28
джаґадж-джананй джаґад-іа ваіаса
сйд ева йат-кармаі на саміхітам
кароші пгалґв апй уру діна-ватсала
сва ева дгішйе ’бгіратасйа кі тай
джаґат-джананйм — в матері всесвіту (Лакшмі); джаґат-іа — Господи всесвіту; ваіасам — гнів; сйт — може виникнути; ева — певно; йат-кармаі — в чиїх діях; на — моє; саміхітам — бажання; кароші — вважаєш; пгалґу — незначне служіння; апі — навіть; уру — дуже велике; діна-ватсала — прихильний до нещасних; све — своїх; ева — певно; дгішйе — у багатствах; абгіратасйа — повінстю задоволеного; кім — яка потреба; тай — з нею.
Дорогий Господи всесвіту, богиня щастя, Лакшмі, — це мати всесвіту, однак я боюся, що вона може розгніватися на мене за спробу взяти в неї її служіння й робити те, до чого вона сама дуже прив’язана. Однак я надіюся, що, навіть якщо постане якесь непорозуміння, Ти заступишся за мене, бо Ти дуже ласкавий до нещасних і навіть незначну послугу Своїх слуг завжди приймаєш як щось дуже значне. Тому, навіть якщо вона розсердиться, я гадаю, що це Тобі не зашкодить, бо Ти самодостатній і може обійтися без неї.
ПОЯСНЕННЯ: Мати Лакшміджі, богиня щастя, славиться тим, що завжди масажує лотосові стопи Господа Нараяни. Вона ідеальна дружина, тому що намагається задовольнити кожну потребу Господа Нараяни. Вона дбає не лише про Його лотосові стопи, але й про Його домівку. Вона готує для Нього чудові страви, омахує Його віялом, коли Він їсть, змащує Його обличчя сандаловою пастою, розстилає Йому постіль і поправляє підстилку для сидіння. Таким чином вона завжди слугує Господу, не залишаючи іншим відданим майже ніякої нагоди взяти на себе якісь із її щоденних обов’язків. Тому Прітгу Махараджа майже не сумнівався, що його спроба втрутитися в служіння богині щастя роздратує її і що вона розсердиться на нього. Проте навіщо матері Лакшмі, матері всесвіту, сердитися на такого незначного відданого, як Прітгу Махараджа? Це здається дуже малоймовірним. Однак Прітгу Махараджа, щоб захистится від можливих прикрощів, попрохав Господа заступитися за нього. Прітгу Махараджа виконував звичайні ведичні ритуали й жертвопринесення з розділу карма-канда, тобто корисливої діяльності, але Господь, дуже милостивий і великодушний, збирався винагородити Прітгу Махараджу найвищою досконалістю життя, а саме відданим служінням.
Коли людина виконує ведичні ритуали й жертвопринесення, вона ставить собі за мету піднятися на райські планети. За допомогою таких жертвопринесень неможливо заслужити право повернутися додому, до Бога. Але Господь такий милостивий, що приймає навіть незначне служіння, і тому в «Вішну Пурані» сказано, що Верховного Господа можна задовольнити, живучи згідно з засадами варнашрама-дгарми. Коли Господь задоволений, виконавець жертвопринесень піднімається на рівень відданого служіння. Отож Прітгу Махараджа надіявся, що Господь прийме його незначне служіння як значніше від служіння Лакшміджі. Богиню щастя називають чанчала («непотсійна»), тому що вона ніколи не залишається на одному місці і то приходить до людини, то покидає її. Тому Прітгу Махараджа каже, що, навіть якщо вона в гніві піде геть, Господь Вішну нічого не втратить, бо Він самодостатній і здатний в усьому обійтися без допомоги Лакшміджі. Наприклад, коли Ґарбгодакашаї Вішну народив зі Свого пупа Господа Брахму, Він не скористався з допомоги Лакшмі, що сиділа поруч і масувала Його лотосові стопи. Назагал, коли чоловік хоче сина, він запліднює дружину, і за якийсь час народжується дитина. Але у випадку Господа Брахми, Ґарбгодакашаї Вішну не запліднював Лакшміджі. Господь самодостатній і тому народив Брахму зі Свого пупа. Тому Прітгу Махараджа вірив, що, навіть якщо богиня щастя розсердиться на нього, від цього не буде шкоди ні йому, ні Господу.