47
тасмн на крйа сантрсо
на крпайа на самбграма
буддгв джіва-ґаті дгіро
мукта-саґа чаред іха
тасмт — через смерть; на — не; крйа — слід робити; сантрса — страх; на — не; крпайам — скупість; на — не; самбграма — жадання матеріальної вигоди; буддгв — усвідомивши; джіва-ґатім — істинну природу живої істоти; дгіра — стійкий; мукта-саґа — вільний від прив’язаності; чарет — повинен рухатися; іха — в цьому світі.
Тому не треба боятися смерті, як не треба ототожнювати тіло з душею чи кидатися в фізичні насолоди, надмірно задовольняючи потреби тіла. Треба пізнати істинну природу живої істоти і діяти в матеріальному світі без прив’язаності, не відхиляючись від своєї мети.
ПОЯСНЕННЯ: Вдумливу людину, яка зрозуміла філософію життя і смерті, хвилюють описи жахливих, пекельних страждань, яких істота зазнає і в утробі матері, і з’являючись на світ. Однак це проблеми, які треба розв’язати. Вдумлива людина повинна збагнути, що перебування в матеріальному тілі пов’язане зі стражданням. Не піддаючись непотрібному смуткові, треба знайти вихід. Вихід з цього становища можна знайти спілкуючись із звільненими особами. Треба зрозуміти, хто справді звільнений. Звільнену особу описує «Бгаґавад-ґіта»: той, хто безперервно виконує віддане служіння Господу, піднявшись над суворими законами матеріальної природи, перебуває в Брахмані.
Верховний Бог-Особа вищий за матеріальне творіння. Це визнають навіть імперсоналісти, як оце Шанкарачар’я. Шанкарачар’я сказав, що Нараяна трансцендентний до матеріального творіння. Тому, коли людина дійсно служить Господу в тій чи інші формі — як Нараяні, як Радга-Крішні чи як Сіта-Рамі, — вона перебуває на рівні звільнення. «Бгаґаватам» також підтверджує, що досягнути звільнення означає утвердитися у своєму природному становищі. Жива істота — це вічний слуга Верховного Господа, тому коли людина щиро й серйозно віддає себе на трансцендентне любовне служіння Господу, вона досягає рівня звільнення. Треба шукати товариства звільненої особи, і тоді вона зможе розв’язати проблеми життя, а саме проблеми народження і смерті.
Виконуючи віддане служіння у повній свідомості Крішни, треба стерегтися скупості. Не слід хизуватися показною відреченістю від світу. Насправді, відречення неможливе. Якщо хтось відрікається від своїх розкішних хоромів і йде в ліс, це не є відречення, тому що і його хороми, і ліс належать Верховному Богові-Особі. Якщо хтось міняє один маєток на інший, це не є актом відречення. Ні розкішні хороми, ні ліс йому і так ніколи не належали. Стати по-справжньому відреченим означає відректися від хибного уявлення про себе як про володаря матеріальної природи. Коли людина відрікається від цієї хибної концепції і від гордої думки, що вона також Бог, це і є справжнє відречення. Будь-яке інше відречення не має сенсу. Рупа Ґосвамі вчить, що коли людина відрікається від чогось, що можна було б використати в служінні Господу, це називається пгалґу-ваіраґ’я, — неповна, або оманна, відреченість. Все належить Верховному Богові-Особі, і тому все можна використати в служінні Господу. Ніщо не слід використовувати для задоволення власних чуттів. Це істинна відреченість. Також не слід нарощувати потреби тіла. Ми повинні задовольнятися тим, що нам дарує Крішна і що приходить без надмірних зусиль з нашого боку. Ми повинні використовувати свій час на віддане служіння у свідомості Крішни. Так ми розв’яжемо проблему життя і смерті.