РОЗДІЛ СОРОК ДЕВ'ЯТИЙ

Отримавши наказ Верховного Бога-Особи, Акрура поїхав до Хастінапури. Нині це місце відоме як Нью-Делі. Ту його частину, яка й досі зветься Індрапрастгою, вважають за стародавню столицю Пандав. Сама назва «Хастінапура» вказує, що в місті було велике число хастів, слонів; Пандави тримали в столиці багато слонів, і через це місто прозвали Хастінапурою. Утримувати слонів вимагає великих витрат, тому тримати багато слонів може хіба що дуже багате царство. Приїхавши до Хастінапури, Акрура побачив, що в ній повно слонів, коней, колісниць та інших багатств. Царів Хастінапури вважали за правителів над усім світом, слава про них ішла цілим царством, а врядували вони радячись з ученими брахманами.

Оглянувши багатющу столицю, Акрура пішов побачити царя Дгрітараштру, у Дгрітараштри був і дід Бгішма. Зробивши цей візит, він пішов до Відури, тоді до його невістки Кунті. Акрура відвідав одного по одному всіх синів Сомадатти (царя Бахліки), Дроначар’ю, Кріпачар’ю, Карну й Суйодгану. (Суйодгана — це інше ім’я Дурйодгани). Далі завітав до Ашваттгами, сина Дроначар’ї, пішов до п’ятьох братів Пандав, інших друзів і родичів, що жили в місті. Акруру знали як сина Ґандіні, і всі були раді зустрітися з ним. Скрізь його садовили на почесне місце й тепло вітали, а він розпитувався за своїх родичів, як вони живуть і що роблять.

Само собою, Акрура добре орієнтувався в ситуації і розумівся на дипломатії, адже Сам Господь Крішна довірив йому з’їздити до Хастінапури. Після смерти царя Панду, не зважаючи на те, що Панду мав синів-спадкоємців, трон захопив Дгрітараштра. Акрура вирішив лишитися в Хастінапурі, щоб оцінити ситуацію. Він добре розумів, що Дгрітараштра, надміру прив’язаний до своїх синів, мав лихі наміри. Дгрітараштра по суті вже захопив царство, а тепер плекав ще думку позбутися п’ятьох братів Пандав. Акрура знав, що, як політики, Дгрітараштрині сини з Дурйодганою на чолі нечисті на руку. Дгрітараштра нехтував добру раду Бгішми й Відури, а натомість дослухався лихих порад Карни, Шакуні та інших таких, як вони. Тож Акрура вирішив лишитися в Хастінапурі на кілька місяців, щоб розібратися в розстановці політичних сил.

З часом Акрура дізнався від Кунті й Відури, що Дгрітараштра ледве терпить братів Пандав і дуже заздрить їм, бо вони надзвичайні знавці військової науки і дуже сильні фізично. Вони діяли як справжні герої-лицарі, виявляли всі добрі якості кшатрій, а що були царевичі дуже відповідальні, то завжди опікувалися добробутом громадян. Ще Акрура дізнався, що заздрісний Дгрітараштра з намови свого лихого сина вже пробував отруїти Пандав.

Акрура доводився Кунті двоюрідним братом. Тому вона, побачивши його, почала розпитувати його за своїх родичів з боку батька. Згадавши місце, де народилась, Кунті заплакала й стала питати, чи пам’ятають її батько, мати, брати, сестри та друзі дому. Найбільше ж вона цікавилась, як живуть Крішна й Баларама, її славетні небожі. Вона питала:

— Чи пам’ятає моїх синів Крішна, Верховний Бог-Особа, що завжди ласкавий до Своїх відданих? Чи згадує нас Баларама?

Кунті почувала себе ланню, що опинилась між тигрів. Вона й насправді перебувала у такому становищі. Після смерти чоловіка, царя Панду, вона лишилася сама з п’ятьма дітьми на руках, і Дгрітараштра все намагався звести їх зі світу. Вона дійсно жила наче безпорадна неповинна тварина серед лютих тигрів. Віддана Крішни, вона повсякчас думала про Нього й сподівалася, що одного дня Він прийде і вирятує її з небезпеки. Вона запитала Акруру, чи збирається Крішна приїхати, щоб пораяти сиріт Пандав, як їм оборонитись від підступів Дгрітараштри та його синів. Розмовляючи про це з Акрурою, вона, почувшись геть безпорадна, вигукнула:

— Любий Крішно! Любий Крішно! Ти — верховний містик, Наддуша всесвіту. Ти бажаєш добра всьому всесвітові. Любий Ґовіндо, нині Ти далеко, але я молюся віддатися Твоїм лотосовим стопам. Біль крає моє серце, коли думаю за свої п’ятеро осиротілих синів. Добре знаю, що крім Твоїх лотосових стіп немає ні оборони, ні пристановища. Твої лотосові стопи можуть звільнити всі скривджені душі, адже Ти є Верховний Бог-Особа. Лише Твоєю милістю можна врятуватися від повторюваних народження й смерти. Любий Крішно, Ти — найчистіший, Наддуша і володар усіх йоґів. Я не вмію говорити, тож просто шанобливо вклоняюся Тобі. Прийми мене як віддану, що до решти впокорилася Тобі.

Кунті молилася до Крішни так, ніби бачила Його перед собою, хоча Крішни там не було. Молитися так може кожен, хто йде стопами Кунті. Крішна не мусить бути присутнім скрізь власною особою. Насправді Він перебуває скрізь через свою духовну енерґію, потрібно тільки щиро віддатися Йому.

З глибоким почуттям підносячи до Крішни молитви, Кунті була нездатна стримати себе і вголос заплакала перед Акрурою. При тому трапилось бути і Відурі. І Акрура, і Відура співчували матері Пандав, тому почали втішати її, уславлюючи її синів Юдгіштгіру, Арджуну й Бгіму. Вони заспокоїли її, сказавши, що сини її надзвичайно могутні і нема чого за них турбуватися, адже вони народилися від великих півбогів — Ямараджі, Індри та Ваю.

Акрура вирішив повернутися й оповісти про важке становище, що в ньому, побачив, перебувають Кунті та п’ятеро її синів. Але раніше він хотів дати Дгрітараштрі, що був дуже прив’язаний до власних синів і кривдив Пандав, добру пораду. Коли Акрура прийшов до нього на розмову, цар Дгрітараштра сидів у колі друзів та родичів. Акрура звернувся до царя «Вайчітравір’я». «Вайчітравір’я» означає «син Вічітравір’ї». Вічітравір’я був Дгрітараштрі за батька, але насправді Дгрітараштру зачав В’ясадева, а не Вічітравір’я. Раніше був такий звичай: якщо чоловік не міг зачати дитини, лоно його дружини міг запліднити його брат (проте нині, в добу Калі цього не дозволено). Акрура назвав Дгрітараштру Вайчітравір’єю глузливо, бо ж насправді той був зачатий від іншого батька — був сином В’ясадеви. Дитину, яку народжує жінка від чоловікового брата, вважають за сина чоловіка, але зачав її, звичайно, не чоловік. Цим ущипливим зверненням Акрура наголосив, що Дгрітараштра не мав жодних підстав претендувати на трон і що то були неправі зазіхання. Справжній цар був Панду, і по його смерті спадкувати трон мали його сини, Пандави. Дгрітараштра ж ніякого права на трон не мав.

— Любий сину Вічітравір’ї, — сказав Акрура, — ти захопив трон Пандав протизаконно. Але тепер ти вже на троні. Тому прошу, послухай моєї ради: хай твоє врядування спирається на моральні й етичні засади. Якщо сам будеш робити так і вчити того своїх підданих, ім’я й слава твоя ніколи не перейдуть. — Акрура натякав, що Дгрітараштра переслідує своїх небожів, Пандав, попри те, що вони його піддані. — Навіть якщо ти не вважаєш їх за тих, кому належить трон, ти мусиш неупереджено дбати за них наче за власних синів, бо вони твої піддані. А якщо ти не дотримуєш того правила, чиниш навпаки, твої піддані не будуть тебе любити, до того ж наступного життя ти опинишся в пеклі. Тому, сподіваюся, ти будеш ставитися до своїх синів і до синів Панду однаково.

Акрура дав наздогад, що коли Дгрітараштра не буде ставитися до Пандав як до власних синів, битви між двоюрідними братами не уникнути. Справедливість на боці Пандав, тому переможуть вони, а сини Дгрітараштри всі загинуть. Так передрік Дгрітараштрі Акрура.

Далі Акрура радив Дгрітараштрі:

— В матеріальному світі вічних супутників не буває. Ми випадково збираємось в одну родину, суспільство, громаду чи націю, але кінець кінцем мусимо розлучатися, бо кожен має покинути тіло. Тому надміру прив’язуватись до родичів не слід.

Прив’язаність Дгрітараштри була проти всіх настанов, і це свідчило, що йому бракує розуму. Акрура дав Дгрітараштрі зрозуміти, що причина його міцної прив’язаности до родини — цілковите незнання істини й сліпота щодо засад моралі. Кожен має осібну долю, хоча всі ми здаємось об’єднані в родини, громади чи нації. Кожен народжується згідно зі своєю попередньою діяльністю і тому мусить насолоджуватися чи страждати від наслідків своєї карми сам. Від спільного життя щастя не прибуде. Іноді стається, що гроші, які тяжким трудом і нечесними заходами складав батько, син пускає на вітер: він наче дрібна рибчина в океані, що об’їдає тіло великої старої риби. Кінець кінцем, стати багатим заради того, щоб задоволювати чуття власної родини, суспільства, громади чи нації, знехтувавши моральні засади, не годиться. Підтвердженням тої істини є занепад великих імперій, що процвітали в минулому, а нині вже не існують, бо нащадки прогаяли все багатство своїх предків. Той, хто не знає тонкого закону кармічної діяльности і відкидає моральні та етичні принципи, лише накопичує наслідки гріховної діяльности. Його добро, що здобуте нечесно, забирає хтось інший, а сам він іде до найтемнішої місцини пекла. Тому людині не слід накопичувати добра більше, як дає їй доля. Діяти так може лише той, хто сліпий і не бачить своєї користи. Такий сліпий замість діяти собі на користь робить все навпаки і мостить собі дорогу в пекло.

— Любий Дгрітараштро, — вів далі Акрура, — дозволь дати тобі пораду. Не будь сліпим щодо істин матеріального існування. На матеріальне зумовлене життя, в щасті чи в нещасті, слід дивитися як на сон. Треба старатися опанувати чуття й розум і жити вмиротвореному задля духовного поступу в свідомості Крішни.

Як сказано в «Чайтан’я-чарітамріті», розум всіх людей, які не перебувають у свідомості Крішни, завжди збентежений і неспокійний. Не знає спокою навіть розум тих, хто шукає звільнитися, злитися з сяйвом Брахмана, і розум йоґів, що прагнуть досконало володіти містичними силами, теж. Проте чисті віддані жодних вимог до Крішни не мають. Вони задоволені, просто служачи Йому. Отже, справжнього миру й спокою можна досягти тільки бувши цілковито в свідомості Крішни.

Вислухавши від Акрури поради щодо моралі, Дгрітараштра відповів:

— Любий Акруро, ти щедрою рукою дав мені добрих порад. На жаль, скористатися з них я не можу. Навіть якщо дати помиральнику нектару, це його не врятує. Я розумію, твої повчання дуже цінні. Шкода, але в моєму нестійкому розумі вони не затримуються, як спалах блискавки не затримується в якійсь одній хмарі. Одне я розумію: накреслу вищої волі не змінити. Знаю, Верховний Бог-Особа, Крішна, зійшов у родині Яду, щоб поменшити тягар Землі.

Дгрітараштра дав зрозуміти Акрурі, що має цілковиту віру в Верховного Бога-Особу. Але водночас він був сильно прив’язаний до своєї родини. Незабаром Крішна знищить усю родину Дгрітараштри, а сам він безпорадний знайде притулок біля Крішниних лотосових стіп. Крішна звичайно забирає у відданого всі об’єкти матеріальної прив’язаности, щоб той став матеріально безпомічний. І тоді відданому лишається одне — прийняти лотосові стопи Крішни. Так сталося і з Дгрітараштрою після битви на Курукшетрі.

Дгрітараштра усвідомлював: діють два протилежні чинники. Він розумів, що Крішна прийшов позбавити світ від усього непотрібного, що його переобтяживло. Сини його теж були непотрібним тягарем, тож він передбачав, що вони загинуть. Але водночас позбутися нерозумної прив’язаности до синів Дгрітараштра був не на силі. Усвідомлюючи ці дві суперечливі сили, що діяли в ньому, він віддав Верховному Богові-Особі шанобливі поклони:

— Осягнути суперечності матеріального існування дуже важко, єдине що, можна визнати їх за незбагненний задум Всевишнього в дії, бо Своєю незбагненною енерґією Він створює цей світ, входить у нього й приводить у дію три ґуни природи. Коли все створено, Він входить у всі й кожну живу істоту, в кожний крихітний атом. Збагнути, передбачити замірів Верховного Господа не здолає ніхто.

Вислухавши таке твердження, Акрура вже знав напевне, що змінювати своєї політики переслідування Пандав і сприяння власним синам Дгрітараштра не хоче. Він негайно попрощався з друзями в Хастінапурі й поїхав назад до царства Яду. Повернувшись додому, він детально оповів Крішні й Баларамі про становище в Хастінапурі й заміри Дгрітараштри. Крішна послав Акруру до Хастінапури за все дізнатися. Милістю Господа Акрура виконав цю місію успішно і повідомив Крішну за справжній стан речей у царстві.