РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Шрі Крішна та Його старший брат Баларама минули дитячі літа, що звуться каумара, і вступили у вік пауґанда (від шести до десяти років). Тоді, порадившись, дорослі пастухи вирішили доручити хлоп’ятам, яким вже минуло п’ять років, випасати корови. Крішна й Баларама, що Їм довірили випасати корови, ходили цілою Вріндаваною і освячували її землю Своїми лотосовими стопами.
 

У лісі Вріндавана скрізь буяла зелень, на пасовищах зеленіла молода трава, квіти килимом вкривали землю. Проходячи лісом, Крішна, пастушки й Баларама пускали корови перед себе, Крішна грав на Свою флейту. В лісі Вріндавані, освяченому, наче чистий розум відданого, було повно бджіл, квітів та плодів, весело щебетали птахи, а кришталева вода озер забирала геть усю втому. Ніжний легіт розносив скрізь чудові пахощі, освіжаючи тіло й розум. Увійшовши в ліс, Крішна з друзями й Баларамою відчули величезну насолоду. Крішна побачив, що дерева хилять додолу обтяжені квітами й плодами віти і, ніби вітаючи Його, вклоняються до Його лотосових стіп. Крішна, задоволений поведінкою дерев, фруктів і квітів, став усміхатися, бо розумів їхнє бажання.
 

— Любий брате, — звернувся Крішна до старшого брата Баларами, — Ти є найпіднесеніший серед усіх нас. Твоїм лотосовим стопам поклоняються півбоги. Глянь лише, як ці дерева шанобливо схиляють до Твоїх лотосових стіп обтяжені плодами віти. Здається, вони прагнуть вирватись з темряви невігластва, що змусила їх прийняти тіла дерев. Правда, що дерева, які народились на землі Вріндавани — не звичайні живі істоти. В минулім житті вони були імперсоналістами і тому нині поставлені в стан нерухомости. Проте їм випало бачити Тебе у Вріндавані, і вони моляться за дальший поступ у духовному житті, а він можливий завдяки особистому спілкуванню з Тобою.

Здебільшого дерева — живі істоти в ґуні невігластва. Філософи-імперсоналісти перебувають у темряві, але Твоя присутність для них — нагода з тої темряви вийти. Мені здається, що джмелі, які дзижчать навколо Тебе, в минулому житті були Твоїми відданими. Вони не хочуть та й не можуть покинути Тебе, бо немає кращого й ніжнішого пана, як Ти. Ти — верховний і предвічний Бог-Особа, і ті джмелі дзижчать ні на хвилю не спиняючись, співаючи Тобі хвалу. Гадаю, дехто з них — великі мудреці, віддані Твоєї Господньої Милости. Вони заховалися в тіла джмелів, бо нездатні залишити Тебе навіть на мить. Любий брате, Ти — верховний шанований Бог. Поглянь-но: павичі у невимовнім захваті танцюють перед Тобою. Також олень, що поводиться наче ґопі, ніжно горнеться до Тебе. Зозулі цього лісу радіють, що Ти з’явився в їхньому лісі, бо вважають, що Твоя з’ява дарує їм щастя. Навіть ці жителі Вріндавани, хоча вони дерева й тварини, уславлюють Тебе. Вони готові зустріти Тебе якнайліпше, як одна велика душа вітає в себе вдома іншу велику душу. Що до землі, то вона така побожна й щасна, що Твої лотосові стопи лишають сліди на її тілі.

Цілком природно, що жителі Вріндавани вітають Тебе, найвизначнішу особистість. Щасливі й трави, квіти й всіляке зілля, бо Твої лотосові стопи торкаються до них. Коли ж Ти лотосовими руками доторкуєшся молодого пагілля, воно вже стає не просто собі гілками. І пагорби, і річки нині також славетні, бо Ти дивишся на них часом. А дівчата Враджі, ґопі, що зваблені Твоєю красою, є найславетніші, бо Ти пригортаєш їх Своїми дужими руками.
 

Крішна з Баларамою були на березі Ямуни, і жителі Вріндавани з телятами й коровами були всі щасливі. Подеколи Крішну й Балараму супроводжували Їхні друзі. Йдучи поряд Крішни й Баларами, убрані у ґірлянди з лісових квітів, хлоп’ята то співали, то гуділи наче джмелі, а то крякали наче лебеді на озерах. Коли вони бачили танець павичів, вони й собі, як ті павичі, починали витанцьовувати перед Крішною. Крішна теж смішно рухав шиєю та головою, імітуючи той танець, а друзі радісно сміялись.
 

Кожна корова з тих, за якими доглядав Крішна, мала власне ім’я, і Крішна любив гукати їх на ім’я. Коли Крішна кликав корови, вони зараз мукали на відповідь, а хлопчики тішилися цим обміном і раділи всім серцем. Бувало, вони мавпували голоси різних птахів, головно чакор, павичів, зозуль і бгарадвадж. Часом, побачивши, як малі тварини тікають, зачувши рикання тигрів і левів, хлопчики з Крішною й Баларамою чимдуж бігли геть разом із звірятами. Втомившись, вони сідали перепочити, Баларама клав голову комусь із хлоп’ят на коліна, а Крішна негайно починав розтирати Баларамі ноги. Інколи він обмахував Балараму, наче віялом, великим пальмовим листом, створюючи приємний вітрець, щоб прогнати втому. Поки Баларама відпочивав, інші хлоп’ята співали й танцювали, а, бувало, боролися між собою або стрибали. Крішна одразу приєднувався до тих дитячих розваг. Він насолоджувався їхнім товариством, і, побравшись з ними за руки, все сміявся і вихваляв їхні витівки. Коли Крішна змучувався і почувався втомленим, Він притулявся до великого дерева або лягав, а голову клав на коліна комусь із пастушків. Коли Він умощувався, наче на подушці, на колінах якогось хлоп’яти або серед коріння дерева, хтось із друзів сідав розтирати Йому ноги, а хтось брався обмахувати Його віялом з листя. Хто вмів гарно співати, заводили чудових пісень Йому на радість. Крішнина втома швидко миналася. Верховний Бог-Особа, Крішна, чиї стопи леліє сама богиня процвітання, розважався з пастушками наче один з них, а щоб виглядати достоту як сільський хлопчик, поширював на них дію Своєї внутрішньої енерґії. Та хоча Він виглядав справжнісіньким сільським хлоп’ям, траплялися випадки, коли Він показував, що Він є Верховний Бог-Особа. Є люди, що дурять невинних, виставляючи себе за Верховного Бога-Особу, проте вони можуть лише обманювати; божественної сили їм не явити.
 

Так Крішна проявляв Свою внутрішню енерґію в товаристві Своїх найщасливіших друзів, і Йому трапилася ще одна нагода явити надлюдську силу, якою володіє Бог. Найдовіреніші з-поміж друзів — Шрідама, Субала й Стокакрішна — звернулися до Крішни з Баларамою з великою любов’ю й прив’язаністю:

— Любий Баларамо, Ти могутній, Твої руки надзвичайно дужі. А ти, любий Крішно, вправно вмієш знищувати демонів, що від них людям прикрість. Тож ласкаво завважте, що неподалік є великий ліс Талавана. Там повно пальм, на всіх деревах здобіль плодів. Щось падає на землю, а деякі стиглі плоди ще висять на деревах. То чудове місце, але через великого демона Дгенукасуру потрапити туди неможливо. Ніхто не може збирати плоди з тих дерев. Любі Крішно й Баларамо, цей демон живе там у подобі віслюка, з ним разом його спільники, такі самі демони в подобі віслюків. Вони дуже сильні, і тому дістатися того місця непросто. Любі брати, тільки Ви здатні вбити тих демонів. Ніхто крім Вас туди не піде, бо всі бояться загинути. Навіть звірі не йдуть туди, жоден з птахів не лишається там на ніч. Всі пішли з лісу. Лишається тільки вдихати чудові аромати, що линуть звідтіль. Здається, й подосі ніхто не смакував тих солодких плодів — ні з дерев, ні з землі. Любий Крішно, сказати відверто, нас усіх вабить той солодкий аромат. Любий Баларамо, ходімо туди потішимося плодами. Запахом тих плодів напоєне все навколо, невже Ви не відчуваєте?
 

На те прохання своїх близьких друзів, що, усміхнені, звернулись до них, Крішна й Баларама вирішили втішити їх. Вони попрямували до лісу, друзі за Ними. Ввійшовши у Талавану, Баларама взявся з силою слона трясти дерева руками, і стиглі плоди стали падати долі. Коли демон Дгенукасура (що жив у тому лісі в подобі віслюка) почув звук падаючих плодів, він стрімголов помчав туди. Під його копитами земля двигтіла, дерева хиталися, як від землетрусу. Демон з’явився перед Баларамою й став хвицати Його в груди задніми ногами. Спочатку Баларама нічого не відповів, проте демон, страшне лютий, став хвицати Його ще несамовитіше. Тоді однією рукою Баларама вхопив віслюка за ноги й, розкрутивши навколо Себе, закинув на верхівку дерева. Демон сконав ще коли Баларама розкручував віслюка навколо Себе. Баларама пожбурив демона на найвищу пальму, але тіло демона було таке важке, що пальма впала на інші дерева, аж деякі попадали. Здавалося, що лісом пронісся ураґан: всі дерева падали одне по одному. Такий вияв надзвичайної сили не є щось дивовижне, адже Баларама — Бог-Особа, що відомий як Ананта Шешанаґа, і Він тримає всі планети на каптурах мільйонів Своїх голів. Він підтримує космічне проявлення точно як дві нитки тримають сплетення тканини.
 

По тому як Баларама закинув Дгенукасуру на дерево, збіглись усі друзі й супутники демона і несамовито кинулися на Крішну й Балараму. Вони хотіли помститися, відплатити за смерть свого друга. Однак Крішна й Баларама хапали кожного віслюка за задні ноги і так само розкручували їх навколо себе. Так Вони повбивали всіх демонів й позакидали їх на пальми. То була наче виставка з трупами демонів. Здавалося, що у деревах заплутались купи різнокольорових хмар. Почувши про визначну подію, півбоги з вищих планет почали сипати на Крішну й Балараму квіти, бити в барабани й з відданістю підносити молитви.
 

За декілька днів, як вбито Дгенукасуру, люди вже ходили по фрукти до лісу Талавана, звірі повернулися в цей ліс і вже не боячись їли чудову зелену траву, що росла там. Навіть якщо людина просто оспівує трансцендентні діяння й розваги братів Крішни й Баларами або слухає про них, вона нагромаджує побожні вчинки.
 

Входячи зі Своїми друзями в село, Крішна та Баларама грали на флейти, а хлоп’ята вихваляли Їхні надлюдські дії в лісі. Обличчя братів, припорошені пилом, що підняли корови, прикрашала тілака, у волосся Крішна застромив павичеве перо. І Він, і Баларама грали на флейтах, а юні ґопі раділи, бачачи, що Крішна вертається додому. Коли Крішни не було в селищі, ґопі ходили геть сумні. Цілий день вони думали про те, як Крішна розважається в лісі чи як Він пасе корови на пасовищах. Коли ж бачили, що Крішна вертається, заспокоювалися, їхня тривога зникала. Вони дивилися на Його лице наче ті бджоли, що кружляють над медвяним лотосом. Коли Крішна входив у селище, ґопі почали усміхатися й сміятися. Крішна, граючи на флейту, насолоджувався прекрасними усміхненими обличчями ґопі.
 

Крішну й Балараму зустрічали Їхні люблячі матері Яшода й Рохіні і, роблячи все, що зараз треба, задовольняли бажання своїх пестунів. Матері слугували своїм трансцендентним синам і водночас благословляли Їх. Вони заходилися коло дітей, купали Їх, вбирали у чисте. Крішну вдягали у жовте, Балараму в блакитне, надягали на Них багато різних прикрас і квіткові ґірлянди. Відпочивши від денних трудів на пасовищі, Вони виглядали свіжі й гарні.
 

Матінки підносили Їм смачні страви, й Вони радо все їли. Попоївши, Вони всідалися на Своїх чистих ліжечках, а матері заводили пісню про Їхні діяння. Хлопці засинали, щойно голови торкались подушок. Так тішилися пастушачим життям у Вріндавані Крішна й Баларама.
 

Крішна ходив на берег Ямуни пасти корови — іноді з друзями й Баларамою, а іноді тільки з друзями. Непомітно надійшло літо, і одного дня на полі хлоп’ята й корови, відчувши сильну спрагу, пішли попити води з Ямуни. Однак воду в річці затруїв гігантський змій на ім’я Калія.
 

У воді було стільки отрути, що хлопчики та корови, щойно попивши, зараз виявили всі ознаки затруєння й попадали на землю неживі. Тоді Крішна, хто є життя усього живого, кинув на них Свій ласкавий погляд, і всі опритомніли і почали у великім подиві розглядатися одне на одного. Вони зрозуміли, що були вмерли, попивши води з Ямуни, і що Крішна одним ласкавим поглядом повернув їх до життя. Тоді вони віддали належне містичній силі Крішни, що знаний як Йоґешвара, владика йоґів-містиків.