ГЛАВА ДЕВ’ЯТА

1: Великий мудрець Майтрея сказав Відурі: Коли Бог-Особа заспокоїв півбогів і розвіяв їхні страхи, вони поклонилися йому й повернулися на райські планети, а Господь, невідмінний від втілення Сахасрашірши, сів на спину Ґаруди й полетів до лісу Мадгувана, щоб побачити Свого слугу Дгруву.

2: Осяйний, як блискавка, Господній образ, що його зосереджено споглядав у своїй медитації Дгрува Махараджа, досягнувши досконалості в практиці йоґи, раптом зник з-перед внутрішнього зору Дгруви. Це стурбувало Дгруву й перервало його медитацію. Але коли він розплющив очі, Він побачив, що Верховний Бог-Особа власною особою стоїть перед ним у тому самому образі, який він споглядав у своєму серці.

3: Побачивши Господа прямо перед собою, Дгрува Махараджа дуже збентежився. На знак шани до Господа, він кинувся перед Ним на землю, простягнувшись, наче палка. Поринувши в почуття екстазу й любові до Верховного Бога, він немов пив Господній образ своїми очима, немов цілував лотосові стопи Господа своїми вустами і немов обіймав Господа своїми руками.

4: Хоча Дгрува Махараджа був маленький хлопчик, він прагнув прославити Верховного Бога-Особу достойними молитвами, але не вміючи підносити молитви, він одразу не міг здобутися на слово. Верховний Бог-Особа, що перебуває в серці кожного, зрозумів трудність Дгруви Махараджі. Зі Своєї безпричинної милості Господь мушлею доторкнувся до чола Дгруви Махараджі, що стояв перед Ним зі складеними долонями.

5: В цю мить Дгрува Махараджа досконало усвідомив усю суть ведичних писань і пізнав Абсолютну Істину та її зв’язок з усіма живими істотами. Так Дгрува, що в майбутньому отримав планету, яка ніколи не підлягає знищенню навіть під час всесвітньої заглади, почав підносити продумані й виважені молитви у повній згоді з засадами відданого служіння безмежно славетному Верховному Господу.

6: Дгрува Махараджа сказав: Дорогий Господи, Ти всемогутній. Увійшовши в мене, Ти вдихнув життя у всі мої занурені в сон чуття: руки, ноги, вуха, відчуття дотику, життєву силу і передусім дар мови. Я схиляюся перед Тобою в шанобливому поклоні.

7: Господи, Ти Всевишній і Ти єдиний, але за допомогою Своїх різноманітних енерґій Ти проявляєшся в духовному й матеріальному світах у різноманітних формах. Ти твориш сукупну енерґію матеріального світу Своєю зовнішньою енерґією, а тоді входиш у матеріальний світ як Наддуша. Ти Верховна Особа. Орудуючи тимчасовими якостями матеріальної природи, Ти твориш різноманітні проявлення, як вогонь, входячи в дрова різного розміру й форми, по-різному горить і сяє.

8: Володарю, навіть Господь Брахма повністю віддався Тобі. На початку існування всесвіту, Ти дарував йому знання, і завдяки тому він зміг побачити й збагнути все, що відбувається у всесвіті, як людина, що прокинулася віді сну, згадує і ясно бачить свої обов’язки. Ти єдиний притулок усіх, хто бажає звільнення, а також Ти друг усіх нещасних. Тому як наділена досконалим знанням людина може коли-небудь забути Тебе?

9: Люди, які поклоняються Тобі тільки задля чуттєвого задоволення цього шкіряного мішка, безперечно, перебувають під впливом Твоєї ілюзорної енерґії. Хоча Ти подібний до побажай-дерева, що здатне виконати будь-які бажання й дарувати звільнення від народження та смерті, нерозумні люди, як оце я, прагнуть, щоб Ти дарував їм чуттєві насолоди, доступні навіть тим, хто живе в пекельних умовах.

10: Господи, трансцендентне блаженство, яка можна відчути, медитуючи на Твої лотосові стопи чи слухаючи про Твою велич від чистих відданих, таке безмежне, що набагато перевершує навіть стан брахмананди, в якому людині здається, що вона злилася з безособистісним Брахманом і стала єдиною зі Всевишнім. Якщо трансцендентне блаженство відданого служіння затьмарює навіть брахмананду, що вже тоді казати про тимчасову втіху досягнення райських планет, яка обривається під ударом меча часу? Навіть якщо людина піднімається на райські планети, через певний час вона звідти знову падає.

11: Дгрува Махараджа вів далі: О безмежний Господи, будь ласка, благослови мене, щоб я мав товариство великих відданих, які ні на мить не перестають виконувати трансцендентне любовне служіння Тобі, так само як річка ніколи не перестає котити свої хвилі. Такі трансцендентні віддані живуть у цілковитій чистоті. За допомогою відданого служіння я неодмінно подолаю сповнений невігластва океан матеріального існування, в якому вирують хвилі вогнеподібних нещасть. Сп’янівши від оповідей про Твої вічні трансцендентні якості й розваги, я перетну цей океан без жодних труднощів.

12: О Господи з подібним до лотоса пупом, якщо людині випадає нагода спілкуватися з відданим, чиє серце завжди лине до Твоїх лотосових стіп і шукає їхнього аромату, вона втрачає прив’язаність до матеріального тіла й усього пов’язаного з ним: дітей, друзів, дому, багатства й жінки, що дуже й дуже дорогі людям матеріалістичним. Така людина повністю байдужіє до цього всього.

13: Дорогий Господи, о Верховна Ненароджена Особо, я знаю, різні види живих істот, як оце звірі, дерева, птахи, плазуни, півбоги й люди, пронизують весь усесвіт, утворений з сукупної матеріальної енерґії, і я знаю, що іноді ці різні форми перебувають у проявленому стані, а іноді в непроявленому, але я ніколи не бачив верховної форми, яку я споглядаю перед собою зараз у Твоїй особі. Ти кладеш край усім теоріям і здогадам.

14: Дорогий Господи, наприкінці кожної епохи Верховний Бог-Особа Ґарбгодакашаї Вішну втягує весь проявлений всесвіт у Своє черево. Він лежить на тілі Шеша Наґи, і з Його пупа виростає золотий лотос, на якому з’являється Господь Брахма. Я розумію, що Ти той самий Верховний Бог-Особа, і тому я схиляюся перед Тобою в шанобливому поклоні.

15: Господи, Своїм неперервним трансцендентним баченням Ти, як свідок, спостерігаєш за всіма стадіями нашої інтелектуальної діяльності. Ти вічно звільнений, завжди існуєш на рівні чистого добра й завжди залишаєшся незмінним в формі Наддуші. Ти первинний Бог-Особа, сповнений шести багатств, а також Ти владика трьох ґун матеріальної природи. Ти завжди відмінний від звичайних живих істот. Як Господь Вішну, Ти підтримуєш життєдіяльність усього всесвіту, але разом з тим Ти стоїш осторонь від усього й насолоджуєшся плодами всіх жертвопринесень.

16: Дорогий Господи, у Твоєму безособистісному аспекті, Брахмані, завжди поєднують протилежні елементи, як оце знання та невігластво. Ти проявляєш Свої численні енерґії, а причина матеріального творіння    —    це безособистісний Брахман, неподільний, предвічний, незмінний, безмежний і сповнений блаженства. Ти і є цей безособистісний Брахман, тому я віддаю Тобі свої шанобливі поклони.

17: Господи, Верховний Боже-Особо, Ти найвище усоблення всіх благословень. Тому для той, хто віддано служить Тобі, не бажаючи нічого іншого, знає, що поклонятися Твоїм лотосовим стопам    —    це ліпше, ніж бути царем і владарювати над цілим царством. Такі благословення дарує людині поклоніння Твоїм лотосовим стопам. Зі Своєї безпричинної милості Ти піклуєшся про таких нетямущих відданих, як я, немов корова, що дбає про маленьке телятко, годуючи його молоком і захищаючи від небезпеки.

18: Великий мудрець Майтрея вів далі: Дорогий Відуро, коли чистий серцем Дгрува Махараджа завершив свою молитву, Верховний Господь, Бог-Особа, дуже милостивий до Своїх відданих та слуг, звернувся до нього з привітною мовою.

19: Бог-Особа сказав: Дорогий царевичу Дгруво, ти виконав свої праведні обітниці, і Я знаю бажання в твоєму серці. Хоча бажання твоє дуже сміливе й важкоздійсненне, Я виконаю його. Щасти тобі у всьому!

20–21: Верховний Бог-Особа вів далі: Дорогий Дгруво, Я дарую тобі осяйну планету, яку називаються полярною зіркою і яка існуватиме навіть після знищення всесвіту наприкінці епохи. Цією планетою, що розміщена в центрі всієї сонячної системи, всіх планет та зірок, ще ніхто не правив. Всі небесні світила рухаються навколо цієї планети, як бики, що мелять зерно, ходять навколо стовпа, який стоїть посередині. Тримаючи полярну зірку по правий бік, усі зірки, на яких живуть великі мудреці: Дгарма, Аґні, Каш’япа, Шукра та інші,    —    рухаються навколо цієї планети, що існує навіть після знищення всіх інших планет та зірок.

22: Після того як твій батько піде в ліс, передавши тобі владу над царством, ти безперервно правитимеш усім світом упродовж тридцяти шести тисяч років, і всі твої чуття залишатимуться такими самими сильними й здоровими, як зараз. Ти ніколи не постарієш.

23: Господь вів далі: За якийсь час твій брат Уттама, пішовши в ліс на полювання, захопиться і, втративши обережність, загине. Твоя мачуха Суручі, збожеволівши від смерті сина, піде в ліс шукати його, але загине в лісовій пожежі.

24: Господь вів далі: Я серце всіх жертвопринесень. Ти зумієш провести багато великих жертвопринесень і роздати багато милостині. Таким чином ти в цьому житті вповні насолодишся матеріальним щастям, а в час смерті пам’ятатимеш про Мене.

25: Бог-Особа вів далі: Дорогий Дгруво, коли закінчиться твоє матеріальне життя в цьому тілі, ти підеш на Мою планету, якій завжди віддають поклони жителі всіх інших планетних систем. Вона розміщена вище за планети сімох ріші. Пішовши туди, ти вже ніколи не муситимеш повертатися до матеріального світу.

26: Великий мудрець Майтрея сказав: Після того, як хлопчик, Дгрува Махараджа, вшанував Господа Вішну, Він дарував Дгруві Свою обитель і на очах Дгруви повернувся до Своєї обителі, сидячи на спині Ґаруди.

27: Хоча, поклоняючись лотосовим стопам Господа, Дгрува Махараджа отримав те, чого так настійливо бажав, це його не дуже втішило. В такому настрої він вирушив додому.

28: Шрі Відура запитав: Шановний брахмано, досягнути обителі Господа дуже важко. Потрапити в неї можна тільки завдяки чистому відданому служінню, бо наймилостивішого й сповненого любові Господа не задовольняє ніщо інше. Дгрува Махараджа, наділений глибокою мудрістю і чистим сумлінням, досягнув цього ще за життя. Чому ж він не відчував великого задоволення?

29: Майтрея відповів: Стріли гострих слів мачухи боляче поранили серце Дгруви Махараджі, і тому, думаючи про мету життя, він не міг забути її образи. Він не попрохав у Господа звільнити його з матеріального світу. Коли віддане служіння Дгруви Махараджі стало досконалим і перед ним з’явився Верховний Бог-Особа, Дгрува просто посоромився прохати в Господа матеріальних речей, які були в нього на серці.

30: Дгрува Махараджа думав про себе: Досягнути тіні лотосових стіп Господа    —    це неабияке завдання, бо навіть великі брахмачарі на чолі з Сананданою, практикуючи аштанґа-йоґу й перебуваючи в трансі, досягнули притулку лотосових стіп Господа тільки через багато, багато життів. Мені вдалося досягнути того самого за шість місяців, але через те, що мої думки відхилилися від Господа, я впав з цього рівня.

31: Лихо мені, нещасному! Погляньте лиш на мене, безталанного: я прийшов лотосових стіп Верховного Бога-Особи, що може вмить обрубати ланцюг нескіченних народжень і смертей, але через свою нерозумність я попрохав у Нього минущих речей.

32: Усім півбогам, що живуть на вищих планетних системах, доведеться знову спускатися на нижчі планети, тому всі вони заздрять тому, що я завдяки відданому служінню піднявся на Вайкунтгалоку. Ці заздрі півбоги затьмарили мій інтелект, і тільки тому я не зміг прийняти істинне благословення, яке давав разом зі своїми настановами мудрець Нарада.

33: Дгрува Махараджа побивався: Я перебував під впливом ілюзорної енерґії. Я спав на її колінах, не розуміючи істини. Дивлячись на світ крізь призму двоїстості, я вважав свого брата за ворога, і серце моє краялося від страждання, коли я в своїй омані думав: «Вони мої вороги».

34: Умилостивити Верховного Бога-Особу дуже важко, а я, навіть задовольнивши Наддушу всього всесвіту, став прохати в Нього безглуздих речей. Благословення, які я випрохав, потрібні мені не більше, мертвому потрібні ліки. Ой, лихо мені, нещасному, бо, навіть зустрівшись із Верховним Господом, який може розрубати ланцюг народжень і смертей, я попрохав Його залишити мене в тих самих умовах.

35: Через цілковитий брак розуму і праведних заслуг я попрохав у Господа, що був ладен дарувати мені можливість особисто служити Йому, просто матеріальне ім’я, славу і процвітання. Я схожий на злидаря, який здобув прихильність імператора і якому імператор запропонував прохати будь-який дарунок, але який через невігластво попрохав кілька дроблених рисинок, очищених від полови.

36: Великий мудрець Майтрея вів далі: Любий Відуро, такі люди, як ти, чисті віддані лотосових стіп Мукунди [Верховного Бога-Особи, що може дарувати звільнення], які шукають тільки меду з Його лотосових стіп, завжди задовольняються служінням лотосовим стопам Господа. Вони задоволені за будь-яких умов і ніколи не прохають у Господа матеріального процвітання.

37: Коли цар Уттанапада почув, що його сина Дгрува повертається додому, немов воскресаючи з мертвих, він не повірив цій звістці. Він вважав себе за великого грішника і думав, що не заслужив такого щастя.

38: Хоча він не міг повірити в слова вісника, він не міг не вірити у слова великого мудреця Наради. Отож, повіривши в цю новину, він не чувся від щастя. Дуже втішений, він одразу ж подарував віснику коштовне намисто.

39–40: Охоплений бажанням побачити обличчя свого знайденого сина, цар Уттанапада зійшов на колісницю, запряжену найліпшими кіньми й оздоблену золотом. У супроводі вчених брахманів, всіх старших членів роду, радників, урядовців та друзів, він негайно виїхав з міста. Над цією урочистою процесією лунали сприятливі звуки мушель, литавр, флейт і ведичних мантр, що провіщали щастя.

41: До процесії приєдналися також обидві дружини царя Уттанапади, Суніті і Суручі, а також другий царевич, Уттама. Обидві цариці сиділи в одному паланкіні.

42–43: Коли цар Уттанапада побачив Дгруву Махараджу, що виходив з невеличкого лісу неподалік, він швидко зійшов з колісниці й кинувся йому назустріч. Він давно чекав зустрічі з пропалим сином, і тепер швидко йшов до нього, щоб з великою любов’ю пригорнути до своїх грудей. Тяжко зітхаючи, цар обома руками ніжно обійняв Дгруву. Але Дгрува Махараджа був уже не той, що раніше. Завдяки доторку лотосових стіп Верховного Бога-Особи він цілковито очистився й піднявся на духовний рівень.

44: Цар Уттанапада давно мріяв про те, щоб Дгрува Махараджа повернувся, і тепер його велике бажання виконалося. Він знову й знову нюхав голову Дгруви і омивав його потоками холодних сліз.

45: Тоді Дгрува Махараджа, найшляхетніший з шляхетних, поклонився в ноги батькові, що радо привітав його й задав йому багато запитань. Після того він поклонився в ноги обом матерям.

46: Суручі, молодша мати Дгруви Махараджі, побачивши, як невинна дитина впала до її стіп, відразу ж підняла його і обійняла його. З сльозами на очах вона розчулено благословила його, сказавши: «Живи довго, дитино!»

47: Усі живі істоти шанують того, хто завдяки своїм дружнім стосункам із Верховним Богом-Особою має трансцендентні якості, як вода від природи сама тече вниз.

48: Двоє братів, Уттама й Дгрува Махараджа, теж, обливаючись сльозами, охоплені екстатичною любов’ю, міцно обійнялися, і волосся на їхньому тілі стало дибки.

49: Суніті, рідна мати Дгруви Махараджі, обійняла тендітне тіло сина, дорожчого їй за життя, і від радості забула все своє горе.

50: Дорогий Відуро, Суніті була матір’ю великого героя. Від її сліз, змішаних з молоком, яке текло з її грудей, Дгрува Махараджа став весь мокрий, але це була дуже сприятлива прикмета.

51: Жителі палацу прославляли царицю, кажучи: О царице, тобі дуже пощастило    —    твій любий син, що вже давно загубився, нарешті повернувся додому. Судячи з усього, твій син багато років піклуватиметься про тебе і покладе край усім твоїм матеріальним стражданням.

52: Дорога царице, ти, мабуть, задовольнила своїм поклонінням Верховного Бога-Особу, що рятує Своїх відданих од найбільших небезпек. Ті, хто постійно медитує на Нього, вириваються з кола народжень та смертей, хоча цієї досконалості дуже важко досягнути.

53: Мудрець Майтрея вів далі: Дорогий Відуро, чуючи, як усі уславлюють Дгруву Махараджу, цар був дуже щасливий. Він посадив Дгруву та його брата на спину слонихи і під хвалебні вигуки всіх людей повернувся до столиці.

54: Все місто прикрашали бананові дерева, на яких гронами висіли плоди й квіти, а також повсюди було видно дерева бетеля з зеленими гілками й листям. Повсюди були споруджені святкові брами в формі акул.

55: Біля кожної брами горіли світильники і стояли великі глеки з водою, прикрашені різнобарвною тканиною, низками перлин, квітковими ґірляндами і листям манґо.

56: Мури, численні палаци й брами столиці, що вже вражали своєю красою, з цієї нагоди були прикрашені золотом. Куполи міських палаців виблискували, як куполи прекрасних повітряних кораблів, що ширяли над містом.

57: Усі майдани, дороги й вулиці місця, а також узвишшя на перехрестях були ретельно вимиті й побризкані сандаловою водою. Всюди на знак щастя були розсипані зерна рису та ячменю, квіти, плоди та багато інших святкових дарів.

58–59: Коли Дгрува Махараджа йшов по дорозі, подивитися на нього зібралися всі доброчесні жінки з навколишніх будинків. Відчуваючи материнську любов до нього, вони посилали йому благословення й осипали його білими гірчичними зернами, ячменем, свіжими паростками трави, плодами та квітами і бризкали на нього водою та йоґуртом. Так Дгрува Махараджа, слухаючи милозвучний спів міських жінок, увійшов до батькового палацу.

60: Після того Дгрува Махараджа жив у батьковому палаці, оздобленому коштовними самоцвітами. Його люблячий батько дбайливо піклувався про нього, і він жив, як півбоги живуть у своїх палацах на вищих планетних системах.

61: Постіль у палаці була біла, як молоко, і дуже м’яка. Ліжка були зроблені зі слонової кістки й оздоблені золотом, а крісла, лави та інші меблі в палаці були золоті.

62: В мармурових стінах царського палацу із сапфірів та інших самоцвітів були викладені прекрасні жінки, що тримали в руках запалені яскраві світильники, теж зроблені з коштовних каменів.

63: Царський палац оточували сади, в яких росли дерева, присенені з райських планет. На тих деревах парами сиділи птахи, сповнюючи повітря милозвучним співом, що змішувався з приємним дзижчанням майже безумних джмелів.

64: Смарагдові сходи спускалися до озер, що їх вкривали різнобарвні лотоси й лілії і в яких можна було бачити лебедів, карандав, чакравак, журавлів та інших шляхетних птахів.

65: Святий цар Уттанапада, чуючи про славетні діяння Дгруви Махараджі й бачачи на власні очі силу й велич сина, був дуже щасливий, бо дії Дгруви були вищою мірою дивовижні.

66: Побачивши, що Дгрува Махараджа підріс і вже може керувати царством, що міністри згідні бачити його царем, а піддані дуже люблять його, цар Уттанапада після глибоких роздумів передав Дгруві трон імператора цієї планети.

67: Вважаючи себе старим і думаючи про благо душі, цар Уттанапада відрікся від світських справ і пішов у ліс.