РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ СЬОМИЙ

Вислухавши свого колісничого, сина Даруки, Прад’юмна зрозумів, як усе склалося. Він освіжився, вимив рот і руки і тоді, озброївшись добрим луком і стрілами, попрохав колісничого, щоб відвіз його до місця, де перебував головнокомандувач Шалви. Прад’юмни не було на полі битви якусь хвилю, але за той час Шалвин головнокомандувач Д’юман майже взяв гору над воїнами Ядавів. Прад’юмна, несподівано з’явившись на полі бою, зупинив Д’юмана, а в нього самого пустив вісім стріл: чотирма вбив чотири коня, одною колісничого, ще одною перетнув навпіл лук Д’юмана, одною потрощив прапор, а останньою зніс йому голову.

На інших фронтах Шалвиних воїнів убивали герої Ґада, Сат’які й Самба. Воїни, що були з Шалвою на літаку, теж гинули і мертві падали в океан. То була запекла, страшна, смертельна битва. Вона тривала двадцять сім днів.

У Двараці йшли бої, а Крішна тимчасом гостював в Індрапрастзі у Пандав і царя Юдгіштгіри. Битва Ядавів з Шалвою почалася зараз по Раджасуя-яґ’ї царя Юдгіштгіри (під час тої яґ’ї вбито Шішупалу). Отримавши вість, що Дварака в небезпеці, Господь Крішна, спитавшись дозволу в старійшин родини Пандав і насамперед у Своєї тітки Кунтідеві, негайно рушив до Двараки.

Господь Крішна думав так: мабуть, коли Вони з Баларамою вступили у Хастінапуру, убивши Шішупалу, Шішупалині люди напали на Двараку. Прибувши до Двараки, Господь Крішна побачив, що місту загрожує велика небезпека. Він поставив Баларамаджі у стратегічно важливу точку захищати місто, а Сам попрохав Даруку, Свого колісничого, приготуватися до битви. Він сказав:
— Даруко, прав коні до місця, де зараз Шалва. Ти, мабуть, знаєш за Шалвину силу і що він чарівник. Але тобі нема чого його боятися.
Отримавши наказ від Господа Крішни, Дарука підсадив Його на колісницю й помчав до Шалви.

На колісниці Господа Крішни майорів прапор із зображенням Ґаруди. Воїни Ядавів, побачивши той прапор, зрозуміли: на полі бою присутній Господь Крішна. На той час майже всі воїни Шалви були вбиті, але Шалва, помітивши, що на поле битви прибув Крішна, випустив могутню зброю, яка, наче великий метеор, з гуркотом прорізала небо. Ця зброя випромінювала стільки світла, що осявала все небо. Але тут з’явився Господь Крішна і однією Своєю стрілою розбив ту могутню зброю на сотні тисяч друзок.

Господь Крішна випустив у Шалву шістнадцять стріл, а літак засипав дощем стріл — так сонце заливає все небо безміром корпускул сонячного світла. Тоді Шалва щосили вдарив Крішну зліва, і від удару Господь Крішна випустив лук Шарнґу, що тримав у лівій руці. Те, що Крішна впустив лук, було дуже дивно. Це вкрай стурбувало великих особистостей і півбогів, які стежили за битвою Шалви з Крішною. Сильно занепокоєні, вони стали вигукувати: «Горе нам! Горе!»

Вирішивши, що він переміг, Шалва звернувся до Господа Крішни:
— Гей Ти, негіднику Крішна, — лунав громовий голос, — Ти вкрав Рукміні в нас з-перед очей. Ти не дав моєму другу Шішупалі одружитися з Рукміні, натомість узяв її Сам. А на великому жертвопринесенні, Раджасуя-яґ’ї царя Юдгіштгіри, коли друг мій, Шішупала, на мить втратив пильність, Ти скористався з нагоди і вбив його. Кожен думає, що Ти великий воїн і що нікому Тебе не здолати. Але нині мусиш підтвердити, чого насправді варта Твоя сила. Гадаю, якщо Ти ще трохи постоїш отак переді мною, мої гострі стріли відправлять Тебе туди, звідки немає вороття.

— Шалво, — відповів на це Господь Крішна, — ти геть не маєш розуму і говориш не знати що. Ти знати не знаєш, що смерть вже стоїть у тебе за спиною. Запам’ятай: справжні герої не балакучі. Свою відвагу вони доводять звитяжними подвигами.
На тому слові Господь Крішна гнівно вдарив Шалву в ключицю Своєю булавою, та так сильно, що в Шалви почалася внутрішня кровотеча і він увесь затремтів, наче ось-ось загине від страшного холоду. Але другого удару Крішна зробити не встиг. Шалва, вдавшись до своєї містичної сили, зробився невидимий.

За якусь хвилю перед Господом Крішною з’явився таємничий незнайомець. Ридаючи, він упав Господу в ноги і мовив:
— Ти найулюбленіший син Васудеви, і тому мати Твоя, Девакі, послала мене до Тебе із звісткою про нещастя. Шалва захопив Твого батька в полон і потяг його з дому, наче різник нещасну тварину.
Господь, вислухавши від незнайомця гірку вістку, збентежився, наче звичайна людина. На Крішнине обличчя лягла тінь скорботи, Він вигукував, а в голосі чулися сльози:
— Як це сталося? Там Мій брат, Господь Баларама, а Баларамаджі не здолати нікому... Його ж поставлено захищати Двараку, а Він завжди пильний. Як оце Шалва зміг увійти до міста і взяти Мого батька у полон? Хоч би хто був той Шалва, але сила його обмежена. Невже він міг взяти гору над Баларамою й забрати батька Мого, захопити його, як каже цей чоловік? Горе Мені! Долі не подолати!

Поки Шрі Крішна розважав так, Шалва привів перед Нього людину під вартою, що достоту походила на Його батька Васудеву. Все те були утвори Шалвиної містичної сили.

Шалва гоноровито заговорив до Крішни:
— Ти, негіднику! Бачиш, ось Твій батько, що Тебе зачав і чиєю милістю Ти живеш подосі. Дивися, як я вб’ю його. Якщо Ти маєш бодай якусь силу, спробуй його врятувати.
Так промовляючи до Господа Крішни, Шалва, що знався на магії, одним ударом відсік голову підробному Васудеві, тоді вхопив мертве тіло і піднявся на свій літак. Господь Крішна є самодостатній Верховний Бог-Особа, але, граючи роль людської істоти, Він на мить закам’янів від жалю, начеб і справді втратив батька. Але за хвилю Він зрозумів, що той полон і вбивство Його батька — це містичні фокуси, робити які Шалва навчився від демона Майі. Отямившись, Він постеріг, що немає ні посланця, ані голови Його батька, тільки Шалва забирається геть небом на своєму літакові. Тоді Він став думати, як убити Шалву.

Великі знавці священних писань й святі не мають спільної думки щодо Крішниної реакції на цю подію. Як Крішна, Верховний Бог-Особа, джерело всієї сили і знання, міг піддатися на оману? Скорботи, журба й сум’яття властиві зумовленим душам, але як могла влягти їм Верховна особистість, повний знання, сили й усіх щедрот? По суті щоб Шалвині містичні штуки спантеличили Господа Крішну, річ неможлива; то була одна з Його розваг — грати роль людської істоти. Великі святі й мудреці, які, виконуючи віддане служіння лотосовим стопам Господа Крішни, доступили досконалости в самоусвідомленні, вже піднялись над ілюзією тілесного розуміння життя. Для таких святих Господь Крішна є найвища мета життя. То як сталося, що Шалвині містичні штуки спантеличили Господа Крішну? Висновок такий, що сум’яття Господа Крішни — то ще одна щедрота Його верховної особистости.

Думка, що його містична вистава геть спантеличила Господа Крішну, додала Шалві духу, і він поновив напад, з ще більшою силою й завзяттям осипаючи Господа зливою стріл. Але Шалвин ентузіазм був наче сквапність комах, що летять у вогонь. Господь Крішна, випускаючи Свої стріли з незбагненною силою, наносив Шалві нові й нові рани, і броня, лук і прикрашений самоцвітами шолом того розлетілися у друзки. Нищівні удари Крішниної булави розламали Шалвин літак, і шматки від нього посипались у море. Шалві було дороге його життя, тому замість тонути разом з літаком він якось зістрибнув на землю і зараз кинувся на Крішну з булавою. Але Господь Крішна відсік йому руку, і рука з булавою разом упала на землю. Нарешті Господь вирішив Шалву вбити; Він підняв Свій дивовижний диск, який променився наче нищівне сонце під час заглади матеріального творіння. Коли Господь Шрі Крішна став, піднявши Свій диск, щоб убити Шалву, здавалось, то червоне сонце піднялося над горою. Господь Крішна зніс Шалві голову, і та голова з сережками і в шоломі впала на землю. Шалва загинув так само, як Врітрасура від блискавки небесного царя Індри.

Побачивши Шалву мертвого, його воїни й прибічники заволали: «Горе нам, горе!» Шалвині люди голосили, а півбоги з небесних планет осипали Крішну квітами, проголошуючи Його перемогу барабанним боєм і звуками ріжків. Саме тоді туди з’явилися ще Шішупалині друзі на чолі з Дантавакрою, щоб помститися Крішні за смерть Шішупали. Дантавакра, ставши перед Господом Крішною, не тямив себе від люті.