РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ДРУГИЙ

Після того, як Господь Крішна обдарував Своєю ласкою славетного нащадка династії Ікшваку Мучукунду, той на знак пошани обійшов навколо Господа і вийшов з печери. Вийшовши, він побачив, що людська раса навдивовижу здрібніла, люди стали наче пігмеї. Так само здрібніли й дерева, і Мучукунда збагнув, що то настала Калі-юґа, а тому, не вагаючись, подався на північ. За якийсь час він прийшов до гори Ґандгамадана, де було багато дерев, серед них сандалове й інші квітучі дерева, що від їхнього аромату кожного, хто до них наближався, виповнювала радість. Він вирішив лишитися біля тої гори, щоб присвятити останок життя аскезам і покутам. Виглядає на те, що це місце розташоване в північній частині Гімалаїв, де обитель Нара-Нараяни. Воно існує й подосі і зветься Бадарікашрама. В Бадарікашрамі він став поклонятися Господу Крішні, геть забувши про біль, насолоду та інші двоїстості матеріального світу.

А Господь Крішна повернувся до околиць Матгури і там у битві з воїнами Калаявани вбив їх усіх одного по однім. Потім Він зібрав з мертвих тіл усі трофеї, з Його наказу здобич навантажили на вози, і воли потягли їх до Двараки.

Тимчасом Джарасандга знов напав на Матгуру, цього разу вже з більшою кількістю воїнів — двадцятьма трьома акшаухіні.

Господь Крішна прагнув урятувати Матгуру від вісімнадцятої навали військових з’єднань царя Джарасандги. Крішна більше не хотів загибелі воїнів, а що мав ще інші справи, то покинув поле битви без бою. Насправді Крішна анітрохи не був наляканий, але, удаючи звичайну людську істоту, позірно злякався величезної Джарасанджиної армії і її зброї. Він пішов з поля бою, не взявши ніякої зброї. Крішна мав надзвичайно ніжні, як лотосові пелюстки, стопи, але пішки подолав величезну відстань.

Цього разу, думав Джарасандга, Крішна й Баларама так злякалися Його війська, що втекли з поля бою! Він кинувся за Ними вслід, за ним сунули всі його колісниці, коні й піхота. Він мав Крішну й Балараму за звичайні істоти, тому намагався дати якусь оцінку діям Господа. Крішну знають як Ранчгора, що означає «той, хто покинув поле бою». В Індії, головно в Ґуджараті, є багато храмів Крішни-Ранчгорджі. Зазвичай якщо цар не б’ється, а покидає поле битви, його вважають за боягуза, — але коли Крішна, являючи Свою розвагу, покидає поле битви без бою, відданий Йому поклоняється. Демон завжди намагається виміряти Крішнині щедроти, а тимчасом віддані міці й щедрот Його не обраховують, натомість вони завжди впокорені й поклоняються Йому. Йдучи стопами чистих відданих, ми знаємо, що Крішна-Ранчгорджі покинув поле битви не тому, що злякався. Він мав на оці інше. Ціль, як відкриється далі, була отримати потаємний лист від Рукміні, що стане Його першою дружиною. Покинувши поле битви, Крішна явив одну з шести Своїх щедрот. Крішна є наймогутніший, найбагатший, найславетніший, наймудріший, найвродливіший, і ще Він найзреченіший. «Шрімад-Бгаґаватам» чітко каже, що Він покинув поле битви, хоча мав зброї і війська достатньо. Навіть Його Самого, без війська, вистачило б, щоби розбити армію Джарасандги, як Він вже зробив був сімнадцять разів. Отже, Його втеча з поля бою є приклад Його найвищої щедроти — зречености.

Здолавши велику відстань, брати вдали, що втомилися. Щоб перепочити й освіжитись, Вони вилізли на височезну гору. За постійні дощі (верхівку гори завше вкривали хмари, що їх насилав Індра) ту гору називали Праваршаною. Джарасандга був певний, що брати налякані його військовою міццю й сховалися на верховині. Спершу він спробував Їх знайти, шукав довго, але марно, і нарешті вирішив знищити: хай верхівка гори стане вогняною пасткою, щоб Вони там згоріли. Отож він налив навколо верхівки масла й підпалив. Пожежа ширилася, тому Крішна з Баларамою зістрибнули з верхівки гори, хоча до землі було сто сорок кілометрів. Гора була охоплена полум’ям, а Крішна й Баларама втекли непомітно для Джарасандги. Джарасандга був певний, що брати згоріли на попіл, і битися далі потреби не бачив. Уважаючи, що здійснив-таки свій замір, він покинув Матгуру й повернувся додому, до царства Маґадги. А Крішна й Баларама за певний час дісталися Двараки, що стояла посеред моря.

По тих подіях Шрі Баларама одружився з Реваті, дочкою царя Райвати, що був правителем провінції Анарта. Про це оповідає Дев’ята пісня «Шрімад-Бгаґаватам». По Балараминому весіллі Крішна одружився з Рукміні. Рукміні була дочка царя Бгішмаки, володаря провінції Відарбга. Крішна — то Верховний Бог-Особа, Всудева, а Рукміні — верховна богиня процвітання, Маха-Лакшмі. Згідно з авторитетним судженням «Чайтан’я-чарітамріти» Крішна й Шріматі Радгарані поширюються рівночасно, Крішна поширює Себе у різноманітні форми вішну-таттви, а Шріматі Радгарані, Своєю внутнішньою потенцією, — у форми шакті-таттви, незліченні богині процвітання.

За ведичним звичаєм існує вісім різновидів шлюбу. Найліпший — коли за день весілля домовляються батьки наречених. Тоді, за царським звичаєм, наречений іде до дому нареченої, і там за присутности брахман, священиків і родичів наречену віддають йому в дар. Крім того існують інші різновиди, як-от шлюб ґандгарв чи шлюб ракшас. Крішна взяв Рукміні за звичаєм ракшас, тобто викрав її з-перед очей багатьох суперників, між яких були Шішупала, Джарасандга й Шалва. Рукміні вже просватали за Шішупалу, але Крішна забрав її прямо з весілля, як колись Ґаруда вихопив у демонів дзбан з нектаром. Рукміні, дочка-одиначка царя Бгішмаки, була надзвичайно вродлива. Її звали Ручіранана, що значить «та, що її прекрасне лице подібне до розквітлого лотосу».

Віддані Крішни завжди прагнуть слухати про трансцендентні діяння Господа. Те, як Він б’ється, краде наречену, втікає з поля бою, — все трансцендентне, бо перебуває на абсолютному рівні, і віддані мають трансцендентну цікавість слухати про те. Чистий відданий не вибирає, за які діяння Господа слухати, а за які ні. Є, однак, такий тип «відданих», їх знають як пракріта-сахаджія, що вони дуже цікаві слухати за Крішнину раса-лілу з ґопі, а от про Його битви з ворогами — ні. Їм не знати, що, діє Він як воїн чи як друг ґопі, то все однаково трансцендентно, бо відбувається на абсолютному рівні. Чисті віддані насолоджуються трансцендентними розвагами Крішни, читаючи з «Шрімад-Бгаґаватам», і смиренно слухають за них. Вони не втрачають жодної краплі нектару.

Ось як описано весілля Крішни з Рукміні. Цар Відарбги, Махараджа Бгішмака, був достойний муж і відданий. Він мав п’ятеро синів і лише одну дочку. Першого сина звали Рукмі, другого Рукмаратга, третій був Рукмабаху, четвертий — Рукмакеша, п’ятий — Рукмамалі. Їхня молодша сестра-одиначка, Рукміні, була прекрасна й цнотлива, і доля судила їй стати дружиною Крішни. Палац царя Бгішмаки часто відвідували святі й мудреці, і Нарада Муні теж. Безперечно, Рукміні часто випадала нагода говорити з ними, і з тих розмов вона дізналась за Крішну. Знати про шість Крішниних щедрот і просто слухати про Нього вистачило, щоб у ній спалахнуло бажання віддатися Його лотосовим стопам і стати Йому дружиною. Чув за Рукміні й Крішна. Вона була саме уособлення всіх трансцендентних якостей: розуму, широти мислення, надзвичайної вроди і належної поведінки. Тому Крішна й вирішив: вона гідна стати Його дружиною. Родичі царя Бгішмаки вирішили водно, що слід віддати Рукміні Крішні. Але всупереч загальному бажанню старший її брат, Рукмі, влаштував, щоб з’єднати її з Шішупалою, запеклим Крішниним ворогом. Прекрасна чорноока Рукміні, почувши за ті приготування, сильно засмутилася. Однак що була царською дочкою і зналась на політичних тонкощах, вирішила, що просто журитися нічого не дасть. Треба негайно якось діяти. Розваживши стан речей, вона вирішила передати Крішні листа, а щоб її не обманули, за посланця обрала істинного брахману. Істинний брахмана — то відданий Вішну, і він завжди правдивий. Тож вона, не вагаючись, послала того брахману до Двараки.

Брахмана, прийшовши під міську браму Двараки, повідомив про свій приїзд через сторожу, і один страж увів його до палацу, де на золотому троні сидів Крішна. Що брахмані трапилось бути Рукмініним посланцем, йому випало щастя побачити Крішну, Верховного Бога-Особу, причину всіх причин. Брахмани є духовні вчителі для всіх станів суспільства. І Господь Крішна, щоб усіх навчити, як шанувати брахману за ведичним етикетом, негайно підвівся з місця й запропонував Свій трон брахмані. Брахмана всівся на золотому троні, а Господь Шрі Крішна почав вшановувати його достоту як півбоги вшановують Крішну. То був приклад для кожного, що поклонятися відданому Крішни стоїть навіть вище від поклоніння Самому Крішні.

Брахмана належного часу зробив омовіння, поїв і ліг відпочивати на ложе, пишно вбране м’якими шовками. Як він відпочивав, Крішна тихенько підійшов, сів, шанобливо поставив ноги брахмани Собі на коліна і почав їх розтирати. Так Крішна з’явився перед брахманою і сказав:

— Любий брахмано, сподіваюся, ніщо не стоїть на заваді твоїм релігійним обов’язкам, а розум твій завжди спокійний.

Різні класи людей у соціальній системі мають кожен свій фах, тому, питаючись за добробут певної людини, слід ставити запитання на підставі занять цієї особи. Отже, питаючи за добробут брахмани, слід виголошувати питання відповідно до його способу життя, щоб не бентежити його. Спокійний розум — основа для правдивости, чистоти, врівноважености, самовладання й терпимости. Так, набувши знання і знаючи, як прикласти його до життя, людина стає переконана щодо Абсолютної Істини. Брахмана, який прийшов до Крішни, знав, що Крішна є Верховний Бог-Особа, але, корячись звичаю, що побутує у ведичнім суспільстві, приймав від Господа шанобливе служіння. Господь Шрі Крішна грав роль людської істоти. З погляду соціального устрою Він належав до стану кшатрій і був юнак, а тому обов’язок Його був вшанувати такого брахману.

— О найкращий з брахман, — казав Господь Крішна далі, — ти повинен завжди бути задоволений, бо якщо брахмана завжди задоволений у собі, він не буде відхилятися від визначених йому обов’язків. А просто зосередившись на власному обов’язкові, кожному, а надто брахмані, дасться здійснити всі бажання. Навіть якщо людина обдарована так само, як цар небес Індра, але не є задоволена, вона змушена переселятися з одної планети на іншу. Така людина не буде щаслива ніколи, за жодних умов, але якщо розум людини задоволений, вона буде щасливо жити будь-де, навіть якщо нічим не володітиме.

Крішнині повчання брахмані дуже важливі. Суть їх у тому, що істинний брахмана має бути вмиротворений за будь-яких умов. За сучасної доби Калі-юґи становище так званих брахман доволі непривабливе: вони перебувають на рівні шудр або навіть нижчі проти шудр, а проте й потепер воліють, щоб їх вважали за правдивих брахман. Істинний брахмана завжди зосереджений на своїх обов’язках, а до обов’язків шудри чи навіть нижчого від шудри ніколи не береться. Авторитетні писання радять: за певних умов брахмана, можливо, буде змушений перебрати фаху кшатрії чи навіть вайш’ї, але ніколи обов’язків шудри. Господь Крішна проголосив, що брахмана, якщо твердо тримається своїх релігійних обов’язків, за будь-яких несприятливих умов лишається спокійний. І нарешті Господь Шрі Крішна сказав:

— Мої шанобливі поклони брахманам і вайшнавам, адже брахмани завжди задоволені самі в собі, а вайшнави завжди діють про загальне добро. Вони найкращі друзі людства, вільні від оманного почуття власної значущости, і розум їхній завжди спокійний.

Тоді Господь Крішна став розпитуватися за правителів (кшатрій) царства, звідки був брахмана, спитав, чи щасливі тамтешні громадяни. З того, як ведеться у царстві людям, можна зрозуміти, добрий цар чи ні. Якщо громадяни всіма сторонами щасливі, зрозуміло: цар — гідний керівник і належно виконує свої обов’язки. Крішна сказав, що цар, піддані якого щасливі, дуже любий Йому. Жодного сумніву, Крішна розумів, що брахмана прибув з таємним посланням і тому сказав:

— Якщо ти не маєш нічого проти, то можеш казати за своє доручення.

Брахмана, щасливий брати участь у трансцендентних розвагах Господа, повідав усе про доручення, задля якого власне прийшов побачити Крішну. Видобувши листа, що Рукміні написала Крішні, він сказав: «Ось слова царівни Рукміні: «Любий Крішно, непогрішимий і прекрасний! Кожна людина, якій трапиться почути за Твої трансцендентні форму й розваги, одразу всотує через вуха Твоє ім’я, славу й чесноти і так збувається всіх матеріальних страждань і зосереджується на Твоїй формі в серці. Завдяки цій трансцендентній любові до Тебе людина завжди бачить Тебе в собі, і це — виповнення всіх її бажань. От і я почула за Твої трансцендентні якості. Може, отак освідчуватися Тобі безсоромно, але Ти зачарував мене, вкрав моє серце. Тобі, мабуть, здається, що я молоденьке незаміжнє дівча і тому маю непостійну вдачу. Але, любий Мукундо, Ти владний лев серед людей, верховна особа з-поміж усіх. Дівчина, яка живе ще під батьківською стріхою, ба навіть найцнотливіша жінка кожна запевно воліла б одружитися з Тобою, бувши зачарована Твоєю вдачею, неперевершеним знанням, щедротами й становищем. Знаю, Ти чоловік богині процвітання, і Ти дуже ласкавий до Своїх відданих. Тому я вирішила навічно стати Твоєю служанкою. Любий Господи, віддаю свої життя й душу Твоїм лотосовим стопам. Я обрала Твою Господню Милість за чоловіка собі, тож прохаю: візьми мене Собі за дружину. О лотосоокий, Ти наймогутніший. Безглуздо, щоб шакали присвоювали те, що належить левові. Тому прохаю, візьми мене зараз, поки мене не забрав Шішупала чи царевичі, як ото він. Любий Господи, може, за минулого життя я виконувала добродійну діяльність: копала колодязі, саджала дерева, можливо, жила доброчесно, відправляла ритуали й жертвопринесення, служила вищим — духовному вчителеві, брахманам і вайшнавам, і всіма тими діями, може, вдоволила Верховного Бога-Особу, Нараяну. Якщо так, бажаю, щоб Ти, Господь Крішна, Баларамин брат, прийшов взяти мою руку і міцно тримав її, і хай ні Шішупала, ані його товариство мене не торкнуться».

Для весілля Рукміні з Шішупалою все було готове, і Рукміні запропонувала Крішні її викрасти, щоб порушити ту угоду. Такий звичай одружуватися, коли дівчину викрадають і забирають силою, називається звичай ракшас. Так заведено у кшатрій, людей владних і войовничої вдачі. Рукміні запропонувала Крішні приїхати потаємно і викрасти її (весілля мали справляти вже наступного дня), а тоді розбити Шішупалу і його прибічників, як-от цар Маґадги. Знаючи, що подолати звитяжного Крішни ніхто не здатний і що Він запевно переможе, вона звернулася до Нього як до Аджіти, незвойовного.

Рукміні попрохала, хай Крішну не турбує, що битися треба буде в палаці і через це можуть бути поранені чи навіть вбиті її родичі чи й жінки. Цар шукає різноманітних дипломатичних шляхів, щоб досягти своєї мети, так і Рукміні, царева дочка, дипломатично натякнула, як уникнути непотрібної й небажаної крови.

Вона пояснила, що за сімейним звичаєм її родина напередодні шлюбу когось з її членів відвідує храм богині Дурґи. (Здебільшого царі-кшатрії були вірні вайшнави, поклонялися Господеві Вішну у формі Радга-Крішни чи Лакшмі-Нараяни, але заради матеріальної користи вони вшановували ще богиню Дурґу. Проте вони ніколи не припускалися помилки ставити півбогів на один рівень з Верховним Господом, підносячи їх на рівень вішну-таттви, як то роблять нерозумні люди). Щоб уникнути непотрібного вбивства родичів, Рукміні запропонувала: легше викрасти її тоді, як ітиме з палацу до храму чи повертатиметься додому.

Крім того вона пояснила вона Крішні, чому прагне одружитися з Ним, хоча мала б піти за Шішупалу, хто, як син великого царя, теж має відповідні якості. Рукміні сказала, що, на її думку, немає нікого вищого від Крішни — навіть Господь Шіва, Махадева, що є найвищий півбог, не рівня Йому. Господь Шіва, аби вивільнитися з ґуни невігластва в матеріальному світі, прагне вдоволити Крішну. Хоча Господь Шіва — найпіднесеніший з усіх махатм, великих душ, він тримає в себе на голові очищувальні води річки Ґанґи, що плине крізь діру в цьому матеріальному всесвіті, яку зробив пальцем ноги Господь Вішну. Господь Шіва відповідає за матеріальну ґуну невігластва, і, щоб залишатися на трансцендентному рівні, завжди медитує на Господа Вішну. Отже, Рукміні добре знала, що Крішниної ласки дістати не легко. Якщо заради цього навіть Господь Шіва мусить очищуватись, то запевно це дуже важко для Рукміні, що є просто дочка царя-кшатрії. Тому вона була готова присвятити своє життя суворим аскезам і покутам — постити й жити без ніяких зручностей для тіла. Якщо не дасться досягти Крішниної ласки за цього життя, — вона готова виконувати ті аскези життя у життя. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що чисті віддані Господа виконують віддане служіння з великою рішучістю. Така рішучість, яку виявила Рукміні-деві, — єдина ціна, щоб здобути Крішнину прихильність. У свідомості Крішни слід бути дуже рішучим, бо такий є шлях до найвищого успіху в свідомости Крішни.

Пояснивши Крішні слова Рукміні-деві, брахмана сказав:

— Любий Крішно, голово династії Яду! Я приніс Тобі цього потаємного листа від Рукміні. Ось він Тобі на розсуд. Обміркуй усе як належить і тоді дій, як вважаєш за потрібне, однак якщо Ти хочеш щось робити, мусиш діяти негайно. Часу лишилося обмаль.