РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ

Цар Юдгіштгіра дуже зрадів, вислухавши у подробицях, що сталося з Джарасандгою. Він сказав: «Любий Крішно, Ти — вічна форма блаженства і знання! Всі піднесені вершителі справ матеріального світу — Господь Брахма, Господь Шіва і цар Індра теж — завжди прагнуть отримувати й виконувати Твої накази. Щойно добра доля посилає їм від Тебе наказ, вони приймають його всім серцем. О Крішно, Тебе не обмежує ніщо, ми ж, хоча часами починаємо вважати себе за царів та правителів світу і пишатися своїм жалюгідним становищем, просто нікчеми. І от що дивує: ми всі заслуговуємо на Твою кару, проте замість нас покарати Ти з великою добротою та ласкою приймаєш від нас доручення і виконуєш їх як належить. Твоя Господня Милість перебирає на Себе роль звичайної людини, і це дуже вражає інших. Але ми розуміємо, що Ти дієш наче актор на сцені. Як сонце однаково гаряче і коли встає, і коли западає за обрій, так і Твоє справжнє становище завжди піднесене. Ми відчуваємо перепади температури від сходу й до заходу сонця, але температура самого Сонця ніколи не змінюється. Так само і Ти завжди є трансцендентно врівноважений, Ти не радієш і не страждаєш за будь-яких обставин. Ти — Верховний Брахман, Бог-Особа, і відносности для Тебе не існує. Любий мій Мадгаво, ніхто не здолає Тебе перемогти. Ти відмітний тим, що матеріальні розрізнення «я — ти», «моє — твоє» в Тобі геть відсутні. Ці хибні розрізнення існують в житті кожного, навіть у тварин, але для чистих відданих їх не існує. Навіть Твої віддані вільні від тих хибних розрізнень, тож в Тобі цього немає і поготів».

Вдоволивши Крішну своєю мовою, цар Юдгіштгіра взявся готуватись до жертвопринесення Раджасуї. Він запросив усіх досвідчених брахман і мудреців, щоб узяли участь у жертвопринесенні, і кожному священику на жертовній арені визначив певні обов’язки. Запрошено найдосвідченіших брахман і мудреців: Крішну-двайпаяну В’ясадеву, Бгарадваджу, Суманту, Ґаутаму, Асіту, Васіштгу, Ч’явану, Канву, Майтрею, Кавашу, Тріту, Вішвамітру, Вамадеву, Суматі, Джайміні, Крату, Пайлу, Парашару, Ґарґу, Вайшампаяну, Атгарву, Каш’япу, Дгаум’ю, Парашураму, Шукрачар’ю, Асурі, Вітіхотру, Мадгуччганду, Вірасену і Акрітаврану. Крім тих брахман і мудреців він запросив шанованих старійшин — Дроначар’ю, Бгішму (діда Кауравів), Кріпачар’ю з Дгрітараштрою та інших. Ще він запросив усіх синів Дгрітараштри з Дурйодганою на чолі, а також великого відданого Відуру. Подивитися на жертвопринесення, що його влаштовував цар Юдгіштгіра, запрошено й царів з радниками та помічниками з різних частин світу, а ще громадян, вчених брахман, звитяжних кшатрій, заможних вайшій і вірних шудр.

Священики-брахмани й мудреці, що їх призначено відправити обряд жертвопринесення, за звичаєм насамперед зорали жертовну арену золотим ралом, а далі згідно з ведичним ритуалом офіційно проголосили царя Юдгіштгіру тим, хто це велике жертвопринесення виконує. Коли подібне жертвопринесення багато років тому виконував Варуна, все потрібне на жертвопринесення начиння було зроблене з золота. Так само і на Раджасуї царя Юдгіштгіри весь потрібний на жертвопринесення посуд і речі були золоті.

На запрошення царя Юдгіштгіри взяти участь у жертвопринесенні прибули всі великі півбоги, як-от Господь Брахма, Господь Шіва й цар небес Індра, з ними їхній почет і панівні божества вищих планетних систем — Ґандгарвалоки, Сіддгалоки, Джаналоки, Таполоки, Наґалоки, Якшалоки, Ракшасалоки, Пакшілоки й Чараналоки, а також славетні царі із царицями. Всі присутні шановані мудреці, царі й півбоги зійшлися на тому, що цар Юдгіштгіра досить досвідний, щоб виконати відповідальне жертвопринесення Раджасую. Тої думки трималися всі присутні. Кожен добре усвідомлював становище царя Юдгіштгіри: Юдгіштгіра був великий відданий Господа Крішни, і тому все було йому під силу. Вчені брахмани й священики бачили, що Махараджа Юдгіштгіра виконував жертвопринесення достоту як колись півбог Варуна. Згідно з ведичною традицією особам, що беруть участь у будь-якому жертвопринесенні, підносять животворний напій з соку соми. У день, коли треба було чавити сік із соми, цар Юдгіштгіра з великою пошаною привітав запрошеного на жертвопринесення особливого священика, завданням якого було пильнувати, щоб в ритуальних відправах не зробили жодної помилки. Річ у тім, що ведичні мантри слід повторювати з правильним наголосом і дуже точно вимовляти слова; якщо священики, що рецитують мантри, припускаються найменшої помилки, той, кому покладено за обов’язок перевіряти правильність усього, що робиться під час церемонії, одразу виправляє помилку. В такий спосіб ритуал виконують досконало. Якщо ж жертвопринесення виконано недосконало, бажаного наслідку не буде. Однак у цю добу Калі вже немає таких вчених брахман чи священиків, тому будь-які жертвопринесення заборонені. Єдине жертвопринесення, що його радять виконувати шастри, — це спів Харе Крішна мантри.

Заведено так, що першою вшановують найпіднесенішу з присутніх на жертвопринесенні осіб, і це дуже важлива частина ритуалу. Для Юдгіштгіриного жертвопринесення все було готове. Настав час вирішити, кого вшановувати першим. Назва цій відправі — Аґрапуджа. Аґра означає «перший», а пуджа — «поклоніння». Аґрапуджа нагадує вибори президента. Всі, хто прибули на жертвопринесення, були дуже піднесені особистості. Хтось висував на Аґрапуджу одного кандидата, як на його погляд, досконалого, хтось іншого.

Остаточного рішення все ніяк не могли дійти, і тоді Сахадева взяв слово на користь Господа Крішни. Він сказав:
— Найпіднесеніша особистість у нашому зібранні — Господь Крішна. Він найкращий представник династії Яду і оборонець усіх Своїх відданих. Тому, вважаю, першому маємо віддавати шану Йому. У зібранні присутні великі півбоги — Господь Брахма, Господь Шіва, Індра, цар небесних планет, багато інших піднесених особистостей, але жоден з них не зрівняється з Крішною в часі й просторі на багатстві, силі, славі, мудрості, зреченості, тобто ні в чому Його не перевершить. Все, що вважають надзвичайними якостями, є в Крішні відначально. Індивідуальна душа є основа росту матеріального тіла, а Крішна — то Наддуша космічного проявлення. Ведичні ритуали — жертвопринесення, узливання на вогонь, рецитування ведичних гімнів і містична йоґа — призначені, щоб усвідомити Крішну. Остаточна мета того, щоб іти шляхом корисливої діяльности чи філософських розумувань, одна — Крішна. Всі достовірні методи самоусвідомлення призначені на те, щоб усвідомити Крішну. Пані й панове, здається, зайве казати щось за Крішну, бо всі ви є піднесені особистості і тому знаєте Верховний Брахман, Господа Крішну, в кому немає матеріальної різниці між тілом і душею, енерґією та її джерелом чи між одною частиною тіла та іншою. А що кожний є невід’ємною часткою Крішни, то якісної різниці між Крішною та живими істотами немає. Все є випромінення енерґій Крішни, матеріальних і духовних. Енерґії Крішни — то наче жар вогню і світло від нього; якісної різниці між жаром, світлом і самим вогнем немає.

Крім того Крішна може будь-якою частиною Свого тіла робити все, що тільки схоче. Ми можемо виконувати певну дію лише певною частиною свого тіла, але Він може робити будь-що кожною частиною Свого тіла. А що трансцендентне тіло Його вічно сповнене знання і блаженства, Він не зазнає шести різновидів матеріальних змін — народження, існування, росту, породження бічних утворів, в’янення й знищення. Непідвладний жодній зовнішній силі, Він Сам є верховна причина творення, підтримання й заглади усього сущого. Лише милістю Крішни людина практикує релігію, поліпшує умови існування, вдоволює чуття і нарешті звільнюється з матеріальних пут. Жити за цими чотирма засадами поступу можна лише завдяки Крішниній милості. Отже, першим у великім жертвопринесенні слід вшанувати Його. Жодних заперечень бути не може. Підливаючи водою коріння, ми само собою напоюємо гілки, пагілля, листочки й квіти, або ще такий приклад: якщо постачати їжу до шлунка, за допомогою травлення й обміну речовин всі частини тіла дістають поживу самі собою. Якщо ми вшануємо Крішну першим, кожен, хто присутній у зібранні, і великі півбоги теж, буде задоволений. Хто схильний жертвувати, хай жертвує тільки Крішні, Наддуші в кожному. Не важить, що за особа ця людина чи яке має тіло. Крішна присутній в кожній живій особі як Наддуша, і якщо ми вдоволимо Його, то разом із тим буде вдоволена кожна жива істота.

Сахадеві пощастило осягнути велич Крішни. По короткій промові він замовк. На Його слова зааплодували всі, хто був у зібранні, схвалюючи сказане вигуками: «Оце довершені слова! Досконало сказано!» Вислухавши схвальні відгуки присутніх, першою чергою брахман і вчених мудреців, цар Юдгіштгіра вшанував Господа Крішну, як приписують ведичні правила. Передусім цар Юдгіштгіра з братами, дружинами, дітьми, іншими родичами й міністрами омили Господу Крішні лотосові стопи і побризкали тою водою собі на голову. Потім вони запропонували Господу Крішні різноманітні жовті шовкові шата і подарували Йому безліч самоцвітів та інших прикрас.

Вшановуючи Крішну, свій єдиний об’єкт любови, цар Юдгіштгіра відчув такий екстаз, що сльози ринули йому з очей, і він уже не міг чітко бачити Господа Крішну. Коли цар Юдгіштгіра закінчив вшановувати Господа Крішну, всі присутні у зібранні повставали, склали молитовно руки й почали скандувати: «Джая! Джая! Намах! Намах!» Ціле зібрання шанобливо вклонилося Господу Крішні; з неба сипалися квіти.

На тих зборах був присутній і цар Шішупала. Він був відверто ворожий до Крішни, мавши на те багато причин, і головна з них була, що Крішна вкрав Рукміні з її весільної церемонії. Тому Шішупала не міг стерпіти, що Крішну так шанують і підносять хвалу Його якостям. Замість радіти, почувши хвалу Господеві, він розлютився. Тому коли всі встали віддати шану Крішні, Шішупала лишився сидіти, але лють його з кожною миттю зростала, аж зрештою він зірвався на ноги, зніс догори руку і на весь голос, без ніякого страху, став кричати так, щоб Господь Крішна ясно розібрав його слова.

— Пані й панове, ось тепер мені стає зрозумілим твердження з Вед, що час панує над усім. Чинник часу здійснює свій план незважаючи на будь-який опір. Наприклад, хтось докладає всіх зусиль, щоб подовжити своє життя, але коли настає час помирати, смерти ніхто зупинити не може. Я бачу в зібранні багато значних осіб, але вплив часу на них такий сильний, що нерозумному хлопчиську вдалося ввести їх в оману своєю промовою на користь Крішни. Скільки тут вчених мудреців і старших осіб, але вони беруть за істину твердження немудрого юнака. Це свідчить, що під впливом часу можуть впасти в оману навіть такі шановні й мудрі особи, як присутні в цьому зібранні. Я цілком згідний з вельмишановними присутніми, що зібрання достойне обрати, кого вшановувати першим, але не можу погодитися з твердженням хлопчиська Сахадеви, що говорив піднесені слова на користь Крішни і запропонував Його як найбільш достойного для того, щоб бути вшанованому першим. Я бачу на нашій зустрічі багато особистостей, що пройшли крізь великі аскези, відбули багато покут і є дуже освічені. Своїм знанням і вказівками вони можуть звільнити багато людей, що страждають у матеріальнім існуванні. Тут є великі ріші, чиє знання безмежне, багато брахман та осіб, що усвідомили себе. Тому, вважаю, першим вшанувати можна будь-кого з них, бо їм поклоняються навіть великі півбоги, царі й імператори. Ніяк не дотямлю, як ви могли, знехтувавши всі великі особистості, вибрати цього пастуха Крішну. Як на мене, цей Крішна не кращий від крука — тож невже Він гідний бути вшановуваний першим на такому великому жертвопринесенні?

Важко з’ясувати навіть те, до якої касти належить Крішна і якого обов’язку Він мусить дбати, — не вгавав Шішупала. Фактично Крішна не належить до жодної касти, а тому не мусить виконувати якогось визначеного обов’язку. У Ведах сказано, що Верховний Господь не має жодного обов’язку. Все, що Він має робити, роблять Його різноманітні енерґії.

— Крішна не належить до шляхетної родини. Він такий вже незалежний, що ніхто не розуміє Його релігійних переконань. Натомість здається, що Він геть не кориться ведичному закону і релігійним засадам. Він завжди діє незалежно, не дбаючи за ведичні настанови й реґулівні принципи. Отже, Він не має жодних добрих якостей.
Вийшло так, що Шішупала, сказавши, що Крішна переступає ведичні настанови, непрямо Його вихвалив. Це щира правда, бо Крішна — Верховний Бог-Особа. «Крішна не має якостей» означає, що в Ньому немає жодних матеріальних якостей. Він, Верховний Бог-Особа, діє незалежно, не дбаючи за соціальні умовності та релігійні засади.

— То хіба гідний Він, — вів далі Шішупала, — щоб у жертвопринесенні поклонялись Йому першому? Крішні таки бракує розуму: Він покинув Матгуру, яку населяють піднесені особистості — послідовники ведичної культури і сховався в океані, де за Веди й мови ніякої. Замість жити відкрито Він побудував фортецю на воді й живе там, де ведичного знання ніколи не обговорюють. А вже як Він виходе зі Своєї фортеці, то одно переслідує громадян, наче той розбійник.

Шішупала наче розуму рішився від того, що Крішну обрано як найдостойнішу особу і удостоєно чести бути вшанованому першим. Тому він говорив таке, що, здавалося, доля вже відвернулася від нього. Нещасливець Шішупала й далі паплюжив Крішну, а Господь Крішна терпляче слухав його без ніякого протесту. Лев не звертає уваги, коли його обпадає зграя шакалів і тявкає на нього — так і Господь Крішна мовчав, не відповідаючи на образу. Крішна не відповів на жодне звинувачення, що висував Шішупала, але все зібрання (крім, мабуть, двох Шішупалиних однодумців) завирувало: будь-яка достойна людина не може знести, коли гудять Бога чи Його відданого. Дехто, вважаючи, що не можуть дати Шішупалі гідної відсічі, на знак протесту покинули зібрання, затуляючи вуха руками, щоб не чути дальших звинувачень. Те, що вони покинули зібрання, було протестом проти дій Шішупали. Веди вчать, що те місце, де чинять образи проти Верховного Бога-Особи, слід негайно покинути. А той, хто цього не робить, втрачає всі наслідки побожної діяльности і деґрадує до нижчих форм життя.

Усі присутні царі, що належали до династій Куру, Матс’я, Кекая та Срінджая, розгнівані, вихопили мечі й підняли щити, щоб убити Шішупалу, але той був такий немудрий, що анітрохи не збентежився, хоча кожен з присутніх царів був готовий цієї-таки миті убити його. Шішупалі було не до того, щоб зважувати наслідки своїх нерозумних слів. Замість зупинитися, зрозумівши, що царі вже ладні його вбити, він підняв меч і щит битися з ними. Господь Крішна, побачивши що арена благословенної Раджасуя-яґ’ї ось-ось перетвориться на бойовище, Сам взявся встановити лад. Зі Своєї безпричинної милости Він вирішив убити Шішупалу власною рукою. Шішупала звернувся з лайкою до царів, що були готові напасти на нього, і тоді Господь Крішна підняв Свій гострий, наче лезо бритви, диск і вмить стяв Шішупалі голову.

Коли Шішупала загинув, з натовпу залунали крики, знявся великий гамір. Скориставшись із сум’яття, кілька царів — прибічників Шішупали — зі страху за своє життя втекли із зібрання. А не заторкувана всім цим щаслива душа Шішупали одразу по смерті Шішупали злилася з тілом Господа Крішни, наче палахкий метеор, що падає на поверхню землі, і всі присутні це бачили. Те, як душа Шішупали злилася з тілом Господа Крішни, нагадує нам про історію Джаї й Віджаї. Їх прокляли чотири Кумари, і через те прокляття вони впали з планет Вайкунтги у матеріальний світ. Для того, щоб вони могли повернутися до світу Вайкунтги, влаштовано, що обидва — Джая й Віджая — три народження поспіль мали діяти як вороги Господа, а коли ті життя скінчаться, вони могли повернутись у світ Вайкунтги служити Господу як Його наближені.

Шішупала діяв як Крішнин ворог, а проте не було й хвилі такої, щоб він перебував поза свідомістю Крішни. Він завжди думав про Крішну і тому спершу отримав звільнення саюдж’я-мукті, злившись з існуванням Усевишнього, а зрештою повернувся до свого відначального становища особистого слуги. «Бгаґавад-ґіта» підпирає: хто в мить смерти занурений в думки про Верховного Господа, той, покинувши матеріальне тіло, одразу вступає до Божого царства.

Отже, Шішупала досяг звільненя. Цар Юдгіштгіра взявся обдаровувати присутніх на жертвопринесенні. Священики і вчені, що виконували жертвопринесення, отримали щедрі дари. Виконавши всі необхідні обов’язки, Юдгіштгіра зробив омовіння. Робити омовіння по закінченню жертвопринесення — це теж частина ритуалу. Це омовіння називають авабгрітга.

Так завдяки Господу Крішні Раджасуя-яґ’я, що її виконував цар Юдгіштгіра, пройшла успішно. На прохання Своїх братів і родичів Крішна залишився у Хастінапурі ще на кілька місяців. Хоча цар Юдгіштгіра з братами відпускати Господа Крішну з Хастінапури не хотіли, Крішна зрештою таки отримав дозвіл царя повернутися до Двараки. Він повернувся додому разом зі Своїми царицями та радниками.

За падіння Джаї й Віджаї з планет Вайкунтги у матеріальний світ оповідає Сьома пісня «Шрімад-Бгаґаватам». Смерть Шішупали тісно пов’язана з цією історією, але найважливіший урок з історії з Шішупалою такий: Верховний Бог-Особа, що є абсолютний, дарує звільнення кожному, не зважаючи, діє той як Його друг чи як ворог. Тому гадати, що Господь діє щодо одних як друг, а щодо інших як ворог, неправильно. Проявляє Він Себе як друг чи як ворог, все це відбувається на абсолютному рівні. Ніякої матеріальної різниці немає.

Коли після жертвопринесення цар Юдгіштгіра з’явився перед вченими мудрецями і брахманами, здавалося, що це з’явився прекрасний цар небес. Цар Юдгіштгіра щедро обдарував півбогів, які брали участь у яґ’ї, і, дуже задоволені, вони пішли, вихваляючи цареві дії й уславлюючи Господа Крішну.

Оповівши про те, як Крішна убив Шішупалу, й змалювавши успішне завершення Раджасуя-яґ’ї, яку відправляв Махараджа Юдгіштгіра, Шукадева Ґосвамі також вказав, що по успішнім завершенні яґ’ї тільки одна людина лишилася нещаслива. То був Дурйодгана. Дурйодгана, з природи своєї дуже лихий (бо жив гріховним життям), народився в династії Куру наче уособлення невиліковної хвороби, що мала зруйнувати весь рід.

Шукадева Ґосвамі запевнив Махараджу Парікшіта, що оповіді за розваги Господа Крішни, а саме за вбивство Шішупали й Джарасандги і звільнення ув’язнених царів, є трансцендентна вібрація, і кожен, хто слухає ці оповіді від авторитетних осіб, негайно звільняється від усіх наслідків своїх гріховних учинків.