РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ТРЕТІЙ

Рукмініні слова дуже втішили Господа Крішну. Він потис брахмані руку і зараз дав відповідь:

— Любий брахмано, Я щасливий чути, що Рукміні прагне одружитися зі Мною — адже Я і Сам жадаю її руки. Я думаю про доньку Бгішмаки повсякчас, аж, буває, вночі сон Мене не береться. Я знаю, одруження Рукміні з Шішупалою зладнав її старший брат, а він дихає на Мене лихим духом. Отже, Я вирішив добре провчити всіх тих царевичів. Людина видобуває вогонь для своїх потреб із звичайного дерева — так і Я повинен добути Рукміні з тих усіх царевичів-демонів, наче з дерева вогонь.

Почувши, що Рукмініне одруження призначене на завтра, Крішна налаштувався вирушати негайно. Він наказав Своєму візникові запрягати колісницю їхати до Відарбги. Почувши наказ, візник привів до Крішни незвичайні коні. «Падма Пурана» змальовує їх і дає їхні імена. Перший кінь, Шайб’я, був зеленої масти, другий, Суґріва, сріблястий як крига, Меґгапушпа, третій кінь, кольором скидався на молоду хмару, а останній, Балахака, був сивий. Коли коней запрягли й колісниця була готова рушати, Крішна допоміг брахмані зійти на неї й посадовив його обіч Себе. Від Двараки за ніч дісталися провінції Відарбги. Царство Дварака розташоване на заході Індії, а Відарбга — у північній частині країни. Відстань між ними більш як півтори тисячі кілометрів, але прудконогі коні за ніч (щонайбільше за дванадцять годин) вже були на місці призначення, в місті Кундіні.

Цар Бгішмака не дуже прагнув віддавати дочку Шішупалі, але, сильно прив’язаний до старшого сина, був змушений згодитись на весілля, яке той зладнав. Виконуючи свій обов’язок, Бгішмака прикрасив місто для весільного обряду і докладав яких міг зусиль, щоб усе було якнайкраще. Скрізь у місті старанно поприбирали, по вулицях розбризкали воду. Індія розташована в тропіках, де повітря завжди сухе, і через те на дорогах і вулицях скупчується багато пилу. Тому вулиці треба оприскувати водою принаймні раз на день, а у великих містах, як-от Калькутта, навіть двічі. Вздовж доріг Кундіни були розвішані прапори, стрічки й ґірлянди, а на перехрестях поставлені брами. Все місто, гарно прикрашене, ставало ще красніше від жителів — шляхетні пани і пані були чисто вбрані, прикрашені сандаловою пастою, на шиях мали перлові намиста й ґірлянди квітів. Скрізь стелився дим від курінь, у повітрі висів аромат аґуру. Священиків і брахман всіх гойно нагодували, і до того дали їм в милостиню, як малося на великі свята, багато всілякого добра і корів. Священики й брахмани виспівували ведичні гімни. Царева донька, Рукміні, була чудесно хороша, чиста й свіжа, з зубами як перли. Зап’ястя їй було перев’язане освяченим шнуром, який мав сприятливий вплив. Рукміні мала на собі різноманітні коштовності й довге шовкове вбрання, що закривало її цілу від шиї до п’ят. Щоб захистити молоду від усього несприятливого, вчені священики співали мантри з «Сама», «Ріґ» і «Яджур Веди». По тому проказали мантри з «Атгарва Веди» й запропонували узливання вогневі, щоб відвернути вплив несприятливих сполучень зірок на небі.

Цар Бгішмака добре знався на тому, як поводитися з брахманами й жерцями під час таких церемоній. Він найбільше вшанував брахман, давши їм силу золота і срібла, перемішаного з мелясою збіжжя і корови в золоті. Щоб прикликати добру долю до своєї сім’ї, Шішупалин батько Дамаґгоша виконав усі можливі обряди. Шішупалиного батька звали Дамаґгошею тому, що він мав надзвичайну здатність приборкувати непокірних громадян. Дама означає «приборкувати», а ґгоша — «відомий»; отже, він прославився тим, що вмів тримати громадян у покорі. Дамаґгоша вирішив: якщо Крішна з’явиться з наміром зіпсувати весільний обряд, він своїм військом неодмінно дасть Йому науки. Тому по всіх сприятливих обрядах Дамаґгоша згромадив свої військові з’єднання, так звані мадасраві. Він зібрав багато слонів у золотих намистах, безліч так само прикрашених колісниць і коней. Не те, щоб Дамаґгоша зовсім забув за весілля, але їхав разом зі своїм сином і почтом до Кундіни головно щоби битися.

Дізнавшись, що приїхав Дамаґгоша з почтом, цар Бгішмака вийшов з міста йому назустріч. За міською брамою було багато садів і гостям запропонували зупинитися саме там. За ведичним весільним звичаєм батько нареченої, зустрівши великий почет молодого, влаштовує всіх на два-три дні, поки відбудеться церемонія, у гарному місці. Почет, що супроводжував Дамаґгошу, налічував тисячі людей, серед них виділялися такі царі й мужі, як Джарасандга, Дантавакра, Відуратга й Паундрака. Всі знали, що Рукміні призначалася Крішні, однак її старший брат Рукмі надумав віддати її за Шішупалу. Крім того подейкували, що Рукміні послала до Крішни гінця, і тому воїни були напоготові, бо чекали, що Крішна приїде і наробить клопоту, намагаючись викрасти Рукміні. Не сказати, щоб вони боялися, а проте готувалися дати Крішні гідного відкоша й не дозволити Йому викрасти дівчини. Шрі Баларама дізнався, що Крішна вирушив до Кундіни з самим лише брахманою, і ще Він дізнався, що там буде Шішупала з великим військом. Підозрюючи можливий напад, Баларама скликав могутнє військо з колісницями, піхотою, кіньми та слонами і прибув під Кундіну.

Тимчасом у палаці Рукміні ждала на приїзд Крішни, однак ані Він, ані брахмана, який взявся відвезти її листа, не з’являлися. Вона, занепокоєна, стала думати про своє нещастя. «До весілля лишилася тільки одна ніч, а немає ні брахмани, ні Ш’ямасундари. В чому причина?» Вже й згубила надію діждати Крішни, думала, либонь, Крішна розсердивсь і знехтував її пропозицію, а тому й брахмана, розчарований, не повернувся. Вона вишукувала для затримки всілякі пояснення і все сподівалася, що Крішна ось-ось приїде.

Рукміні думала ще таке: можливо, вона не догодила півбогам — Господу Брахмі, Господу Шіві й богині Дурзі. Сказано, якщо півбогам поклонятися не як належить, вони здебільшого сильно гніваються. Взяти Індру: дізнавшись, що жителі Вріндавани йому не поклоняються (бо Крішна зупинив Індра-яґ’ю), він розгнівався й вирішив їх покарати. Рукміні думала, що вона не дуже ревно поклонялася Господу Брахмі і Господу Шіві, і вони, мабуть, розсердилися й оце чинять перепони її задуму. Та ще й богиня Дурґа, думала вона, можливо, взяла сторону свого чоловіка. Господь Шіва відомий як Рудра, а дружина його — як Рудрані. Рудрані й Рудрою називають тих, хто змушує інших страждати так, щоб сльози на очах не просихали. Рукміні зараз думала за богиню Дурґу як за Ґіріджу, доньку Гімалаїв. Гімалаї завжди суворі й холодні, і Дурґа, думала вона, така сама холодна й сувора. Отож Рукміні (зрештою вона була ще дитина) подумки перебирала різних півбогів, а самій нетерпеливилося побачити Крішну. Ґопі молилися до богині Кат’яяні, щоб Крішна став їм чоловіком, і так само Рукміні думала про півбогів не заради того, щоб отримати матеріальну користь, але у зв’язку з Крішною. Молитись до півбогів, щоб дістати Крішнину ласку, засадам не суперечить. Думки про Крішну повністю заполонили Рукміні.

Рукміні заспокоювала себе тим, що Ґовінда ще не спізнився, а проте відчувала, що сподівається без надії. Своїх думок Рукміні нікому не відкривала, просто сховалась від усіх і плакала собі, а коли сльози полилися нестримно, у відчаї заплющила очі. Рукміні поринула в глибоку задуму, а тимчасом по різних частинах її тіла почали проявлятися сприятливі знаки. Затремтіло ліве повіко, руками й стегнами пройшов дрож. Коли починають тремтіти ці частини тіла, це сприятлива ознака: слід чекати чогось доброго.

Тут Рукміні, що від неспокою вже не могла прибрати собі місця, побачила свого посланця-брахману. Крішна — Наддуша всіх живих істот, і тому Він розумів Рукмініну тривогу; тому Він, щоб дати їй знати за Свій приїзд, послав наперед до палацу брахману. Щойно побачивши брахману, Рукміні зрозуміла, що то за сприятливий дріж в її тілі, — і її затопила безмірна радість. Усміхнувшись, вона спитала, чи Крішна уже прибув. Брахмана відповів, що нащадок династії Яду, Шрі Крішна, вже тут. Він підняв їй духа, сказавши, що Крішна пообіцяв забрати її попри будь-які перешкоди. Рукміні невимовно зраділа на звістку, що приніс брахмана, і вирішила віддати йому все, що мала, однак, нічого гідного на дарунок не знайшовши, просто шанобливо вклонилася. Смисл такого вияву шани до старших у тому, що, віддаючи поклони, людина показує: вона перед шанованою особою в боргу. Іншими словами, дії Рукміні свідчили, що вона повік вдячна брахмані. Жодного сумніву, той, хто, як цей брахмана, здобуває ласку богині процвітання, завжди матиме вдосталь матеріального багатства.

Почувши, що приїхали Крішна з Баларамою, цар Бгішмака запросив Їх на весільну церемонію своєї дочки. Він одразу влаштував Їх та Їхніх воїнів жити у зручний садовий павільйон. Як велить ведичний звичай, цар підніс Крішні й Баларамі меду та свіжу одіж. Таку гостинність він виявляв не лише до Крішни, Баларами та царів, як-от Джарасандга, — він вітав також всіх інших царів та царевичів, відповідно до могутности кожної особи, віку й матеріального багатства. Прагнучи побачити Крішну з Баларамою, цікаві жителі Кундіни зібралися перед Ними, щоб напитися нектару Їхньої вроди. Зі сльозами на очах вони без слів вшановували Крішну й Балараму. Вони насолоджувались: Крішна виглядав Рукміні гідною парою. Всі жадали, щоб Крішна з Рукміні побралися, і тому почали молитися до Верховного Бога-Особи: «Любий наш Господи, якщо ми хоч колись зробили щось доброчесного і задоволили Тебе, то зласкався на нас і прийми руку Рукміні». З того видно, що громадяни дуже шанували Рукміні і з великої любови до неї молили для неї доброї долі. Тим часом ошатно вбрана Рукміні з почтом охоронців вийшла з палацу, щоб відвідати храм Амбіки, богині Дурґи.

Храмове поклоніння Божествам є частина ведичної культури й існує від її початку. «Бгаґавад-ґіта» описує людей певного типу — веда-вда-рата, що вірять лише у ведичні ритуальні обряди, а в храмове поклоніння — ні. То хай такі немудрі люди візьмуть до уваги, що хоча одруження Крішни й Рукміні відбулося більш як п’ять тисяч років тому, там вже існувало храмове поклоніння. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: йнті дева-врат девн — «Ті, хто поклоняються півбогам, підуть у обителі півбогів». Багато хто тоді поклонявся півбогам, багато хто — безпосередньо Верховному Богові-Особі. Шанувальники півбогів поклонялися головно Господу Брахмі, Господу Шіві, Господу Ґанеші, богові Сонця й богині Дурзі. Господу Шіві й богині Дурзі поклонялися навіть царські роди, а іншим, не таким значущим півбогам поклонялися прості, менш розумні люди. Що ж до брахман та вайшнав, вони поклонялися тільки Господеві Вішну, Верховному Богові-Особі. «Бгаґавад-ґіта» поклоніння півбогам засуджує, але не забороняє. Там сказано просто, що півбогам поклоняються менш розумні люди, і їхня мета — отримати матеріальну користь. З іншого боку Рукміні, хоча сама була богинею процвітання, пішла до храму Дурги, бо це божество шанувала її родина. В «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що, йдучи до храму богині Дурги, вона весь час у своєму серці думала за лотосові стопи Крішни. Отже, Рукміні йшла до храму не як звичайна людина, що йде прохати матеріальної користи, — її єдиною метою був Крішна. Коли люди йдуть до храму півбога, насправді вони йдуть поклонятися Крішні, адже то Він наділяє півбогів силою дарувати матеріальне благо.

Рукміні прямувала до храму мовчазна і серйозна. Поряд йшли мати, подружка і дружина брахмани, а навколо царські охоронці. (Звичаю, що майбутня молода йде до храму півбога, дотримують в Індії і досі). Урочистий хід супроводжувала музика. Грали різні барабани, мушлі й ріжки, великі й малі — панави, тур’ї та бгері, музика була не лише сприятлива, але й милозвучна. У процесії брали участь тисячі дружин шанованих брахман, всі гарно вбрані, у святкових прикрасах. Вони подарували Рукміні ґірлянди, сандалову пасту й різноманітних яскравих вбрань, щоб піднести це Господу Шіві й богині Дурзі. Деякі з старших паній добре знали, як підносити молитви до богині Дурґи й Господа Шіви, і вони почали молитися до божества, а Рукміні та інші повторювали за ними.

Рукміні молилась до божества так: «Люба богине Дурґа, мої смиренні поклони тобі й твоїм дітям». Богиня Дурґа має четверо славних дітей: дві її доньки — то богиня процвітання Лакшмі і богиня освіти Сарасваті, а двоє її піднесених синів — Господь Ґанеша й Господь Карттікея. Їх усіх вважають за півбогів і богинь. А що богині Дурзі завжди поклоняються разом з її славетними дітьми, Рукміні саме так вшановувала божество, однак молитва її була не така, як у всіх. Пересічні люди молять богиню Дурґу за матеріальний добробут, славу, користь, силу тощо, але Рукміні прагнула одружитися з Крішною і тому молила божество явити їй свою ласку, благословивши її на цей шлюб. Вона прагнула тільки Крішни, і тому того, що вона поклонялась півбогам, засуджувати не можна. Молячись, Рукміні підносила божеству різноманітні дари: головно то були вода, різноманітні світильники, куріння, багатий одяг, ґірлянди й зготовані на ґгі частування (як-от пурі й качаурі). Крім того вона запропонувала фруктів, цукрової тростини, горіхів бетеля й прянощів. Те все Рукміні запропонувала божеству з великою відданістю, згідно з усіма правилами — як наказували старші пані. Коли обряд скінчився, пані піднесли Рукміні прасаду, тобто рештки запропонованої божеству їжі, і вона прийняла його з великою пошаною. Далі Рукміні вклонилася до богині Дурґи і паній. Церемонія поклоніння божествам скінчилася. Рукміні міцно вхопилась за руку однієї зі своїх подружок, і всі вийшли з храму.

На вулиці біля храму, щоб побачити Рукміні, стояли царевичі й гості, що прибули до Кундіни на весілля. Найбільше прагнули побачити Рукміні царевичі, бо ж в думках кожен мріяв мати її собі за дружину. Побачивши Рукміні, вони застигли з подиву: їм здалось, що Творець народив її навмисно для того, щоб збавляти розуму всіх великих воїнів-царів. Вона була надзвичайно вродлива, тонкостанна дівчина. На круглому виду рожеві вуста, а розпущене волосся й сережки робили її ще кращою. На кісточках в неї були браслети з самоцвітами. Рукміні з її осяйною красою була наче намальована, і митець, знати було, змалював красу досконало, наслідуючи описи великих поетів. Рукмініні груди були не дуже високі: це вказує, що їй ледве переступило на тринадцятий-чотирнадцятий рік. Уся краса її була така, щоб привабити Крішну. Всі царевичі затопили очі в її вроду, проте вона нітрохи не пишалася. Очима вона так і пряла, а як усміхалася — просто, як невинне дівча, — відкривалися її схожі на лотос зуби. Вона чекала, що Крішна от-от забере її, і тому йшла до дому поволеньки. Вона ступала наче поважний лебідь, ножні дзвіночки тихо подзенькували.

Вже сказано, краса Рукміні вразила воїнів-царевичів, що зібрались там, так, що ті майже знепритомніли. Сповнені хіті, вони й далі прагнули Рукмініної руки, хоча, порівнюючи її вроду до своєї, вже втратили надію на це. Однак Шріматі Рукміні вони були геть не цікаві, її серце ждало лише, що ось-ось з’явиться Крішна й забере її звідси. Поправляючи каблучку на пальчику лівої руки, вона кинула оком на царевичів і раптом побачила серед них Крішну. Рукміні ніколи Крішни не бачила, але завжди думала про Нього, і тому впізнати Його серед царевичів їй було зовсім не важко. Крішна ж, не зважаючи на інших царевичів, скористався з першої нагоди і взяв Рукміні до Себе на колісницю, що над нею майорів стяг з Ґарудою, тоді без ніякого страху повільно від’їхав: Він забирав Рукміні, наче лев забирає оленя, якого обпали шакали. А тим часом на місці дії з’явився Баларама з військом Ядавів.

Джарасандга, що стільки разів зазнавав від Крішни поразки, заволав:

— Що це таке?! Нащо нас навчено стріляти з луків? Гей-гей, царевичі, гляньте лише, яка ганьба: Крішна чисто як шакал, що краде у лева його здобич, забирає Рукміні, а ми не опираємось!