16
ева пратйавамйсв
тмна пратіпадйате
схакрасйа дравйасйа
йо ’вастгнам ануґраха
евам — так; пратйавамйа — зрозумівши; асау — ця особа; тмнам — своє єство; пратіпадйате — пізнає; са-ахакрасйа — того, що вона приймала під впливом оманного его; дравйасйа — становища; йа — хто; авастгнам — опора; ануґраха — хто проявляє.
Коли завдяки зрілому розумінню людина усвідомлює свою індивідуальність, їй відкривається природа того становища, в якому вона перебувала під впливом оманного его.
ПОЯСНЕННЯ: Філософи-майаваді вважають, що в кінець-кінцем індивідуальність зникає, все стає одним, і між тим, хто пізнає, пізнаваним і знанням зникає будь-яка різниця. Але ретельний аналіз виявляє помилковість такого судження. Індивідуальність не зникає ніколи, навіть коли істоті здається, що три начала — той, хто пізнає, пізнаване і знання — зливаються воєдино. Саме усвідомлення того, що ці три начала зливаються, також являє собою різновид знання, а раз існує той, хто сприймає це знання, як можна стверджувати, що той, хто пізнає, пізнаване і знання злилися воєдино? Індивідуальна душа, яка сприймає це знання, далі залишається індивідуальністю. Індивідуальність залишається як у матеріальному існуванні, так і в духовному, єдина різниця полягає в природі самоототожнення індивідуальної душі. Коли душа ототожнює себе з матерією, на неї впливає оманне его і вона під впливом ілюзії сприймає всі речі інакшими, ніж вони є насправді. В цьому полягає суть зумовленого життя. Відповідно, коли жива істота очищується від оманного его, вона все бачить в істинному світлі, і цей стан називають звільненням.
Як сказано в «Ішопанішаді», все суще належить Господу: івсйам іда сарвам. Все суще спирається на енерґію Верховного Господа. Це підтверджує і «Бгаґавад-ґіта». Все суще породжене енерґією Господа і спирається на неї, а енерґія Господа невідмінна від Нього Самого, однак Господь проголошує: «Я існую окремо». Тому, хто ясно усвідомлює своє природне становище, відкриваються всі істини. Коли людина дивиться на все через призму оманного его, таке сприйняття її зумовлює, а коли вона приймає речі такими, які вони є, вона досягає звільнення. Тут можна використати приклад, наведений у попередньому вірші: коли людина, яка ототожнює себе зі своїми грошима, втрачає їх, вона вважає, що вона сама також пропала. Але насправді вона зовсім відмінна від грошей, і гроші їй не належать. Побачивши дійсність в істинному світлі, ми розуміємо, що гроші не належать жодній окремій людині чи живій істоті і не є людським творінням. В кінцевому підсумку гроші становлять власність Верховного Господа, і тому не може бути мови про те, щоб хтось їх втратив. Але доки людина в своїй ілюзії думає «Я насолоджуюся» чи «Я Господь», вона не зможе звільнитися від спотвореного світобачення і залишатиметься зумовленою. А як тільки вона звільняється від оманного его, вона досягає звільнення. Як підтверджує «Бгаґаватам», мукті, або звільнення, — це повернення до свого істинного природного становища.