2

ПОЯСНЕННЯ: За чуттєвими насолодами тіло з кожним днем стає дедалі слабшим. Врешті життєва сила настільки слабне, що стає подібною до слабкого змія, до якого її порівнює цей вірш. Життєве повітря порівнювали до змія ще попередні глави. Коли життєва сила в тілі слабне, саме тіло також слабне. Тоді посланці смерті, тобто грізні воїни бога смерті, Ямараджі, люто атакують його. Згідно з ведичною культурою треба ще до того, як настане цей час, покинути домівку і прийняти санн’ясу, щоб проповідувати послання Бога до кінця своїх днів. Однак, якщо чоловік залишається сидіти вдома, приймаючи служіння любої дружини й дітей, чуттєві насолоди роблять його дедалі слабкішим. Коли до нього нарешті приходить смерть, він покидає тіло, не маючи ніяких духовних здобутків. Нині навіть старезні чоловіки не покидають домівки, нездатні порвати прив’язаність до дружини, дітей, грошей, багатства, житла і такого іншого. Внаслідок цього в кінці життя вони турбуються про добробут жінки і про те, як вона впорається з великими сімейними обов’язками. Отож під час смерті чоловік зазвичай думає про свою дружину. Як пояснює «Бгаґавад-ґіта» (8.6):

«Про який стан буття людина пам’ятає, покидаючи тіло, того стану вона неодмінно досягне».

Наприкінці життя людина думає про те, що вона робила протягом усього життя. Таким чином вона отримує інше тіло (дехнтара) відповідно до своїх думок і бажань наприкінці життя. Той, хто надто прив’язаний до домашнього життя, в кінці життя природно думає про свою любу дружину. Через це в наступному житті він отримує тіло жінки разом з плодами своїх праведних і неправедних вчинків. Ця глава докладно розповідає про те, як цар Пуранджана у наступному житті отримав жіноче тіло.