РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ПЕРШИЙ

Уддгава обдумав і виважив все і тоді сказав перед великим мудрецем Нарадою та іншими наближеними Господа Крішни:
— Любий Господи, передусім дозволь нагадати, що великий мудрець Нарада Муні попрохав Тебе їхати до Хастінапури. Приїзд Твій буде велика радість для царя Юдгіштгіри, Твого двоюрідного брата, що готується виконати велике жертвопринесення Раджасую. Тому, вважаю, Твоїй Господній Милості слід негайно вирушати туди, щоб допомогти цареві у його великому починанні. Мій Господи, вшанувати запрошення мудреця Наради першою чергою цілком правильно, проте ще лишається Твій обов’язок захищати віддані Тобі душі. Але якщо обдумати все добре, можна зробити і те, і те. Жертвопринесення Раджасую не можна виконувати, не підкоривши всіх царів. Інакше сказати, цар Юдгіштгіра не зможе виконати того великого жертвопринесення, якщо не переможе войовничого царя Джарасандгу. Відправляти жертвопринесення Раджасую може лише той, хто підкорив усі сторони світу. Отже, щоб досягти обидві цілі, мусимо передусім вбити Джарасандгу. Вважаю, якщо нам вдасться перемогти Джарасандгу, все решта владнається само собою. Полонені царі вийдуть на волю, а ми тішитимемось, що Твоя трансцендентна слава рятівника невинних царів, що зараз у полоні Джарасандги, йтиме цілим світом.
Але цар Джарасандга людина неабияка. Навіть для великих воїнів він твердий горішок, бо тілесна сила його така, як у десяти тисяч слонів. Серед нас є лише один, хто зможе подолати цього царя — Бгімасена, бо він теж має силу десяти тисяч слонів. Найкраще, якби Бгімасена зітнувся з ним сам на сам. Тоді можна було б уникнути численних жертв. Скажу відверто, перемогти Джарасандгу, якщо він вийде проти нас зі своїми військовими з’єднаннями акшаухіні, надзвичайно важко. Тому нам слід триматися тактики, що ліпше відповідала б обставинам. Ми знаємо, що цар Джарасандга дуже прихильний до брахман і завжди щедрий на милостиню, і він ніколи не відмовляє брахманам. Я надумав ось що: якби Бгімасені піти до Джарасандги і, перебравшись за брахману, попросити в нього милостині, а тоді стати з ним до бою? А щоб бути остаточно певним, що Бгімасена переможе, нехай Твоя Господня Милість піде разом з ним. Якщо вони битимуться за Твоєї присутности, я певний, що Бгімасена переможе: коли Ти присутній, справджується навіть неможливе. Господь Брахма творить усесвіт, Господь Шіва знищує Його, і все те лише завдяки Твоєму впливові.

Насправді створюєш і руйнуєш цілий всесвіт Ти, а Господь Брахма і Господь Шіва є лише поверховими, видимими причинами. Насправді творить і руйнує невидимий чинник часу, а він є Твій безособистісний представник. Чинник часу панує над усім. І якщо Твій невидимий чинник часу може через посередництво Господа Брахми й Господа Шіва здійснювати такі дивовижні речі, невже Твоя особиста присутність не забезпечить Бгімасені перемоги над Джарасандгою? Любий Господи, уяви лишень, як зрадіють цариці полонених царів, коли Джарасандга загине! Щасливі, вони здійматимуть Тобі хвалу повсякчас, бо то Твоєю милістю їхні чоловіки вийдуть з-за ґрат. Так само раділи ґопі, коли їх звільнено з рук Шанкгасури. Всі великі мудреці, цар слонів Ґаджендра, богиня процвітання Сіта і навіть батько Твій і мати — всі звільнені Твоєю безпричинною ласкою. Так само звільнено й нас, і ми завжди оспівуємо Твої трансцендентні діяння.

Моя думка така: якщо спочатку вбити Джарасандгу, багато інших проблем розв’яжуться самі собою. Що ж до жертвопринесення Раджасуї в Хастінапурі, то воно відбудеться неодмінно, будь то наслідок праведної діяльности полонених царів чи гріховних вчинків Джарасандги.

Мій Господи, мені здається, Тобі варто Самому поїхати до Хастінапури, щоб скинути царів-демонів Джарасандгу й Шішупалу, звільнити з полону доброчесних царів і виконати велике жертвопринесення Раджасую. Зваживши все це, я думаю, що Твоїй Господній Милості слід рушати до Хастінапури негайно.

Пораду Уддгави схвалили всі присутні у зібранні. Кожний тримався думки, що буде дуже вигідно для всіх, якщо Господь Крішна поїде до Хастінапури. Пропозицію підтримали всі — і великий мудрець Нарада, і старійшини династії Яду, і Верховний Бог-Особа. Тоді Господь Крішна спитався дозволу в Свого батька Васудеви і діда Уґрасени і, не гаючи часу, наказав, щоб Його слуги Дарука і Джайтра збирали все потрібне для подорожі до Хастінапури. Коли приготування закінчили, Господь Крішна попрощався з Господом Баларамою й царем Яду Уґрасеною і, виславши наперед усіх Своїх цариць з дітьми та обозом, зійшов на Свою колісницю, що над нею майорів прапор з символом Ґаруди.

Перш як рушати, Господь Крішна склав шану великому мудрецю Нараді, урочисто запропонувавши йому всілякі предмети на поклоніння. Нарададжі волів би впасти Крішні до лотосових стіп, але що Господь грав роль людської істоти, Нарада поклонився Йому в думках і, зосередившись на трансцендентній формі Господа в своєму серці, залишив будинок зборів повітрям. Мудрець Нарада зазвичай по земній поверхні не ходить, він подорожує космічним простором. Коли Нарада відбув, Господь Крішна звернувся до посланця і звелів передати полоненим царям, що їм не треба непокоїтись, бо царя Маґадги Джарасандгу Він скоро вб’є. Він побажав посланцеві на все добре і передав те саме побажання полоненим царям. Слово Господа Крішни певне, тому посланець повернувся до ув’язнених царів з доброю звісткою, що незабаром до них буде Господь. Дізнавшись за це, царі виповнилися радости і стали нетерпляче ждати Господа.

Колісниця Господа Крішни вирушила в путь, за нею багато інших колісниць, слони, комонники, піхота і весь царський почет. З усіх боків було чути гучання ріжків, барабанів, сурм, мушель і горнів. За Господом Крішною на чолі з Його ідеальною дружиною Рукмінідеві, богинею процвітання, їхали і всі Його шістнадцять тисяч дружин з синами. Всі вони були ошатно вбрані, в оздобах, тіла намащені сандаловою пастою, на шиях ґірлянди з духмяних квітів. Вони їхали за своїм піднесеним чоловіком, Господом Крішною, на ношах, прикрашених шовковими драпрі, прапорами і золотим галуном. Обіч паланкінів йшли царські охоронці, піші воїни, вони тримали в руках щити, мечі й списи. Позаду процесії їхали дружини й діти супутників Господа Крішни і ще багато куртизанок. На бики, буйволи, мули й віслюки нав’ючено намети, килими й постіль, а жінки, що подорожували, сиділи в окремих паланкінах у верблюдів на спині. Велетенський хід супроводжували юрми людей, в повітрі майоріли різнокольорові прапори, гойдалися парасолі, підносились й опускались опахала, маяло вбрання, виблискувала всіляка зброя, прикраси, шоломи й військове спорядження. Сяючи проти сонця, процесія скидалася на океан з високими хвилями, в якому пливуть акули.

Так почет Господа Крішни просувався до Хастінапури (Нью-Делі), поступом перейшов царства Анарту (провінція Ґуджарат), Саувіру (Сурат), велику пустелю Раджастган і далі Курукшетру. Минали гори, ріки, міста і села, пасовища і рудні. Почет поступом проходив усі ті місця. На шляху до Хастінапури Господь Крішна переправився через дві великі річки — Дрішваті й Сарасваті. Далі Він перейшов провінції Панчалу і Матс’ю і нарешті прибув до Індрапрастги.

Щастя бачити Верховного Бога-Особу Крішну випадає не так часто. Тому коли цар Юдгіштгіра почув, що до його столиці Хастінапури прибув Господь Крішна, від радости й захвату волосся на його тілі стало дибки. Він негайно вийшов з міста, щоб привітати Господа як годиться. Він наказав, щоб грали різні музичні інструменти й лунали співи. Вчені місцеві брахмани стали на повний голос рецитувати гімни з Вед. Господа Крішну знають як Хрішікешу, володаря чуттів, і цар Юдгіштгіра виступив Йому назустріч, наче чуття, що вітають життєдайну свідомість. Цар Юдгіштгіра доводився Крішні старшим братом у перших. Природно, що він дуже любив Господа, і, щойно побачив Крішну, його серце сповнилося великої любови та ніжности. Від того часу, як він бачив Господа востаннє, минуло багато часу, тому коли Юдгіштгіра побачив Господа просто перед собою, він відчув себе найщасливішою людиною. З великою любов’ю цар знов і знов стискав Господа Крішну в обіймах.

Вічна форма Господа Крішни — незмінна обитель богині процвітання. Обійнявши Крішну, цар Юдгіштгіра одразу цілковито очистився від скверни матеріального існування. У цю мить він відчув трансцендентне блаженство і потонув у океані щастя. Очі його наповнились сльозами, тіло затремтіло в екстазі — він геть забув, що живе в матеріальному світі. Тоді Господа Крішну обійняв, усміхаючись, другий Пандав, Бгімасена, що вважав Крішну за брата в перших з боку матері. Бгімасену теж охопив глибокий екстаз і, занурившись у океан блаженства, він забув, що перебуває в матеріальному існуванні. Далі Сам Господь Крішна обійняв трьох інших Пандав — Арджуну, Накулу й Сахадеву. З очей братам струмували сльози, а Арджуна знов і знов обіймав Крішну, бо той був його близький друг. Коли Господь Крішна обійняв двох молодших братів Пандав, вони, висловлюючи шану, впали до Його лотосових стіп. Далі Господь Крішна вклонився присутнім брахманам, а також старшим членам роду Куру, як-от Бгішмі, Дроні й Дгрітараштрі. Там були присутні багато царів різних провінцій — Куру, Срінджая і Кекая, і Господь Крішна з усіма привітався і вшанував кожного як належить. Професійні співці, сути, маґадги і вандіни, разом з брахманами піднесли до Господа шанобливі молитви. Артисти й музиканти, ґандгарви й інші і разом з ними царські блазні почали бити у барабани, сурмити в мушлі та ріжки, грати на віни та мріданґи і танцювати на радість Господеві. Так усеславний Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, вступив у велике й багате місто Хастінапуру. Господь Крішна входив у місто, а тимчасом його жителі говорили за діяння Господа, всіляко вихваляли Його трансцендентні ім’я, якості, форму тощо.

Сп’янілі слони хоботами розприскували духмяну воду по всіх дорогах, вулицях і провулках Хастінапури. По місті на вулицях і будинках порозвішували кольорові стрічки та прапори, на головних перехрестях побудували прикрашені золотом брами і поставили з обох боків кожної по золотому дзбану на воду. Те, що місто прикрасили так пишно, свідчило за його велике багатство. У цій великій церемонії брали участь всі городяни; вони скупчилися там і тут, напахчені, убрані у нові барвисті шати і прикрашені оздобами та ґірляндами. Сотні й тисячі ламп, що їх поставили на карнизи, підвісили на колони згори і знизу та на стіни будинків, освітлювали все довкола. Від тих ламп було так світло, що здалеку здавалось, ніби відзначають Діпавалі (свято, яке справляють у перший день нового року за індуським календарем). З будинків крізь вікна піднімався дим курінь, і це створювало навколо надзвичайно приємний настрій. На шпилях будинків майоріли прапори, на дахах яскраво сяяли золоті дзбани на воду.

Вступивши у місто Пандав, Господь Крішна тішився святковим настроєм і поволі просувався уперед. У кожному будинку дівчата, почувши, що дорогою проїжджає Господь Крішна — єдиний, на кого варто дивитися, — палали нетерпінням побачити славетну особу. Вони так поспішали побачити Його, що волосся їм порозсипалося, а щільно запнуті сарі ослабли. Вони покидали свої хатні справи, а ті, що лежали зі своїми чоловіками, зірвались з ліжка і вибігли на вулицю дивитися на Господа Крішну.
Почет складався з багатьох слонів, колісниць, кінних та піших воїнів. Люди, котрі не могли бачити з-за натовпу, піднялися на дахи будинків. Усі були щасливі бачити Господа Шрі Крішну, що проїздив повз них з тисячами Своїх цариць. Процесію засипали квітами, і кожен обіймав Господа Крішну в своєму серці та в думках, щиро Його вітаючи. Крішна в колі незліченних цариць здавався місяцем уповні серед незліченних зірок. Побачивши той хід, люди загомоніли між собою.

Одна дівчина сказала другій: «Люба подружко, важко навіть уявити, які доброчесні дії мусили виконати ті цариці, щоб завжди насолоджуватися усміхненим обличчям і любими поглядами Крішни!»
Господь Крішна проїздив дорогою, а через певні відтинки шляху хтось з заможних громадян (всі були дуже багаті, шановані й ніколи не робили гріховних учинків) підносили Господу всілякі сприятливі речі. Так вітало Його місто. Всі поклонялися Крішні як смиренні слуги.

Коли Господь Крішна вступив до палацу, жінок, що скупчилися там, при одному погляді на Нього затопила велика любов. Вони дивилися на Господа, і їхні очі світилися від любови й ніжности до Нього, а Господь Крішна приймав вітання й вияви почуттів і усміхався до них. Коли Кунті, мати Пандав, побачила свого небожа Господа Крішну, Верховного Бога-Особу, її затопили любов і ніжність. Вона духом підвелася з ложа, підійшла до Нього разом з Драупаді й обняла з материнською ніжністю і любов’ю. Цар Юдгіштгіра, коли ввів Крішну до палацу, на радощах забув, що має робити, аби привітати Крішну і належно Його вшанувати. Господь Крішна з радістю вшанував Кунті і старших паній у палаці, віддавши їм поклони. Там же стояла Його молодша сестра Субгадра разом з Драупаді, обидві вклонилися Господеві до лотосових стіп. За вказівкою свекрухи Драупаді принесла вбрання, прикраси і ґірлянди, щоб привітати тими дарами цариць Рукміні, Сат’ябгаму, Бгадру, Джамбаваті, Калінді, Мітравінду, Лакшману і віддану Сат’ю. Передусім гідно привітали цих головних Крішниних цариць, а тоді прийняли належно інших. Цар Юдгіштгіра приготував для Крішни місце відпочити і подбав, щоб усіх, хто прибув із ним, а саме Його цариць, воїнів і міністрів, вигідно влаштували. Він розпорядився, щоб кожного дня, поки вони гостюватимуть у Пандав, їх вітали в новий спосіб.

Тоді Господь Шрі Крішна, вдавшись до Арджуниної допомоги, дозволив богові вогню Аґні поглинути собі на втіху ліс Кгандаву. Під час пожежі в лісі Крішна врятував демона Майасуру, що там ховався. Врятований Майасура почувався зобов’язаний Пандавам і Господу Крішні і на подяку побудував у Хастінапурі чудову Палату зібрань. Щоб зробити приємне царю Юдгіштгірі, Господь Крішна лишався в Хастінапурі кілька місяців. Там Він часто виїжджав прогулятися по різних частинах міста. Їздив він на колісниці разом з Арджуною, їх супроводжував чималий загін воїнів.