РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Запитання Махараджі Парікшіта про те , чому хлопчики-пастушки розповіли про смерть Аґгасури тільки як минув рік, дало Шукадеві Ґосвамі велику наснагу. Надзвичайно задоволений, він сказав: «Любий царю, твої запитання роблять оповідь про трансцендентні розваги Господа Крішни ще яскравішою».
 

Кажуть, що для відданого природно завжди застосовувати свій розум, енерґію, слова, слух тощо на те, щоб слухати про Крішну й оспівувати Його. Саме це і є свідомість Крішни. Тому, хто радо слухає про Крішну та оспівує Його, це ніколи не набридає і не втрачає смаку новизни. В цьому особливість трансцендентного на противагу матеріальному. Матеріальні теми швидко надокучають, слухати довго про одне й те саме швидко набридає; потрібно міняти тему. А трансцендентне — то нітйа-нава-навйамна. Це означає, що можна оспівувати Господа та слухати про Нього безнастанно, не відчуваючи втоми, — навпаки, цікавість та бажання слухати чимдалі дужчає.
 

Обов’язок духовного вчителя — розкрити щирому й допитливому учневі все, що є найсокровеннішого. Отже Шукадева Ґосвамі почав пояснювати, чому вбивство Аґгасури не обговорювалося, доки не минув рік. Шукадева Ґосвамі сказав царю: «Я розкрию тобі цю таємницю. Слухай уважно. Вбивши Аґгасуру й врятувавши Своїх друзів з пащі демона, Господь Крішна привів їх на берег Ямуни та звернувся до них:

— Любі друзі, гляньте лишень на цей м’який пісок — яке чудове місце цей берег Ямуни для сніданку й забав! Бачите ці прекрасні розквітлі лотоси? Повітря напоєне їхнім ароматом. Щебечуть пташки, туркотять павичі, шурхоче листя на деревах, і всі ці звуки гармонійно поєднуються. Це додає краси нашій місцині, де багато тінистих дерев. Поснідаймо тут, бо вже не рано й ми всі голодні. Хай телята лишаються поруч і п’ють воду з Ямуни. Поки ми снідаємо, нехай вони пасуться на цій галявині по молодій траві.
 

На Крішнині слова хлопчики радо погодились:

— Певно! Сядьмо поснідаємо тут.

Вони полишали телята скубти молоду травичку, а самі, всівшись навколо Крішни, повідкривали кошики, що принесли з дому. Господь Шрі Крішна сидів у центрі кола, всі хлопчики обличчям до Нього. Вони їли і весь час насолоджувались, бо невідривно дивились на Крішну, що сидів перед ними. Крішна здавався серцевиною лотоса, а хлопчики, що оточували Його — пелюстками. Свої снідання діти поклали на квіти, листя й кору, що назбирали тут-таки, і разом з Крішною взялися до їжі. Смакуючи їжею, хлопчики виявляли свої різні взаємини з Крішною. Жартуючи, вони насолоджувалися одне одним. Господь Крішна, насолоджуючись сніданком разом зі Своїми друзями, флейту застромив за пояс, а ріжок та ціпок привісив при лівім боці. Він тримав у лівій руці трохи приготованої з юґурту, масла, рису й покришених фруктів страви, яку було видно між Його лотосовими пальчиками. Верховний Бог-Особа, що споживає плоди великих жертвопринесень, сміявся й жартував, насолоджуючись сніданком з друзями у Вріндавані. На них дивилися півбоги небес, а хлопці просто тішилися трансцендентним блаженством у товаристві Верховного Бога-Особи.
 

Тим часом телята, що паслися неподалік, зваблені свіжою травою, увійшли в ліс і зникли з очей. Побачивши, що телят поблизу немає, хлопчики перелякалися за них і одразу закричали: «Крішна!» Крішна вбиває уособлений страх. Усі бояться уособленого страху, проте сам уособлений страх боїться Крішни. Коли хлопчики вигукнули «Крішна!», їхній страх враз минувся. Крішна дуже любив Своїх друзів і тому не хотів, щоб вони облишали свій приємний сніданок і йшли шукати телята. Тому Він сказав:

— Любі друзі, немає потреби переривати сніданок. Їжте далі й насолоджуйтесь. Я Сам піду знайду телята.

Сказав і негайно рушив шукати телята хащами та гірськими печерами. Він видивлявся скрізь по всіх гірських печерах і по гаях, але даремно.
 

Коли Аґгасура був убитий і здивовані півбоги спостерігали подію, туди прийшов і Брахма, народжений у квітці лотоса, яка росте з пупа Вішну. Його вражало, що Крішна, мале хлоп’я, діє так дивовижно. Йому сказали, що маленький пастушок був Верховний Бог-Особа, однак Брахма прагнув бачити ще славетніші розваги Господа і тому вкрав телят і пастушків і переніс їх до потаємного місця. Господь Крішна пішов шукати телята, але мало що не знайшов їх, Він не зміг знайти і Своїх друзів, яких лишив снідати на березі Ямуни. В подобі хлопчика-пастушка Господь Крішна був дуже маленький, як порівняти до Брахми, проте Він є Верховний Бог-Особа і тому зрозумів, що телят і пастушків украв Брахма. Крішна подумав: «Брахма забрав хлопчиків і телят. Як тепер Я повернуся до Вріндавани Сам? Яке горе буде для матерів!»

Тому, щоб втішити матерів Своїх друзів, а також переконати Брахму, що Верховний Бог-Особа є найвищий повелитель, Він поширив Себе в пастушків і телят. У Ведах сказано, що Своєю енерґією Верховний Бог-Особа поширюється у безліч живих істот, тож Йому було не важко знов поширитися у весь гурт хлопчиків і телят. Поширившись, Він став достоту як ті хлопчики, що мали різні риси обличчя й статуру, були по-різному вдягнені й прикрашені, відрізнялися нахилами й поводженням. Кожна людина має різні якості. Людина є індивідуальна душа і тому відрізняється своїми вчинками й поводженням від інших. Однак, поширившись, Крішна зробився достоту як ті пастушата, кожне в своєму певному становищі. Він став також телятами, що були різні за розміром, кольором, вдачею тощо. Таке можливо, бо все є поширення енерґії Крішни. У «Вішну Пурані» мовиться: парасйа брахмаа акті. Хоч що ми спостерігаємо в космічному проявленні, буде воно матерія чи жива істота, це все є просто поширення енерґій Господа, як жар і світло є поширення вогню.
 

Так Крішна поширив Себе у хлопчиків і телят з усіма їхніми особистими рисами і, оточений тими Своїми поширеннями, ввійшов у Вріндавану. Жителі Вріндавани нічого не знали за те, що сталося. Прийшовши у село Вріндавана, телята розійшлися по своїх хлівах, а хлоп’ята пішли по домівках до своїх матерів.
 

Матері хлопчиків здалеку почули флейти своїх дітей і вийшли їм назустріч. Коли вони пригорнули дітей до себе, з материнської любови молоко потекло їм з грудей, і тим молоком вони нагодували хлоп’ят. Однак вони пропонували його не своїм дітям, а Верховному Богові-Особі, що поширився в тих хлоп’ят. Це була ще одна нагода для матерів Вріндавани нагодувати своїм молоком Верховного Бога-Особу. Отже, Крішна дав змогу годувати Себе не лише Яшоді, а й усім старшим ґопі.
 

Хлопчики поводилися з матерями як звичайно, і неньки, коли надійшов вечір, почали як завжди купати кожна своє дитя, прикрашати його тілакою та оздобами й годувати після денної праці. Корови, повернувшись увечері з толоки, почали скликати свої телята. Телята одразу прибігли до матінок, і ті почали вилизувати їхні тіла. Стосунки корів і ґопі з їхніми телятами й хлопчиками не змінилися, хоча то були не ті самі телята й хлопчики. Ба навіть прив’язаність корів до своїх телят і старших ґопі до хлопчиків зросла без видимої причини. Їхня прив’язаність зросла сама собою, хоча то не було їхнє потомство. Корови й старші ґопі Вріндавани любили Крішну більше від власних дітей, а після того випадку стали любити власних дітей так, як любили Крішну. Весь рік Крішна лишався поширений у телят та пастушків і ходив на пасовища.
 

В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що поширення Крішни перебуває в серці кожного як Наддуша. А у випадку з хлопчиками і телятами Він замість поширювати Себе як Наддуша в них протягом року поширював Себе в тих телят і пастушків безпосередньо.
 

Якось Крішна й Баларама, випасаючи телята в лісі, побачили на пагорбі Ґовардгана корів, які скубли траву. Коровам зверху було видно, як хлопчики пасли телят в долині. Коли корови побачили своїх телят, вони чимдуж побігли до них. Вони мчали наниз так швидко, що передні й задні ноги їм перехрещувалися. Корови геть забулися від любови до телят, і навіть не зважали на те, що шлях з верхівки Ґовардгани до пасовища досить стрімкий. Вони, задравши хвости, бігли до телят з повним молока вименем. Коли вони мчали з пагорба, від сильної материнської любови молоко точилося їм з вимені на землю, хоча то були не їхні телята. Корови мали власні телята, а ті телята, які скубли траву під Ґовардганою, були більші і вже годувались самі. Вони вже виросли і більше не пили молока з вимені. Але корови, прибігши, взялись вилизувати телят, а ті — ссати вим’я. Видно було, що корів і телят зв’язує сильна любов.
 

Коли корови побігли з пагорба Ґовардгани, чоловіки, що випасали їх, спробували було їх зупинити. Коровами опікувалися чоловіки, а телятами — хлопчики, і, скільки можливо, телят тримали від корів окремо, щоб вони не випивали всього молока. Тому чоловіки, що пасли корів на пагорбі Ґовардгані, намагалися зупинити їх, але зробити того не змогли. Розгублені й засоромлені, вони гнівались. Пастухи були незадоволені, але коли спустились на діл і побачили своїх дітей, що пасли телята, раптом відчули сильну любов до них. Це було щось незбагненне. Вони спускались роздратовані, засоромлені й розгнівані, та коли побачили своїх синів, серця їм затопила велика любов. Їхній гнів, прикрість і незадоволення зникли мов не було. З батьківської любови до дітей вони брали їх на руки й ніжно стискали в обіймах. Вони вдихали аромат дитячих голівок і були безмежно щасливі. Обійнявши дітей, чоловіки знов повели корів на Ґовардгану. Йдучи, вони думали про своїх дітей, і сльози любови котилися їм з очей.
 

Побачивши такий незвичайний обмін любов’ю між коровами й телятами та між батьками й дітьми — тимчасом як ні телята, ні діти такої опіки не потребували — Баларама здивувався: що то за диво? Він дивувався, бачачи, яку любов виявляли жителі Вріндавани до своїх дітей: адже так вони любили тільки Крішну. І корови ще більше прив’язалися до своїх телят — так, як до Крішни. Тому Баларама помислив, що цей надзвичайний вияв любови був щось містичне: то справа або півбогів, або якоїсь незвичайної людини. Інакше звідки б така дивовижна зміна? Він дійшов висновку, що причиною тої містичної зміни був Крішна, що перед Ним Баларама схилявся як перед Верховним Богом-Особою. Він думав: «Це влаштував Крішна, і навіть Я безсилий перед виявом тої містичної сили». Отже, Баларама збагнув, що всі хлопчики й телята — просто поширення Крішни.
 

Баларама хотів дізнатися в Крішни, що ж відбувається.

— Любий Крішно, — сказав Він, — спочатку Я думав, що ті корови, телята і хлопчики-пастушки — або великі мудреці й святі, або півбоги, але тепер Мені здається, що насправді вони є Твої поширення. Вони всі — то Ти. Це просто Твоя гра — в телята, корови і хлопчиків. У чому таємниця? Куди поділися інші телята, корови і хлопчики? І чому Ти поширив Себе у корів, телят і хлопчиків? Поясни все, як Твоя ласка.

На прохання Баларами Крішна коротко пояснив, що сталося: як Брахма вкрав телят і хлопчиків, і як Він, Крішна, поширивши Себе, приховав ту подію, щоб люди не знали, що справжніх корів, телят й хлопчиків десь немає.
 

Під час розмови між Крішною й Баларамою повернувся Брахма, щойно минула хвиля відповідно до тривалости його життя. В «Бгаґавад-ґіті» наведені відомості про тривалість життя Брахми: тривалість чотирьох епох, помножена на 1000, або 4300000х1000 років, дорівнює дванадцяти годинам Брахми. Так само одна хвиля за відліком часу Брахми дорівнює одному рокові за сонячним відліком. Брахма повернувся за хвилю за своїм часом, хотів-бо подивитися на комедію, яка мала відбутися через зникнення хлопчиків і телят. Але водночас він і боявся, бо знав, що грається з вогнем. Крішна був пан Брахми, і то був невдалий жарт — вкрасти Його телят і хлопчиків. Він насправді був занепокоєний власним «жартом» і тому повернувся не гаючись. Повернувшись за якусь хвилю (за його часом), він побачив, що хлоп’ята, телята й корови так само бавляться з Крішною, як і тоді, коли він на них натрапив — але ж Брахма був переконаний в тому, що викрав їх і приспав за допомогою своєї містичної сили! Брахма подумав: «Я забрав усіх хлоп’ят, телята й корови і певний, що вони сплять і досі. Як можливо, щоб такі самі корови, хлоп’ята й телята бавилися зараз з Крішною? Невже на них не подіяла моя містична сила і вони так собі і гралися з Крішною протягом цілого року?» Брахма намагався зрозуміти, хто вони були і чому не підкорилися його містичній силі, але згорнути розумом всього докупи не міг. Іншими словами, він сам потрапив у оману від своєї ж містичної сили. Його містична сила була наче сніг у темряві чи світло світлячка вдень. Серед ночі світляк трохи розвиднює темряву, і так само снігова шапка на горі ясно виблискує вдень. Проте вночі сніг не дає сріблястого сяйва, ані світлячкового світла не видно вдень. І так само незначною є містична сила Брахми перед містичною силою Крішни — наче світло від снігу вночі або світляка перед сонцем. Коли людина з незначною містичною силою намагається виявити свою силу перед тим, хто володіє силою більшою, сила його губиться, і він не досягає своєї мети. Навіть Брахма, велика особистість, виглядав кумедно, намагаючись проявити свою містичну силу перед Крішною. Сам Брахма був украй здивований, що його містична сила не діє.
 

Аби переконати Брахму, що всі корови, телята і хлопчики не ті, не справжні, всі корови, телята і хлопчики, що бавилися з Крішною, перетворилися на форми Вішну. Справжні під чаром містичної сили Брахми спали, а ті, що їх бачив Брахма, були безпосередні поширення Крішни, або Вішну. Вішну — це поширення Крішни, тож перед Брахмою з’явилися форми Вішну. Всі форми Вішну мали блакитні тіла і були вбрані у жовте, в чотирьох руках Вони тримали булаву, диск, лотос і мушлю. На головах у Них сяяли золоті оздоблені самоцвітами шоломи, Вони мали на собі перли, сережки та чудові ґірлянди. На грудях Вони мали знак шріватси, на руках зап’ястя та інші коштовні прикраси. Шиї в Них були ніжні, наче поверхня мушлі, на ногах Вони мали дзвіночки, на таліях — золоті пояси, на пальцях — каблучки з самоцвітами. Ще Брахма побачив, що все тіло Господа Вішну — від лотосових стіп і аж до маківки — вкрите пуп’янками туласі. Ще інша важлива риса, що форми Вішну були трансцендентно прекрасні. Їхні усмішки були наче місячне світло, погляди — наче сонце, яке тільки-но встало з-за обрію. Вони сяяли і були як творці й опора ґун невігластва і страсти. Вішну представляє ґуну добра, Брахма — ґуну страсти, а Господь Шіва — ґуну невігластва. Тому Вішну як той, хто підтримує космічне проявлення, творить і підтримує і Брахму, і Господа Шіву.
 

По тому проявленні Господа Вішну Брахма побачив, що багато інших Брахм, Шів, півбогів та навіть незначних живих істот аж до мурах та найменшої дрібноти — всі рухомі й нерухомі живі істоти — танцюють навколо Господа Вішну. Вони танцювали під супровід різноманітних мелодій і складали шану Господу Вішну. Брахма збагнув, що всі форми Вішну були повні у Своїй довершеності, починаючи від досконалости аніма, вміння ставати меншими від атома, і до вміння робитися такими безмежними, як космічне проявлення. В особі Вішну були повно представлені всі містичні сили Брахми, Шіви, всі півбоги та двадцять чотири первні космічного проявлення. Йому поклонялися час, простір, космічне проявлення, очисні обряди, бажання, діяльність і три якості матеріальної природи. Брахма зрозумів також, що Господь Вішну є джерело істини, знання і блаженства. Він поєднує в Собі три трансцендентні риси: вічність, знання і блаженство. Він — об’єкт на поклоніння для тих, хто наслідує Упанішади.

Брахма збагнув, що різноманітні форми корів, хлопчиків і телят, які перетворилися на форми Вішну, не були створені за допомогою містичних сил, як це роблять йоґи або півбоги за допомогою особливої сили, що нею володіють. Корови, телята і хлопчики, що перетворилися на вішну-мурті, форми Вішну, не були виявами вішну-майі, енерґії Вішну — вони були Сам Вішну. За якостями Вішну і вішну-майа — наче вогонь і жар відповідно. Форми Вішну, які проявили хлопчики, корови й телята, були не як жар, а як сам вогонь, бо були Сам Вішну. Вішну — то найвища істина, повне знання і довершене блаженство. Це можна пояснити на прикладі матеріального предмета, що віддзеркалюється багато разів: приміром, сонце відбивається у численних глечиках з водою, але такі його відображення не є справжнє сонце. Сонце, яке в глекові, насправді не дає світла й жару, хоча і скидається на сонце. Проте всі форми, яких прибрав Крішна — то Вішну в усій Своїй повноті. Сатйа означає «істина», джна — «повне знання», і нанда — «повне блаженство».

Особистісні трансцендентні форми Верховного Бога-Особи такі величні , що імперсоналісти, послідовники Упанішад , не здатні досягти рівня знання, з якого можна їх осягнути. Тобто осягнути трансцендентні форми Господа поза можливостями імперсоналістів, які, вивчаючи Упанішади, на силі зрозуміти лише, що Абсолютна Істина — не матерія і що Абсолютну Істину не стримує матеріально ніяка обмежена сила. Господь Брахма збагнув Крішну і Його поширення у формах Вішну. Також він збагнув, як завдяки поширенню енерґії Верховного Господа в космічному проявленні існує все рухоме й нерухоме.
 

Кінець кінцем, після невдалої спроби появити свою обмежену містичну силу усвідомивши, що його діяльність обмежена одинадцятьма чуттями, Брахма зрозумів, що він, творіння матеріальної енерґії, подібний до маріонетки. Маріонетка не може танцювати незалежно, вона танцює так, як її спонукує ляльковик. Так само півбоги й живі істоти залежні від Верховного Бога-Особи. В «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що єдиний володар — то Крішна, а всі інші Його слуги. Весь світ перебуває під чаром матеріальної енерґії, вкритий її хвилями, і істоти плавають в тих водах наче соломинки. Боротьба за існування не припиняється. Але щойно людина усвідомить, що вона є вічний слуга Верховного Бога-Особи, одразу ілюзорна боротьба за існування, майа, припиняється.
 

Отже, Господь Брахма, що йому кориться сама богиня мудрости й кого вважають за найвищий авторитет з ведичного знання, був спантеличений, не мігши осягнути тої надзвичайної сили, що її проявив Верховний Бог-Особа. Навіть такі могутні особистості матеріального світу, як Брахма, нездатні збагнути захованої містичної сили Верховного Господа. Брахма не лише не міг осягти її, ба більше, він був украй спантеличений, споглядаючи те, що явив йому Господь Крішна.
 

Зглянувшись над Брахмою, — що був неспроможний навіть споглядати, як Крішна, перетворивши Себе на корів та пастушків, являє могуття Вішну, — Крішна, повністю появляючи форми Вішну, враз накинув на те видовище завісу йоґамайі. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що крізь покров йоґамайі Верховного Бога-Особу не побачити. Реальність вкриває махамайа, тобто зовнішня енерґія, яка не дає зумовленій душі збагнути Верховного Бога-Особу, що перебуває поза космічним проявленням. А енерґія, яка частково відкриває Верховного Бога-Особу, а частково обмежує зір, зветься йоґамайа. Брахма — не пересічна зумовлена душа. Він набагато вищий від усіх півбогів, а проте не зміг осягнути того, що появив Верховний Бог-Особа. Тому Крішна покинув проявляти далі Свої енерґії. Ті енерґії просто спантеличують зумовлену душу, до того ж вона геть нездатна їх осягнути. Тому, щоб далі не бентежити Брахму, була опущена запона йоґамайі.
 

Звільнений з трудного становища, Брахма наче повернувся від смерти до життя. Він на превелику силу розплющився і знов побачив зовнішнє космічне проявлення звичайним зором. Він побачив довкола себе найчудовніші краєвиди Вріндавани з купами дерев, що є джерелом життя для всіх живих істот. Він збагнув, що земля Вріндавани трансцендентна — всі живі істоти там трансцендентні щодо звичайної природи. Навіть грізні лісові звірі, як оце тигри, у Вріндавані мирно живуть поруч з оленями й людьми. Він розумів, що завдяки присутності Верховного Бога-Особи це місце трансцендентне щодо інших місць і що тут немає хтивости й пожадливости.

Брахма побачив, що Шрі Крішна, Верховний Бог-Особа, грає роль маленького пастушка. Він бачив маля зі жменькою якоїсь страви в лівій руці, Воно шукало за Своїми друзями, коровами й телятами, як і рік тому, коли вони зникли.

Брахма зійшов з великого лебедя, який його носить, і, наче золота палка, впав ницьма перед Господом. Слово, що його вживають вайшнави, коли йдеться за вияв пошани — дандават. Воно означає «впасти наче палка». Старших вайшнав слід вшановувати, падаючи на землю наче палка. Так і Брахма на знак пошани впав перед Господом наче палка, а що тіло Брахми золотаве, здавалося, ніби перед Господа Крішни лежить золота палка. Всіма чотирма шоломами на головах Брахма торкнувся до лотосових стіп Крішни і, щасливий, заплакав, омиваючи своїми сльозами лотосові стопи Крішни. Згадуючи дивовижні дії Господа, він знов і знов падав у дандават. Так він вшановував Господа протягом тривалого часу, тоді піднявся і витер сльози. Бачачи Господа просто перед собою, Брахма затремтів всім тілом і став молитися до Нього з великою пошаною, зосереджено і смиренно.