МАНТРА СІМНАДЦЯТА

Тимчасове матеріальне тіло, безумовно, є всього лише чужерідне вбрання. В Бгаґавад-ґті (2.13; 18.30) з’ясовано, що після руйнування матеріального тіла жива істота не знищується і не втрачає своєї індивідуальності. Жива істота ніколи не буває безособистісною або позбавленою форми, навпаки, безформним є її матеріальний одяг, який набуває певного вигляду згідно з формою незруйнівної особистості — живої істоти. Обмежені люди помилково вважають, що жива істота первісно не мала форми, але це не так, — жодна жива істота не є безформною і ця мантра свідчить, що жива істота існує після знищення матеріального тіла.
 

Матеріальна природа демонструє гідну подиву майстерність, створюючи різноманітні типи тіл для живих істот, залежно від їхніх нахилів до почуттєвого задоволення. Істотам, які бажають поїдати випорожнення, надається тіло свині, цілком для того придатне. Істотам, яким подобається харчуватися м’ясом, надається тіло тигра, щоб вони могли жити, пожираючи плоть та насолоджуючись кров’ю інших тварин.

Але людині, як про те свідчить будова її зубів, не припало харчуватись екскрементами та плоттю, — вона, навіть за самого дикунського стану, позбавлена бажання смакувати випорожнення. Зуби людини створено такими, що вона може кусати й жувати ними фрукти й овочі, але ще їй дано і два ікла, щоб вона мала змогу їсти м’ясо.
 

Матеріальні тіла всіх тварин і людей є чужерідними для живої істоти. Вони змінюються залежно від характеру почуттєвого задоволення, якого бажає жива істота. В циклі еволюції жива істота одне за одним змінює свої тіла. Коли світ був занурений у воду, жива істота отримувала тіла, придатні для життя у воді. Потім, пройшовши крізь веґетативне існування, вона перейшла до життя в тілі хробака, потім — птаха, далі — тварини, а від тваринного життя перейшла до людської форми життя.

Найбільш високорозвиненою є людська форма життя, за умови, що її повністю використовують на духовне пізнання. В даній мантрі Вед описано вищий рівень духовної свідомості: жива душа залишає матеріальне тіло, яке перетвориться на попіл, і дозволяє своєму життєвому повітрю влитись у вічне повітряне вмістилище. Жива істота має змогу діяти завдяки переміщенню в її тілі життєвого повітря різного роду, загальна назва якого пра-вйу. Йоґи поперед усе вчаться керувати цими повітряними потоками тіла. Передбачається, що душа буде підніматись з одного повітряного кола до іншого, доки не досягне брахма-рандгри — найвищого кола циркулювання повітряних потоків. Саме звідси досконалий йоґ може перенестись на будь-яку бажану планету. Весь спосіб полягає в тому, щоб залишити одне матеріальне тіло і потрапити потім до іншого, проте, найвищої досконалості ця йоґа набуває лише тоді, коли жива істота зовсім відмовляється од матеріального тіла, що і радить дана мантра. Тоді вона стає здатною увійти в духовну атмосферу, де зможе розвинути зовсім інший тип тіла: не підвладне смерті й змінам духовне тіло.
 

В матеріальному світі матеріальна природа змушує кожного міняти своє тіло, що є наслідком різноманітних бажань чуттєвого задоволення. Такі бажання притаманні різним видам життя — від мікроорганізмів до Брахми й інших напівбогів, які мають найдосконаліші матеріальні тіла. Всі ці живі істоти мають тіла різних форм, які утворено матерією. Мудра ж людина вбачає єдність не в тілесній різноманітності, а в духовній тотожності.

Духовна іскра, де б вона не перебувала — в тілі свині чи напівбога — завжди і скрізь залишається тією ж самою невід’ємною часткою Верховного Господа. Жива істота приймає різні тіла згідно із своїми благочестивими або лихими чинками. Людське тіло вирізняється з-поміж інших своїм вищим розвитком і досконалою свідомістю. Згідно з ведичними писаннями лише найбільш досконалі люди, які плекали знання впродовж багатьох життів, віддають себе Господу. Знання стає довершеним лише тоді, коли розумна людина усвідомлює необхідність із любов’ю впокоритись Верховному Господеві, Всудеві. Але, якщо навіть віднайшовши свою духовну тотожність, індивід не дійде розуміння, що живі істоти є лише вічними невід’ємними частками цілого і ніколи не зможуть стати всім цілим, він знову потрапляє до матеріального середовища. Йому доведеться впасти, навіть якщо він уже і злився з брахмаджйоті.
 

Брахмаджйоті, яке випромінює трансцендентне Господнє тіло, сповнене духовних іскор, індивідуальних істот, наділених відчуттям повноти існування. Інколи живі істоти переймаються прагненнями почуттєвих насолод і тому потрапляють до матеріального світу, де чуття оманливо диктують їм: «Ти — пан. Насолоджуйся!» Бажання панувати — це матеріальна хвороба живої істоти, бо, зачарована почуттєвою втіхою, вона переходить з тіла одного типу до іншого, перебираючи тіла, які створено в матеріальному світі. Стати єдиним з брахмаджйоті — це рівень незрілого знання. Вищий ступінь досконалості — повна самовідданість Господу, коли жива істота усвідомлює, що єдиним її прагненням є любовне служіння Йому.
 

В цій мантрі жива істота молиться про те, щоб, скинувши з себе матеріальне тіло й позбувшись життєвого повітря, потрапити до духовного царства Бога. Перед тим, як його тіло перетвориться на попіл, відданий просить Господа пригадати всі жертвопринесення, які він здійснив для Нього. Відданий творить цю молитву під час смерті, цілком усвідомлюючи свої минулі дії й свою кінцеву мету. Але той, хто перебуває повністю під владою законів матеріальної природи, пригадує всі огидні вчинки, скоєні впродовж існування свого матеріального тіла й, відповідно, отримує після смерті інше матеріальне тіло. Бгаґавад-ґт (8.6) підтверджує істинність цього.

В ній сказано, що розум переносить з собою нахили того, хто помирає, до наступного життя, яке залежить, таким чином, від розумового стану істоти під час її смерті.

На відміну од простих тварин, які не мають розвиненого розуму, людина здатна пригадувати вчинки свого швидкоплинного життя, подібно до того, як вона пригадує сон, що наснився їй уночі, і тому під час смерті її розум перевантажують матеріальні бажання, які заважають їй увійти в духовне царство в духовному тілі. Однак віддані, здійснюючи віддане служіння Господу, розвивають в собі любов до Бога, і навіть якщо в момент смерті відданий і не згадає про своє благочестиве служіння, Господь його не забуде. Відданий у цій мантрі нагадує Господу про свої жертвопринесення, але навіть і без подібних нагадувань Господь пам’ятатиме про любовне служіння Свого чистого відданого.
 

В Бгаґавад-ґті (9.30–34) Господь відкриває істину про Свої інтимні стосунки з відданими :

апі чет су-дурчро
бгаджате мм ананйа-бгк
сдгур ева са мантавйа
самйаґ вйавасіто хі са

кшіпра бгаваті дгармтм
авач-чгнті ніґаччгаті
каунтейа пратіджнхі
на ме бгакта праайаті

м хі пртга вйапрітйа
йе ’пі сйу ппа-йонайа
стрійо ваійс татг ӯдрс
те ’пі йнті пар ґатім

кі пунар брхма пуй
бгакт рджаршайас татг
анітйам асукга локам
іма прпйа бгаджасва мм

ман-ман бгава мад-бгакто
мад-йдж м намаскуру
мм еваішйасі йуктваівам
тмна мат-парйаа

«Навіть якщо людина здійснює найогидніші вчинки, але присвячує себе відданому служінню — її слід вважати святою, бо вона обрала правильний шлях. Згодом вона стане праведною і досягне вічного миру. О сину Кунт, я обіцяю тобі, що Мій відданий ніколи не загине. О сину Птги, всі, хто в Мені знайшли пристановище — жінки, торговці або люди ниці з походження — зможуть досягти місця вищого призначення. Наскільки ж величнішими тоді є брхмаи, праведники, віддані й святі царі, котрі в сповненому страждань тимчасовому світі з любов’ю служать Господеві! Стань відданим Мені слугою! Відтак, повністю заглибившись у Мене, ти неодмінно прийдеш до Мене».
 

рла Бгактівінода гкура так пояснює Його слова: «Того, хто став на праведний шлях святих, слід вважати відданим, навіть якщо інколи і складається враження, буцім він непевної вдачі. Слід правильно розуміти справжнє значення виразу „непевна вдача”. Обумовлена душа змушена виконувати дві функції: підтримувати своє тіло і, з іншого боку, йти шляхом самореалізації. Соціальний статус, розумовий розвиток, чистота, аскетизм, харчування та боротьба за існування — все це стосується підтримування тіла. А та діяльність обумовленої душі, що скерована на усвідомлення своєї духовної сутності, виражається у її відданому служінні Господеві. Такі два різновиди діяльності в однаковій мірі важливі для обумовленої душі, тому що вона не може не дбати про своє тіло. Однак в міру зростання відданого служіння, піклування про тіло слабшає, і доки не буде правильного співвідношення між відданим служінням і піклуванням про тіло, існуватиме можливість випадкового вияву світських нахилів. Проте слід зауважити, що подібні проявлення світського характеру не можуть тривати довго, бо з Господньої ласки такі недоліки в характері відданого невдовзі щезають. Тому лише шлях відданого служіння слід вважати правильним шляхом. А якщо людина стоїть на правильному шляхові, то навіть випадкове проявлення світської вдачі не зможе завадити її самореалізації».

Імперсоналістів приваблює безособистісний аспект Господа, брахмаджйоті, і тому вони не бачать переваг, які притаманні відданому служінню. Як вказувалося в попередніх мантрах, імперсоналісти, внаслідок своєї невіри в Бога-Особу, нездатні подолати брахмаджйоті. Їхні пошуки в основному зосереджені на словесній семантиці, жонглюванню словами та розумових побудовах. Тому, як свідчить Бгаґавад-ґт (12.15), всі зусилля імперсоналістів залишаються безплідними.
 

Щодо вигод, на які вказується в цій мантрі, то їх можна легко одержати через постійний зв’язок з особистісним аспектом Абсолютної Істини. Віддане служіння Господу складають, по суті, дев’ять трансцендентних дій. Відданому потрібно: 1) слухати про Господа; 2) прославляти Господа; 3) служити лотосним стопам Господа; 4) поклонятись Господу; 5) молитися Господу; 6) пам’ятати про Господа; 7) служити Господу; 8) товаришувати з Господом; 9) приносити все в жертву Господеві. Виконання одного або декількох із зазначених різновидів відданого служіння допомагатиме відданому бути постійно з’єднаним з Богом. Завдяки цьому під час смерті відданий зможе легко пам’ятати про Господа. Дотримуючись лише якоїсь одної із дев’яти засад відданого служіння, деякі славетні віддані змогли досягти найвищої досконалості, а саме:
1) Махрджа Паркшіт, один з героїв рмад-Бгґаватам, досяг бажаного, слухаючи про Господа.
2) укадева Ґосвм, оповідач рмад-Бгґаватам, досяг досконалості, просто вихваляючи Господа.
3) Акрӯра досяг бажаного результату шляхом молитви.
4) Прахлда Махрдж, досяг бажаного результату, пам’ятаючи про Господа.
5) Поклоняючись Господу, став досконалим Птгу Махрдж.
6) Богиня процвітання, Лакшм, досягла досконалості, слугуючи лотосним стопам Господа.
7) Ханумн досяг бажаного результату, безпосередньо слугуючи Господеві.
8) Завдяки своїй дружбі з Господом, бажаного результату досяг Арджуна.
9) Махрджа Балі досяг бажаного результату, віддавши Господу все, що мав.
 

Суть цієї мантри й практично усіх ведичних гімнів стисло викладено у Веднта-сӯтрі, а рмад-Бгґаватам належним чином пояснює їхній зміст. рмад-Бгґаватам — це зрілий плід з ведичного дерева мудрості. Зміст цієї мантри, зокрема, з’ясовується там на самому початку бесіди між Махрджею Паркшітом і укадевою Ґосвм. Обговорювати науку про Бога і слухати про Нього — основний принцип життя відданого. Махрджа Паркшіт вислухав весь рмад-Бгґаватам, а укадева Ґосвм був оповідачем-співцем рмад-Бгґаватам. Махрджа Паркшит звернувся з розпитами до укадеви, бо укадева був найвизначнішим духовним вчителем з-поміж усіх тогочасних йоґів й трансценденталістів.
 

Головним питанням Махрджі Паркшіта було: «В чому полягає обов’язок кожної людини, зокрема під час смерті?» — на що укадева Ґосвм відповів :

Кожен, хто хоче звільнитись від усіх тривог, повинен завжди слухати і пам’ятати про Господа, співати хвалу Йому — Верховному Богові-Особі, Наддуші всіх живих істот, володарю всього сущого, який усуває всі перешкоди (Бгґ. 2.1.5).

Представники так званого «людського» суспільства вночі звичайно сплять або насолоджуються сексом, а протягом дня заробляють якомога більше грошей або розтрачують їх на утримування сім’ї. В людей обмаль часу, щоб вести бесіди про Бога-Особу або хоча б поцікавитись Ним. Вони відцурались існування Божого багатьма шляхами, спершу оголосивши Його безособистісним, тобто позбавленим почуттів — всупереч ведичній літературі: Упанішадам, Веднта-сӯтрі, Бгаґавад-ґті та рмад-Бгґаватам, які недвозначно запевняють, що Господь є істотою, яка має почуття і перевершує всіх інших живих істот. Його славетні діяння невідмінні від Нього Самого. Тому не варто слухати і розмовляти про діяльність світських політиків й так званих «сильних світу цього», бо такі балачки подібні до сміття. Слід так влаштувати своє життя, щоб і миті не проходило без служіння Господу. Саме до такої досконалої діяльності і скеровує нас р опанішад.
 

Якщо віддане служіння не стане для людини звичним, то що вона зможе згадати в момент смерті, коли тіло її почне розкладатись і як зможе вона тоді молитись Всемогутньому Господеві, щоб Він не забув про її жертви? Жертвопринесення означає — не потурати корисливим почуттям. Цього мистецтва людина повинна вчитись впродовж усього життя, залучаючи чуття до відданого служіння Господеві. Тоді вона зможе скористатись з плодів такої діяльності в годину смерті.