22
атгвамджйру-кал вілокайанн
атпта-дґ-ґочарам ха пӯрушам
пад спанта кшітім аса уннате
вінйаста-хастґрам ураґа-відвіша
атга — тоді; авамджйа — витерши; ару-кал — сльози на очах; вілокайан — споглядаючи; атпта — нездатний насититися; дк-ґочарам — видимого просто перед очима; ха — сказав; пӯрушам — Верховному Богові-Особі; пад — Своїми лотосовими стопами; спантам — що торкав; кшітім — землю; асе — на плечі; уннате — піднятому; вінйаста — тримаючи; хаста — Своєї руки; аґрам — долоню; ураґа-відвіша — Ґаруди, ворога змій.
Верховний Бог-Особа стояв, майже торкаючись Своїми лотосовими стопами землі і тримаючи долоню Своєї руки на високому плечі Ґаруди, ворога змій. Махараджа Прітгу, здавалося, ніяк не міг надивитися на Господа, хоч скільки він споглядав Господа, витираючи з очей сльози. Врешті-решт цар звернувся до Господа з молитвою.
ПОЯСНЕННЯ: Заслуговує уваги те, що Господь, як вказує цей вірш, стояв ледве торкаючись землі. Жителі вищих планетних систем, починаючи з Брахмалоки (обителі Господа Брахми) і закінчуючи Сварґалокою (райською планетою Індри), перебувають на такому високому рівні духовного розвитку, що, коли вони відвідують цю чи інші нижчі планетні системи, вони залишаються невагомими. Іншими словами, вони стоять, не торкаючись землі. Господь Вішну — це Верховний Бог-Особа, але, живучи на одній з планетних систем цього всесвіту, іноді Він діє, наче один з півбогів. Коли Він з’явився перед Прітгу Махараджею, Він не торкався Своїми лотосовими стопами до землі, але коли Махараджа Прітгу повністю задовольнив Його своїми якостями й діями, Він проявив Себе як Верховний Бог-Особа Нараяна з Вайкунтги. З любові до Прітгу Махараджі Він доторкнувся Своїми лотосовими стопами до землі, але Свою руку поклав на високе плече Свого носія Ґаруди, наче для того, щоб не впасти через незвичку стояти на землі. Це все свідчило про Його велику любов до Прітгу Махараджі. Прітгу Махараджа, усвідомлюючи, як йому пощастило, від екстазу не міг звести очі на Господа, проте почав тремтливим голосом підносити Господу молитви.