РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ШОСТИЙ

Оповідь про царя Паундраку дуже повчальна, тому що дурисвітів і невігласів, що вважають себе за Бога, ніколи не бракує. Був такий невіглас і за часів Крішни, Верховного Бога-Особи. Цей чоловік на ім’я Паундрака хотів, щоб його визнали за Бога. Баларама був у Вріндавані, а тимчасом нерозумний та бундючний володар провінції Каруші Паундрака відрядив до Господа Крішни посланця. Господь Крішна є Верховний Бог-Особа, але цар Паундрака через посланця кинув Крішні виклик, стверджуючи, що то не Крішна, а він є Всудева. У наші дні послідовників таких шахраїв, як Паундрака, дуже багато. Так само і за Паундраки було багато немудрих людей, що вважали Паундраку за Верховного Бога-Особу. Паундрака, нездатний оцінити своє становище, уявив, що він і є Господь Всудева. Отже, посланець проголосив перед Крішною, що цар Паундрака, Верховний Бог-Особа, зі своєї безпричинної милости зійшов на Землю, щоб звільнити стражденне людство.

Негідник Паундрака, живши в оточенні численних інших дурнів, й справді був певний, що він є Всудева, Верховний Бог-Особа. Дійти такого висновку може тільки дитина. Бавлячись, діти іноді обирають з-поміж себе царя, і той, кого обрано, насправді почувається царем. Так і нерозумні люди через невігластво обирають за Бога іншого нерозумного, і той негідник вважає, що він Бог — ніби Бога можна створити у дитячій грі чи обрати більшістю голосів. Паундрака, не знавши істинного стану речей, вважав себе за Верховного Господа і тому відрядив до Двараки посланця спростувати право Крішни на правління. Посланець з’явився у царське зібрання Крішни у Двараці й виголосив послання від свого пана Паундраки. Послання було таке:

«Я і тільки я є Верховний Бог-Особа, Всудева. Змагатися зі мною не може ніхто. Я зчулився на стражденні зумовлені душі і тому зійшов зі своєї безмежної безпричинної ласки як цар Паундрака. Ти ж обманом, не маючи на те ніякого права, посів становище Всудеви, але нині мусиш припинити поширювати цей хибний погляд. Ти повинен залишити Своє становище. Нащадку династії Яду, Ти маєш покинути Всудевині реґалії, що Ти присвоїв обманом. Коли Ти залишиш те все, приходь схилитися переді мною. Якщо ж у Своєму незмірному зухвальстві Ти знехтуєш мої слова, я викличу Тебе на герць. До бою, і хай він все з’ясує!»

Вислухавши послання Паундраки, ціле зібрання і цар Уґрасена також довго й голосно сміялося. Насолодившись тим громовим реготом, Крішна відповів посланцеві:
— О посланцю від Паундраки, тепер можеш передати своєму панові Моє послання: твій пан — дурень і негідник. Я прямо кажу, що він негідник, і нехтую всі його накази. Я ніколи не покину реґалій Всудеви, і насамперед Мого диска. Цим диском я вб’ю не лише царя Паундраку, а й усіх його поплічників. По тому Паундраці з усіма його нерозумними спільниками й сліду не лишиться, бо то просто громада ошуканців і ошуканих. О нерозважливий царю, отоді ти у ганьбі сховаєш своє лице, а коли Мій диск зітне тобі голову, на неї накинуться хижі коршаки, яструби і вірли. Тоді замість стати притулком для Мене (ти ж того вимагаєш) ти сам знайдеш притулок у цих підлих птахів. Тіло ж твоє кинуть собакам, і вони гризтимуть його з великою насолодою.

Посланець переказав слова Господа Крішни своєму панові Паундраці, той терпляче вислухав усі образи. А Господь Шрі Крішна вирушив услід за посланцем на Своїй колісниці, щоб покарати негідника Паундраку. В той час цар Каруші жив у свого друга, царя Каші, і тому Крішна взяв в облогу місто Каші.

Цар Паундрака був великий воїн і, щойно дізнався про Крішнин напад, вийшов з міста з двома акшаухіні війська. Цар Каші, бувши другом Паундраки, вивів і свої три акшаухіні війська. Два царі стали перед Крішною зі своїм військом. Саме тоді Крішна вперше побачив Паундраку. Паундрака постав перед Крішною прикрашений реґаліями — мушлею, диском, лотосом і булавою. Він тримаючи лук Шарнґу, на грудях мав знак Шріватси, на шиї — підробний коштовний камінь Каустубгу, а ґірлянда з квітів на ньому була точно як у Всудеви. Одяг його був жовтого шовку, над колісницею майорів стяг із зображенням Ґаруди — все точнісінько як у Крішни. На голові він мав дорогий шолом, сережки у формі меч-риби сліпучо сяяли. Однак його вбрання і ґрим були підробні, це бачили всі. Він був наче актор на сцені, що грає роль Всудеви. Дивлячись, як Паундрака імітує Його поставу й вбрання, Крішна дуже тішився. Не мігши стримати сміху, Він сміявся від щирого серця.

Воїни Паундраки атакували Крішну. Їхня зброя захльостувала Крішну наче хвилі, сипалися найрізноманітніші тризуби, булави, сулиці, списи, мечі, кинджали й стріли. Крішна відбивав усі напади. Він не лише потрощив зброю ворога, а й винищив до ноги Паундракиних воїнів та прибічників, наче руйнівний вогонь під час знищення всесвіту, що спопеляє усе. Своєю зброєю Крішна порозганяв усіх слонів, коней з колісницями й піхоту ворога. Скрізь на полі битви валялися колісниці й тіла тварин — мертві коні, слони, люди, віслюки й верблюди. Те побоїще скидалося на місце, де танцював Господь Шіва під час заглади світу. Це додавало духу воїнам, що були на боці Крішни, і вони билися ще завзятіше.

Крішна сказав Паундраці:
— Паундрако, ти просив Мене зректися реґалій Господа Вішну, і насамперед Мого диска. Нині я зрікаюсь його на твою користь — але бережися! Імітуючи Мене, ти облудою проголосив себе Всудевою. Насправді другого такого дурня, як ти, немає.
Крішна чітко дав зрозуміти, що кожний шахрай, який виставляє себе за Бога — то найгірший дурень з-поміж людей. Крішна вів далі:
— Нині, Паундрако, Я примушу тебе відкрити своє справжнє лице. Ти хотів, щоб Я впокорився тобі. Ось маєш нагоду. Станьмо до битви. Якщо Я зазнаю поразки, а перемога буде на твоєму боці, Я запевно впокорюся тобі.
З тою суворою мовою Він стрілою розтрощив Паундракову колісницю. Як Індра зрізає блискавицею верхівку гори, так Крішна Своїм диском стяв Паундраці голову, а царя Каші вбив стрілами. Далі Господь Крішна дав особливе розпорядження вкинути голову царя Каші просто до його міста, щоб побачили його рідні. Крішна був наче ураґанний вітер, що носить скрізь лотосову пелюстку. Вбивши на полі битви Паундраку й друга його Кашіраджу, Господь Крішна повернувся до Своєї столиці Двараки.

Коли Крішна повернувся до Двараки, всі сіддги з небесних планет почали підносити Господеві хвалу. Що ж до царя Паундраки, то він, перебираючи на себе Його роль, так чи так завжди думав про Всудеву, а тому отримав один з різновидів звільнення, саруп’ю, тобто піднісся на планети Вайкунтги, де віддані мають тіло таке саме, як у Вішну — з чотирма руками, що тримають чотири реґалії. Насправді в медитації він був зосереджений на формі Вішну, але те, що він мав себе за Самого Господа Вішну, було образою. Однак його вбив Крішна, і це спокутувало образу. Отож Паундрака отримав звільнення саруп’я — набув такої самої форми, як у Господа.

Коли до міста через браму вкинули голову царя Каші, люди зібралися, не знаючи, що й думати про ту дивовижу. Хтось уздрів сережки, тоді здогадалися, що то чиясь голова, і всі засперечались, кому та голова належала. Дехто казав, що Крішні. Крішна був ворог Кашіраджі, тому й думали, що цар Каші закинув до міста голову, щоб люди потішилися зі смерти ворога. Але зрештою з’ясували, що то голова не Крішни, а самого Кашіраджі. Коли ніяких сумнівів не лишилося, прибігли цариці володаря Каші і почали оплакувати загиблого чоловіка. «Наш любий володарю, — голосили вони, — твоя смерть і нас перетворила на мерців!»

У царя Каші був син Судакшіна. Відправивши всі похоронні обряди, він склав обітницю вбити батькового ворога, Крішну, гадаючи, що так сплатить свій борг перед батьком. Він закликав собі на допомогу вченого жерця, і вони вдвох стали вшановувати Махадеву, Господа Шіву. Повелителем царства Каші є Вішванатга (Господь Шіва). У Варанасі й досі існує храм Господа Вішванатги, в який щодня приходять тисячі прочан. Поклоніння Судакшіни глибоко вдовольнило Господа Шіву, і він схотів дарувати своєму відданому благословення. Маючи на оці вбити Крішну, Судакшіна молив у Господа Шіви дати йому особливу силу, яка б дозволила убити Крішну. Господь Шіва порадив Судакшіні відправити разом з брахманами обряд на вбивство ворога. За такий обряд є згадка і у деяких Тантрах. Господь Шіва повідомив Судакшіну, що в разі, якщо цей чорний обряд виконати правильно, з’явиться злий дух Дакшінаґні, який зробить усе, що йому накажуть. Можна загадати йому вбити будь-кого, крім тільки справжнього брахмани. Цей Дакшінаґні має з’явитися з почтом духів — супутників Господа Шіви, і бажання Судакшіни вбити ворога задовільниться.

Мова Господа Шіви додала Судакшіні духу, і той був певний, що здолає вбити Крішну. Тримаючи сувору аскезу, він разом з жерцями удався до чорної магії, рецитуючи мантри. З вогню вийшов велетенський демон, волосся, борода й вуса якого мали колір розжареної міді. Демон був кремезний і несамовитий. Коли він постав з полум’я, з зіниць йому сипалися жарини. Він моторошно рухав бровами і від того здавався ще лютіший. Демон вищирив великі гострі ікла й, висолопивши довгого язика, облизався. Голий, він тримав великого тризуба, що був як порский вогонь. Демон, що з’явився з жертовного вогню, тримав у руках тризуб. Підбурений від Судакшіни, він з багатьма тисячами інших духів вирушив до столиці Двараки. Здавалося, він узяв намір спопелити цілий космічний простір. Земля під його важкою ходою двигтіла. Коли він вступив у Двараку, всіх жителів міста охопила паніка, наче тварин серед лісової пожежі.

В той час Крішна грав у шахи в царській залі рад. Жителі Двараки прибігли туди і звернулись до Нього:
— Любий Господи трьох світів! Величезний вогняний демон ось-ось спалить Двараку. Рятуй нас!
Уся Дварака благала в Крішни захисту від вогняного демона, що прийшов спустошити місто. 

Господь Крішна особливо пильно дбає про захист Своїх відданих, а тут Він побачив, що дварачани вкрай занепокоєні з’явою гігантського вогняного демона. Крішна, усміхаючись, заспокоїв їх:
— Не хвилюйтеся. Я обороню вас.
Верховний Бог-Особа, Крішна, є всепроникаючий. Він і в кожному серці, і зовні, у формі космічного проявлення. Він знав, що вогняного демона створив Господь Шіва, і щоб демона знищити, взяв Сударшана-чакру й наказав йому вжити необхідних заходів. Сударшана-чакра сяяв наче мільйон сонць, а жар від нього йшов такий, як від могутнього вогню під час заглади всесвіту. Від Сударшана-чакри стало світло скрізь у всесвіті — і на землі, і у космосі. Сударшана-чакра почав заморожувати вогняного демона, творіння Господа Шіви. В такий спосіб Сударшані-чакрі Господа Крішни вдалося взяти над демоном гору, і той забрався назад, міста не знищивши.

Не змігши спалити Двараки, демон повернувся до Варанасі, царства Кашіраджі. Наслідком того було, що своїм яскравим сяйвом він спалив усіх жерців, які допомагали були рецитувати чорні мантри, з їхнім наймачем Судакшіною разом. За правилами чорного тантричного мистецтва мантр так: мантра, якщо їй не вдається вбити ворога, вбиває свого творця, бо мусить когось убити. Судакшіна був творець, а жерці йому допомагали — тому їх спалено дотла. Така доля демонів: вони створюють зброю, щоб убити Бога, але та демонічна зброя вбиває їх самих.

За вогняним демоном у Варанасі ввійшов і Сударшана-чакра. Славетне місто Варанасі віддавна було дуже багате, воно й потепер багате й славетне і є одним з найважливіших міст Індії. Тоді там було чимало великих палаців, будинків зібрань, базарів і брам, при палацах і брамах здіймалися величні монументи. На кожнім перехресті були споруджені підвищення для промовців. Ще були будинки для державної скарбниці, споруди для слонів, коней, колісниць і збіжжя і ще місця, де годували народ. Місто Варанасі віддавна славилося своїм матеріальним багатством, але внаслідок того, що цар Каші й син його Судакшіна повстали проти Крішни, Вішну-чакра Сударшана (зброя Господа Крішни у формі диску) зруйнував місто, спаливши усі ті величні споруди. Це спустошення було нищівніше від сучасного бомбардування. Виконавши свій обов’язок, Сударшана-чакра повернувся до Господа Шрі Крішни у Двараку.

Оповідь про те, як зброя-диск Крішни знищив Варанасі, є трансцендентна й сприятлива. Кожний, хто оповідає або слухає її з вірою й увагою, звільниться від наслідків гріховних дій — в цьому запевняє Шукадева Ґосвамі, що переповів цю історію Махараджеві Парікшиту.