20

ПОЯСНЕННЯ: Під час смерті цар Пуранджана думав про дружину, і такий стан свідомості називають оскверненим. Як Господь Крішна пояснює в «Бгаґавад-ґіті» (15.7):

«Живі істоти в цьому зумовленому світі    —    Мої вічні невід’ємні частки. Через зумовленість свого життя вони тяжко борються з шістьма чуттями, одне з яких    —    розум».

В кінцевому підсумку, жива істота    —    це невід’ємна частка Верховного Духу, Крішни. Іншими словами, природа Крішни і живої істоти якісно однакова. Єдина відмінність між ними полягає в тому, що жива істота вічно залишається крихітною часткою Верховного Духу. Мамаіво джіва-локе джіва-бгӯта сантана Потрапивши в матеріальний світ і живучи зумовленим життям, частка Верховного Господа, індивідуальна істота, змушена постійно боротися, тому що її розум та інтелект осквернені. Як невід’ємна частка Верховного Господа, жива істота повинна думати про Крішну, але ми бачимо, що цар Пуранджана (жива істота) думає про жінку. Коли розум живої істоти занурюється в якийсь об’єкт чуттів, їй доводиться втягуватися в боротьбу за існування в матеріальному світі. Через те, що цар Пуранджана думав про свою дружину, його боротьба за існування в матеріальному світі не могла закінчитися зі смертю. Як видно з дальших віршів, царю Пуранджані через свою зануреність у думки про дружину довелося в наступному житті народитися в тілі жінки. Отже, зануреність в думки про суспільство, політику, так звану релігію, націю чи громаду являє собою причину рабства живої істоти. Для того щоб звільнитися від рабства, треба протягом життя трансформувати свою діяльність. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (3.9): йаджртгт кармао ’нйатра локо ’йа карма-бандгана. Якщо ми не змінимо свою свідомість в цьому житті, вся наша діяльність задля добра суспільства, держави, релігії, громади чи нації стане причиною нашого рабства. Це означає, що нам доведеться далі жити матеріальним, зумовленим життям. Як пояснює «Бгаґавад-ґіта» (15.7), мана-шашгніндрійі практі-стгні каршаті. Коли розум і чуття живої істоти занурені в матеріальну діяльність, їй доводиться далі провадити матеріальне існування й боротися за щастя. В кожному з життів жива істота бореться за те, щоб стати щасливою. Насправді в матеріальному світі неможливо бути щасливим, але ця боротьба іноді створює ілюзію щастя. Людина змушена тяжко гарувати, а коли вона отримує плоди своєї тяжкої праці, вона вважає себе щасливою. У матеріальному світі люди не знають, що таке справжнє щастя. Сукгам тйантіка йат тад буддгі-ґрхйам атіндрійам    —    відчути справжнє щастя можна тільки трансцендентними чуттями (Б.-ґ. 6.21). Трансцендентні чуття не проявлять себе доти, доки жива істота не очистилася. Щоб очистити чуття, треба стати на шлях свідомості Крішни і залучити їх до служіння Господу. Тоді можна відчути справжнє щастя і свободу.

У «Бгаґавад-ґіті» (15.8) сказано:

«Жива істота в матеріальному світі переносить свої різноманітні уявлення про світ з одного тіла в інше так само, як вітер переносить запахи». Пролітаючи над садом троянд, вітер підхоплює їхні пахощі, а коли він пролітає над смітником, він підхоплює сморід. Так само, життєве повітря царя Пуранджани, живої істоти, пролітає тепер над його дружиною, і тому в наступному житті він мусить народитися жінкою.