РОЗДІЛ СОРОК ШОСТИЙ

Нанда Махараджа повернувся до Вріндавани сам, без Крішни й Баларами. Його супроводжували тільки пастухи й пастушата. Годі й казати, як глибоко це стурбувало ґопі, матінку Яшоду, Шріматі Радгарані та всіх жителів Вріндавани. Багато відданих намагаються якось узгодити те, що Крішна покинув Вріндавану, з авторитетним судженням, що Крішна, Верховний Бог-Особа з Вріндавани не ступає й кроку. Він завжди там. Авторитети пояснюють, що насправді Крішна Вріндавани не покидав, Він повернувся з Нандою Махараджею, як і обіцяв.

Коли Крішнина колісниця, що нею правував Акрура, рушила до Матгури, ґопі заступили дорогу. Тоді Крішна запевнив їх, що повернеться відразу як завершить у Матгурі Свої справи. Він попрохав їх не сумувати, то вони й заспокоїлися. Але з Нандою Махараджею Крішна не повернувся, і тому видається, що Він чи то обманув їх, чи то зламав слово. Однак досвідчені віддані прийшли до висновку, що Крішна ні обманював, ані ламав слова. Крішна повернувся з Нандою Махараджею додому в Своїй первинній сутності й жив з ґопі та матінкою Яшодою в Своєму поширенні бгава. У Матгурі Крішна й Баларама лишилися не у відначальних формах, але в Своїх поширеннях як Всудева й Санкаршана. Справжні Крішна й Баларама перебували у Вріндавані в проявленні бгава, тоді як в Матгурі з’явилися як прабгава й вібгава поширення. Так вважають піднесені віддані Крішни. Коли Нанда Махараджа став збиратися назад до Вріндавани, він мав з Крішною й Баларамою розмову про те, чи зможуть хлопці жити окремо від Нанди. Рішення, щоб хлопці зосталися в Матгурі, було прийняте за обопільною згодою.

Васудева й Девакі, що їм випало бути рідними батьками Крішні й Баларамі, прагнули мати Їх при собі, адже Камси вже не було. Поки Камса був живий, Крішною й Баларамою опікувався Нанда Махараджа у Вріндавані. Але нині, природно, батько й матір Крішни й Баларами хотіли, щоб Вони залишилися в них, до того ж Вони мали пройти обряд очищення, коли дають посвяту священним шнуром. Крім того, Їм слід було дати належну освіту, бо такий є батьків обов’язок. Ще одною підставою було те, що всі Камсині друзі за межами Матгури готувались напасти на місто, і це теж вимагало Крішниної присутности. Крішна не хотів, щоб вороги, як-от Дантавакра й Джарасандга, турбували Вріндавану. А якби Крішна поїхав до Вріндавани, ті вороги не лише напали б на Матгуру, але посунули б і на Вріндавану, завдавши неабиякого клопоту її мирним жителям. Тому Крішна вирішив залишитися у Матгурі, а Нанда Махараджа повернувся до Вріндавани. Жителі Вріндавани тяжко переживали розлуку з Крішною, але у Своїй лілі, тобто розвагах, Крішна лишався з Ними завжди, і від того вони перебували в екстазі.

Відколи Крішна поїхав з Вріндавани у Матгуру, жителі Вріндавани, а надто мати Яшода, Шріматі Радгарані, ґопі та пастушки згадували Крішну щохвилі. Думали: «Крішна бавився так... Крішна грав на Своїй флейті... Крішна жартував з нами, Крішна обіймав нас». Такий зв’язок з Крішною зветься ліла-смарана, саме на ньому загострюють увагу великі віддані. Господь Чайтан’я, коли жив у Пурі, теж насолоджувався товариством Крішни через нектар ліла-смарани. Ті, хто досяг стану найвищого екстазу й прийшов висот відданого служіння, завжди з Крішною — пам’ятаючи Його розваги. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура дав нам трансцендентне писання «Крішна-бгаванамріта», що містить численні описи Крішниних розваг. Читаючи такі книги, віддані здатні думати за Крішну повсякчас. Будь-яка книга про крішна-лілу, і ця, «Крішна», теж, або наші «Повчання Господа Чайтан’ї» — то істинна розрада для відданих, що відчувають розлуку з Крішною.

Те, що Крішна й Баларама не приїхали до Вріндавани, можна пояснити так: обіцянки повернутися до Вріндавани Вони не порушували, бо не були там відсутні, але Їм потрібно було також лишитись у Матгурі.

Тим часом до Крішни з Двараки приїхав Уддгава, Його брат у перших. Він був сином Васудевиного брата і одноліток з Крішною. Зовні він був дуже подібний до Крішни. Крішна, а Він щойно повернувся, закінчивши навчання в Сандіпані Муні, був дуже радий бачити Уддгаву, Свого найкращого друга. Крішна мав думку відрядити його до Вріндавани з посланням до її жителів, щоб потамувати їхній біль розлуки з Ним.

Йе йатг м прападйанте: Крішна відповідає на кожен вияв чуттів з боку відданого, сказано в «Бгаґавад-ґіті». Він відповідає згідно з тим, який поступ зробив відданий у відданому служінні. Ґопі в розлуці день і ніч думали про Крішну. Крішна теж постійно думав про ґопі, матінку Яшоду, Нанду Махараджу і жителів Вріндавани. Він був далеко від них, а проте, розуміючи їхню трансцендентну тугу, вирішив негайно послати Уддгаву до Вріндавани з посланням, щоб утішити їх і розрадити.

Уддгаву описують як найпіднесенішу особистість в династії Врішні, майже як рівного Крішні. Він був Його великим другом, а що навчався безпосередньо в Бріхаспаті, вчителя й жерця на райських планетах, то був мудрий і рішучий, а розумові здібності мав надзвичайні. Крішна дуже любив Свого друга Уддгаву й тому вирішив послати його до Вріндавани, щоб він там пізнав найпіднесеніше екстатичне віддане служіння, яке виконують жителі Вріндавани. Навіть той, хто є високоосвічений на матеріальний погляд, хоч і учень самого Бріхаспаті, має вчитися від ґопі та жителів Вріндавани найвищого рівня любови до Крішни. Отже, посилаючи Уддгаву у Вріндавану з посланням, що мало втішити її жителів, Крішна виявив до Уддгави особливу ласку.

Господа Крішну звуть ще Харі, що означає «той, хто забирає всі турботи відданих Йому душ». Господь Чайтан’я каже, що не існує поклоніння піднесенішого за те, яке виконували ґопі. Крішна співчував ґопі, що тужили за Ним, і тому ласкаво попрохав Уддгаву їхати до Вріндавани. Взявши в обидві руки Уддгавину руку, Крішна мовив:

— Мій любий благородний Уддгаво, прошу тебе негайно поїхати до Вріндавани. Спробуй заспокоїти Моїх батька й матір — Нанду Махараджу та Яшоду-деві — і ґопі. Вони тужать і страждають, наче в страшній недузі. Поїдь передай їм листа. Сподіваюсь, це вилікує їхню недугу. Ґопі завжди заглиблені в думки про Мене. Вони присвятили Мені все: тіло, прагнення, саме життя своє й душу. Мені не байдуже не лише про ґопі, а й про кожного, хто заради Мене жертвує суспільством, дружбою, любов’ю і власними зручностями. Захищати таких піднесених відданих — Мій обов’язок. Ґопі ж Мені з-поміж усіх найдорожчі. Вони завжди думають про Мене і в розлуці зі Мною сохнуть з журби, тільки що не помирають. Вони живуть самою надією, що Я скоро повернуся.

Уддгава, почувши прохання Господа Крішни, одразу рушив на колісниці до Ґокули, везучи з собою послання. Він дістався Вріндавани, коли сонце майже сіло, а корови поверталися з пасовища. Пил, що його здійняли ратицями корови, вкрив і Уддгаву, й колісницю. Він бачив, як бики вганяють за коровами, щоби покрити їх, інші корови з переповненим вим’ям біжать за телятами, щоб нагодувати їх молоком. Уддгава побачив: у Вріндавані сила білих корів і телят, вони бігають по всій Ґокулі, чув, як видоюють молоко. Кожна господа у Вріндавані була прикрашена так, щоб можна було поклонятися богам сонця й вогню, вітати гостей, корів, брахман і півбогів. Масляні лампади й куріння освячували кожний дім. В чудових садах, а вони були у Вріндавані скрізь, рясніли квіти, в повітрі бриніли бджоли, чути було пташині співи. В озерах плавали лебеді, берегами походжали чаплі, скрізь квітли лотоси.

В домі Нанди Махараджі Уддгаву привітали як представника Всудеви. Запропонувавши йому місце сісти, Нанда Махараджа всівся поруч, розпитуючи, що знати за Крішну та Балараму й інших родичів у Матгурі. Він знав, що Уддгава — близький друг Крішні, тож мабуть привіз добру звістку.

— Любий Уддгаво, — сказав він, — чи добре ведеться моєму другові Васудеві? Звільнившись з Камсиної в’язниці, він тепер живе укупі зі своїми друзями та дітьми, Крішною й Баларамою, тож запевно дуже щасливий. Розкажи за нього і як він живе. Ми радіємо разом з ним, що Камсу, найгіршого демона, нарешті вбито. Він завжди заздрив родині Яду, своїм друзям і родичам, і внаслідок своєї гріховної діяльности помер і пішов з цього світу разом з усіма своїми братами.

Скажи, будь ласка, чи спогадує Крішна Своїх батька-матір, друзів і товаришів у Вріндавані? Чи згадує Він за корови, ґопі, пагорб Ґовардгану та вріндаванські пасовища, чи все забув? Чи є бодай якась надія, що Він повернеться до Своїх друзів та родичів і ми знову побачимо Його прекрасне обличчя з рівним носом і лотосовими очима? Пам’ятаємо, як Він врятував нас від лісової пожежі, від велетенського змія Калії, що жив у Ямуні, і від багатьох інших демонів. Ми все думаємо, у якому ми боргу перед Ним, що захистив нас від стількох небезпек. Любий Уддгаво, коли ми думаємо про прекрасні обличчя й очі Крішни, ми облишаємо всю роботу і просто думаємо про Крішну, як Він усміхався, як дивився на нас. Йдучи до Ямуни чи до вріндаванських озер, до Ґовардгани чи на пасовище, ми й нині бачимо на землі відбитки Крішниних стіп, згадуємо, як Він бавився в тих місцях, — Він все гуляв там. Коли Він являє Себе в нашому розумі, ми одразу поринаємо в думки про Нього.

Отож, ми гадаємо, що Крішна й Баларама, мабуть, головні небесні півбоги, що прийшли до нас у подобі звичайних хлоп’ят задля певної місії на Землі. Ґарґамуні провістив те саме, коли склав Крішні гороскоп. Якби Крішна не був велика особистість, хіба Він здолав би вбити Камсу, що мав силу десяти тисяч слонів, а крім Камси ще могутніх борців і велетенського слона Кувалаяпіду? Крішна вбивав тих звірів і демонів, наче лев звичайну тварину. Хіба не диво, що Крішна одною рукою підняв великий важезний лук, зроблений з трьох пальмових стовбурів, і легко його переломив? Хіба не диво, що Він упродовж семи днів тримав пагорб Ґовардгану одною рукою? А як Він убив демонів Праламбасуру, Дгенукасуру, Аріштрасуру, Трінаварту й Бакасуру! Вони були такі сильні, що їх боялися навіть півбоги з вищих планет, — а Крішна залегке їх убив.

Змальовуючи перед Уддгавою надзвичайні дії Крішни, Нанда Махараджа поступово поринув у спогади і вже не міг говорити. Мати Яшода сиділа біля чоловіка й слухала про Крішнини розваги. Вона мовчала, тільки все плакала нестримно, а з грудей їй сочилося молоко. Те надзвичайне заглиблення Нанди Махараджі та Яшоди у думки про Крішну, Верховного Бога-Особу, і їхня палка любов до Нього глибоко вразили Уддгаву. Поринувши й собі в думки про Крішну, він сказав:

— Любі матінко Яшода й Нанда Махараджа, крім вас ніхто не здатний медитувати в такому піднесеному трансцендентному екстазі, і тому з-поміж людей ви заслуговуєте на найглибшу шану.

Крішна з Баларамою, — казав далі Уддгава, — відначальні Особи Бога, з Них постає все космічне проявлення. Вони — найчільніші особистості. Обидва Вони є чинна причина матеріального творення. Матеріальною природою керують втілення пуруші, що діють з наказу Крішни й Баларами, а Самі Вони, представлені частково, входять у серця всіх живих істот. Вони є джерело всього знання і всього забуття.

Так сказано в «Бгаґавад-ґіті», глава п’ятнадцята: «Я перебуваю в серці кожного, з Мене походить пам’ять і забуття. Я — первісний укладач «Веданти», і Я той, хто насправді знає Веди».

— Якщо людина, мавши чистий розум, під час смерти хоча б на хвилю зосередить його на Крішні, — вів Уддгава далі, — вона зможе позбутися матеріального тіла і, наче осяйне сонце, з’явиться в первиннім, духовнім тілі. Хто так пішов з цього світу, одразу входить у духовне царство, на Вайкунтгу.

Такий плід дає свідомість Крішни. Якщо практикувати свідомість Крішни в цьому тілі, поки ми в доброму здоров’ї і при повному розумі, тобто якщо просто повторювати святу Харе Крішна маха-мантру, ми маємо всі можливості зосередити розум на Крішні і в мить смерти. Якщо вийде зробити так, наше життя без сумніву вивінчає успіх. Але якщо розум повсякчас занурений в корисливу діяльність заради чуттєвої втіхи, в мить смерти він природно буде думати про цю діяльність, і тоді ми будемо змушені знов увійти в матеріальні, зумовлені тіла, щоб страждати у троїстих нещастях матеріального існування. Отже, Нанда Махараджа, Яшода й ґопі показали, що всі жителі Вріндавани постійно перебувають у свідомості Крішни. Якщо ми будемо хоча б певною мірою наслідувати їх, то досягнемо успіху в житті і зрештою вступимо до духовного царства Вайкунтг.

— Любі матінко Яшода й Нанда Махараджа, — казав далі Уддгава, — ви цілком і повністю зосередили свій розум на Верховному Богові-Особі, Нараяні, на Його особистісній формі, що є джерело імперсонального Брахмана. Сяйво Брахмана є просто випромінення тіла Нараяни. А ви завжди перебуваєте в екстазі, думаючи про Крішну й Балараму. Яку діяльність маєте ще виконувати? Я приїхав із звісткою від Крішни: Він скоро повернеться у Вріндавану, щоб потішити вас Своєю безпосередньою присутністю. Крішна пообіцяв, що повернеться у Вріндавану, коли скінчить усі справи в Матгурі. Він Свою обіцянку запевно виконає. Тому я прошу вас, найщасливіших з-поміж щасливців, не журитися, хоча Крішни з вами немає.

Ви і так день і ніч відчуваєте Його присутність, а до того ще побачите Його невдовзі. Насправді Він присутній скрізь, у кожнім серці, як присутній в дереві вогонь. А що Крішна є Наддуша, ніхто не ворог Йому, ані друг, ніхто не рівний Йому, ані нижчий за Нього. Правда в тому, що Він не має батька, матері, брата чи родини, не потребує нічиєї спілки, ані дружби, ні любови. Він не має матеріального тіла і не народжується як звичайна людина. Він не з’являється у вищих чи нижчих формах життя, як це роблять звичайні живі істоти, що змушені народжуватися внаслідок своєї попередньої діяльности. Він приходить через внутрішню енерґію, щоб захистити Своїх відданих. Ґуни матеріальної природи на Нього не впливають, але коли Він з’являється в матеріальному світі, Він діє наче звичайна жива істота, що під чаром ґун матеріальної природи. Насправді ж Він є той, хто наглядає за матеріальним творінням, і тому перебуває поза впливом ґун матеріальної природи. Він творить, підтримує й знищує ціле космічне проявлення. Ми хибно беремо Крішну й Балараму за пересічні живі істоти, як ото людині, що їй запаморочилась голова, здається, що іде обертом цілий світ. Бог-Особа нікому не син, фактично Він батько, мати й верховний пан усім, щодо цього сумніву немає. Ні те, що ми досвідчували, ні те, що не досвідчували, ні те, що вже існує, чого не існує або що буде існувати в майбутньому, ні що найкрихітніше, ні що найбільше — ніщо не існує поза Верховним Богом-Особою. Все спочиває на Ньому, але ніщо проявлене Його не торкається.

Нанда й Уддгава розмовляли про Крішну цілу ніч. Настав ранок, ґопі запалили масляні лампади й взялися розприскувати скрізь суміш масла з юґуртом, готуючись до араті. Закінчивши манґала-араті, вони заходилися збивати юґурт на масло. Ґопі працювали, їхні прикраси відбивали світло ламп і сяяли ще яскравіше. Рухалося все: киї, що ними збивали масло, руки, кульчики, браслети, груди, а пудра кункуми надавала обличчям шафранного відтінку, як небо на схід сонця. Киї гуркотіли, вдаряючи об ступи, а ґопі оспівували Крішнині діяння. Ті дві мелодії поєднувалися і, піднімаючись в небеса, освячували все довкола.

Коли встало сонце, ґопі, як завжди, прийшли до Нанди Махараджі та Яшоди висловити свою пошану. Але побачивши золоту Уддгавину колісницю, вони почали запитувати одна в одної: що то за колісниця? Чия вона? Дехто з них цікавився, чи то не Акрура, бува, повернувся, той, що забрав Крішну? Певна річ, вони ставились до Акрури не вельми прихильно, бо ж то він з наказу Камси забрав Крішну до Матгури. Ґопі припускали, що, може, Акрура знов приїхав, щоб здійснити ще один жорстокий задум. Але вони розважили: «Без нашого верховного пана Крішни ми нині просто мертві тіла. Якої ще шкоди можна заподіяти цим мертвим тілам?» Поки вони так розважали, Уддгава виконав свої ранкові обов’язки, підніс молитви, проказав мантри і вийшов до них.