РОЗДІЛ СОРОК ЧЕТВЕРТИЙ
Смерть Камси
Камсині борці виказали свою рішучість, і тоді Верховний Бог-Особа, що вбив Мадгу, став проти Чанури, а Баларама, син Рохіні — проти Муштіки. Крішна з Чанурою, а Баларама з Муштікою зчепилися руками й ногами і взялися тиснути один на одного, кожен прагнучи перемогти. Вони зійшлися — долоня до долоні, литка до литки, голова до голови, груди до грудей — і почали сипати ударами. Бійці намагалися звалити один одного, перебіг бою загострювався. Один хапав другого й кидав ним об землю, тоді на другого зі спини навалювався перший, намагаючись взяти суперника в лещата і притиснути до землі. Боротьба ставала щохвилини напруженішою. Суперники піднімали, смикали й штовхали одне одного, знов зчіплювались руками й ногами. Обидві сторони показували високий клас, кожен робив усе можливе, щоб перемогти супротивника.
А проте публіка на борецькому майдані не була задоволена, адже на позір борці не були рівні. Глядачі вважали, що проти таких борців, як Чанура й Муштіка (а то були кремезні, тверді наче камінь чоловіки), Крішна й Баларама — хлоп’ята, та й годі. Глядачі співчували Крішні й Баларамі та вболівали за Них, і багато зняло голос: «Друзі, це неспаведливо!» Дехто казав: «І цар дивиться на цей нерівний бій!» Глядачі геть втратили смак до бою. Та й кому б сподобалось, що змагаються сильні зі слабкими.
— Муштіка й Чанура наче блискавиці, а сильні, як великі гори. Крішна ж з Баларамою — тендітні хлоп’ята, зовсім юні. Очевидно, справедливість покинула це зібрання. Хто розуміється на засадах справедливости, що гідна цивілізованих людей, дивитися на це нечесне змагання не лишиться. Учасникам таких змагань очевидно бракує світлого розуму, а тому, мовчать вони чи говорять, однаково набираються гріха.
— Любі подруги, — сказала ще одна жінка, — подивіться-но на Крішнине обличчя. Він змагається з ворогом, і від того обличчя Його зросив піт, і вид Його тепер скидається на лотос з крапельками роси.
Інша підтримала її:
— А помічаєте, якою чудесної краси сповнилося Баларамине обличчя? Від напруги в боротьбі з Муштікою щоки Йому розчервонілися.
Перемовлялися між собою й інші присутні жінки:
— Любі подружки, лише уявіть, яка щасна ця земля Вріндавани — Сам Верховний Бог-Особа, що завжди прикрашений квітковою ґірляндою, разом зі Своїм старшим братом Господом Баларамою випасає там корови. З ним завжди Його друзі-пастушки, Він грає на Своїй трансцендентній флейті. Жителі Вріндавани справжні щасливці, бо повсякчас бачать лотосові стопи Крішни й Баларами, що їм поклоняються великі півбоги, як-от Господь Шіва, Господь Брахма і богиня процвітання. Годі навіть сподіватися злічити, скільки побожних вчинків зробили дівчата Враджабгумі, що отримали змогу насолоджуватися Верховним Богом-Особою й споглядати Його трансцендентне тіло, Його незрівнянну вроду. Красі Господа рівних немає. Немає ні вищого за Нього, ні рівного Йому — ні вродою, ні осяйністю чи кольором тіла. Крішна й Баларама — джерело всіх щедрот: багатства, сили, краси, слави, знання та зречення. Ґопі щасливі бачити Крішну й думати за Нього день і ніч — чи доять корови, чи шеретують рис, чи збивають вранці масло. Прибирають вони в хаті чи миють підлогу, а весь час не сходять з думки за Крішну.
Ґопі — то добрий приклад того, як можна бути свідомому Крішни навіть серед різноманітних матеріальних справ. І того, хто думає за Крішну повсякчас, матеріальна діяльність не занечищує. Отже, ґопі повністю поринули в транс (самадгі), і то є найвищий рівень містичної досконалости. «Бгаґавад-ґіта» стверджує, що той, хто постійно думає про Крішну, є найвищий з усіх йоґів.
— Люба подружко, — звернулася одна жінка до іншої, — мусимо визнати: те, що роблять ґопі — вершина доброчестя. Інакше чи дістали б вони змогу бачити Крішну і вранці, як Він з друзями-пастушками веде корови на вигін, і ввечері, як усі повертаються додому? Вони часто бачать Його осяйний усміх і чують, як Він грає на флейті.
Крішна, Верховний Бог-Особа, зрозумів, що жінки в зібранні дуже бояться за Його життя, і тому вирішив далі не битися, а вбити борців негайно. Не знаючи безмежної сили своїх дітей, були дуже занепокоєні й батьки Крішни й Баларами — Нанда Махараджа, Яшода, Васудева й Девакі. Господь Баларама бився з борцем Муштікою, і так само Крішна бився і боровся з Чанурою. Нарешті, здалося, Господу Крішні увірвався терпець, і Він тричі різко вдарив Чануру кулаком. На загальний подив, великий борець похитнувся. Тоді Чанура зібрав рештки сили й кинувся на Крішну, наче яструб на іншого яструба. Він зціпив руки і почав бити Крішну в груди, але Господа Крішну це анітрохи не стурбувало — ніби то слона били ґірляндою з квітів. Крішна спритно вхопив Чануру за руки й почав розкручувати його навколо Себе, і через саме це крутіння Чанура випустив дух, а вже тоді Крішна кинув його на землю. Чанура впав наче прапор Індри, і всі його прикраси розсипалися довкола.
Муштіка теж вдарив Балараму, а Баларама відповів могутнім ударом. Муштіка цілий затрусився й почав блювати кров’ю. Переможений, він випустив дух і повалився на землю, наче дерево від ураґану.
Коли було покінчено з тими двома борцями, наперед вийшов третій, Кута. Господь Баларама одразу вхопив його лівою рукою і завиграшки вбив його. Тоді вийшов борець Шала. Крішна зараз вдарив його ногою і проломив йому голову. Так само був убитий і борець Тошала. Крішна й Баларама повбивали всіх великих борців, а ті, хто лишилися, втікли з кону, рятуючи своє життя. Пастушки були невимовно раді, вони підійшли до Крішни й Баларами поздоровити Їх. Вони гомоніли між собою за Їхню перемогу, били барабани, на ногах Крішни й Баларами подзенькували дзвіночки.
Люди зібралися навколо і в екстазі стали плескати в долоні, і не було меж загальній радості. Присутні брахмани у великім захваті підносили хвалу Крішні й Баларамі. Лише Камса був похмурий, він не дарував Крішну ні оплесками, ані благословенням. Камса був обурений, що били в барабани на славу Крішні, він дуже шкодував за вбитими борцями і сердився на тих, що повтікали. Тому він наказав негайно припинити барабанний бій й звернувся до своїх поплічників:
— Наказую негайно прогнати цих двох Васудевиних синів з Матгури, а в пастухів, які прийшли з Ними, повідбирати все майно. Нанду Махараджу негайно схопити за лукавство і вбити, негідника Васудеву також. Не баріться! І ще ідіть вбийте мого батька Уґрасену — він завжди тримав бік моїх ворогів.
Почувши Камсину мову, Господь Крішна закипів гнівом і, перескочивши через охоронців, за мить був біля царя. Камса був готовий до Крішниного нападу, бо від самого початку знав, що Крішна — це остаточна причина його смерти. Він вихопив меча з піхов і підняв щит, готуючись відповісти на Крішнин виклик. Камса вимахував і крутив мечем на всі боки, але Господь Крішна, верховний всемогутній Господь, міцно вхопив Камсу. Верховний Бог-Особа, притулок усього творіння, що проявляється з Його лотосового пупа, ударом збив з Камсиної голови корону, вхопив його за довге волосся, стягнув з трону і кинув на борецький поміст. Він сів Камсі на груди і почав стусати його ще і ще. Від самих тих стусанів життєва сила залишила Камсу.
Щоб батьки перепевнились у Камсиній смерті, Господь Крішна поволік його по землі наче лев, який тягне щойно забитого слона. Коли люди побачили таке, зчинився великий галас. Хтось з глядачів радів, хтось побивався. Від самого дня, як Камса почув, що його вб’є восьмий син Девакі, з думки йому не йшов Крішна з диском у руці. Камса так боявся смерти, що цей образ Крішни не полишав його день і ніч. Камса думав за Крішну безнастанно — коли їв, гуляв, навіть коли робив віддих. Тому природним чином він отримав благословення й звільнився. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: сад тад-бгва-бгвіта — наступне життя людина отримує відповідно до того, про що постійно думає. Камса думав про Крішну з Його диском, тобто за Нараяну, який тримає диск, мушлю, лотос і булаву.
На думку авторитетів, після смерти Камса досяг саруп’я-мукті, тобто отримав тіло як у Нараяни (Вішну). Жителі планет Вайкунтг мають таке саме тіло, як Нараяна. Після смерти Камса дістав звільнення й піднісся на Вайкунтгалоку. З цього випливає, що звільнення, або місця на планетах Вайкунтги, досягає навіть той, хто думає за Верховного Бога-Особу як за ворога, годі й казати тоді за чистого відданого, що завжди думає про Крішну з любов’ю. Звільнюється й опиняється в безособистісному брахмаджйоті навіть Крішнин ворог, якого вбиває Крішна. Верховний Бог-Особа добрий до всіх, і тому кожний, хто думає про Нього — як про ворога чи як про друга, — отримує звільнення. Але звільнення відданого й звільнення ворога не одне й те саме. Ворог здебільшого отримує звільнення саюдж’я, подеколи саруп’я.
Камса мав восьмеро молодших братів з Канкою на чолі. Дізнавшись, що старшого брата вбито, вони зібралися і гуртом люто кинулися на Крішну, щоб убити Його. Камса й всі його брати були дядьки Крішни з материного боку, брати Крішниної матері Девакі. Крішна вбив Камсу, Свого дядька, а це вчинок проти реґулівних ведичних засад. Крішна не залежить від ведичних правил, але порушує їх тільки коли цього ніяк не уникнути. Камси не міг вбити ніхто, тільки Крішна. Отже, Крішна мусив його вбити. А тих вісім Камсиних братів узявся вбити Баларама. Баларамина мати, Рохіні, хоча й Васудевина дружина, сестрою Камсі не доводилась, тому Камсиних братів взявся вбити Баларама. Він вхопив першу-ліпшу зброю (найшвидше, то був бивень слона, що Він його мав при Собі) й вбив одного по однім усіх восьмеро братів, як лев зарізає стадо оленів. Так Крішна й Баларама підтвердили, що Верховний Бог-Особа приходить захистити побожних людей і вбити нечестивих демонів, вічних ворогів півбогів.
Півбоги з вищих планет почали сипати долі квіти, вітаючи Крішну й Балараму. Серед півбогів були такі могутні особи, як Господь Брахма й Господь Шіва, всі вони зібралися виказати велику радість з приводу Камсиної смерти. Гули барабани, з вищих планет сипалися квіти, а дружини півбогів у захваті танцювали.
Дружини Камси й восьми його братів тужили за своїми чоловіками, що загинули. Всі вони сильно побивалися і плакали без упину. Обіймаючи мертві тіла своїх чоловіків, вони голосили й зверталися до них:
— Наші добрі, любі чоловіки, наш єдиний захист! Ви загинули — і ми, доми наші й діти всі вже мертві. Згасло світло в наших очах. Ваша смерть осквернила велике свято офірування лука. Кохані наші, ви переслідували безгрішних людей і внаслідок того загинули самі. Цього було не уникнути, адже тих, що мучать неповинних, закони природи обов’язково скарають. Ми знаємо, що Крішна — Верховний Бог-Особа. Він — духовний вчитель кожного, Він верховний, що насолоджується. Отже той, хто нехтує Його авторитет, не буде знати щастя і кінець кінцем мусить загинути.
Крішна, ласкавий і ніжний, взявся втішати Своїх тіток. Як небіж покійних братів царя, Він Сам взявся наглядати за відправою посмертного обряду. А скінчивши з церемонією, Крішна й Баларама негайно звільнили Своїх батька й матір, Васудеву й Девакі, що їх був кинув за ґрати Камса. Крішна й Баларама впали Своїм батькам до ніг і піднесли їм молитви. Васудева й Девакі багато вистраждали через те, що Крішна був їхній син. Саме через Крішну Камса не давав їм спокійно жити. Девакі з Васудевою повністю усвідомлювали піднесене становище Крішни, й знали, що Він Верховний Бог-Особа, тому коли Він, вклонившись, торкнувся до їхніх стіп і підніс до них молитву, вони не обійняли Його, а просто стояли й слухали Всевишнього Господа. Крішна народився їхнім сином, а проте Васудева й Девакі завжди усвідомлювали Його становище.
Так закінчується Бгактіведантів виклад сорок четвертого розділу книги «Крішна, Верховний Бог-Особа», назва якому «Смерть Камси».