РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ

По теплій зустрічі господарі Господь Крішна з Нандою Махараджею влаштували Акруру відпочити на ніч. Тоді Крішна й Баларама пішли вечеряти, а Акрура всівся на ліжку й почав роздумувати: все, про що він мріяв дорогою з Матгури до Вріндавани, нині виповнилося. Господь Крішна — чоловік богині процвітання, і коли Крішна задоволений Своїм чистим відданим, Він може дати йому все, чого той тільки забажає. Проте чистий відданий ніколи не просить у Господа нічого для себе.

Повечерявши, Крішна й Баларама прийшли сказати Акрурі надобраніч. Крішна спитав про Свого дядька по матері Камсу: в яких стосунках він з друзями і як ведеться Його родичам, крім того запитав про Камсині наміри. Потім Верховний Бог-Особа сказав Акрурі, що дуже радий його приїздові. Він спитав у Акрури, чи здорові всі його родичі й друзі і чи все в них гаразд. Крішна сказав, що Йому дуже прикро, що на троні сидить Камса, Його дядько по матері, бо Камса — це недоречність у державній системі, і за його царювання годі сподіватися хоч якого процвітання громади. Далі Крішна сказав:

— Мій батько багато поневірявся через те лише, що Я — його син, і саме через це він втратив багатьох синів. Для Мене велика радість, що ти прийшов сюди як Мій друг і родич. Любий друже Акруро, скажи Мені ласкаво, що привело тебе до Вріндавани?

На це запитання Акрура, що належав до династії Яду, оповів про останні події у Матгурі, а також про те, як Камса спробував убити Васудеву, Крішниного батька. Він оповідав про всі події, як Нарада відкрив Камсі, що Крішна — син Васудеви і що Васудева сховав Його в домі Нанди Махараджі. Акрура повідав усе, що пов’язане з Камсою. Розказав, як до Камси прийшов Нарада і як його, Акруру, послано від Камси у Вріндавану. Акрура пояснив Крішні, що Нарада розповів Камсі все: як Крішну щойно по народженні перенесли з Матгури до Вріндавани, як Він вбивав усіх демонів, що їх посилав Камса. Потім Акрура пояснив Крішні ціль свого приїзду у Вріндавану: забрати Крішну назад до Матгури. Почувши за Камсині приготування, Баларама й Крішна, досвідчені в знищенні ворогів, почали весело сміятися із замірів Камси.

Вони одразу ж повідомили Нанду Махараджу про те, що Камса запросив до Матхури всіх пастухів для участі у церемонії Дганур-яґ’ї.  Камса хотів, аби всі пастухи були присутні на тій церемонії. Вислухавши Крішну, Нанда Махараджа одразу послав по пастушків і попрохав переказати, щоб зібрали молока і всіляких частувань із молока для цієї церемонії. Крім того він надіслав вріндаванському старшині сторожі наказ повідомити всіх жителів про велику Дганур-яґ’ю Камси і запросити їх на церемонію. Нанда Махараджа повідомив пастухів, що вони мають вирушити наступного ранку. Тому пастухи почали готувати корів і биків до подорожі в Матгуру.

Ґопі, дізнавшись, що Акрура приїхав по Крішну й Балараму, страшенно занепокоїлись. Дехто з них від горя аж почорніли на виду, серце стало несамовито калатати, віддих зробився гарячим. Вони побачили, що навіть волосся їм порозсипалося, а одежа прийшла у безладдя. Інші виконували хатні обов’язки, але як почули, що Крішна з Баларамою від’їздять у Матгуру, покинули працювати, як ото людина, що за хвилю мусить вмерти і назавжди піти з цього світу. Деякі ґопі на ту звістку зомліли, передчуваючи розлуку з Крішною. Ґопі побивалися, нагадуючи собі Його звабний усміх і любу розмову. Вони пам’ятали кожну рисочку Бога-Особи, і як Він ходив Вріндаваною, і як звабив їхні серця Своїми жартівливими словами. Думаючи про Крішну та неминучу з Ним розлуку, ґопі зійшлися разом, серця їм важко калатали. Вони цілком поринули в думки за Крішну, з їхніх очей струмували сльози. Вони почали розмовляти між собою.

— О жорстоке Провидіння! Здається, Ти не вмієш бути милосердне. Ти влаштовуєш, що друзі сходяться, але Ти і розлучаєш їх, не виконавши їхніх бажань. Це достоту як дитяча забава, що не має ніякого сенсу. Ти чиниш огидно: спочатку показало прекрасного Крішну з рівним носом і високим чолом, обрамованим чорними з синім полиском кучерями, Крішну, що завжди всміхається, поменшуючи страждання матеріального світу — а тепер береш і розлучаєш з Ним! Провидіння, Ти таке жорстоке! Але найбільше дивує, що нині Ти прийшло як Акрура, що означає «не жорстокий». Спочатку ми вважали Тебе за великого майстра, адже це Ти дало нам очі бачити прекрасне обличчя Крішни; але тепер Ти, наче геть немудре, намагаєшся в нас ці очі забрати, щоб ми більше ніколи не побачили Крішни. І Крішна, син Нанди Махараджі, теж дуже жорстокий! Йому конче потрібно весь час нових друзів, Йому не до вподоби довго приятелювати з тими самими людьми. Ми, ґопі Вріндавани, покинули родинне вогнище, друзів і родину, щоб стати Крішні служанками, а Він знехтував нас і йде геть, навіть не подивиться на нас, хоча ми віддали себе Йому до решти. Тепер доля прихилилася до юних дівчат Матгури. Вони ждуть не діждуться, коли вже Крішна приїде, щоб насолоджуватися нектаром Його чудового всміхненого обличчя. Ми знаємо, що Крішна дуже твердий і рішучий, а проте нам загрожує небезпека: а що, як Він втратить самовладання, побачивши вроду дівчат Матгури? Ми боїмося, що, потрапивши під їхній чар, Він забуде нас, простих селянок. Він вже ніколи не буде ласкавий до нас. Ми навіть не сподіваємось, що Крішна повернеться до Вріндавани. Він ніколи не покине товариства матгурських дівчат.

Ґопі почали уявляти, як живе місто Матгура. Оце Крішна іде вулицею, а міські жінки та дівчата дивляться на Нього з балконів будинків. У Матгурі є кілька громад, що звуться Дашарга, Бгоджа, Андгака й Сатвата. Всі ці громади були різними розгалуженнями одного роду династії Яду, що в ній з’явився Крішна. І всі вони чекають на приїзд Крішни. Вже було відомо, що Крішна — притулок богині процвітання, джерело всієї насолоди й трансцендентих якостей — збирається відвідати Матгуру.

Тоді ґопі взялися сварити Акруру. Він забирав Крішну, що був їм дорожчий за найдорожче, світло їхніх очей. Акрура забирав Його кудись геть від їхнього зору, без ніякого попередження, навіть не розрадивши їх ніяк. Акрура не має бути таким безжалісним, хай би зласкавився на них!

— Найбільше дивує, — вели далі ґопі, — що цей Крішна, син Нанди, всівся на колісницю, не роздумуючи й хвилі. Знати, що Крішна не вельми розумний. Але ні, Він таки розумний, але геть немилостивий. І не лише Крішна — всі пастухи такі нечулі, що вже позапрягали бики та телята, щоб їхати до Матгури. І старші люди Вріндавани теж не мають серця: їм байдуже про нашу безпорадність, вони не зупиняють Крішни, що зібрався їхати в Матгуру. Навіть півбоги неласкаві до нас — вони не заважають Йому від’їхати до Матгури.

Ґопі молили півбогів влаштувати якесь природне нещастя — ураґан, бурю, зливу абощо, хай Крішна не зможе поїхати. Потім вони розважили: «Хоч там що скажуть наші батьки й старші, а ми самі маємо не пустити Крішни до Матгури. Нам не лишається нічого, як тільки діяти самим. Всі проти нас, усі хочуть забрати Крішну далі від наших очей — а нам не жити без Нього й хвилі». Тоді ґопі вирішили стати на шляху, що ним мала проїжджати колісниця з Крішною. Вони казали одна до одної:

— Ми танцювали з Крішною у танці раса довгу ніч, що здалася нам як хвилина. Ми милувалися Його чудовою усмішкою, обіймали Його, розмовляли з Ним. То хіба ми переживемо хоча б хвилину, якщо Він від нас поїде? Увечері, наприкінці дня Крішна разом зі Своїми друзями й Баларамою повертається додому. Обличчя Його вкрите пилом, що здійняли ратицями корови, Він усміхається, грає на Своїй флейті і ласкаво дивиться на нас. Хіба ми колись зможемо Його забути? Забути Крішну, що є саме наше життя? І вдень, і вночі Він вишукував різних способів, щоб вкрасти наші серця, і це Йому вдалось. І якщо Він поїде від нас, нам не сила жити далі.

Думаючи так, ґопі тужили-побивалися чимдалі дужче: Крішна покидає Вріндавану! Не на силі владати собою, вони заридали, вигукуючи різні імена Крішни: «Любий Дамодаро! Любий Мадгаво!»

Перед від’їздом Крішни ґопі проплакали цілу ніч. Щойно зійшло сонце, Акрура скінчив ранкове омовіння і вирушив з Крішною й Баларамою до Матгури. Нанда Махараджа та інші пастухи навантажили на вози великі глиняні дзбани з молочними продуктами — юґуртом, цільним молоком та ґгі, тоді посідали на вози, запряжені биками, і поїхали за колісницею Крішни й Баларами. Не зважаючи на Крішнине прохання не заступати дороги ґопі обпали колісницю й жалісно дивилися на Крішну. Крішна був зворушений, але не міг не їхати до Матгури, бо то провістив Нарада. Тому Крішна взявся втішати ґопі, сказав, що вони дарма банують за Ним і що Він повернеться, щойно завершить Свої справи. Але вони ніяк не хотіли йти. Незважаючи на це Його колісниця рушила на захід, а ґопі йшли за нею думкою скільки могли. Вони не спускали очей з прапорця на колісниці, аж його не стало видно. Нарешті бачили, як ген далеко курилося за колісницею. Ґопі не рушали з місця, поки колісниця не зникла з очей. Вони стояли, наче викарбувані. Зрозумівши, що просто зараз Крішна не повернеться, ґопі в розпачі пішли по домівках. Тужачи, що з ними немає Крішни, вони день і ніч спогадували за Його розваги, і то була для них бодай якась розрада.

Господь з Акрурою з Баларамою швидко гнав колісницю до берега Ямуни. Просте омовіння в Ямуні поменшує наслідки гріховних дій. Крішна й Баларама зробили омовіння в річці, вмили Свої обличчя. Випивши прозорої, кришталево-чистої води з Ямуни, Вони знов усілися на колісницю. Колісниця стояла в холодку під великими деревами, там брати і посідали. Тоді Акрура попрохав у Них дозволу скупатися в Ямуні. Ведичний ритуал вказує після омовіння в річці стати принаймні наполовину зануреному в воду й проказати Ґаятрі мантру. Акрура стояв так у річці і раптом побачив у воді обидвох Балараму й Крішну. Він здивувався бачити Їх там, бувши певен, що Вони сидять на колісниці. Спантеличений, він поквапивсь вийти з води, щоб подивитися, де юнаки, і дуже здивувався, бо Вони сиділи на колісниці як і раніше. Побачивши Їх на колісниці, він почав розважати, чи справді бачив Їх у воді, і повернувся до річки. Цього разу у воді він побачив не лише Балараму й Крішну, а й численних півбогів і всіх сіддг, чаран та ґандгарв. Усі вони стояли перед Господом, що лежав. Крім того він побачив Шешанаґу з тисячою каптурів. Господь Шешанаґа був убраний у блакитне, а Його шиї були білісінькі. Білі шиї Шешанаґи здавалися горами, що вкриті снігом. На ложі з кілець Шешанаґи, побачив Акрура, лежав Крішна з чотирма руками, дуже поважний, очі Його нагадували червонуваті пелюстки лотоса.

Іншими словами, Акрура, повернувшись, побачив: Баларама перетворився на Шешанаґу, а Крішна перетворився на Маха-Вішну, і чотирирукий Верховний Бог-Особа чудово до нього всміхається. Він був дуже ласкавий до всіх і кожного дарував поглядом. Він був прекрасний: прямий ніс, високе чоло, видовжені вуха й червоні вуста. Міцні руки сягали колін, плечі були прямі. Він бачив його широкі груди, що були подібні до мушлі, глибокий пуп і живіт з трьома складками. Його стегна були важкі й широкі, наче в жінки, а ноги наче два слонові хоботи. Прекрасна була кожна частина Його ніг, коліна та кісточки. Нігті на ногах сяяли, а пальці були гарні, як лотосові пелюстки. Його шолом прикрашали коштовні камені, талію оповивав чудовий пояс, а грудьми вився священний шнур, на зап’ястях і вище ліктя браслети, на кісточках дзвіночки. Він був осяйно прекрасний, і долоні Його — наче лотоси. І ще додавали Йому краси символи Вішну-мурті: мушля, булава, диск і лотос, що їх Він тримав у руках. На грудях були особливі знаки Вішну, на шиї ґірлянди з свіжих квітів. Усе в Ньому тішило око. Ще Акрура побачив, що Їх Господні Милості оточують довірені супутники — чотири Кумари (Санака, Санатана, Сананда і Санат-кумара) та інші, як-от Сунанда й Нанда, а також півбоги, як Брахма й Господь Шіва. Там були дев’ятеро вчених мудреців, а віддані, як-от Прахлада, Нарада і вісім Васу з чистим серцем підносили до Господа щирі молитви. Коли Акрура побачив трансцендентного Бога-Особу, його враз заполонило глибоке почуття відданости, а тілом пройшов трансцендентний дріж. На якусь мить він почувся спантеличений, проте стямився і схилив голову перед Господом. Молитовно склавши руки, він почав тремтячим голосом підносити Господеві молитви.