31
твад-нана субгру сутра-лочана
вйламбі-ніллака-внда-савтам
уннійа ме дарайа валґу-вчака
йад вріай нбгімукга учі-сміте
тват — твоє; нанам — обличчя; су-бгру — з чудовими бровами; су-тра — з прекрасними зіницями; лочанам — очі; вйламбі — розкиданими; ніла — темно-синіми; алака-внда — кучерями; савтам — обрамлене; уннійа — піднесене; ме — мені; дарайа — яви; валґу-вчакам — з солодкими словами; йат — обличчя, яке; вріай — сором’язливістю; на — не; абгімукгам — обличчям до обличчя; учі-сміте — о жінко з чарівним усміхом.
Чарівна дівчино, твої брови й очі такі прекрасні, що від твого обличчя, обрамленого розпущеним темно-синім волоссям, неможливо відвести погляд. До цієї краси додаються солодкі слова, що злітають з твоїх вуст. Однак ти така сором’язлива, що не хочеш повернути свого лиця до мене. Тому я прохаю тебе, мила дівчино, усміхнися й підніми до мене своє обличчя.
ПОЯСНЕННЯ: Такі слова дуже характерні для людини, яка привабилася до особи протилежної статі. Це ілюзія, в яку впадає жива істота, зумовлена матеріальною природою. Коли жива істота приваблюється красою матеріальної енерґії, в неї виникає сильне бажання насолоджуватися. Як саме це відбувається, в подробицях описано в цій історії про Пуранджану, що привабився до вродливої жінки. Зумовлену живу істоту приваблюють брови, очі, обличчя, голос та будь-що інше. Коротше кажучи, її починає приваблювати все. Коли чоловік чи жінка привабилися до особи протилежної статі, для них уже не має значення, красива ця особа чи ні. Закоханий бачить в обличчі коханої тільки прекрасне і тому дуже приваблюється до неї. Цей потяг призводить до падіння живої істоти в матеріальний світ. Про це сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.27):
іччг-двеша-самуттгена
двандва-мохена бграта
сарва-бгӯтні саммоха
сарґе йнті парантапа
«О нащадку Бгарати [Арджуно], переможцю ворогів, всі живі істоти з’являються на світ під покровом ілюзії, в силу якої вони дивляться на все під через призму двоїстості, породженої з бажання й відрази».
Цей стан життя називається авід’я. Справжнє знання являє собою протилежність до цієї авід’ї. Різницю між від’єю й авід’єю вказано в «Шрі Ішопанішаді»: авід’я (невігластво) зумовлює, а від’я (знання) приводить до звільнення. Пуранджана визнає тут, що він привабився до авід’ї. Тепер він бажає побачити авід’ю в усій її повноті й тому прохає дівчину підняти голову, щоб він міг побачити її обличчя. Він хоче побачити всі риси авід’ї, що роблять її такою привабливою.