29
бгаджантй атга твм ата ева сдгаво
вйудаста-мй-ґуа-вібграмодайам
бгават-паднусмарад те сат
німіттам анйад бгаґаван на відмахе
бгаджанті — поклоняються; атга — тому; твм — Тобі; ата ева — тоді; сдгава — всі святі; вйудаста — хто розсіює; мй-ґуа — ґуни матеріальної природи; вібграма — хибні уявлення; удайам — породжені; бгават — Твої; пада — лотосові стопи; анусмарат — постійно пам’ятаючи; те — крім; сатм — великих святих; німіттам — причина; анйат — інша; бгаґаван — Верховний Боже-Особо; на — не; відмахе — розумію.
Хоча великі святі завжди перебувають у звільненому стані, вони беруться до відданого служіння Тобі, що являє собою єдиний спосіб звільнитися від ілюзій матеріального існування. Господи, коли звільнені душі шукають притулку біля Твоїх лотосових стіп, вони це роблять тільки тому, що вони повсякчасно думають про них, бо іншої причини для цього в них немає.
ПОЯСНЕННЯ: Кармі переважно беруться до корисливої діяльності, щоб забезпечити комфорт для свого матеріального тіла. Однак ґ’яні відчувають відразу до діяльності, присвяченої досягненню матеріальної вигоди. Вони розуміють, що, як духовні душі, вони не мають нічого спільного з матеріальним світом. Досягнувши самоусвідомлення, ґ’яні, знання котрих стало справді зрілим, повинні віддатися лотосовим стопам Господа, як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (бахӯн джанманм анте). Самоусвідомлення залишається незавершеним, якщо особа не піднімається на рівень відданого служіння.
У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що атмарами, особи, задоволені в собі, вільні від усякої скверни ґун матеріальної природи. Доки людину осквернюють ґуни
матеріальної природи, а передусім раджас і тамас, вона залишатиметься жадібною та хтивою і тяжко працюватиме, гаруючи день і ніч. Такий оманний егоїзм примушує живу істоту знову й знову переходити з одного виду життя в інший, ніде не знаходячи спокою.
Ґ’яні розуміють це і тому, покинувши матеріальну діяльність, приймають карма-санн’ясу. Однак і на цьому рівні вони не знаходять справжнього задоволення. Після того, як ґ’яні досягнув досконалості, здобута в матеріальному житті мудрість приводить його до лотосових стіп Господа. Тільки занурившись у постійне споглядання лотосових стіп Господа, він знаходить задоволення. Тому Прітгу Махараджа підсумовує, що звільнені особи, які стають на шлях відданості, досягають найвищої мети життя. Якби саме по собі звільнення було остаточною метою, звільнені особи не бралися б до відданого служіння. Іншими словами, трансцендентне блаженство, яке дарує самоусвідомлення, відоме як атмананда, повністю блякне поряд з блаженством, яке дарує віддане служіння лотосовим стопам Господа. На цій підставі Прітгу Махараджа вирішив просто постійно слухати уславлення Господа і таким чином зосереджувати розум на Його лотосових стопах. Це найвища досконалість життя.