10

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (3.9) сказано: йаджртгт кармао ’нйатра локо ’йа карма-бандгана    —    треба діяти тільки для того, щоб задовольнити Верховного Господа, бо будь-яка інша діяльність зв’язує людину своїми наслідками. Серед чотирьох варн і чотирьох ашрамів насамперед вайш’ям і кшатріям радять влаштовувати великі жертвопринесення, щедро роздаровуючи нагромаджені гроші. Дгрува Махараджа, як ідеальний цар і кшатрія, проводив багато таких жертвопринесень, щедро роздаючи милостиню. Кшатрії і вайш’ї повинні заробляти гроші й збирати великі багатства. Іноді вони при тому чинять гріхи. Наприклад, кшатрії повинні правити, і Дгрува Махараджа, правлячи країною, був змушений вступити в бій і вбити багато якшів. Кшатрія не може уникнути цього. Кшатрія не повинен бути боягузом і не повинен уникати насильства. Керуючи державою, він мусить вдаватися до насильства.

Отже, кшатріям вайш’ям особливо радять жертвувати принаймні половину нагромаджених статків. «Бгаґавад-ґіта» вчить, що навіть той, хто зрікається світу, не повинен припиняти яґ’ю, дану і тапас’ю. Ці три речі треба виконувати завжди. Тапас’я становить обов’язок людей зреченого стану. Ті, хто зрікся світу, повинні виконувати тапас’ю, аскези й покути. Той, хто активно діє в матеріальному світі, кшатрії та вайш’ї, повинні роздавати пожертви. А брахмачарі, на початку свого життя, повинні виконувати всілякі яґ’ї.

Дгрува Махараджа, діючи, як ідеальний цар, роздавав у милостиню практично всю свою скарбницю. Цар не повинен просто збирати з підданих податки й нагромаджувати багатство для задоволення чуттів. Причина занепаду монархії у всьому світі полягає в тому, що царі почали використовувати зібрані в підданих податки на задоволення власних чуттів. Звичайно, коли монархію замінила демократія, корупція аж ніяк не стала від цього меншою. До складу сучасних демократичних урядів входять різні партії, але їхні члени дбають тільки про те, щоб втриматися на своїх посадах, і про те, щоб їхня політична партія залишилася при владі. Політики не мають часу думати про благо підданих, яких вони чавлять тяжкими податками. Прибутковий, торговий та численні інші податки відбирають у людини іноді вісімдесят чи дев’яносто відсотків її прибутків. А зібрані таким чином гроші йдуть на щедру платню чиновникам і керівникам. Раніше зібрані в підданих податки використовували на визначені в ведичних писаннях жертвопринесення. Нині, однак, більшість із цих жертвопринесень неможливо виконати, і тому шастри радять людям цієї епохи виконувати санкіртана-яґ’ю. Будь-яка сімейна людина, незалежно від своїх прибутків, може без жодних витрат виконувати санкіртана-яґ’ю. Всі члени сім’ї можуть сісти разом і, плескаючи в долоні, просто співати маха-мантру Харе Крішна. Проводити таку яґ’ю і роздавати людям прасад під силу кожному. За епохи Калі цього цілком достатньо. Рух свідомості Крішни заснований на цій засаді: щомиті, якомога частіше повторювати мантру Харе Крішна, не тільки в храмі, а поза його стінами, і, якомога ширше роздавати прасад. Керівники країни й ті, хто створює державне багатство, можуть допомогти розгорнути цю діяльність набагато ширше. Якщо просто щедро роздавати прасад і влаштовувати санкіртану, у всьому світі запанує мир і процвітання.

Майже у всіх жертвопринесеннях, рекомендованих у ведичних писаннях, дари офірують півбогам. Насамперед поклоніння півбогам призначене для людей меншого розуму. Насправді плоди жертвопринесення належать Верховному Богові-Особі, Нараяні. Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті» (5.29): бгоктра йаджа-тапасм    —    насправді всіма жертвопринесеннями насолоджується Він. Тому Його називають Яґ’я-пуруша.

Хоча Дгрува Махараджа був великий відданий і такі жертвопринесення не цікавили його, щоб показати приклад своїм підданим, він влаштовував багато жертвопринесень і роздаровував усе своє багатство. За весь час свого сімейного життя, він не витратив на задоволення чуттів жодної копійки. У зв’язку з цим особливої уваги заслуговують вжиті в цьому вірші слова карма-пгала-прадам. Господь наділяє кожну індивідуальну живу істоту тою чи іншою кармою, згідно з бажаннями самої істоти. Він присутні в серці кожного як Наддуша і зі Своєї доброти й великодушності кожній істоті дає можливість робити все, що вона бажає. Після того жива істота пожинає також плоди своїх дій. Якщо хтось хоче насолоджуватися матеріальною природою чи панувати над нею, Господь дає йому для цього всі можливості, але потім ця істота заплутується в тенетах наслідків своєї діяльності. Так само, якщо хтось хоче повністю присвятити себе відданому служінню, Господь дає йому для цього всі можливості, і потім відданий насолоджується плодами свого служіння. Тому Господа називають карма-пгала-прада.