31
тбгй мішатсв анімішешу нішідгйамн
свархаттам хй апі харе пратіхра-пбгйм
ӯчу сухттама-дідкшіта-бгаґа ішат
кмнуджена сахас та упаплуткш
тбгйм — тими двома брамниками; мішатсу — дивлячись; анімішешу — коли півбоги, що жили на Вайкунтзі; нішідгйамн — зупинені; су-архаттам — найдостойніші з достойних; хі апі — хоча; харе — Харі, Верховного Бога-Особи; пратіхра-пбгйм — двома брамниками; ӯчу — сказали; сухт-тама — найдорожчого; дідкшіта — прагнення побачити; бгаґе — перешкода; ішат — дещо; кма-ануджена — молодшим братом хіті (гнівом); сахас — раптом; те — ті великі мудреці; упаплута — збуджені; акш — очі.
Коли двоє головних брамників Шрі Харі перед очима всіх інших божественних істот зупинили Кумар, найдостойніших з достойних, очі Кумар від гніву почервоніли, тому що вони дуже прагнули побачити свого любого повелителя, Шрі Харі, Бога-Особу.
ПОЯСНЕННЯ: За ведичною культурою санн’ясі, тобто людина, яка зреклася світу, вдягається в одяг шафранового кольору. Шафрановий одяг служить мандрівному санн’ясі за свого роду перепустку, що відкриває перед ним будь-які двері. Обов’язок санн’ясі — це нести людям знання свідомості Крішни. Люди, які зреклися світу, мають тільки одне діло — проповідувати славу й велич Верховного Бога-Особи. Тому у ведичному суспільстві заведено ніколи не зупиняти санн’ясі. Його пускають всюди, куди він захоче, і сімейні люди ніколи не відмовляють подарувати йому все, що він попросить. Четверо Кумар прийшли побачити Верховного Бога-Особу, Нараяну. Варто відзначити, що Господа в цьому вірші названо словом сухттама, «найліпшим з друзів». У «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна каже, що Він найліпший друг усіх живих істот: сухда сарва-бгӯтнм. Живі істоти не знайдуть ліпшого друга й доброзичливця, як Верховний Бог-Особа. Він настільки добрий до кожного, що, хоча ми повністю забули свої стосунки з Верховним Господом, Він перший приходить до нас — іноді особисто, сходячи на Землю як Господь Крішна, іноді як Господній відданий, сходячи як Господь Чайтан’я Махапрабгу, а іноді посилаючи Своїх істинних відданих, щоб рятувати всі впалі душі. Отже, Він найщиріший друг і доброзичливець кожного, і Кумари хотіли побачити Його. Сторожа повинна була б знати, що чотири мудреці не мають жодних інших цілей, і тому їх не годиться зупиняти, не пускаючи до палацу.
У цьому вірші образно сказано, що коли мудреців не пустили побачити їхнього найдорожчого Бога-Особу, в їхніх серцях і поглядах проявився молодший брат хіті. Молодший брат хіті — це гнів. Якщо бажання істоти не задовольняється, з’являється його молодший брат, гнів. З цієї історії видно, що навіть великі святі, як то Кумари, також гніваються, але їхній гнів виникає не через егоїзм. Вони розгнівалися тому, що їх не пустили до палацу побачити Бога-Особу. Отже, цей вірш не підтримує теорію про те, що на рівні досконалості істота ніколи не відчуває гніву. Гнів іноді відчувають навіть ті, хто досяг звільнення. Чотирьох мандрівних мудреців, братів Кумар, всі зараховують до звільнених осіб, але коли сторожа перешкодила їм у їхньому служінні Господу, вони теж розгнівалися. Різниця між гнівом звичайної особи і звільненої полягає в тому, що звичайна особа гнівається, коли не може задовольнити бажання своїх чуттів, а звільнена, як оце Кумари, — коли їм заважають виконувати обов’язки в служінні Верховному Богові-Особі.
У попередньому вірші виразно сказано, що Кумари були звільнені особи. Відіттма-таттва означає «ті, хто усвідомив свою істинну природу». Того, хто не усвідомив своєї істинної природи, називають невігласом, а того, хто пізнав душу, Наддушу, їхні стосунки і діяльність, яка приводить до самоусвідомлення, називають відіттма-таттва. Хоча Кумари вже були звільнені, вони, однак, розгнівалися. Це дуже важливий момент. Звільнитися зовсім не означає втратити здатність виявляти почуття. Чуттєва діяльність триває навіть після звільнення. Однак різниця полягає в тому, що звільнена особа використовує чуття тільки в свідомості Крішни, а зумовлена особа намагається за допомогою чуття отримати особисте задоволення.