TEXT 23
упадрашнумант ча
бгарт бгокт махевара
парамтметі чпй укто
дехе ’смін пуруша пара
упадраш—той, хто наглядає; анумант—той, хто дає дозвіл; ча—також; бгарт—господар; бгокт—верховний, що насолоджується; мах-вара—Верховний Господь; парама-тм—Наддуша; іті—також; ча—і; апі—насправді; укта—сказано; дехе—в тілі; асмін—цьому; пуруша—той, хто насолоджується; пара— трансцендентний.
У цьому тілі є ще й інший, той, що зазнає трансцендентної насолоди, — Господь, верховний володар, який спостерігає й дозволяє, і йменується Наддушею.
Тут стверджується, що Наддуша, яка завжди супроводжує індивідуальну душу, представляє Верховного Господа. Вона — не звичайна жива істота. Моністи визнають існування тільки одного знаючого тіло, й тому вважають, що Наддуша невідмінна од індивідуальної душі. Щоб прояснити це питання, Господь каже, що Він перебуває як Парамтм в кожному тілі. Він відмінний од індивідуальної душі, Він — пара, трансцендентний. Індивідуальна душа насолоджується діяльністю лише певного поля, але Наддуша не бере участі в діяльності тіла й не обмежується його насолодами, — Вона присутня як свідок і спостерігач, як той, хто дозволяє і як верховний блаженствуючий. Її називають не тмою, а Парамтмою, і Вона трансцендентна. Різниця між тмою і Парамтмою очевидна. На відміну від індивідуальної душі, Наддуша, або Парамтм, всюди має руки й ноги. Бувши Верховним Господом, Парамтм присутня в живій істоті, щоб дозволяти або забороняти матеріальні насолоди, якими бажає тішитись індивідуальна душа. Без дозволу Парамтми індивідуальна душа нічого не може робити. Окремого індивіда називають бгуктою, або тим, кого підтримують, а Господь — це бгокт, або той, хто підтримує. Отже, існує безліч живих істот, і Він перебуває в них як їхній друг.
Річ у тім, що кожна окрема жива істота є вічна невід’ємна частка Верховного Господа, і між нею й Господом існують близькі дружні стосунки. Однак живі істоти схильні нехтувати вказівками Верховного Господа й хочуть діяти незалежно, намагаючись підкорити собі природу, і через такий їхній нахил їх вважають за межову енерґію Верховного Господа. Жива істота може перебувати або в матеріальній енерґії, або в духовній. Доки її обумовлює матеріальна енерґія, Верховний Господь у вигляді Наддуші діє як її друг, залишаючись з нею лише для того, щоб повернути її в лоно духовної енерґії. Господь завжди пристрасно бажає повернути її в світ духовної енерґії, але жива істота, яку наділено незначною незалежністю, постійно відмовляється мати зв’язок з духовним світлом. Таке зловживання незалежністю є причиною її матеріальної боротьби в обумовленій природі. І тому Господь завжди дає вказівки живій істоті, як зсередини, так і ззовні. Ззовні Він дає настанови так, як це описано в Бгаґавад-ґті, а зсередини Він намагається переконати живу істоту в тому, що її діяльність на матеріальній ниві не веде до істинного щастя. «Просто облиш все це й спрямуй свою віру до Мене. Тоді ти станеш щасливим», — каже Господь. Таким чином розумна людина, котра звертає свою віру до Парамтми, або Верховного Бога-Особи, починає наближатись до вічного життя в блаженстві й знанні.