РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ П'ЯТИЙ

Якось Господеві Баларамі захотілося провідати Своїх названих батька й мати, Махараджу Нанду і Яшоду. Він у великому піднесенні вирушив на Своїй колісниці до Вріндавани. Жителі Вріндавани теж вже давно прагнули побачити Крішну й Балараму. Коли Господь Баларама приїхав до Вріндавани, всі пастухи й ґопі були вже дорослі, проте, побачивши Його, стали Його обнімати, і Він на відповідь теж стискав їх в обіймах. Потім Він прийшов до Махараджі Нанди з Яшодою й з пошаною їм вклонився, а мати Яшода й Нанда Махараджа на відповідь благословили Його. Вони назвали Його Джаґадішварою, Господом всесвіту, тим, хто підтримує кожного. Вони назвали Його так, тому що Крішна й Баларама підтримують усі живі істоти — а все Їхня відсутність була важкий тягар на серці Нанди та Яшоди. З тими почуттями вони обняли Балараму, посадовили собі на коліна і заплакали нестримно, так що одяг Баларами став мокрий від їхніх сліз. Пізніше Господь Баларама склав шанобливі поклони старшим пастухам і прийняв поклони від молодших. Так Господь Баларама і пастухи виявляли одне до одного дружні почуття відповідно до свого віку й стосунків. Своїм приятелям одного з Ним віку Він потиснув руки і кожного обійняв, голосно сміючись.

Привітавшись з пастухами й пастушками, з ґопі, царем Нандою і Яшодою, Господь Баларама всівся, задоволений, а вони усі посідали навколо. Спершу Господь Баларама запитав про їхнє життя, а тоді вже всі вони, давно не бачивши Його, почали запитувати про різне. Жителі Вріндавани, зачаровані очима Господа, віддали Крішні все. Вони мали велике бажання любити Крішну і тому ніколи не прагнули піднестися на небесні планети, розчинитися у сяйві Брахмана чи злитися в одне з Абсолютною Істиною. Їх навіть не цікавила насолода, що її дає життя у розкошах. Вони просто жили собі пастухами в селі й були з того задоволені. Вони повсякчас думали про Крішну без найменшої своєкорисливости і завжди чули до Нього таку любов, що коли вони розпитувалися за Крішну в Баларамаджі, від почуття розлуки в них переривалися голоси. 

Передусім Нанда Махараджа і Яшодамайі спитали:
— Любий Баларамо, чи все гаразд у наших друзів — Васудеви та його родини? Тепер Ви з Крішною вже дорослі люди, маєте сім’ю і діти. Чи згадуєте Ви хоч подеколи, насолоджуючись сімейним щастям, за Своїх бідних батька й мати Нанду Махараджу і Яшодадеві? То для нас добра звістка, що Ви вбили найлихішого грішника царя Камсу і що наші друзі Васудева та інші, яких він був переслідував, нині на волі. Раді ми чути й те, що Ви з Крішною розбили Джарасандгу й убили Калаявану і тепер живете у замку Двараці.

Прийшли ґопі. Коли Баларама подивився на них, очі Його засяяли любов’ю. Не чуючи себе від радости, ґопі, а вони через відсутність Крішни з Баларамою довгий час були наче неживі, стали питати за добробут двох братів. Найбільше розпитували в Баларами за те, чи добре живеться Крішні в товаристві просвічених жінок Дварака Пурі.
— Чи Він згадує колись батька Свого Нанду, матінку Яшоду та інших друзів, з якими був такий близький у Вріндавані? Чи збирається Крішна відвідати Свою матір Яшоду, чи згадує нещасних ґопі, що гинуть без Його товариства? Можливо, Крішна забув нас — Його ж оточують просвічені жінки Двараки! — але ми й досі пам’ятаємо Його, збираємо квіти й робимо з них ґірлянди. Він не приходить, і ми весь час плачемо. О, якби Він прийшов сюди і прийняв ті ґірлянди, що ми їх зробили! Любий Господи Баларамо, нащадку Дашархи, Ти ж знаєш, заради Крішниної дружби ми раді віддати все. Людина й у великому горі не годна розірвати стосунків зі своєю родиною, однак ми покинули батьків, сестер і родину і зреклися їх — та й що нам усі вони, — хоча для інших це неможливо. І тут Крішна раптом нас покинув і пішов геть. Без поважних підстав Він розірвав наші тісні стосунки й подався в чужі краї. Але Він, хитромудрий, втішав нас солодкою мовою: «Любі ґопі, прошу, не хвилюйтеся. Я не на силі віддячитись вам за ваше служіння». Кінець кінцем ми жінки, то хіба могли не послухати Його? Як нам було збагнути, що та люба мова — просто щоб нас підманути?

Скаржачись на Крішну, що покинув Вріндавану, інша ґопі сказала:
— Любий Баларамаджі, звичайно, ми сільські дівчата, тому Крішна міг надурити нас. Але ж жінки у Двараці не такі. Дарма вважати, що вони такі ж немудрі, як ото ми! Це нас, селянок, Крішна міг підманути, але у Двараці жінки дуже розумні й просвічені. Отже, мене б здивувало, якби такі міські пані дали Крішні себе підманути і повірили б Його словам.

Тоді стала говорити інша ґопі.
— Любий друже, — сказала вона, — Крішна дуже вправний грати словами, і нікому не зрівнятися з Ним в цьому мистецтві. Він вміє так красно й любо говорити, що на силі звести будь-яку жінку. Крім того Він досконало вивчив мистецтво звабно усміхатися, і жінки, побачивши Його усміх, гублять за Ним розум і вже не вагаються віддати себе Йому.

Почувши це, інша ґопі сказала:
— Любі подружки, навіщо оце говорити про Крішну? Якщо вам хочеться гаяти час за балачками, краще поговорімо за щось інше, а не за Нього. Жорстокий Крішна бавить час без нас, то чому б нам не бавити час без Крішни? Однак Крішна щасливо живе собі без нас, але нам без Нього щасливого життя немає.

Такі розмови лише посилювали любов ґопі до Крішни: вони вже бачили Крішнину усмішку, чули Його милу мову, бачили Його привабливі риси, властиве поводження, відчували себе в Його обіймах. Ці екстатичні почуття були такі сильні, що їм уже здавалося, ніби Крішна присутній і власною особою танцює перед ними. Вони з такою любов’ю спогадували Крішну, що не могли стримати сліз і заридали, не зважаючи ні на що.

Господь Баларама, розуміючи їхні екстатичні почування, вирішив заспокоїти ґопі. Бувши дуже вправний умовляти, Він почав оповідати їм різні історії про Крішну. Він робив це так делікатно, з такою пошаною до ґопі, що вони були цілком задоволені. Щоб задоволити ґопі, Господь Баларама прожив у Вріндавані два місяці — чайтра (березень-квітень) і вайшакга (квітень-травень). Протягом цих двох місяців Він був з ґопі весь час, а ночі бавив з ними в одному з лісів Вріндавани, щоб вдоволити їхнє бажання подружньої любови. Так Баларама тішився танцем раса з ґопі впродовж тих двох місяців. Була весна, легкий вітерець з Ямуни приносив аромат різноманітних квітів, здебільшого квітів каумуді. Світло місяця затоплювало небо й розливалося скрізь, і від того береги Ямуни ставали осяйні й чудові. Там Господь Баларама насолоджувався товариством ґопі.

Півбог Варуна послав туди свою доньку Варуні у вигляді рідкого меду, що точився з дупел дерев. Від меду весь ліс був напоєний ароматом, і солодкий аромат рідкого меду Варуні полонив Баларамаджі. Смак Варуні дуже сподобався Баларамаджі й ґопі, і вони разом почали пити мед. П’ючи той природний трунок, ґопі оспівували Господа Балараму, а Господь Баларама відчував щастя і від напою Варуні був наче напідпитку. Від насолоди Він поводив очима. Довгі ґірлянди лісових квітів прикрашали Його, і, здавалося, від Його трансцендентного блаженства навколо розливається щастя. Господь Баларама осяйно усміхався, на обличчі Його виступив прохолодний, наче ранкова роса, піт.

У такому радісному настрої Баларама захотів насолодитися товариством ґопі у водах Ямуни — і покликав Ямуну підійти ближче. Але Ямуна, вважаючи, що Він сп’янів, наказ знехтувала. Господь Баларама, розгнівавшись, що Ямуна не виконала Його наказу, взяв Свій плуг і почав робити рівчаки та борозни на її березі. Господь Баларама має два різновиди зброї, якою Він користується в разі потреби, — плуг і булаву. Цього разу Він хотів силоміць притягти Ямуну і тому взявся за Свій плуг. Він вирішив покарати Ямуну, що не прийшла до Нього, як Він їй наказав. Він сказав Ямуні:
— Ти, нещасна річко! Тобі байдуже до Мого наказу? Я провчу тебе! Ти не пішла до Мене охотою — то Я примушу тебе підійти Своїм плугом. Я розділю тебе на сотні ручаїв!

Почувши ці слова, Ямуна злякалася Балараминої сили і негайно вийшла власною особою, впала Господу до лотосових стіп і стала молитися:
— Любий Баларамо, Ти — наймогутніша особа, і всі Тебе люблять. Я ж, на жаль, забула за Твою славу й піднесене становище, але тепер стямилася і згадала, що Ти у вигляді Свого часткового поширення Шеші тримаєш на Своїй голові усі планетні системи. Ти той, хто підтримує цілий всесвіт. Любий Верховний Боже-Особо, Ти повний шести щедрот. Я забула, що Ти всемогутній, і через це не скорилася Твоєму наказові. Я вчинила велику образу. Але, любий Господи, знай, що я віддана Тобі душа, а Ти ласкавий до Своїх відданих. Пробач, будь ласка, мої зухвальство й помилки. Прошу в Тебе безпричинної ласки: відпусти мене.

Побачивши покірливість Ямуни, Господь Баларама простив її, і коли вона підійшла до Нього, захотів насолодитися разом з ґопі купанням — так слон насолоджується з багатьма слонихами. Господь Баларама був в річці протягом довгого часу, натішився там до цілковитого задоволення, а коли вийшов з води, богиня процвітання негайно піднесла Йому гарне блакитне вбрання і коштовне золоте намисто. Викупавшись в Ямуні, Господь Баларама убрався в блакитне, надяг золоті оздоби — і нічиє серце не могло б лишитися байдужим до Нього. Шкіра в Господа Баларами біла, і, ошатно вбраний, Він виглядав наче білий слон царя Індри з небесних планет. Річка ж Ямуна і досі має багато маленьких рукавів, що повиривав плугом Господь Баларама. Й нині всі ці струмочки співають славу всемогутності Господа Баларами.

Щоночі протягом двох місяців Господь Баларама з ґопі насолоджувалися трансцендентними розвагами. Час промайнув швидко, і всі ночі здалися їм за одну. Коли Господь Баларама був у Вріндавані, ґопі й інші жителі селища зробилися так само веселі, як коли з ними були двоє братів, Господь Крішна й Господь Баларама.