РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ВОСЬМИЙ

Багато хто вважав, що п’ятеро братів Пандав і мати їхня, Кунті, загинули у полум’ї, коли, згідно із замислом Дгрітараштри, зайнявся дім із шеллаку, де вони жили. Але на весільній церемонії Драупаді їх впізнали, і поширилась чутка, що Пандави й їхня мати живі. Спочатку то були лише чутки, але вони потвердились, коли Пандави й Кунті повернулися до своєї столиці Хастінапури і люди побачили їх на власні очі. Тоді послали звістку до Крішни й Баларами. Крішна хотів побачити Пандав Сам і тому вирішив їхати до Хастінапури.

Цього разу Крішна приїхав до Хастінапури як царевич, Його супроводжували Ююдгана, Його головнокомандувач, і багато воїнів. Хоча Крішна не був запрошений відвідати місто, але з любови до Пандав, Своїх великих відданих, Він приїхав до них у Хастінапуру, щоб бачити їх. Він без попередження прийшов до Пандав, і коли присутні побачили Крішну, всі встали, вітаючи Його. Крішну називають Мукунда, тому що тільки людина безпосередньо стикається з Крішною чи, бувши цілковито заглиблена в свідомість Крішни, бачить Його, вона одразу цілковито звільнюється від усіх матеріальних тривог, і не лише це — їй одразу даровано повне духовне блаженство.

Зустріч із Крішною наче повернула Пандав до життя, вони ніби опритомніли. У непритомної людини чуття й різні частини тіла не діють, але коли людина повертається до свідомости, всі чуття негайно відновлюють свою діяльність. Побачивши Крішну, Пандави наче опритомніли, як би нова життєва сила влилася в них. Господь Крішна обійняв усіх по черзі. Торкнувшись Верховного Бога-Особи, Пандави звільнилися від усіх наслідків матеріального занечищення, і відтак на їхніх обличчях засяяв усміх духовного блаженства. Дивитись на Крішну була трансцендентна насолода для всіх. Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, грав роль звичайної людини. Тому Він одразу торкнувся до стіп Юдгіштгіри й Бгіми, що доводились Йому старшими братами в перших. Арджуна обняв Крішну як друг-одноліток, а два молодші двоюрідні брати — Накула й Сахадева — виявили пошану, торкнувшись до лотосових стіп Крішни. Коли закінчили вітання відповідно до правил і згідно із становищем Пандав і Крішни, Крішні запропонували почесне місце. Крішна зручно всівся, і тоді молода господиня Драупаді (вона була юна й гарна, ґраційна від природи) підійшла шанобливо Його привітати. Гідно вшановано і Ядавів, що прибули до Хастінапури разом з Крішною, насамперед Сат’які (Ююдгану) — йому теж запропонували почесне місце. Коли нарешті кожний належно влаштувався, Пандави і самі сіли біля Господа Крішни.

Зустрівшись з п’ятьма братами Пандавами, Господь Крішна пішов побачити Шріматі Кунтідеві, їхню мати, що доводилася Крішні тіткою з боку батька. На знак пошани до тітки Крішна доторкнувся її стіп. Очі Кунтідеві набігли сльозами, і вона палко, з великою любов’ю обняла Господа Крішну, тоді стала розпитуватись за добробут Його рідних з боку батька — за брата Васудеву, його дружину та інших. Крішна Своєю чергою запитав у тітки, як ведеться Пандавам. Кунтідеві зв’язували з Крішною родинні стосунки, однак, побачивши Його, вона одразу зрозуміла, що перед нею Верховний Бог-Особа. Вона пам’ятала всі свої минулі поневіряння і знала, що Пандав і її, їхню матір, врятовано тільки милістю Крішни. Вона добре розуміла, що якби не Крішнина ласка, їм ніколи не вирятуватись з пожежі, що її влаштував був Дгрітараштра з синами. Кунті почала оповідати Крішні історію їхнього життя, голос їй переривався.

Шріматі Кунтідеві сказала:
— Любий Крішно, я ніколи не забуду, що Ти послав мого брата Акруру дізнатися про нас. Це означає, що для Тебе природно завжди нас пам’ятати. Коли Ти послав Акруру, я зрозуміла, що нам ніщо не загрожує. Від того часу, як у нас з Твого наказу побував Акрура, наше життя повернуло на добре. Відтоді я вже була певна, що ми не беззахисні. Хоч яка загрожуватиме нам небезпека від наших родичів Кауравів, я твердо знаю: Ти пам’ятаєш за нас і завжди дбаєш, щоб ми були цілі й неушкоджені. Відданим, що просто думають про Тебе, ніщо матеріальне лиха не заподіє, а за нас, кого Ти пам’ятаєш Сам, годі й казати. Ні, не нам нарікати на долю! Твоєю милістю становище наше завжди добре. А що Ти обдарував нас особливою ласкою, це ще не причина гадати, що до одних Ти прихильний, а за решту не дбаєш. Для Тебе цієї різниці немає: Ти не маєш ні улюбленців, ні ворогів. Ти, Верховний Бог-Особа, ставишся до всіх однаково, кожен може мати Твій захист. Але правда така, що хоча Ти до всіх однаковий, Ти відчуваєш особливу прихильність до відданих, що завжди думають про Тебе. Віддані пов’язані з Тобою почуттям любови і тому ні на хвилю не забувають Тебе. Ти — в кожному серці, але віддані пам’ятають Тебе завжди, і Ти відповідаєш їм тим самим. Мати любить усіх своїх дітей, але дбає насамперед за тих, що повністю від неї залежать. Я знаю напевно, любий Крішно: перебуваючи в серці, Ти завжди створюєш для Своїх бездомісних відданих сприятливі умови.

Тоді хвалу Крішні як Верховній Особі й вічному другові кожного підніс цар Юдгіштгіра. Пандавами Крішна опікувався особливо. Тому цар Юдгіштгіра сказав:
— Любий Крішно, невідомо, якими добрими вчинками з минулого життя ми заслужили на Твою ласку і доброту до нас. Ми добре знаємо, що здобути Твою ласку не просто і великим містикам, котрі, щоб полонити Тебе, постійно заглиблені у медитацію, але не здатні привернути Твоєї уваги. Чому Ти такий ласкавий до нас? Я цього не розумію. Ми ж ніякі не йоґи, навпаки, вкриті матеріальною скверною з голови до ніг. Мені ніколи не збагнути таємниці Твоєї ласки, що Ти виявляєш до нас.

На прохання царя Юдгіштгіри Крішна погодився лишитися в Хастінапурі на чотири місяці дощового сезону. Ці чотири місяці дощового сезону звуть чатурмас’я. У цей час мандрівні проповідники чи брахманизупиняються в певних місцях, де живуть, суворо дотримуючи релігійних правил і приписів. Господь Крішна стоїть понад усіма релігійними правилами і приписами, а проте з любови до Пандав Він погодився лишитись у Хастінапурі. Поки Крішна жив у Хастінапурі, всі жителі міста мали добру нагоду часто бачити Крішну, і щоразу, як бачили Його віч-на-віч, поринали у трансцендентне блаженство.

Одного дня, коли Крішна жив у Пандав, вони з Арджуною зібралися до лісу полювати. Обидва всілися на колісницю, над якою майорів прапор з зображенням Ханумана. На Арджуниній колісниці завжди є зображення Ханумана, і тому ім’я їй Капідгваджа (капі — то Хануман, а дгваджа означає стяг). Отже, Арджуна вирушив до лісу, взявши свій лук і нехибимі стріли. Він збирався вправлятися в мистецтві вбивати ворога, тому мав на собі воєнний риштунок. Для вправ обрали таку частину лісу, де було сила тигрів, оленів та іншої звірини. Що до Крішни, Він поїхав з Арджуною не для того, щоб вправлятися у вбивстві тварин — Йому не треба нічого вчитися, Він самодостатній. Він поїхав з Арджуною, щоб подивитися на його вправи, тому що в майбутньому Арджуні треба буде вбити численних ворогів. У лісі Арджуна вбив багато тигрів, вепрів, бізонів, ґавай (такі лісові звірі), носорогів, оленів, зайців, дикобразів та інших тварин, всіх їх він прохромлював своїми стрілами. Деяких тварин, які були годні для жертвопринесення, слуги повезли до царя Юдгіштгіри. А інших, як-от хижих тигрів і носорогів, убито на те лише, щоб не чинили в лісі лиха. В лісі живуть багато мудреців і святих, і кшатрії в обов’язок пильнувати, щоб у лісі панував лад та спокій і відлюдникам жилося мирно.

Арджуна натомився від полювання, його мучила спрага, і тому вони з Крішною пішли на берег Ямуни. Там обидва Крішни (Арджуну і навіть Драупаді теж часом називають Крішною) вимили руки, ноги й рот і напилися з Ямуни чистої води. Вони відпочивали і пили воду з Ямуни, коли побачили дуже вродливу дівчину, що гуляла сама берегом Ямуни. Дівчина була саме на порі. Крішна попрохав Свого друга Арджуну піти й спитати, хто вона. На прохання Крішни Арджуна підійшов до прекрасної дівчини. Вона мала тонкий стан, зуби наче перли, на її обличчі сяяв усміх. Арджуна запитав:
— Люба дівчино, пишногруда красуне, дозволь запитати, хто ти? Нам дивно, що ти блукаєш тут сама, без видимого діла. Що ти робиш тут? Єдине, що нам спало на думку — ти шукаєш гідного чоловіка. Якщо можеш, розкрий свої наміри. Я спробую зробити все, щоб вдовольнити тебе.

Гарна дівчина була уособлена Ямуна. Вона відповіла:
— Пане, я дочка бога Сонця, а тепер виконую аскези й покути, щоб отримати чоловіком Господа Вішну. Він є Верховна Особа, і саме Він, гадаю, буде мені добрий чоловік. Ти хотів знати, ось я і відкрила тобі своє бажання.

Шановний пане, — казала далі дівчина, — я знаю, ти — герой Арджуна, тому додам, що не піду за жодного, крім Господа Вішну, адже тільки Він дає захист усім живим істотам і дарує звільнення зумовленим душам. Я буду дуже вдячна Тобі, якщо ти помолишся Господеві Вішну, аби Він був з мене задоволений.
Дівчина Ямуна знала, що Арджуна великий відданий Господа Крішни, і якщо він попрохає за щось, Крішна йому не відмовить. Безпосередньо просити про щось Крішну іноді просто-таки намарно, але успіх забезпечений, якщо робити це через Його відданого. Далі вона сказала Арджуні:
— Звати мене Калінді, я живу у водах Ямуни. Батько, ласкавий до мене, збудував мені у водах Ямуни оселю, бо я склала обітницю жити там, аж поки знайду Господа Крішну.
Арджуна докладно переповів Крішні усе, що почув від Калінді, хоча Крішна, Наддуша в серці кожного, і так знав усе. Без дальших зволікань Крішна прийняв Калінді Своєю дружиною й попрохав зійти на колісницю, і всі разом вони поїхали до царя Юдгіштгіри.

За якийсь час цар Юдгіштгіра попрохав у Крішни допомогти йому: він хотів збудував будинок за проектом великого Вішвакарми, будівничого півбогів на вищих планетах. Крішна негайно закликав Вішвакарму і наказав йому збудувати чудове місто, як хотів цар Юдгіштгіра. Коли місто побудували, Махараджа Юдгіштгіра попрохав Крішну пожити з ними ще кілька днів, дарувати їм ще трохи Свого товариства. Задовольняючи прохання Махараджі Юдгіштгіри, Господь Крішна лишився навіть на довший час.

Саме тоді відбулася Крішнина розвага офірування лісу Кгандави, що належав цареві Індрі, Аґні, богові вогню. В лісі Кгандаві було повно всілякого зілля, і Аґні потребував його з’їсти, щоб омолодитися. Однак Аґні сам того лісу не займав, а попрохав допомоги в Крішни. Аґні знав, що Крішна з нього дуже задоволений, бо Аґні колись подарував Йому диск Сударшану. Щоб вдоволити Аґні, Крішна з Арджуною вирушили на колісниці до лісу Кгандави; Крішна правував коні. Коли Аґні з’їв ліс Кгандаву, він був невимовно вдоволений. Цього разу він подарував Крішні надзвичайного лука Ґандіву, четверо білих коней, колісницю та сагайдак, в якому стріл ніколи не меншало, а дві з них були особливо могутні, магічні: проти них не міг встояти жодний воїн. Коли бог вогню Аґні пожер ліс Кгандаву, Арджуна вирятував з всепоглинаючого полум’я демона Майу. Після того випадку колишній демон став Арджуні великим другом, і, щоб догодити Арджуні, побудував у місті, що створив Вішвакарма, дім зібрань. У домі були такі хитромудрі місця, що коли до цього будинку зайшов Дурйодгана, він геть розгубився, беручи воду за підлогу, а підлогу за воду. Багатство Пандав прикро вразило Дурйодгану, і він зробився їхнім запеклим ворогом.

За кілька днів Крішна попрохав у царя Юдгіштгіри дозволу повернутися до Двараки. Отримавши дозвіл, Він вирушив до Своєї держави разом із Сат’якою, головою Ядавів, що жили з Ним у Хастінапурі. З Крішною до Двараки поїхала й Калінді. Вже в Двараці, порадившись з багатьма вченими астрологами щодо сприятливого часу одруження з Калінді, Він справив бучне весілля. Весілля дуже втішило родичів молодих, для всіх воно було велика радість.

Володарів Авантіпури (нині Удджайн) звали Вінда й Анувінда. Обидва вони були під рукою Дурйодгани. Вони мали сестру Мітравінду — дуже гарну, виховану й чемну панну, що доводилась дочкою одній з Крішниних тіток. Вона мала обрати собі чоловіка з гурту царевичів, однак прагнула мати за чоловіка тільки Крішну. Коли вона обирала собі чоловіка, Крішна був у зібранні, і Він силою забрав Мітравінду просто з зібрання. Царевичі, чинити Крішні опір нездатні, стояли і просто дивилися одне на одного.

Пізніше Крішна одружився з дочкою царя Кошали. Царя Кошали звали Наґнаджіт. Він був дуже побожний і строго тримався ведичних ритуалів. Його дочка Сат’я була незрівняно прекрасна. Подеколи Сат’ю називали Наґнаджіті, тобто дочкою царя Наґнаджіта. Цар Наґнаджіт пообіцяв, що віддасть доччину руку будь-якому царевичеві, що зможе подолати сім велетенських биків, яких вигодував сам цар. Биків ніхто з царевичів збороти не міг, тому не було і гідного претендента на руку Сат’ї. Бики були дуже сильні і не переносили самого запаху царевичів. До царства приходило багато людей, пробували приборкати бики, але замість перемоги наражалися на поразку. Вість про це рознеслася цілою країною. Крішна теж почув, що, здолавши сім биків, можна здобути в дружини дівчину Сат’ю, і зібрався їхати до царства Кошали. Він прибув до Айодг’ї у супроводі багатьох воїнів, як голова держави, що робить офіційний візит.

Володареві Кошали було приємно дізнатися, що Крішна прибув прохати руки його дочки. Він зустрів Крішну, що прибув до його царства, з великою шаною. Прийом був дуже пишний. Коли Крішна прийшов до царя, той запросив Його сідати і запропонував дари. Все було надзвичайно вишукано. Крішна теж віддав цареві шанобливі поклони, маючи Його за Свого майбутнього тестя.

Сат’я, Наґнаджітова дочка, дізнавшись, що її сватає Сам Крішна, відчула велике задоволення: Сам чоловік богині процвітання ласкаво приїхав взяти її за дружину. Вона віддавна плекала мрію стати дружиною Крішні і виконувала аскези, щоб отримати чоловіком того, кого хотіла. Сат’я стала думати: «Якщо я хоча б раз від щирого серця зробила комусь добро, якщо весь час щиро прагнула мати за чоловіка Крішну, то хай Крішна, якщо Він з мене задоволений, виконає моє бажання, яке я плекала так довго». Вона почала подумки молитися до Крішни: «Я не знаю, чим задоволити Верховного Бога-Особу. Він — Господь і повелитель кожного. Навіть богиня процвітання (а вона завжди поруч Верховного Бога-Особи), Господь Шіва, Господь Брахма, інші півбоги з різноманітних планет завжди складають Господеві шанобливі поклони. Часом Сам Господь сходить на Землю в різноманітних утіленнях, щоб здійснити бажання Своїх відданих. Він такий піднесений, такий величний, що мені годі й старатися придумати, як задоволити Його». Вона розважала, що Верховний Бог-Особа може бути вдоволений відданим тільки зі Своєї безпричинної ласки, інакшого способу вдоволити Його немає. Так само молився Господь Чайтан’я у «Шікшаштаці»: «Любий Господи, Я Твій вічний слуга. Так чи так я впав у вир матеріального існування. Візьми мене звідси й зроби порошинкою біля Своїх лотосових стіп. Це буде велика ласка до Твого вічного слуги». Вдоволити Господа можна тільки смиренним і відданим служінням Йому. Що більше ми слугуємо Господеві під проводом духовного вчителя, то більший поступ робимо на шляху до Нього. Те, що ми виконуємо служіння Йому, не є підставою вимагати від Господа ласки чи визнання. Він вільний прийняти наше служіння чи не прийняти його, але в будь-якому разі вдовольнити Господа може тільки служіння.

Цар Наґнаджіт був доброчесний володар, і коли Крішна завітав до його палацу, він вшанував Його якнайліпше, доклавши всі свої знання. Його ставлення до Крішни було таке: «Любий Господи, Ти — власник усього космічного прояву, Ти Нараяна, місце спочинку всіх живих створінь. Ти самодостатній і задоволений у Своїх щедротах — то хіба я можу запропонувати Тобі бодай щось? І хіба вдоволить Тебе те, що я можу запропонувати? Це неможливо, бо я лише незначна людська істота. Поістині я геть нездатний слугувати Тобі».

Крішна — Наддуша всіх живих створінь, і тому Він зрозумів серце Сат’ї, дочки царя Наґнаджіта. Його вдоволило й те, як Його вшановував цар, як запропонував зручне сидіння, як підносив частування, в яких покоях поселив і все решта. Крішна усвідомлював, що і дівчина, і батько дівчини воліють поріднитися з Ним. Усміхаючись, Він промовив сильним і глибоким голосом:
— Любий царю Наґнаджіте, ти добре знаєш, що кожний царевич, який держить себе відповідно до свого становища, ніколи нічого не просить, навіть у найпіднесеніших осіб. Знавці та послідовники ведичних настанов указують, що кшатрія ні в кого не може нічого просити. Кшатрію, що ламає цей звичай, засуджують. Але незважаючи на це суворе правило Я, щоб віддячити Тобі за твоє пишне вітання, хочу поріднитися з тобою і прохаю руки твоєї чарівної дочки. Тобі, може, приємно буде дізнатися й про те, що згідно зі звичаями нашого роду Я нічого не можу запропонувати тобі за твою дочку. Я нічого не зможу дати тобі взамін твоєї дочки.
Інакше сказати, Крішна хотів мати Сат’їну руку, не виконуючи умови перемогти сім биків.

Вислухавши Господа Крішну, цар Наґнаджіт сказав:
— Любий Господи, Ти — джерело всієї насолоди, всіх щедрот і якостей. Богиня процвітання Лакшмі завжди перебуває на Твоїх грудях. То хіба може бути ліпший чоловік моїй дочці? І дочка моя, і я завжди молили про таку можливість. Ти — проводар Ядавів. Вислухай мене ласкаво. Тобі запевно відомо, що від самого початку я пообіцяв віддати свою дочку звитяжному претендентові, що гідно пройде крізь випробування, яке я задумав. Я призначив цей іспит, щоб перевірити силу і вдачу свого майбутнього зятя. Ти, Господи Крішно, є найславетніший з усіх героїв. Я певний, Ти легко підкориш ці сім биків. Жодний царевич не здолав їх подосі: всі, хто бралися до цього, лише ламали собі руки й ноги.

Крішно, — вів далі цар Наґнаджіт, — якщо зі Своєї ласки Ти приборкаєш ті сім биків і змусиш їх коритися Собі, Ти гідний стати чоловіком моєї дочки Сат’ї.
Вислухавши цареве прохання, Крішна зрозумів, що ламати свого слова цар не хоче. Тому, щоб виконати його бажання, Він туго підперезався й приготувався битися з биками. Крішна поширився у сім Крішн, і кожний з Них хутко вхопив бика і прохромив кільцем ніздрю бикові. Так завиграшки Він приборкав усіх биків.

Те, що Крішна поділився у сім, дуже важливо. Сат’я, дочка царя Наґнаджіта, знала, що Крішна вже має багато інших дружин, але все одно хотіла бути з Ним. Щоб її підбадьорити, Крішна враз поширився у сім Крішн. Суть у тому, що Крішна один, але форм і поширень має безліч. Він узяв багато тисяч дружин, але це не означає, що коли Він був з однією, інші були позбавлені Його товариства. Своїми поширеннями Крішна був з кожною дружиною окремо.

Коли Крішна приборкав биків, з них зразу спав увесь їхній гонор і сила. Згинули ім’я й слава, що їх мали ті бики. Приборкавши биків, Крішна потяг їх за Собою, як дитина тягне за Собою дерев’яного бичка на коліщатах. Те, як Крішна взяв над биками гору, для царя Наґнаджіта було справжнє диво. Дуже задоволений перемогою Крішни, він привів перед Нього свою дочку Сат’ю й передав її Крішні. Крішна прийняв Сат’ю як Свою дружину. Весільну церемонію справили з великою пишнотою. Наґнаджітові цариці дуже раділи, що дочка їхня, Сат’я, отримала чоловіком Самого Крішну. А що для царя і цариць то було велике свято, добру подію святкувало усе місто. Скрізь звучали мушлі й барабани, грала музика, лунали пісні. Вчені брахмани не шкодували благословень молодому подружжю. Усі городяни на радощах одяглися в святкові яскраві строї й прикрасили себе коштовними оздобами. Щасливий цар Наґнаджіт дав за своєю дочкою величезний посаг.

Передусім він дав 10000 корів і 3000 гарно вбраних юних служниць, усіх їх з голови до п’ят прикрашали коштовні оздоби. Звичай давати посаг побутує в Індії й досі, а надто коли віддають царівну-кшатрію. Коли одружується царевич-кшатрія, разом з молодою йому дають щонайменше десятеро служниць одного з дівчиною віку. Крім корів і служниць цар дав ще 9 тисяч слонів і в сто разів більше колісниць. Це означає, що він дав Крішні 900000 колісниць. А коней він дав в сто разів більше, як колісниць, тобто 90000000 коней, а рабів в сто разів більше, як коней. Царевичі забезпечували рабів і служниць усім потрібним, наче то були їхні діти або кревні. Давши такий посаг, цар провінції Кошала запросив дочку й зятя зійти на колісницю й відпустив додому. Їх супроводжували озброєні воїни, щоб охороняти дорогою. Молоді помчали додому, і любов до них зігрівала цареве серце.

Перш як Сат’я пішла за Крішну, з биками царя Наґнаджіта змагався багато хто. Руку Сат’ї намагалися виграти чимало царевичів з роду Яду й інших династій. Ті невдахи-царевичі з інших родів, почувши за перемогу Крішни, за те, як Він приборкав биків і дістав Сат’їну руку, певно що відчули до Нього заздрість. Коли Він їхав до Двараки, всі ті переможені царевичі оточили Його й почали осипати стрілами Його шлюбний почет. Напавши на Крішнин кортеж, вони засипали всіх невпинним, наче дощ, потоком стріл. Відбити напад взявся Арджуна, найближчий друг Крішни. Він один легко відігнав нападників, тим зробивши приємність великому своєму другові на Його весілля. Арджуна, піднявши лук Ґандіву, прогнав усіх — як тікають дрібні звірі, коли лев женеться за ними, так і Арджуна порозганяв усіх царевичів, жодного не вбивши. По тому Господь Крішна, голова Ядавів, разом з молодою дружиною урочисто в’їхав у Двараку, везучи з Собою величезний посаг. Крішна з дружиною поселились у Двараці і жили там у мирі й злагоді.

Крішна мав ще одну тітку, батькову сестру, ім’я їй було Шрутакірті. Вона була заміжня і жила в провінції Кекая. Та тітка мала дочку Бгадру. Бгадра теж прагнула одружитися з Крішною, і брат віддав її руку Крішні без ніяких умов. Її Крішна теж узяв за законну дружину. Пізніше Крішна одружився ще з дочкою царя провінції Мадрас. Звали її Лакшмана. Лакшмана була справжній океан добрих якостей. З нею Крішна одружився силою — забрав її так само, як Ґаруда вирвав із рук демонів дзбан з нектаром. Крішна викрав дівчину з сваямвари перед очима багатьох царевичів, що зібралися там. (Сваямвара — то обряд, коли збираються багато царевичів, а дівчина на виданні обирає собі чоловіка з-поміж них).

Цей розділ оповідає, як Крішна одружився з п’ятьма дівчинами, але дана оповідь про одруження Крішни далеко не повна. Крім цих Крішна мав ще тисячі інших дружин. Ті тисячі дружин Крішна взяв за Себе після того, як убив демона Бгаумасуру. Бгаумасура тримав усіх тих дівчат у своєму палаці, а Крішна їх визволив і одружився з ними.