РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ

Коли Крішна викрав Рукміні, всіх царевичів з Джарасандгою на чолі охопила лють. Вражені красою Рукміні, вони аж попадали з коней та слонів, але зараз повскакували і взялись за зброю. Схопивши луки з стрілами, вони погналися за Крішною на своїх колісницях, конях і слонах. Щоб їх затримати, військо Яду зупинилось і стало віч-на-віч з супротивником. Дві раті зітнулись у страшній битві. Царевичі, яких очолював Джарасандга, все противники Крішни, були дуже добрі воїни. Стріли сипалися на воїнів Ядавів, наче злива з хмари на гору. Хмари, що скупчуються навколо гори, майже не рухаються, і тому на горі дощ сильніший, ніж будь-де.

Царевичі-супротивники, налаштувавшись будь-що перемогти Крішну й відбити у Нього Рукміні, билися якнайзапекліше. Рукміні сиділа біля Крішни і бачила, як супротивник засипає стрілами воїнів династії Яду. Налякана, вона вдячно подивилась Крішні у вічі: адже Він пустився такого ризику заради неї самої. Очі її були неспокійні, те все було їй прикро. Зрозумівши її почуття, Крішна заспокоїв Рукміні:

— Не хвилюйся, люба Рукміні. Будь певна: воїни династії Яду швидко подолають супротивника.

Крішна розмовляв з Рукміні, а тимчасом полководці династії Яду на чолі з Господом Баларамою (його знають ще як Санкаршану, а також Ґададгару) взялись відповісти на виклик противника і почали стріляти з луків по конях, слонах та колісницях. Битва ставала чимдалі запекліша, ворожі царевичі та їхні воїни почали падати з конів, слонів та колісниць. Через короткий час поле бою усіяли зрубані голови в шоломах і сережках. Валялися відрубані руки воїнів, що позатискували свої луки, стріли й палиці, купами лежали відрубані голови і мертві коні. Всі піші воїни, а також їхні верблюди, слони й віслюки попадали на землю з відтятими головами.

Вороги, що їх очолював Джарасандга, побачили, що воїни Крішни поступово беруть гору, тоді задумалися, що, мабуть, буде не мудро накласти головою у битві за Шішупалу. Хай Шішупала сам б’ється, щоб здобути Рукміні з Крішниних рук. Побачивши, що в битві з Крішною Шішупала не виграє, вони вирішили свого війська не губити, припинили битися й розсіялися як не було.

Дехто з царевичів прийшли до Шішупали — так вимагає етикет. Вони побачили, що Шішупала занепав на дусі, як ото чоловік, втративши дружину. Обличчя його наче зсохлось, він виглядав безсилий і весь аж почорнів. Царевичі звернулися до Шішупали:

— Любий Шішупало, не журися. Ти ж царського роду, й серед воїнів ти найкращий. Для такого, як ти, не існує ні горя, ні щастя, бо жодний з тих станів не є вічний. Мужайся! Не засмучуйся цією тимчасовою поразкою. Кінець кінцем, ми нічого не вирішуємо: як маріонетка танцює в руках ляльковика, так і ми всі танцюємо з волі Всевишнього, Його милістю страждаємо чи насолоджуємось. Тому слід зберігати рівновагу за будь-яких обставин.

Хоча спочатку царевичі сподівалися на успіх у своїх героїчних спробах подолати Крішну, після поразки їм залишалося тільки підбадьорювати Шішупалу лестощами. Замість того, щоб одружитися з Рукміні, Шішупала змушений був вдовольнятися лестощами друзів. Розчарований, він повернувся додому. Царі, які прийшли допомогти йому, також повернулися по домівках засмучені.  

Причиною поразки була заздрісна натура Рукмініного старшого брата на ім’я Рукмі. Рукмі ладнав сестру за Шішупалу, але, побачивши, що її силою забрав Крішна, зрозумів, що всі його плани обернулися внівець. Отже, і він, і Шішупала, його друг (і мав бути зять), пішли по домівках. Розлючений Рукмі набрався рішучости сам провчити Крішну. Він скликав своїх воїнів, військове з’єднання з кількох тисяч слонів, колісниць, комонних та піших воїв, і з цією військовою силою почав переслідувати Крішну дорогою до Двараки. Похваляючись, Рукмі пообіцяв царям, які повернулися ні з чим:

— Ви не змогли допомогти Шішупалі одружитися з моєю сестрою Рукміні — а я не можу дозволити, щоб Крішна забрав Рукміні Собі. Я мушу дати Йому науки. Я наздожену Його! — Удаючи з себе великого полководця, він поклявся перед царевичами: — Якщо не вб’ю Крішни у битві й не вирву сестри з Його лабетів, то ніколи не повернуся до моєї столиці Кундіни! Я склав цю обіцянку перед вами всіма, і побачите, свого слова не зламаю.

З тими словами хвалькуватий Рукмі не гаючись скочив на колісницю й наказав візнику наздогнати Крішну. Він сказав:

— Я хочу з Ним битися. Цей гонористий пастух підступом переміг у битві з кшатріями, але сьогодні я добре провчу Його. Зухвалець вкрав мою сестру, і за те я маю як слід провчити Його своїми гострими стрілами.

Так зухвало викрикував свої погрози немудрий Рукмі, не знаючи сили й діянь Верховного Бога-Особи.

Через свою глупоту він незабаром став перед Крішни і все повторював: «А стривай, будемо битися!» Нарешті напнув лук і випустив три гострі стріли просто в Крішну, тоді став ганити Крішну як найогиднішого з Ядавів, ще й попрохав постояти перед ним хвилину, поки він дасть Йому доброї науки:

— Ти викрав мою сестру наче крук, що тягне масло для жертвопринесень. Ти пишаєшся Своїм військом, але битися, як того вимагають правила бойового мистецтва, не можеш. Ти вкрав мою сестру — тож зараз я зіб’ю з Тебе пиху. Можеш володіти моєю сестрою, аж впадеш на землю мертвий з моїми гострими стрілами в грудях.

Почувши ті нестямні слова, Господь Крішна випустив стрілу й перетяв нею тятиву Рукміного луку, щоб той більше не міг випустити жодної стріли. Рукмі зараз схопив іншого лука й випустив у Крішну ще п’ять стріл, і знов Крішна перетяв йому тятиву. Рукмі взяв третій лук, Крішна знов перетяв тятиву. Тоді, щоб провчити Рукмі, Крішна Сам пустив у нього шість стріл, а тоді ще вісім: чотирма убив чотирьох конів, ще одною — колісничого, а трьома, що лишилися, стяв верхню частину Рукміної колісниці разом із стягом.

Рятуючись від стріл, Рукмі захищався мечами, щитами, тризубами, списами й іншою зброєю для рукопашного бою, але Крішна однаково відразу їх розбивав. Нарешті, зазнавши поразки у всіх своїх спробах, Рукмі добув меча й кинувся на Крішну — як муха на свічку. Але щойно приступив до Крішни, Крішна розтрощив його меч на друзки. Тут вже Крішна замірився вбити його Своїм гострим мечем, але сестра Рукмі, Рукміні, розуміючи, що цього разу Крішна не дасть пощади, впала Крішні до лотосових стіп і жалісно, тремтячи з великого страху, почала благати чоловіка.

Спочатку Рукміні назвала Крішну Йоґешварою. Йоґешвара означає «той, чиї щедроти й енерґія незбагненні». Крішна володіє незбагненними щедротами й енерґією, тоді як Рукмінін брат мав лише обмежену військову силу. Крішна неосяжний, натомість брат її обмежений у всьому. Отже, проти безмежно могутнього Крішни того Рукмі не зрівняти навіть з найнезначнішою комахою. Рукміні звернулася до Крішни також як до Бога всіх богів. Існує безліч могутніх півбогів, як-от Господь Брахма, Господь Шіва, Індра, Чандра і Варуна, а Крішна є Господь усіх тих богів, тоді як Рукмінін брат — лише незначна людська істота, насправді ж істота найгірша, бо не розуміє Крішни. Інакше кажучи, людина, яка не усвідомлює справжнього становища Крішни, є найниціша серед людей. Далі Рукміні звернулася до Крішни як до Махабгуджі, що означає «той, хто має безмежну силу». Ще назвала Крішну Джаґатпаті, володарем усього космічного проявлення. Хіба можна зрівняти до Нього її брата — звичайного царевича!

Так Рукміні, порівнюючи становище Рукмі з Крішниним, зворушливо благала чоловіка пробачити її брата і не вбивати його в щасливий день, коли вона з’єдналася з Крішною. Іншими словами, вона виявила тут своє справжнє жіноче єство. Вона щаслива була отримати за чоловіка Крішну, та ще й тоді, коли мала йти до шлюбу з іншим. Але й старшого брата втрачати їй не хотілося: адже він, кінець кінцем, любив молодшу сестру і прагнув віддати її за того, кого вважав за ліпшого. Рукміні ціла тремтіла, вимолюючи братові життя, і від хвилювання обличчя їй наче висохло, голос уривався, а від дрожу, що її пройняв, прикраси з неї попадали й розсипалися навколо. Вкрай схвильована, Рукміні впала на землю. Господь Крішна зчулився на неї й погодився нерозумного Рукмі не вбивати. Але водночас Він хотів завдати йому якоїсь легкої кари, тому зв’язав шматком тканини й обтяв йому вуса, бороду й волосся, лишаючи тут і там пасма.

Поки Крішна розправлявся з Рукмі, воїни Ядавів під проводом Самого Баларами розгромили всю армію Рукмі — наче слон, що у водоймищі трощить тонкі лотосові стеблини. Іншими словами, як слон знищує лотоси, купаючись у водоймищі, так збройні сили Ядавів винищили Рукміне військо.

Повернувшись до Крішни, воєначальники династії Яду здивувалися, побачивши Рукмі в такому стані. Надто ж Господь Баларама — Він дуже співчував невістці, з якою щойно одружився Його брат. Щоб утішити Рукміні, Баларама Сам розв’язав Рукмі, а тоді, щоб зробити їй приємність, почав картати Крішну, що доводився Йому молодшим братом:

— Крішно, те, що Ти вчинив, не гідне Тебе. Такий огидний вчинок суперечить Нашим сімейним традиціям. Зістригти людині волосся й обтяти їй бороду й вуса однаково що вбити її. Хоч би який був цей Рукмі, тепер він Нам шваґро, Наш родич — тож не варто було так його нівечити.

Потім, щоб заспокоїти Рукміні, Господь Баларама сказав їй:

— Не засмучуйся, що твій брат виглядає тепер дивно. Кожен страждає й насолоджується відповідно до власних учинків.

Господь Баларама прагнув навчити Рукміні, що коли брат страждає від наслідків власних дій, то не є причина журитися. Ні до чого надто прив’язуватися до такого брата, як Рукмі.

Тоді Господь Баларама повернувся знов до Крішни й сказав:

— Любий Крішно, слід пробачити родичу, навіть якщо він вчинив так, що заслужив смерть. Коли такий, як-ото Рукмі, починає розуміти свою помилку, таке усвідомлення чисто як смерть. Отже, вбивати його потреби немає.

По тому Баларама знов звернувся до Рукміні; їй Він сказав, що правила, які визначають обов’язки кшатрій, вказують, щоб ті ставали до бою хоч би і з власним братом. Якщо брат — ворог, кшатрія не вагаючись убиває й власного брата. Інакше кажучи, Господь Баларама намагався пояснити Рукміні, чому Рукмі й Крішна, незважаючи на те, що поріднилися (Крішна ж став Рукмі шваґром), у битві один одного не щадили. Шрі Баларама сказав Рукміні, що кшатрій можна вважати за символ матеріалістичного життя. Щойно постає питання за матеріальні здобутки, вони одразу набундючуються; і коли два войовничі кшатрії починають воювати за царство, землю, майно, жінок, значущість чи владу, вони вдаються до будь-яких способів, аби тільки поставити іншого в найгіршого становище. Баларама повчав Рукміні, що її любов до брата Рукмі, який ворогує із стількома людьми, є почуття оманне і пасує лише пересічному матеріалістові. Брат її був не бездоганний, коли зважити, як він ставився до інших друзів, проте Рукміні все одно любила його, наче звичайнісінька жінка. Він був не гідний зватися її братом, а проте вона й далі прихильно ставилася до нього.

— Крім того, — вів далі Баларама, — ті міркування, начеб ми безсторонні до когось або друзі чи вороги комусь, притаманні головно людям, що розуміють життя на тілесному рівні. Такі нерозумні люди оманені ілюзорною енерґією Верховного Господа. Кожна втілена істота є така сама чиста душа, але ті, кому бракує розуму, бачать лише тілесні відмінності: тварини — люди, освічені — неосвічені, багаті — бідні, але то все лише оболонки духовної душі. Ця різниця, яка помітна виїмково на тілесній основі, достоту як різниця між полум’ям, якщо розрізняти багаття відповідно до того, які у ньому горять дрова. Дрова можуть бути різні за розміром і виглядом, а проте в полум’ї, що з них вивільнюється, тої різниці в розмірі чи вигляді вже не простежуємо. Так само немає неба великого чи малого, одної форми чи іншої.

Так Баларама заспокоював їх Своїми моральними й етичними повчаннями.

— Тіло, — казав Він далі, — є частина матеріального проявлення. Жива істота, духовна душа, переселяється з одного тіла до іншого, бо в спілці з матерією шукає ілюзорної насолоди. Це переселення називають матеріальним існуванням. Немає такого, щоб жива істота з’єднувалась з матеріальним проявленням або роз’єднувалась з ним. Моя люба доброчесна невістко, то саме духовна душа є причина матеріального тіла, як сонце є причина сонячного світла, здатности бачити й усіх форм матеріального проявлення.

На прикладі з сонячним світлом і матеріальним проявленням легко зрозуміти, як саме жива істота входить у спілку з матеріальним світом. Вранці сонце встає і крізь цілий день проливає на землю світло й тепло. Сонце — причина матеріальних обрисів і форм, тому що саме завдяки сонцю матеріальні елементи з’єднуються й розпадаються. Але щойно сонце сяде, зв’язок проявлення з сонцем припиняється, бо сонце переходить в інше місце. Коли сонце перейшло у західну півкулю, у східній всі зміни, що воно їм причиною, лишаються, однак саме сонце видне тепер вже у західній півкулі. Так і жива істота приймає, чи виробляє, різні тіла й тілесні стосунки в різних умовах, але тільки-но покине це тіло й прийме наступне, з минулим тілом вже нічого спільного не має. Так само не пов’язана вона і з наступним тілом. Тілесна скверна ніколи її не торкається. Ні з’явлення, ні зникнення тіла не має нічого спільного з самою живою істотою, як не росте прибутний місяць і не зменшується убутний. Дивлячись на прибутний місяць, ми помилково гадаємо, що Місяць росте, а на убутний думаємо, що він зменшується. Насправді ж сам Місяць завжди однаковий; позірні зменшення й ріст не мають з ним нічого спільного.

Свідомість у матеріальному існуванні — то наче сон і сновидіння. Уві сні людина бачить багато несправжніх подій, страждає або насолоджується. Так само людина, що бачить сон матеріальної свідомости в матеріальному існуванні, страждає внаслідок того, що приймає тіло і знов покидає його. Протилежністю до свідомости матеріальної є свідомість Крішни. Іншими словами, людина, піднявшись на рівень свідомости Крішни, звільнюється від хибного розуміння життя.

Так Шрі Баларама напучував Рукміні й Крішну в духовному знанні.

— О прекрасна усміхнена Рукміні, — звернувся Він до Своєї невістки, — не тужи. Тільки невігластво змушує тебе тужити. Людина почувається нещасливою просто через хибні уявлення, але якщо обговорює філософію справжнього життя, одразу позбавляється страждань. Будуй своє щастя на такому розумінні.

Вислухавши Шрі Баларамині підбадьорливі напучення, Рукміні заспокоїлася, до неї повернулись радість і рівновага розуму, який дуже збентежився був через жалюгідне становище, що в ньому опинився її брат Рукмі. Що ж до Рукмі, він не виконав своєї обіцянки і не досяг мети. Він вирушив з дому з воїнами і збройною силою, щоб перемогти Крішну й визволити сестру, але все вийшло навпаки — він втратив усіх воїнів і всю збройну силу і до того ж опинився в жалюгідному становищі. Рукмі був дуже тим пригнічений, але Господньою милістю жив далі, як йому визначено. Рукмі був кшатрія і добре пам’ятав своє слово не вертатися до столиці Кундіни, не вбивши Крішни й не повернувши сестри (а це в нього не вийшло), тому з пересердя постановив до столиці вже не вертатися, а збудував собі невеличку хатину в селі Бгоджаката доживати віку.

Усіх супротивників розбито. Крішна, силою забравши Рукміні, привіз її до Своєї столиці Двараки і там одружився з нею за ведичним обрядом. По одруженні Крішна став царем Ядавів у Двараці. Всі жителі раділи, що Він побрався з Рукміні, і в кожному домі справляли пишні обряди. Жителі Двараки, всі надзвичайно щасливі, повбиралися якнайкраще й пішли до молодих підносити дари відповідно до своїх статків. Усі будинки в Ядупурі (Двараці) прикрашали прапори, стрічки, ґірлянди й квіти. При кожнім будинку стояли арки, що їх побудували саме про цю подію, а по обидва боки від кожної арки стояли великі повні води дзбани. Ціле місто пахніло дорогими куріннями, а вночі в місті від тисяч ламп, що прикрашали кожен будинок, було ясно як удень.

Усе місто торжествувало: Крішна одружується з Рукміні! Все скрізь було прикрашене чудовими банановими й бетелевими деревами. Ці дуже сприятливі дерева — супутники всіх радісних подій. Ще в місті була велика сила слонів, що з ними прибули царі з різних дружніх царств. Слони — тварини пустотливі і грайливі, тому де тільки бачать якісь малі дерева чи рослини, виривають їх з коренем і розкидують повсюди. Слони, що були в місті під час цієї події, порозкидали скрізь бананові й бетелеві дерева, але, незважаючи на ту руйнацію і повиривані з коренем дерева, місто виглядало дуже гарно.

Дружніх царів Куру й Пандав представляли Бгішма, Дгрітараштра, п’ять братів Пандав, цар Друпада, цар Сантардана й Рукмінін батько Бгішмака. Крішна викрав Рукміні, і тому відначально між двома родинами була незгода, але Бгішмаку, царя Відарбги, вмовляв і Шрі Баларама, і багато святих особистостей, отож спільними зусиллями його таки вмовили, і він узяв участь у весільному обряді Крішни з Рукміні. Що Рукміні викрадено, не назвеш радісною подією для царства Відарбги, проте такий вже звичай серед кшатрій. Практично кожен собі молоду викрадав. Так чи так, цар Бгішмака від самого початку мав намір віддати свою прекрасну доньку за Крішну. І вийшло на те, що його бажання таки здійснилося, тому, хоча його старший син і зазнав поразки в битві, він радо приєднався до весільного торжества. «Падма Пурана» каже, що Махараджа Нанда й пастушки Вріндавани також взяли участь у святі. На честь події до Двараки з усім своїм почтом приїхали царі Куру, Срінджая, Кекая, Відарбга й Кунті.

Історію, як Крішна викрав Рукміні, поклали на вірші, і їх скрізь читали професійні декламатори. Слухаючи про Крішнині лицарство й звитягу, всі царі, що були там, а надто їхні дочки, німіли в захваті й виповнювалися щастям. І гості, і жителі Двараки раділи, що Крішна й Рукміні разом. То з’єдналися Верховний Господь, хто підтримує існування кожного, і богиня процвітання. Все скрізь раділо і торжествувало.