8
нха татгдмі йаджамна-хавір вітне
чйотад-ґгта-плутам адан хута-бгу-мукгена
йад брхмаасйа мукгата чарато ’нуґгса
тушасйа майй авахітаір ніджа-карма-пкаі
на — не; ахам — Я; татг — з іншого боку; адмі — їм; йаджамна — офірувальником; хаві — підношення; вітне — в жертовне вогнище; чйотат — узливання; ґгта — пряжене масло; плутам — змішане; адан — з’їдаючи; хута-бгук — жертовне вогнище; мукгена — ротом; йат — як; брхмаасйа — брахмани;
Підношення, які офірують Мені в жертовному вогнищі, що є одним з Моїх ротів, не дають Мені такої насолоди, як облиті пряженим маслом ласощі, офіровані ротам брахманів, які присвятили Мені плоди своїх дій і завжди задовольняються Моїм прасадом.
ПОЯСНЕННЯ: Відданий Господа, вайшнава, не бере нічого, не офірувавши цього спочатку Господу. Всі плоди своєї діяльності вайшнава офірує Господу, і тому він також ніколи не їсть того, що не було офіроване Господу. Господь також черпає насолоду в тому, що всі піднесені Йому страви віддає вайшнавам. З цього вірша зрозуміло, що Господь їсть через жертовне вогнище і рот брахмани. Для задоволення Господа в жертовне вогнище офірують найрізноманітніші дари: зерно, масло тощо. Господь приймає всі дари, які приносять Йому брахмани та віддані. В інших місцях священних писань сказано, що Господь приймає також усі підношення, якими частують брахманів та вайшнавів. Однак тут зазначено, що найбільшу насолоду дають Господу саме ті дари, які підносять вустам брахманів та вайшнавів. Найліпшу ілюстрацію цього принципу ми бачимо в житті Адвайти Прабгу, в його стосунках із Харідасою Тгакурою. Хоча Харідаса народився в мусульманській родині, Адвайту Прабгу підніс йому першу тацю прасаду зі священного вогняного жертвопринесення. Харідаса Тгакура повідомив Адвайті Прабгу, що він народився в мусульманській родині, і запитав, чому Адвайта Прабгу підносить першу тацю мусульманину, а не піднесеному брахмані. З великого смирення Харідаса Тгакура представлявся недостойним мусульманином, але Адвайта Прабгу, досвідчений відданий, визнав його за істинного брахману. Адвайта Прабгу відповів, що, підносячи першу тацю Харідасі Тгакурі, він отримує таке саме благо, яке отримав би, нагодувавши сто тисяч брахманів. З цього всього випливає, що ліпше нагодувати одного брахману чи вайшнаву, ніж виконати сотні тисяч вогнених жертвопринесень. Тому писання проголошують, що за цієї епохи є тільки один метод духовного розвитку — повторювати святе ім’я Бога (харер нма) і намагатися задовольнити вайшнаву.