34–36

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано в попередньому вірші, треба дотримуватися викладених у писаннях засад. Для членів різних суспільних і духовних станів визначені різні обов’язки. З цього вірша зрозуміло, що корислива діяльність, жертвопринесення і роздача милостині призначені для людей, які живуть сімейним життям. У суспільстві є чотири стани: брахмачар’я, ґріхастга, ванапрастга і санн’яса.  Ґріхастгам,  сімейним людям, насамперед радять приносити жертви, роздавати милостиню й виконувати свої визначені обов’язки. Так само аскези, вивчення ведичних писань і філософський пошук радять ванапрастгам, людям, які вже відійшли від активних справ. Вивчати ведичну літературу під керівництвом істинного духовного вчителя    —    це обов’язок брахмачарі, тобто учня. тмендрійа-джайа    —    опанування розуму і приборкання чуттів    —    це обов’язок тих, хто зрікся світу. Усі ці різновиди діяльності покладено різним людям за обов’язок, щоб вони могли піднятися на рівень самоусвідомлення, а тоді на рівень свідомості Крішни, відданого служіння.

Слова бгакті-йоґена чаіва хі означають, що всі обов’язки, описані у тридцять четвертому вірші,    —    чи то йоґа, чи то жертвопринесення, чи то кармічна діяльність, чи вивчення ведичної літератури, чи відречення від світу,    —    слід виконувати в рамках бгакті-йоґи. Згідно з граматикою санскриту, слова чаіва хі вказують на те, що всю цю діяльність треба виконувати разом із домішкою відданого служіння, бо інакше вона не дасть ніяких плодів. Будь-які визначені обов’язки треба виконувати для задоволення Верховного Бога-Особи. Це підтверджують слова «Бгаґавад-ґіти» (9.27): йат кароші йад ансі    —    «Хоч би що ти робив, хоч би що ти їв, хоч би які жертви ти приносив, хоч би які аскези ти накладав на себе, хоч би яку милостиню ти роздавав,    —    результат усієї цієї діяльності треба віддавати Верховному Господу». Вжите тут слово ева означає, що людина мусить діяти саме так. Якщо людина не привносить у всі свої дії відданого служіння, їй не вдасться досягнути того, чого вона бажає, а якщо в усіх її діях на першому місці стоїть бгакті-йоґа, вона може не сумніватися в тому, що досягне остаточної мети.

Ми повинні прийти до Верховного Бога-Особи, Крішни, і про це сказано в «Бгаґавад-ґіті»: «Після багатьох, багатьох життів істота приходить до Верховної Особи, Крішни, й віддається Йому, розуміючи, що Він    —    усе суще». Також у «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: бгоктра йаджа-тапасм    —    «Хоч би які аскези виконувала людина, хоч би які жертви приносила, насолоджується цим всім Верховний Бог-Особа». Він володар усіх планет і друг кожної живої душі.

Слова дгармеобгайа-чіхнена означають, що метод бгакті-йоґи посідає дві ознаки: прив’язаність до Верховного Господа і відреченість від усіх матеріальних зв’язків. Поступ на шляху відданого служіння характеризують дві ознаки. Так само їду супроводжує два явища. Голодна людина дістає від їди силу й задоволення, і разом з тим поступово звільняється від голоду. Так само, у відданому служінні приходить справжнє знання і відреченість від будь-якої матеріальної діяльності. Жодна інша діяльність не дарує такої відреченості від матерії і прив’язаності до Всевишнього. Існує дев’ять методів, які допомагають поглибити прив’язаність до Верховного Господа: слухати, оспівувати, пам’ятати, поклонятися, служити Господу, ставитися до Нього як до друга, молитися, все Йому присвячувати й служити Його лотосовим стопам. Методи, які допомагають поглибити відреченість від матеріальної діяльності, пояснено в тридцять шостому вірші.

Піднятися на вищі планети, до райського царства можна виконуючи свої визначені обов’язки й приносячи жертви. Коли людина зрікається світу і завдяки тому стає трансцендентна до таких бажань, вона може пізнати Брахман, безособистісний аспект Всевишнього, а коли вона пізнає своє природне становище, вона усвідомлює суть усіх методів самоусвідомлення і втверджується у чистому відданому служінні. На цьому рівні вона може осягнути Верховного Бога-Особу, Бгаґавана.

Пізнання Верховної Особи названо в цьому вірші тма-таттва-авабодгена («пізнавши своє справжнє природне становище»). Той, хто справді пізнав своє природне становище вічного слуги Верховного Господа, втрачає прив’язаність до служіння матеріальному світу. Всі так чи інакше виконують якесь служіння. Якщо людина не знає свого природного становища, вона служить своєму грубому тілові, чи сім’ї, чи громаді, чи країні. Але коли людина бачить своє природне становище (слова сва-дк означають «той, хто бачить»), вона втрачає прив’язаність до цього матеріального служіння і присвячує себе відданому служінню.

Людина, яка, перебуваючи під впливом ґун матеріальної природи, виконує визначені в писаннях обов’язки, може піднятися на вищі планетні системи. Панівні божества вищих планетних систем    —    це представники Верховного Бога-Особи в матеріальному світі, як оце бог Сонця, бог Місяця, бог повітря, Брахма чи Господь Шіва. Усі півбоги представляють Верховного Господа в матеріальному світі. За допомогою матеріальної діяльності можна досягнути цих півбогів, але неможливо піднятися вище. Про це сказано в «Бгаґавад-ґіті» (9.25): йнті дева-врат девн    —    люди, які прив’язані до півбогів і які виконують свої обов’язки, можуть досягнути обителей цих півбогів. Таким чином можна піти на планету пітів, тобто предків. Натомість той, хто повністю усвідомив суть життя береться до відданого служіння й пізнає Верховного Бога-Особу.