначальні вірші «Бгаґаватам», але з вини хибних тлумачень неавторитетних коментаторів, охочих до дешевої популярности, головний висновок «Ґіти» так і не доходить до людей. У «Бгаґавад-ґіті» (18.61) чітко сказано:
івара сарва-бгӯтн
хд-дее ’рджуна тішгаті
бгрмайан сарва-бгӯтні
йантррӯгні мйай
Господь перебуває в серцях усіх живих істот (як Параматма) і за посередництвом Своєї зовнішньої енерґії керує всіма істотами в матеріальному світі. Тому тут чітко сказано, що Господь — верховний повелитель і що живі істоті підпорядковані владі Господа. Там само, у «Бгаґавад-ґіті» (18.65), Господь наказує:
ман-ман бгава мад-бгакто
мад-йджі м намаскуру
мм еваішйасі сатйа те
пратіджне прійо ’сі ме
З цього вірша «Бгаґавад-ґіти» зрозуміло, що Господь бажає, щоб ми думали про Бога, були Господніми відданими, поклонялись Господеві і складали поклони Господу Крішні. Діючи таким чином, відданий безсумнівно повернеться до Бога, додому.
Згадані у вірші непрямі засоби вказують на ведичний суспільний устрій, який організовує людей так, що кожен член громади діє в ролі невід’ємної частки Господнього тіла. Розумні люди, брахмани,розміщені на обличчі Господа, керівники та воїни, кшатрії, розміщені на руках Господа, годівники суспільства, вайш’ї, розміщені на попереку Господа, а робітники, шудри, розміщені на ногах Господа. Так у сукупності всі частини суспільства утворюють одне тіло Господа, і всі його члени — брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри — покликані спільно служити всьому Господньому тілові. Інакше окремі частини втрачають право на провід верховної свідомости єдности. Щоб дійсно досягти рівня всесвітньої свідомости, потрібно всім гуртом узгоджено служити Верховному Богові-Особі, і саме це на силі привести до всебічної досконалости. Ось чому навіть великі вчені, великі філософи, великі мислителі-теоретики, великі політики, великі промисловці, великі соціальні реформатори та ін. нездатні дати спокій розбурханому суспільству матеріального світу: вони не знають секрету успіху, поясненого в цьому вірші «Бгаґаватам». Треба збагнути таємницю бгакті-йоґи — ось ключ до успіху. У «Бгаґавад-ґіті» (7.15) сказано те саме:
на м душктіно мӯг
прападйанте нардгам
мйай ’пахта-джн
сура бгвам ріт
Так звані великі лідери людства не знають великої науки бгакті-йоґи і завжди поглинуті ницою діяльністю задля задоволення чуттів, піддавшись омані зовнішньої енерґії Господа. Вони вперто повстають проти верховної влади Верховного Бога-Особи. Це дурні, лиходії і найниціші людці, які ніколи не погоджуються віддатись Верховному Господеві. Навіть якщо такі невірні безбожники мають високу матеріальну освіту, насправді вони найостанніші дурні в світі, тому під впливом зовнішньої, матеріальної, природи вся їхня так звана вченість перетворюється на порох. Через це світ опинився нині у становищі, коли так званий науковий проґрес став лихим знаряддям у розпорядженні котів та собак, що воюють між собою за чуттєві насолоди. Всі досягнення в науці, філософії, красних мистецтвах, розвиткові національних культур, економіці, релігії, всі великі звершення служать за прикраси для трупів і тому йдуть намарне. Із прикрас на мерцеві чи дорогого оббиття на домовині немає ніякої користи, вони можуть лише викликати лицемірне захоплення в юрми невігласів. «Шрімад-Бгаґаватам» тому знову й знову каже, що, якщо людське суспільство не прийде на рівень бгакті-йоґи, всю його діяльність слід розглядати як повну невдачу. У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано:
парбгавас твад абодга-джто
йван на джіджсата тма-таттвам
йват крійс твад іда мано ваі
кармтмака йена арра-бандга
(Бгаґ. 5.5.5)
Доки людина в своїй сліпоті не цікавиться самоусвідомленням, усі її матеріальні звершення, хоч би які вони були видатні, являють собою різні форми поразки, тому що така непотрібна й марна діяльність не наближає до мети людського життя. Зміст життя в людському тілі полягає в тому, щоб звільнитися від матеріального рабства, але доки людина поглинута матеріальною діяльністю, її розум залишатиметься зануреним у вир матеріального буття і вона з життя в життя далі залишатиметься в’язнем матеріальних тіл.
ева мана карма-ваа прайукте
авідйайтманй упадгйамне
прітір на йван майі всудеве
на мучйате деха-йоґена тват
(Бгаґ. 5.5.6)
Різноманітні тіла, в яких істота зазнає всіляких матеріальних страждань, породжує розум самої істоти. Тому доки розум занурений у корисливу діяльність, тобто, по суті, в невігластво, доти істота неодмінно муситиме знову й знову ставати в’язнем у різних тілах, аж поки розвине трансцендентну любов до Бога, Всудеви, Верховної Особи. Якщо людина занурила свій розум в трансцендентні ім’я, якості, форми та діяння Верховної Особи, Всудеви, це знаменує перехід її розумової діяльности зі сфери матерії до сфери абсолютного знання. Це знання приводить істоту до усвідомлення Абсолюту і таким чином визволяє її від пут матерії та ув’язнення в різноманітних матеріальних тілах.
Отже Шріла Джіва Ґосвамі Прабгупада пояснює слова сарватра сарвад як вказівку на те, що засади бгакті-йоґи, відданого служіння Господеві, придатні за всіх обставин. Тобто бгакті-йоґу радять усі явлені писання, практикують усі авторитети, вона зберігає важливість усюди, з’ясовує всі причини та наслідки і т. д. Що ж до свідчень явлених писань, Шріла Джіва Ґосвамі наводить вірш із «Сканда Пурани» з бесіди Брахми та Наради:
сасре ’смін мах-ґгоре
джанма-мтйу-самкуле
пӯджана всудевасйа
трака вдібгі смтам
З матеріального світу, де панує морок, де повно небезпек, де не уникнути народжень та смертей і де безліч турбот, вирватися можна тільки взявшись до любовного трансцендентного відданого служіння Господу Всудеві. Це визнають усі філософи.
Шріла Джіва Ґосвамі покликається також на інший відомий вислів, який можна знайти у трьох Пуранах, а саме «Падма Пурані», «Сканда Пурані» та «Лінґа Пурані». Ось як він звучить:
лойа сарва-стрні
вічрйа ча пуна пуна
ідам ека сунішпанна
дгйейо нрйаа сад
«Ретельно дослідивши усі явлені писання і багаторазово зваживши їхній зміст, зроблено висновок, що Господь Нараяна — Верховна Абсолютна Істина і поклонятись треба тільки Йому».
Ту саму істину непрямо описує і «Ґаруда Пурана»:
пра ґато ’пі ведн
сарва-стрртга-ведй апі
йо на сарвеваре бгактас
та відйт пурушдгамам
«Нехай навіть людина зглибила усі Веди, нехай навіть вона добре знається на всіх явлених писаннях, якщо вона не віддана Верховному Господеві, її слід вважати за найницішу з людей » . Так само про це непрямо свідчить « Шрімад- Бгаґаватам» (5.18.12):
йасйсті бгактір бгаґаватй акічан
сарваір ґуаіс татра самсате сур
харв абгактасйа куто махад-ґу
мано-ратгенсаті дгвато бахі
Той, хто непохитно вірить у Верховного Бога-Особу, неодмінно посідає усі чесноти півбогів, натомість невідданий Господу неодмінно ширяє в мороці умоглядних розумувань і тому змушений вдаватися до минущої матерії. «Шрімад-Бгаґаватам» (11.11.18) свідчить:
абда-брахмаі нішто
на нішйт паре йаді
рамас тасйа рама-пгало
хй адгенум іва ракшата
«Якщо, навіть добре розібравшись у всіх трансцендентних ведичних писаннях, людина так і не дізналася про Всевишнього, всю її освіту слід визнати за обтяжливий труд тяглової худоби або догляд за безмолочною коровою».
Разом з тим, правом виконувати трансцендентне любовне служіння Господу наділено всіх, навіть жінок, шудр, лісових дикунів чи будь-яких інших народжених за найгріховніших обставин живих істот.
те ваі відантй атітаранті ча дева-мй
стрі-ӯдра-хӯа-абар апі ппа-джів
йадй адбгута-крама-парйаа-ілаікшс
тірйаґ-джан апі кіму рута-дгра йе
(Бгаґ. 2.7.46)
Найостанніші з людей можуть піднятися до найвищого рівня відданости, якщо пройдуть виховання в істинного духовного вчителя, який добре розуміється на трансцендентному любовному служінні Господеві. Якщо так високо можуть сягнути навіть найнижчі, що тоді казати за шляхетні душі, які досконало опанували ведичну науку? З цього випливає, що віддане служіння Господеві приступне для всіх, без огляду на їхні якості. Це підтверджує, що віддане служіння можуть виконувати всі.
Тому всім рекомендовано взятися до відданого служіння Господеві, оволодівши за проводом істинного духовного вчителя досконалим знанням. Це рекомендовано навіть для тих, хто не належить до людської форми життя, як засвідчує «Ґаруда Пурана»:
кіа-пакші-мґ ча
харау саннйаста-четасм
ӯрдгвм ева ґаті манйе
кі пунар джнін нм
«Навіть хробакам, птахам та диким звірям забезпечено досягнення найвищої досконалости в житті, якщо вони цілковито віддалися трансцендентному любовному служінню Господеві. Що вже тоді казати за філософів серед людей?»
Отже, немає потреби добирати людей, які були б всіма сторонами гідні до відданого служіння Господеві. Нехай вони будуть ґречні чи невиховані, нехай будуть вчені чи нетямущі, нехай повні грубих прив’язаностей чи зречені світу, нехай звільнені душі чи шукачі спасіння, нехай невправні у відданому служінні чи дуже досвідчені — всі вони можуть піднятись до найвищого рівня, виконуючи віддане служіння під належним керівництвом. Це підтверджує також «Бгаґавад- ґіта» (9.30, 32):
апі чет судурчро
бгаджате мм ананйа-бгк
сдгур ева са мантавйа
самйаґ вйавасіто хі са
м хі пртга вйапрітйа
йе ’пі сйу ппа-йонайа
стрійо ваійс татг ӯдрс
те ’пі йнті пар ґатім
Нехай навіть людина призвичаєна до всіх форм гріха, якщо вона виконує любовне трансцендентне служіння Господеві під належним проводом, її без жодних сумнівів слід вважати за найсвятішу. А тому будь-хто, хай там що він чи вона собою являє, — навіть падша жінка, малорозумний робітник, бездумний гендляр, а чи навіть хтось на ще нижчому рівні — може досягти найвищої досконалости життя і повернутись додому, до Бога, якщо тільки щиросердо прийме притулок лотосових стіп Господа. Це щиросердя — єдине достоїнство, яке на силі привести людину до найвищої досконалости, і матеріальні категорії чистоти й забруднености, вчености й неосвічености застосовні до людини доти, доки вона не стала по-справжньому щиросерда. Вогонь завжди вогонь і обпікає кожного, хто до нього доторкнеться, не розрізняючи між тими, хто торкнувся свідомо, і тими, хто несвідомо. Тут діє той самий принцип: харір хараті ппні душа- чіттаір апі смта. Всемогутній Господь може очистити відданого від наслідків усіх його гріхів, так само як сонце своїм могутнім промінням може знешкодити будь-яку інфекцію. «Матеріальні насолоди не на силі спокусити чистого Господнього відданого». У явлених писаннях сотні й тисячі афоризмів, які засвідчують силу відданого служіння. тмрм ча мунайа — «Навіть душі, які себе усвідомили, теж приваблюються до трансцендентного любовного служіння Господеві » . Кечіт кевалай бгактй всудева - парйа — «Просто слухаючи й повторюючи можна стати великим відданим Господа Всудеви». На чалаті бгаґават-падравіндл лаванімішрдгам апі са ваішавґрйа — «Того, хто ні на хвилю, ні на мить не відривається від лотосових стіп Господа, слід вважати за найбільшого з усіх вайшнав». Бгаґават-пршадат прпте мат-севай пратіта те — «Чисті віддані певні, що ввійдуть до товариства Бога-Особи, і тому завжди занурені в трансцендентне любовне служіння Господеві». Отже, віддане служіння Господу, бгакті-йоґа, існує на всіх континентах, на всіх планетах, у всіх всесвітах. У цьому запевняє «Шрімад-Бгаґаватам» та інші близькі до нього за духом писання.
Господеві можна служити всіма чуттями або й просто розумом. Відомий випадок з брахманою в Південній Індії, який служив Господеві просто в розумі, але теж усвідомив Господа і досяг Його товариства. Якщо відданий повністю використовує будь-яке з чуттів у відданому служінні, йому забезпечений успіх. Господу можна служити, підносячи Йому щонайпростіші дари: квітку, листок, фрукт чи трохи води. Це можна дістати в будь-якій частині всесвіту і не вимагає жодних коштів. Тому Господу служать живі істоти у всьому всесвіті. Йому можна служити просто слухаючи, просто уславлюючи Його діяння або читаючи про них, просто віддаючи Йому шану або просто визнаючи Його владу.
У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господеві можна служити підносячи Йому плоди своєї праці. Заняття людини не важить. Люди люблять казати, що всі їхні дії надихає Бог, але цього мало. Треба на ділі працювати для Бога, діяти як слуга Бога. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті» (9.27):
йат кароші йад ансі
йадж джухоші дадсі йат
йат тапасйасі каунтейа
тат курушва мад-арпаам
Роби, що тобі до вподоби чи що тобі легше, їж, що можеш їсти, піднось жертви, на які здатний, роздавай, що можеш дати у милостиню, і вдавайся до аскез, які тобі до снаги, але все ти повинен робити тільки для Нього. Трудячись якимось фахом чи працюючи десь на службі, роби це задля Господа. Хоч би що ти їв, запропонуй це спочатку Господеві і не сумнівайся, що, з’ївши підношення, Він тобі все поверне. Він — довершене ціле, і тому Він приймає і їсть підношення відданого з огляду на його любов, але потім усе повертає відданому як прасад, щоб відданий міг його з радістю з’їсти. Іншими словами, будь слуга Бога і живи в мирі, завжди пам’ятаючи Його, і врешті-решт ти повернешся додому, до Бога.
У «Сканда Пурані» сказано:
йасйа смтй ча нмоктй
тапо-йаджа-крійдішу
нӯна сампӯратм еті
садйо ванде там ачйутам
«Я складаю свої поклони Йому, несхибному, бо, просто пам’ятаючи про Нього чи повторюючи Його ім’я, можна здобути досконалий плід усіх аскез, жертв чи корисливої обрядової діяльности, і цей шлях приступний для всіх і всюди». «Шрімад-Бгаґаватам» (2.3.10) вказує:
акма сарва-кмо в
мокша-кма удра-дгі
тівреа бгакті-йоґена
йаджета пуруша парам
І той, кого переповнюють бажання, і той, хто не має жодного бажання, кожен може прийти цим шляхом несхибної бгакті-йоґи до повної досконалости. Немає потреби запобігати ласки кожнісінького півбога чи богині, тому що єдиний корінь усіх півбогів — це Бог-Особа. Підливаючи корінь дерева, людина служить усім гілкам та листкам і живить їх усі, і так само, служачи Верховному Господеві, відданий само собою, без окремого зусилля, служить кожному богові та богині. Господь всепронизуючий, і тому служіння Йому теж всепронизуюче. Цей факт підтверджує «Сканда Пурана»:
арчіте дева-девее
акга-чакра-ґад-дгаре
арчіт сарва-дев сйур
йата сарва-ґато харі
Коли людина поклоняється Верховному Господеві, Богові- Особі, що тримає в руках мушлю, колесо, булаву та лотос, вона тим самим вшановує всіх півбогів, бо Харі, Бог-Особа, всепронизуючий. Тому трансцендентне любовне служіння Господу дарує благо кожному, хто пов’язаний з ним в будь- якому з відмінків: називному, знахідному, присвійному, родовому, давальному, орудному чи місцевому. Людина, яка поклоняється Господу, Сам Господь, якого вшановують, причина, задля якої поклоняються Господу, джерело, з якого надходять дари для підношення, місце, в якому поклоняються Господу, і т. д. — все дістає від того благо.
Бгакті-йоґу можна виконувати навіть під час знищення матеріального світу. Клена наш пралайе війам — під час всесвітньої заглади поклоняються Господеві, тому що Він захищає від знищення Веди. Йому поклоняються за кожної епохи та юґи. Як сказано в «Шрімад-Бгаґаватам» (12.3.52):
кте йад дгййато вішу
третй йаджато макгаі
двпаре парічарйй
калау тад дгарі-кіртант
У «Вішну Пурані» записано:
са хніс тан махач чгідра
са моха са ча вібграма
йан-мухӯрта кшаа впі
всудева на чінтайет
«Навіть одна мить, коли людина не пам’ятає Всудеву, Верховного Бога-Особу, — це найтяжча втрата, найбільша ілюзія і найгірше відхилення від істини». Господу можна поклонятися на всіх стадіях життя. Наприклад, Махараджа Прахлада, як і Махараджа Парікшіт, поклонявся Господу вже в материнській утробі. Дгрува Махараджа поклонявся Господу ще малою дитиною, в якихось п’ять років. У розквіті юності Господеві поклонявся Махараджа Амбаріша. А Махараджа Дгрітараштра поклонявся Господеві навіть на схилку старости, зазнавши в житті розпачливої поразки. Аджаміла поклонявся Господу навіть у мить смерти, а Чітракету поклонявся Господу як в раю, так і в пеклі. У «Нарасімха Пурані» описано, що, коли жителі пекла почали повторювати святе ім’я Господа, вони почали підноситись із пекла до раю. Дурваса Муні теж підтримує цю істину: мучйета йан-нмнй удіте нрако ’пі — «Просто повторюючи святе ім’я Господа, жителі пекла звільнилися від своїх пекельних мук». Отже, висновок «Шрімад-Бгаґаватам» висловлено у вірші Шукадеви Ґосвамі, зверненому до Махараджі Парікшіта:
етан нірвідйамннм
іччгатм акуто-бгайам
йоґін нпа ніріта
харер нмнукіртанам
«Царю, ось остаточний висновок: щоб досягнути мети своїх бажань, кожен — і той, хто зрікся життя, і містик, і той, хто насолоджується плодами своєї праці, — повинен безстрашно повторювати святе Господнє ім’я» (Бгаґ. 2.1.11).
Непрямо про це згадано в багатьох місцях явлених писань:
1. Нехай навіть людина добре знається на всіх ведичних писаннях, якщо вона не віддана Верховному Господеві, Богові-Особі, її вважають за найницішу з людей.
2. У «Ґаруда Пурані», «Бріхан-нарадія Пурані» та «Падма Пурані» повторено те саме: яка користь з ведичного знання та аскез тому, хто не взявся до відданого служіння??
3. Хіба можна порівняти тисячі праджапаті до одного відданого Господа?
4. Шукадева Ґосвамі сказав (Бгаґ. 2.4.17), що ні аскет, ні щедрий добродійник, ні велика знаменитість, ні видатний філософ, ні великий окультист — ніхто не може досягнути бажаної мети без служіння Господу.
5. Будь-яке місце — нехай навіть славетніше за рай — слід негайно покинути, якщо там не прославляють Господа Вайкунтги чи Його чистого відданого.
6. Чистий відданий відмовляється від усіх п’яти форм звільнення, бажаючи просто служити Господеві.
Отже, остаточний висновок полягає в тому, що треба завжди і всюди проголошувати славу Господа. Треба слухати Його славу, оспівувати Його славу і завжди пам’ятати Його славу, тому що це становить найвищу досконалість життя. Якщо розглянути корисливу діяльність, вона обмежується насолодою тіла; якщо розглянути йоґу, вона обмежується здобуттям містичних сил; якщо розглянути умоглядну філософію, вона обмежується набуттям трансцендентного знання; якщо розглянути трансцендентне пізнання, воно обмежується спасінням. Навіть якщо вдатись до якогось із цих методів, існує велика небезпека припуститися на обраному шляху тої чи іншої помилки. Але трансцендентного відданого служіння Господу не обмежує ніщо, і тому, хто став на цей шлях, не загрожує небезпека впасти. З ласки Господа цей шлях неодмінно приводить до кінцевої мети. На попередніх щаблях відданого служіння потрібне певне знання, але на вищому ступені не потрібно ніякого знання. Отже, найліпший і найпевніший шлях духовного розвитку — це бгакті-йоґа, чисте віддане служіння.
Іноді імперсоналісти з цих чотирьох шлок, що становлять «вершки», суть, «Шрімад-Бгаґаватам», викроюють всілякі тлумачення, які їм до вподоби. Але треба зазначити, що ці чотири шлоки вперше пролунали з вуст Самого Бога-Особи, а тому імперсоналістам до них немає вступу, тому що вони не мають поняття про Бога-Особу. Тому, хоч які тлумачення імперсоналісти викроюватимуть із цих віршів, їх ніколи не визнають ті, хто пройшов науку в учнівській послідовності від Брахми. Докладніше це з’ясовують подальші вірші. Окрім того, як підтверджують шруті, Верховна Істина, Абсолютний Бог-Особа, ніколи не відкриває Себе тому, хто пишається своєю академічною вченістю. У шруті-мантрі чітко сказано («Катга Упанішада» 1.2.23):
нйам тм правачанена лабгйо
на медгай на бахудг рутена
йам еваіша вуте тена лабгйас
тасйаіша тм вівуте тану свм
Господь усе роз’яснює Сам, і той, хто не звернувся до Господа в Його особистісному аспекті, навряд чи спроможний збагнути смисл « Шрімад - Бгаґаватам » . Щоб зрозуміти « Шрімад - Бгаґаватам » , потрібно отримати знання від бгаґават,що належать до учнівської послідовности.