РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ П'ЯТИЙ

Настав день, коли Купідон, а він є безпосередня невід’ємна частка Всудеви (колись Господь Шіва спопелив його своїм гнівом) народився з лона Рукміні від Крішни. Цей Камадева, півбог з небесних планет, має особливу здатність розпалювати хіть. Невід’ємні частки Верховного Бога-Особи, Крішни, бувають різних ступеней, але Всудева, Санкаршана, Прад’юмна й Аніруддга, четверне поширенням Крішни, належать безпосередньо до категорії Вішну. Каму, чи півбога Купідона, що пізніше народився з Рукмініного лона, теж назвали Прад’юмною, але то не Прад’юмна з категорії Вішну. Він належить до джіва-таттви, проте, бувши невід’ємна частка незрівнянної могутности Прад’юмни, є півбог, якого наділено особливою силою. Так стверджують Ґосвамі. Тому коли Господь Шіва спопелив Купідона, той злився з тілом Всудеви, і, щоб дати йому нове тіло, Сам Крішна зачав його в лоні Рукміні. Так він народився Крішниним сином, звали його Прад’юмна. Прад’юмну зачав Сам Крішна, тому він мав дуже подібні до Крішниних якості.

Тоді жив демон Шамбара, якому судилося загинути від руки цього Прад’юмни. Демон Шамбара знав це, і тому, щойно дізнався за народження Прад’юмни, перекинувся жінкою й викрав дитя (немовляті й десяти днів не було) з материних покоїв. Він кинув маля у море. Але сказано ж: кого захищає Крішна, того ніхто не вб’є, а кого Крішна прирік на смерть, того ніхто не врятує. Коли води зімкнулись над Прад’юмною, його тут же проковтнула величезна рибина. Ту рибу піймав у сіті рибалка і продав її демону Шамбарі. На кухні в того демона працювала служниця Майаваті, яка раніше була Купідоновою дружиною Раті. Коли рибину принесли до демона Шамбари, він віддав її кухареві, щоб зготував з неї смачну страву. Демони й ракшаси їдять головно м’ясо, рибу та іншу невеґетаріанську їжу. Демонам, як-то Равана, Камса й Хіран’якашіпу, їсти м’ясо й рибу було не дивина, хоча вони й народжені від брахман і кшатрій. М’ясоїдство поширене в Індії і нині, і всіх тих, хто їсть м’ясо й рибу, називають демонами, ракшасами.

Кухар взявся патрати рибину, і у її шлунку побачив гарне немовля. Він негайно віддав його Майаваті, що допомогала на кухні, аби вона подбала за дитину. Майаваті була невимовно здивована і зачудована: таке гарне дитя в риб’ячому череві! Тоді там з’явився великий мудрець Нарада й пояснив, що то за дитина, як Шамбара вкрав Прад’юмну і вкинув у море. Так Майаваті про все дізналася. Майаваті знала, що раніше була Купідоновою дружиною Раті. Відколи її чоловіка спопелив Господь Шіва, вона весь час ждала його повернення в матеріальнім тілі. Її обов’язком було готувати рис і дал на кухні, але коли з’явилося те гарне дитя (вона дізналася, що то Купідон, її чоловік), вона зразу заходилася коло маляти і перш за все взялася любовно купати його. Чудесне дитя росло напрочуд швидко і за короткий час перетворилося на гарного юнака. Очі він мав наче лотосові пелюстки, руки довгі до колін, і всяка жінка, котра хоча б один-єдиний раз бачила його, потрапляла під чар його вроди.

Майаваті знала: цей гарний юнак — її колишній чоловік, Купідон, що нині народився Прад’юмною, тож поступово і вона підпала його чарам і запалала хіттю. Вона усміхалася до нього по-жіночому принадно, всіляко показувала, що хоче з ним любитися. Тоді він запитав:

— Як сталося, що раніше ти була мені як любляча матір, а тепер поводишся як хтива жінка? Звідки така переміна?

На це запитання Прад’юмни Раті відповіла:

— Любий пане, ти — син Господа Крішни. Коли тобі не виповнилося й десяти днів, тебе викрав демон Шамбара і кинув у море. Тебе проковтнула риба, а врешті-решт ти потрапив під мою опіку. Але насправді у попередньому житті ти був Купідон, а я була твоя дружина, отож вияв подружніх почуттів зовсім не є недоречний. Шамбара хотів убити тебе, а він володіє великою містичною силою. Тому перш як він знову спробує тебе вбити, убий його сам своєю божественною силою. Відколи Шамбара украв тебе, Рукміні-деві, твоя мати, сильно тужить — так побивається птаха курарі, яка втратила свої пташенята. Рукміні дуже любить тебе, і відколи тебе забрали, вона банує за тобою наче корова, що втратила теля.

Майаваті володіла містичним знанням за надприродні сили. Назагал надприродні сили відомі як майа, а щоб ці сили перевершити, існує інша надприродна сила — махамайа. Майаваті володіла махамайею. Вона навчила Прад’юмну володіти тою особливою містичною силою, щоб він міг взяти гору над містичною силою демона Шамбари. Отримавши від дружини містичну силу, Прад’юмна одразу пішов до Шамбари викликати його на двобій. Він звернувся до Шамбари з лайливими словами, щоб роздрочити його й змусити битися. Стерпіти такої образи демон не міг: так змія, на яку наступила тварина чи людина, не терпить того і одразу жалить напасника.

Прад’юмнині слова для Шамбари були наче ляпас. Він схопився за булаву й приготувався битися з Прад’юмною. Ревучи як грім у хмарах, демон з великою люттю почав бити Прад’юмну булавою, наче блискавка в гору. Прад’юмна захистився своєю булавою й сам з силою вдарив демона. Шамбарасура й Прад’юмна билися не на життя, а на смерть.

Але Шамбарасура, володіючи містичними силам, міг знятися в небо і битися з космосу. Є такий демон, Майа, то саме в нього Шамбарасура вчився і оволодів багатьма містичними силами. Отже, Шамбарасура піднявся високо в небо й почав метати в Прад’юмну ядерну зброю. Щоб протидіяти Шамбариній містичній силі, Прад’юмна вдався до іншої містичної сили, махавід’ї, що є пряма протилежність чорній містичній силі. За основу містичній силі махавід’ї править ґуна добра. Зрозумівши, що ворога так просто не здолати, Шамбара вдався до всіляких демонічних містичних сил, які знають ґух’яки, ґандгарви, пішачі, змії і ракшаси. Демон виявляв свою містичну могутність, вдаючись до надприродних сил, а проте Прад’юмна протистояв йому силою вищою — махавід’єю. Повністю подолавши Шамбару, Прад’юмна вихопив гострого меча і відсік демонові голову, яку прикрашав шолом і самоцвіти. Коли демон загинув, півбоги з вищих планет стали сипати на Прад’юмну квіти.

Прад’юмнина дружина Майаваті вміла літати космосом, тому вони дісталися столиці його батька, Двараки, повітрям. Подружжя пролетіло над палацом Господа Крішни й спустилося на землю, наче хмара з блискавкою. Внутрішні покої палацу звуть антапура. Там Прад’юмна з Майаваті побачили багато паній і сіли серед них. Ті пані побачили Прад’юмну, що був у блакитних шатах, руки мав дуже довгі, волосся кучеряве, гарні очі й рожеве усміхнене обличчя, убраний у коштовності й прикраси — і спочатку він здався їм Самим Крішною, а не Прад’юмною (що від Крішни відмінний). Вони Крішни зараз не чекали, тому, засоромившись Його присутности, хотіли сховатися від Нього в інших покоях.

Проте, помітивши, що Прад’юмна має не всі прикмети Крішни, вони з цікавости повиходили дивитися на нього та дружину його Майаваті. Кожна намагалася відгадати, хто такий цей чудо-красень. Серед паній була лотосоока Рукміні-деві, так само прекрасна, як він. Побачивши Прад’юмну, вона природно згадала власного сина, і від материнських почуттів молоко потекло їй з грудей. Вона міркувала: «Хто цей гарний юнак? Здається, прекраснішого за нього немає в цілім світі. Хто та щаслива жінка, яка породила зі свого лона такого гарного юнака й стала йому за матір? І хто та юнка, що супроводжує його? Як вони зустрілися? Згадався мені мій син, що його викрали з дому. Мабуть що він, якщо живий, виріс уже в саме такого юнака». Серце підказувало Рукміні, що Прад’юмна — її втрачений син. Ще вона постерегла, що Прад’юмна геть у всьому нагадує Крішну. Вона стояла зачудована: як вийшло, що цей юнак має всі Крішнині ознаки? Тоді дедалі більше стала схилятися до думки, що цей хлопець має бути її вже дорослий син, бо вона відчувала сильну любов до нього, а ще в неї тремтіла ліва рука, що було добре знамення.

Аж ось з’явилися Господь Крішна із Своїми батьком та матір’ю, Девакі й Васудевою. Крішна, Верховний Бог-Особа, знає все, однак тут Він промовчав. Але на бажання Господа Шрі Крішни там з’явився також великий мудрець Нарада, він і розкрив усе: як Прад’юмну викрали з батьківського дому, як він підріс, як опинився тут з дружиною своєю Майаваті, що раніше була Раті, дружина Купідона. Дізнавшись про таємниче зникнення Прад’юмни й те, де і як він ріс, кожне було вкрай здивоване: нині до них повернувся їхній син, якого вважали померлим і побачити якого вже згубили всяку надію. Зрозумівши, що то Прад’юмна, вони, не пам’ятаючи себе з радощів, почали вітати його. Всі члени родини — Девакі, Васудева, Господь Шрі Крішна, Господь Баларама, Рукміні та всі родички — одне по одному обіймали і Прад’юмну, і дружину його Майаваті. Новина, що Прад’юмна повернувся, розлетілася цілою Дваракою, і все місто поквапилося побачити втраченого Прад’юмну.

— Померле дитя повернулося, — казали люди. — Хіба може бути більша радість?

Шріла Шукадева Ґосвамі пояснив, що напочатку всі мешканці палацу, а вони були Прад’юмні матері й мачухи, помилково взяли його за Крішну й тому засоромилися, бо їх охопило бажання подружньої любови. Пояснення цьому таке, що Прад’юмна був вилитий Крішна, ще й сам Купідон. Тому немає причини дивуватися, що матері Прад’юмни та інші пані сплутали його з Крішною. З цього знати, що Прад’юмнине тіло було дуже подібне до Крішниного, навіть його мати подумала була спочатку, що то Крішна.