РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ СЬОМИЙ

Шукадева Ґосвамі далі оповідав за трансцендентні розваги й якості Господа Крішни, і бажання Парікшіта Махараджі слухати чимдалі більшало. Дальша оповідь Шукадеви Ґосвамі була про ґорилу Двівіду, якого вбив Господь Баларама.

Двівіда був великий приятель з Бгаумасурою, чи Наракасурою, що викрав з усього світу шістнадцять тисяч царівен і що його вбив Господь Крішна. Двівіда був радник царя Суґріви, а його брат, Майнда, теж був дуже могутній володар над ґорилами. Почувши, що його друга Бгаумасуру вбив Господь Крішна, ґорила Двівіда, щоб помститися за смерть Бгаумасури, вирішив чинити шкоду по всій країні. Почав він з того, що підпалював селища, міста, економічні й промислові центри, а також будинки фермерів, що виробляли молочні продукти й були захисниками корів. Часами він виривав з землі великі гори й трощив їх. Ціла країна не знала спокою, надто ж демон лютував у провінції Катгвар. Дварака розташована в провінції Катгвар, а що Господь Крішна жив у Двараці, Двівіда націлив свою руйнівну діяльність саме на цю провінцію.

Двівіда був могутній, як десять тисяч слонів. Іноді він ішов на берег моря і бовтав море своїми дужими руками, і від того затоплювало навколишні міста й села. Ще він унадився ходити до великих святих і мудреців, порушував їхній спокій, плюндрував їхні гарні сади й квітники. Більше того, він часто мочився та випорожнювався на жертовні арени. Двівіда паплюжив усе навкруги. До того ж він викрадав чоловіків і жінок і заносив їх далеко від дому до гірських печер, а вкинувши їх у печеру, завалював вхід величезними брилами: так оса бгрінґі ловить мух та інших комах і замуровує їх у дірках дерева, де живе. Отак Двівіда постійно порушував закон і лад у країні. Крім того він оскверняв жінок із шляхетних родин, ґвалтуючи їх.

Часами, коли він чинив спустошення по країні, до Двівіди долинала чарівна музика з гори Райватаки, і зрештою він рушив туди. Там Двівіда побачив Господа Балараму, що, співаючи й танцюючи, тішився у товаристві багатьох прекрасних молодих дівчат. Гарні риси Господа Баларами ґорилу причарували, бо Господь у ґірлянді з лотосів був сама краса. Дівчата теж всі були позаквітчувані і в квіткових ґірляндах. Від напою Варуні Господь Баларама, що весь час поводив очима, здавався геть сп’янілий. Господь Баларама був наче цар слонів посеред багатьох слоних.

Ґорила Двівіда забрався на дерево й став плигати з гілки на гілку. Іноді він сіпав гілки, ті бридко рипіли: «кіла, кіла!», і того вистачило зіпсути чудовий настрій Господу Баларамі. Іноді Двівіда підскокував до жінок і починав викривлятися. Молоді жінки ладні тішитися з будь-чого, вони весь час сміються і жартують, тому коли до них підскочив ґорила, вони не сприйняли того серйозно, а просто сміялися з нього. Однак ґорила був такий грубий, що навіть у присутності Баларами став показувати жінкам нижню частину свого тіла, наближався до жінок, шкірився і рухав бровами. Він виявляв неповагу до жінок навіть незважаючи на присутність Баларами. Ім’я Господа Баларами вказує на те, що Він не лише надзвичайно могутній, а й що Йому до вподоби виявляти Свою надзвичайну силу. Отже, Він вхопив камінь й кинув його в Двівіду, проте ґорила спритно ухилився, а щоби дошкулити Баларамі, вкрав у Нього дзбан з Варуні. Сп’янілий від своєї сили, що насправді була дуже обмежена, Двівіда почав зривати з Баларами й дівчат коштовне вбрання. Він так пишався собою, що гадав, ніби Баларамі не під силу його покарати, а тому й далі чинив неподобства щодо Баларамаджі та його супутниць.

Нарешті Господь Баларама досвідчив на Собі, який від цього ґорили клопіт, а що вже раніше чув, які лиха той чинив по всій країні, то дуже розгнівався і вирішив його вбити. Баларама схопив Свою булаву — і ґорила зрозумів, що зараз Баларама нападе на нього. Щоб відбити удар Баларами, він вирвав з коренем великого дуба й замахнувся, щоб нанести Господу Баларамі страшної сили удар по голові. Однак Господь Баларама перехопив того величезного дуба. Він стояв неушкоджений і скидався на велику гору. Відповідаючи на напад, Він підняв Свою булаву Сунанду і почав нещадно бити нею ґорилу по голові. Ґорилі з голови цебеніла кров, але від тих потоків крові він ніби покрасивішав і став подібний до великої гори, з якої тече потік рідкого марганцю. Удари Балараминої булави не завдали йому і найменшої шкоди. Навпаки, він тут же вирвав ще одного велетенського дуба, обдер з нього листя і почав бити Балараму по голові, але Баларама розтрощив те дерево булавою. Ґорила, лютуючи, вирвав ще одне дерево і знов почав бити Господа Балараму, але Господь потрощив і те дерево. Битва тривала. Щоразу, коли ґорила виривав велетенського дуба і кидався з ним на Балараму, Господь Баларама розбивав дерево Своєю булавою, а ґорила виривав ще одне дерево з іншого місця і знов бив ним Балараму. Внаслідок тої невпинної битви в лісі не лишилося жодного дерева. 

Коли вже не стало дерев, Двівіда взявся до скель і почав вергати їх на Балараму. Вони падали суцільною стіною. Господь Баларама, розохотившись, узявся трощити величезні брили на маленькі камінчики. Нарешті не лишилось ні дерев, ані каміння. Ґорила став перед Баларамою, розмахуючи своїми важезними кулаками, тоді почав щосили стусати Господа Балараму в груди. Тут вже Господь Баларама розгнівався по-справжньому. Ґорила бив Його кулаками, тому вдаватися до Своєї зброї — булави чи плугу — Господь Баларама не став. Він просто стуснув ґорилу кілька разів кулаком у ключицю, але ці удари виявились смертельні. З рота ґорили ринула кров, і, непритомний, він повалився на землю. Коли ґорила впав, здалося, що ліси й гори задвигтіли.

По тій жахливій події всі сіддги, великі мудреці і святі з вищих планетних систем стали сипати квіти на Господа Балараму й співати хвалу Його верховній могутності. Всі вони співали: «Хвала, хвала Господу Баларамі! Схиляємося до Його лотосових стіп. Він убив великого демона Двівіду, і тепер у світі запанує щастя». Космічним простором линули радісні переможні вигуки. Баларама вбив ґорилу і, вшанований квітковим дощем і радісними вигуками на честь Його перемоги, повернувся до Своєї столиці Двараки.