МАНТРА ВОСЬМА

Цей опис трансцендентної й вічної форми Абсолютного Бога-Особи вказує на те, що Верховний Господь не є чимсь безформним. Він має Своє трансцендентне тіло, котре цілком відмінне від земних форм. Тіла живих істот цього світу створює матеріальна природа і вони діють на зразок якогось механізму. Фізіологічна та анатомічна структура матеріального тіла передбачає певну механічну будову: воно має судини й т. ін., тоді як у трансцендентнім тілі Верховного Господа нічого подібного до судин немає. Тут сказано, що Він невтілений, і це означає, що між Його тілом й душею немає різниці. Він не приймає тіло згідно з законами природи, як це відбувається з нами. В матеріальному розумінні тілесного існування душа відрізняється од грубого тіла й тонкого розуму. Однак Верховний Господь вище від подібних розрізнень. Між тілом Господа та Його розумом немає різниці. Він — Всеосяжне Ціле, Він Сам, Його розум й тіло — це єдине Ціле.
 

В Брахма-сагіті тіло Верховного Господа описане подібним же чином. Він змальований там як сач-чід-нанда-віґраха, або вічна форма, що уособлює в собі все трансцендентне буття, знання і блаженство. В ведичній літературі сказано, що Його тіло зовсім виняткове і тому Його інколи й описують як безформного. Така безформність означає, що Його тіло геть відмінне од нашого і що Він не має форми, яку ми могли б сприймати. Далі в Брахма-сагіті сказано, що Господь може робити все, що завгодно будь-якою частиною Свого тіла. Там сказано, що за допомогою кожної частини Свого тіла, рукою, наприклад, Він може виконувати роботу інших органів чуття. Тобто, Господь може ходити за допомогою рук, брати предмети ногами, бачити Своїми руками й стопами, приймати їжу очима тощо. В руті-мантрах сказано також, що хоча в Господа і немає рук та ніг, подібних до наших, Він, однак, має такі руки й ноги, за допомогою яких Він може пересуватись швидше від усіх й приймати все, що ми Йому запропонуємо. В даній мантрі слова «всемогутній» та інші підтверджують усі ці положення.
 

Форма Господа — арч-віґраха — яку встановлюють для поклоніння в храмах авторитетні чрйі, що усвідомили Господа так, як про те сказано в сьомій мантрі, також нічим не відрізняється од первинної форми Господа. Первинною формою Господа є р Кша, і р Кша поширює Себе в незліченній кількості форм, таких, як Баладева, Рма, Нсіга, Варха тощо. Всі ці форми є одним й тим же самим єдиним Верховним Богом-Особою.

Подібно до цього, арч-віґраха, що їй поклоняються в храмах, також є формою, виявом Господа. Вшановуючи арч-віґраху, можна одразу ж наблизитись до Господа, який безперечно приймає служіння відданих через Свою всемогутню енерґію. Арч-віґраха Господа являється на прохання чрйів, святих вчителів, і діє так само незбагненно, як і Сам Господь завдяки Своїй могутній енерґії.

Недалекі люди, які нічого не знають про р опанішад та інші руті-мантри, вважають, що р-віґраху, якій поклоняються чисті віддані, створено із матеріальних елементів. Ця форма, можливо, і здається матеріальною в недосконалих очах невігласів або на погляд канітга-адгікр, але такі люди не розуміють, що Господь, усемогутній і всевідаючий, за Своїм бажанням може перетворювати матерію в дух і дух в матерію.
 

В Бгаґавад-ґті (9.11 – 12) Господь жалкує з приводу падшого стану людей із вбогим запасом знань, які вважають Його тіло матеріальним лише тому, що Він прийшов у цей світ наче звичайна людина. Таким необізнаним людям не збагнути Господньої всемогутності. Господь не проявляє Себе повністю і перед спекулятивними мислителями. Його можна усвідомлювати лише в міру відданості Йому. Падший стан живих істот є наслідком того, що вони геть забули свої взаємостосунки з Богом.
 

У цій мантрі, як і в багатьох інших ведичних мантрах, виразно сказано, що Господь споконвіку наділяє живих істот усім необхідним. Жива істота щось бажає — і Господь задовольняє її бажання, відповідно до кваліфікації істоти. Якщо людина захоче стати суддею, то потрібно, щоб вона мала не тільки необхідну на те кваліфікацію, але й дозвіл вищого начальства, яке може вповноважити її на це. Щоб посісти якусь посаду, самої кваліфікації замало. На посаду призначають виключно з авторитетного дозволу вищого начальства. Подібним же чином Господь дарує блага живим істотам залежно від їхньої кваліфікації. Іншими словами, вони винагороджуються згідно із законом карми. Самих заслуг не досить, щоб отримати бажане призначення, потрібна ще й Господня ласка.
 

Жива істота звичайно не знає, для чого треба розвивати певні якості і чого треба просити у Господа. Лише усвідомивши своє одвічне природне становище, вона починає шукати трансцендентного товариства Господа, щоб здійснювати трансцендентне любовне служіння Йому. Але, на жаль, живі істоти, перебуваючи під впливом матеріальної природи, просять зовсім іншого, і їхнє мислення описане в Бгаґавад-ґті (2.41) як спотворене й розгалужене. Духовний розум єдиний, це його протилежність виявляється в численних різновидах. В рмад-Бгґаватам стверджується, що люди, зачаровані тимчасовою красою зовнішньої енерґії, забувають про справжню мету життя — про повернення назад до Бога. Забувши це, вони намагаються навести лад у своєму житті за допомогою різних планів і програм, хоча все це подібне до пережовування раніше пережованого. І все ж таки Господь настільки милостивий, що, не втручаючись, дозволяє забудькуватим живим істотам діяти подібним чином. Якщо людина захоче потрапити в пекло, Господь не втручається й дозволяє їй це, а якщо людина захоче повернутись додому, назад до Бога, Господь допоможе їй.
 

Бог тут описаний як парібгӯ, найвизначніший з-поміж усіх. Ніхто не може перевершити Його або зрівнятись з Ним. Усіх інших живих істот змальовано як жебраків, що просять у Господа якихось благ, і Господь наділяє їх бажаним. Якби живі істоти були такими ж могутніми, всесильними й усевідаючими, як і Господь — вони не мали б потреби жебрати у Нього навіть так званого «звільнення». Справжнє ж звільнення означає повернення назад до Бога. Звільнення, як його розуміють імперсоналісти, є фантазією, а жебрання почуттєвого задоволення триватиме вічно, доки жива істота не відродить своїх духовних чуттів, своєї духовної свідомості і не реалізує своє природне становище.
 

Самодостатнім є лише Верховний Господь. З’явившись 5 000 років тому, Господь Кша у різноманітній діяльності повністю виявив Свою природу Бога-Особи. В дитинстві Він убив багатьох могутніх демонів. І Він не набував цієї Своєї надзвичайної сили за допомогою якихось зовнішніх заходів. Він підняв пагорб Ґовардгана, ніколи до того не бувши важкоатлетом. Він танцював з ґоп, зовсім не зважаючи на соціальні обмеження й на можливі дорікання. І хоча ґоп наближались до Нього в запалі кохання, стосунки їхні з Господом Кшою були об’єктом поклоніння навіть для Господа Чаітанйі, який був строгим саннйс й неухильно дотримувався суворих дисциплінарних правил. р опанішад змальовує Господа як удгам і аппа-віддгам, тобто як всеочищувального й того, хто запобігає. Господь «антисептичний» в тому розумінні, що від Його дотику навіть нечисте стає чистим. Слово «той, хто запобігає» вказує на запобіжну силу спілкування з Ним. Як згадується в Бгаґавад-ґті (9.30 – 31), відданий спочатку може бути судурчра, тобто діяти не завжди належним чином, але його слід вважати чистим, бо він стоїть на правильнім шляху. І це завдяки всеочищувальній, запобіжній природі спілкування з Господом.

Господь є аппа-відгам також тому, що гріх не може заторкнути Його. І навіть якщо Його дії здаються нам гріховними, вони всі є благо, тому що Господь не підлягає гріху ні за яких обставин. Він завжди залишається уддгам — чистим і тому Його часто порівнюють із сонцем. Сонце залишається чистим, осушуючи навіть найбрудніші закутки землі. Справді, воно очищує бридкі речі за допомогою своєї стерилізуючої сили. Якщо ж сонце, яке є матеріальним об’єктом, настільки могутнє, то чи можна збагнути силу і чистоту всемогутнього Господа!