РОЗДІЛ ВІСІМДЕСЯТ ДРУГИЙ

Коли Господь Крішна й Баларама спокійно жили в Своєму великому місті, у Двараці, сталася одна надзвичайно рідкісна подія — повне затемнення сонця, таке, як буває при кінці кожної калпи, тобто дня Брахми. Наприкінці кожної калпи велика хмара вкриває сонце, і невпинна злива затоплює всі нижчі планетні системи аж до Сварґалоки. Завдяки обчисленням астрономів люди знали, що станеться затемнення, і тому всі — і чоловіки, і жінки — вирішили зібратися у святому місці на Курукшетрі, що відоме як Саманта-панчака.

Саманта-панчака — це дуже відоме місце прощі: там Господь Парашурама робив велике жертвопринесення після того, як двадцять один раз вигладив з лиця землі усіх кшатрій. Господь Парашурама вбив усіх кшатрій, і кров їхня текла рікою. Тоді Господь Парашурама вирив п’ять великих озер і заповнив їх кров’ю вбитих, і відтак місце стало називатися Саманта-панчака. Господь Парашурама належить до категорії вішну-таттви. «Ішопанішада» каже, що вішну-таттви не занечищує жодна гріховна дія. Господь Парашурама дуже могутній, і ніяка скверна Його не торкається, проте, являючи Свій ідеальний характер, Він виконав на Саманта-панчаці велике жертвопринесення, щоб спокутувати Своє «гріховне вбивство» кшатрій. Господь Парашурама показав на власному прикладі, що мистецтво вбивати, хоча іноді в ньому є справжня потреба, не є добре. Господь Парашурама вважав, що на Ньому лежить вина за гріх вбивства кшатрій. Але в такому разі наскільки більше винні ми в тому, що чинимо огидні й недозволені вбивства. Отже, від непам’ятних часів у світі вбивати живі істоти заборонено.

З нагоди сонячного затемнення святе місце прощі вирішили відвідати всі значні особи. Називають імена декого з них. Серед найстарших там були Акрура, Васудева і Уґрасена, а молодше покоління представляли Ґада, Прад’юмна, Самба і багато інших молодших членів династії Яду, що пішли спокутувати гріховні дії, які вони вчинили, виконуючи свої обов’язки. На Курукшетру пішли майже всі Ядави, а в Двараці охороняти місто лишилися деякі піднесені особистості — Аніруддга (Прад’юмнин син), Крітаварма, головнокомандувач династії Яду, з ними Сучандра, Шука й Сарана та інші.

Усі Ядави від природи були дуже гарні на вроду, а тут, прикрашені, як малося до урочистости, золотими намистами і квітковими ґірляндами, ошатно вбрані, з доброю зброєю, вони стократ покращали, кожний по-своєму. Ядави прибули на Курукшетру на пишно убраних, наче літаки півбогів, колісницях, в які впряжено баскі коні, що сунули наче океанські хвилі. Дехто їхав на великий сильних слонах, що виступали, як пливуть небом хмари. Красиві, схожі на від’ядгар чоловіки несли в багатих паланкінах дружин кшатрій. Усе це разом нагадувало зібрання півбогів з вищих планет.

Прибувши на Курукшетру, Ядави взяли участь у церемонії омовіння; тримаючи чуття під контролем, вони постили протягом усього затемнення — такий припис шастр на те, щоб позбутися наслідків своїх гріховних дій. За ведичним звичаєм під час затемнення слід роздати якомога більше милостині; то Ядави віддали в милостиню брахманам багато сотень корів. Усі корови мали на собі красиві укривала і прикраси. Відмітною рисою цих корів було, що на їхніх ногах були золоті дзвіночки, а на шиях квіткові ґірлянди.

Коли затемнення скінчилося, Ядави знов узяли купіль в озерах, що викопав Господь Парашурама. По тому вони щедро нагодували брахман найкращими зготованими на маслі стравами. Ведична культура розрізняє два різновиди їжі: сиру й варену. Сира — то не сирі овочі й збіжжя, а їжа, зготована на воді; тимчасом «вареною» вважають їжу, яка зготована на ґгі. Чапаті, дал, рис і звичайні овочі — то «сира» їжа, так само як фрукти й салати. Але пурі, качаурі, самоси, солодкі кульки й т. ін. — то варена їжа. Отже, Ядави влаштували для всіх брахман пишну учту, на якій подавали варену їжу.

На позір Ядави виконували ті ритуали достоту як кармі. Але кармі, виконуючи подібні обряди, прагне лише чуттєвої втіхи. Його мета — мати добру посаду, гарну дружину, чудовий дім, слухняні діти, велике багатство. Ядави ж мали на меті інше. Вони шукали виявити несхитну віру й відданість Крішні. Всі Ядави були великі віддані. Життя у життя вони нагромаджували доброчесні вчинки і тому дістали нагоду спілкуватися з Господом Крішною. Беручи купіль у місці прощі Курукшетра, діючи за реґулівними засадами під час затемнення сонця, годуючи брахман абощо, вони весь час думали тільки про Крішну і віддане служіння. Тільки Крішна, і ніхто інший — їхній ідеал, їхній шанований Господь.

Гостинність велить нагодувати брахман, а тоді з їхнього дозволу самому приймати прасад. Узявши в брахман дозвіл, Ядави пообідали й собі, а тоді розташувалися в холодку під великими тінявими деревами, щоб відпочити. Потому приймали відвідувачів, у тому числі своїх друзів і родичів, а також підлеглих царів і правителів. Там були правителі провінцій Матс’я, Ушінара, Кошала, Відарбга, Куру, Срінджая, Камбоджа, Кекая, Мадрас, Кунті, Анартга, Керала і царі з багатьох інших країн та провінцій. Деякі з володарів були їхні супротивники, деякі друзі. Але головна увага була жителям Вріндавани. Жителі Вріндавани з Нандою Махараджею на чолі, бувши розлучені з Крішною й Баларамою, сильно тужили за Ними. Тому вони скористалися з нагоди сонячного затемнення і пішли побачити Крішну з Баларамою, що були самим їхнім життям і душею.

Жителі Вріндавани — доброзичливці і близькі друзі Ядавів. Зустріч по довгій розлуці була надзвичайно зворушлива. То була неповторна сцена, коли Ядави й жителі Вріндавани, зустрівшись, не могли намилуватись одне на одного і все говорили між собою. Вони дуже раділи, побачившись після довгої розлуки. Серця їм заходились від щастя, обличчя сяяли наче лотосовий квіт. З очей котилися сльози, а волосся на тілі настовбурчилося. Вони поринули у найглибший екстаз і якийсь час не могли сказати й слова. Інакше кажучи, вони занурились в океан щастя.

Чоловіки вітали один одного, віталися так само й жінки. З великої приязни жінки міцно обіймалися, лагідно усміхалися і ласкаво дивилися на всіх довкола. Обіймаючись, вони обмінювалися шафраном і кункумою, що ними були притрушені їхні груди, і від тих обіймів усі поринали у небесний екстаз. Здавалося, то від тісних обіймів по щоках струмували сльози. Молодші поштиво кланялися старшим, старші дарували молодших своїми благословеннями. Всі віталися одне до одного, розпитувалися за добробут. Однак зрештою розмови перейшли на Крішну. Всі родичі й сусіди мали стосунок до Крішниних розваг у цьому світі, і тому Крішна був осереддя всієї їхньої діяльности. Отже, їхні дії — в соціальній, політичній, релігійній сферах та й повсякденні теж — усі були трансцендентні.

За основу справжньому піднесенню у житті править знання і зречення. В Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що в тому, хто віддано служить Крішні, самі собою розвиваються знання і зреченість. Розум Ядавів та пастухів Вріндавани був завжди зосереджений на Крішні. То є ознака повного знання. А що розум їхній був заглиблений у Крішну, вони самі собою облишили всяку матеріалістичну діяльність. Такий стан життя, як зазначив Рупа Ґосвамі, називають юкта-вайраґ’я. Знання і зречення, отже, то не сухі мудрування чи відмова від будь-якої діяльности. Радше всяка мова чи дія має бути пов’язана з Крішною.

Кунтідеві й Васудева, що були брат і сестра, зустрілися на Курукшетрі після довгої розлуки, кожний прийшов зі своїми синами, невістками, дружинами, дітьми та іншими родичами. За розмовою вони скоро забули за минулі поневіряння. Кунтідеві звернулась до Васудеви:

— Любий брате, мабуть, щастя існує не про мене: жодне з моїх бажань не здійснилося. Інакше чому ти, брате, свята людина і досконалий у всьому, не запитуєш, як я жила в журбі та смутку?

Зрозуміло, Кунтідеві згадує за ті тяжкі часи, коли через підступні заміри Дгрітараштри й Дурйодгани вона з синами мусила піти у вигнання. Вона казала далі:

— Любий брате, я розумію, що коли доля відвертається від людини, її забувають і найближчі родичі. Забувають навіть батько, мати чи власні діти. Тому, любий брате, я тебе не звинувачую.

Васудева відповів сестрі так:

— Люба сестро, не журися і не засуджуй мене. Слід пам’ятати, що ми лише іграшки в руках Провидіння. Всі під рукою Верховного Бога-Особи. Це під Його проводом люди виконують корисливу діяльність і отримують її наслідки. Люба сестро, ти знаєш, як переслідував нас Камса, і через ті переслідування ми розсіялися цілим світом. Ми весь час жили в тривозі і лише кілька днів тому милістю Господа повернулися до своїх господ.

Після тих розмов Васудева й Уґрасена прийняли і належно привітали кожного царя, що прийшов до них. Там був присутній і Господь Крішна. Побачивши Його, всі стали вмиротворені й сповнилися трансцендентної насолоди. Серед відвідувачів були значні особистості — Бгішмадева, Дроначар’я, Дгрітараштра, Дурйодгана, Ґандгарі з синами, цар Юдгіштгіра з дружиною і Пандави з Кунті, Срінджая, Відура, Кріпачар’я, Кунтібгоджа, Вірата, цар Наґнаджіт, Пуруджіт, Друпада, Шал’я, Дгріштакету, цар Каші, Дамаґгоша, Вішалакша, цар Мітгіли, цар Мадрасу (колишня Мадра), цар Кекаї, Юдгаман’ю, Сушарма, Бахліка з синами і багато інших підлеглих Юдгіштгірі царів.

Споглядати Господа Крішну і Його тисячі цариць, ту всю красу й трансцендентне розкошество тішило присутніх найвищою мірою. Всі, хто там був, особисто відвідали Господа Балараму й Крішну. Господь приязно вітав усіх, а гості підносили хвалу Ядавам, і насамперед Крішні з Баларамою. Уґрасена був цар Бгоджі, і тому його вважали за голову Яду. Отже, відвідувачі зверталися в першу чергу до нього: «Твоя величність Уґрасено, царю династії Бгоджа! Ядави — єдині у світі люди, що досконалі всіма сторонами. Хвала династії Яду! Хвала царю Уґрасені! Відмітне у вас є те, що ви завжди бачите Господа Крішну, якого шукають йоґи-містики, заради того виконуючи протягом багатьох років суворі аскези й покути. Ви ж весь час спілкуєтесь із Господом Крішною безпосередньо.

Усі ведичні гімни уславлюють Верховного Бога-Особу Крішну. Річку Ґанґу вважають священною, тому що вона — це вода, що стікає зі стіп Господа Крішни, омивши їх. Ведична література — то настанови Господа Крішни, а мета вивчення усіх Вед — пізнати Крішну. Отже, слова Крішни і оповіді за Його розваги завжди діють очищувально. Під впливом часу і обставин зникли практично всі багатства цього світу, але коли на цю планету з’явився Крішна, завдяки доторку Його лотосових стіп всі сприятливі ознаки проявилися знов. Завдяки Його присутності поступово здійснюються всі бажання і задовольняються всі прагнення. Твоя Величність, царю Бгоджів! Ти зв’язаний з династією Яду через шлюб, а також через кровну спорідненість. Тому ти постійно спілкуєшся з Господом Крішною, і ніщо не заважає тобі бачити Його будь-коли. Господь Крішна прогулюється й розмовляє з тобою, ви сидите на канапі поруч, разом вкладаєтесь відпочивати, разом обідаєте. Ядави, здається, занурені в світські справи, що їх вважають за битий шлях до пекла, але насправді присутність Крішниного втілення з ряду Вішну (Він є первинний Бог-Особа, і це втілення всюдисуще й всемогутнє) звільнює вас від матеріальної скверни. Тому ви перебуваєте на трансцендентному рівні і, звільнені, існуєте в Брахмані».

Жителі Вріндавани з Нандою Махараджею, дізнавшись, що під час сонячного затемнення на Курукшетрі будуть усі Ядави з Крішною на чолі, теж вирішили піти туди. Цар Нанда з пастухами навантажили на вози всі потрібні речі, і всі жителі Вріндавани вирушили на Курукшетру побачити своїх коханих дітей, Господа Балараму й Господа Крішну. Коли на Курукшетру прибули пастухи Вріндавани, Ядави надзвичайно зраділи. Побачивши жителів Вріндавани, вони піднялися з місць привітати їх. Здавалося, ніби до них повернулося саме життя. Цієї зустрічі прагнули обидві сторони, а тому, зустрівшись, вони тримали одне одного в обіймах скільки душі завгодно.

Васудева, побачивши Нанду, зірвався на рівні, кинувся до нього і обійняв його з великою любов’ю. Він взявся розповідати за минулі події, як був у в’язниці царя Камси, як той убивав його немовлят, як зараз по народженні Крішни він, Васудева, відніс Крішну до палацу Нанди Махараджі, і як Нанда Махараджа з царицею Яшодою ростили Крішну й Балараму наче власних дітей. Господь Баларама і Крішна теж обійняли царя Нанду і мати Яшоду, а тоді низько вклонилися їм до лотосових стіп. Від ніжности, що Вони чули до Нанди з Яшодою, голос Крішні й Баларамі перервався, і якийсь час Вони не могли й слова сказати. А вже які щасливі були цар Нанда і мати Яшода! Вони посадовили синів собі на коліна й стали обіймати їх від усього серця. В розлуці з Крішною й Баларамою цар Нанда і мати Яшода сумували так довго, але нині, як побачили Їх і стиснули в обіймах, забули за всі свої страждання.

Далі Крішнина мати, Девакі, і мати Баларами Рохіні обійняли маму Яшоду. Вони сказали:

— Люба царице Яшодадеві, ти і Нанда Махараджа — наші добрі друзі, і кожного разу, як ми згадуємо за вас, зараз на думку спливає ваша дружня поміч. Ми перед вами у несплатнім боргу, і віддячитись за ваше добро не вистачить усіх щедрот небесного царя, та хіба б тим і можна було відплатити за вашу дружбу. Ми ніколи не забудемо, що ви для нас зробили. Коли народилися Крішна й Баларама, Їх віддали під вашу опіку, ще коли Вони й не бачили власних батька й матір, і ви вигляділи Їх, наче своїх дітей, викохали, наче власних пташенят у гніздечку. Ви добре годували, доглядали й пестили Їх і задля Їхнього добра виконували багато сприятливих релігійних відправ.

Насправді Вони не наші сини. Вони належать вам. Нанда Махараджа і ти — справжні батько-матір Крішні й Баларамі. Поки ви доглядали Їх, вони не знали ніяких труднощів. Живучи під вашим захистом, Вони не знали, що таке страх. Така дбайлива опіка цілком відповідає вашому піднесеному становищу. Шляхетна людина різниці між власними й чужими синами не робить, а подружжя шляхетнішого, як ото ваше, шукати годі.

Якщо казати за ґопі Вріндавани, то вони від самого народження не знали нікого й нічого, тільки Крішну. Крішна й Баларама були для них самим життям. Ґопі так палко любили Крішну, що не могли перетерпіти навіть хвилі, коли кліпання повік закривало Крішну від їхнього зору. Через те вони ганили Брахму, творця тіла: він, нездара, зробив очі, які кліпають і заважають бачити Крішну. Ґопі вже давно жили в розлуці з Крішною. Вони теж приїхали разом з Нандою Махараджею і матінкою Яшодою, і коли побачили Крішну, то поринули в найглибший екстаз. Не можна навіть уявити, як прагли ґопі знов побачити Крішну. Щойно побачивши Його, вони очима забрали Його у найпотаємніший куточок серця і там обіймали донесхочу. Вони обіймали Крішну лише подумки, але від екстазу й щастя на деякий час забули навколишній світ. Подумки обіймаючи Крішну, вони увійшли в екстатичний транс — а великі йоґи, що безперервно медитують на Верховного Бога-Особу, того не можуть. Крішна зрозумів, що ґопі, подумки обіймаючи Його, поринули в екстаз, а що Він перебуває в кожному серці, то відповідав їм, обіймаючи їх навзаєм у глибині їхніх сердець.

Крішна сидів з мамою Яшодою та іншими Своїми матерями — Девакі і Рохіні, але коли матері почали розмовляти між собою, тихенько відійшов у потаємне місце, щоб побачитися з ґопі. Коли Господь підійшов до ґопі, на Його уста ліг усміх, Він став обіймати ґопі і питати в них, як вони живуть. Щоб додати їм духу, Він заговорив до них перший:

— Любі подружки, ви знаєте, що Господь Баларама і Я покинули Вріндавану, щоб зробити приємне Нашим родичам і членам сім’ї. Ми довго билися з Нашими ворогами і хіть-нехіть мали забути вас, які так віддано Нас любите і сильно до Нас прив’язані. Розумію, Я виявив чорну невдячність, проте знаю, що ви лишаєтеся вірні Мені. Скажіть, чи згадували ви за Нас, коли Ми покинули вас самих? Любі ґопі, може, вам тепер неприємна сама згадка за Мене, бо ви не можете простити Мені невдячности? Чи здатні ви дарувати Мені ту образу?

Кінець кінцем, Я покинув вас не з власної волі. Нас розлучило Провидіння, бо то воно панує над усім і діє, як хоче. Це воно з’єднує різних людей і знову їх розлучає, коли на те Його воля. Коли небо затягнуть хмари і здіймається сильний вітер, можна постерегти, як порошинки й різні пір’їнки перемішуються, але вітер вщухає, і ці пір’їнки з порошинками знов розлітаються в різні боки. Так само творить усе Верховний Господь. Усе, що ми бачимо, є різні вияви Його енерґії. Його верховною волею ми подеколи з’єднуємося, а подеколи розлучаємося. Слід зробити висновок, що зрештою ми цілком залежимо від Його волі.

На щастя, ви розвинули любовну прив’язаність до Мене, а то єдиний шлях досягти трансцендентного становища у спілкуванні зі Мною. Кожна жива істота, що розвинула в собі таку віддану й бездомісну любов до Мене, певно, як скінчиться життя, піде додому, назад до Бога. Інакше кажучи, бездомісне віддане служіння і прив’язаність до Мене є причина найвищого звільнення.

Любі Мої подружки, дорогі ґопі, ви, можливо, вже знаєте від Мене, що все розмаїття навколишніх явищ — то дія Моїх енерґій. Візьмімо як приклад глек. Він складається із землі, води, повітря, вогню й неба. Тобто фізичні компоненти завше одні й ті самі і коли його зроблено, і коли він існує, і коли знов розпадається. Новий глек складається з землі, води, вогню, повітря й неба, і це поєднання триває доти, доки він існує. Далі, коли його розбито й він зникає, різні його складові повертаються у різні частини матеріальної енерґії і там зберігаються. Те саме відбувається й під час творення космічного проявлення, за його існування й по загладі. Все є просто різні вияви Моєї енерґії. А що Моя енерґія від Мене невіддільна, можна висновити, що Я існую у всьому.

Так само тіло живої істоти є не що інше, як сполука п’яти елементів, а втілена жива істота є Моя невід’ємна частка. Жива істота перебуває в полоні матеріальних умов, бо хибно вважає себе за верховного, хто насолоджується. В полоні матеріального існування тримає живу істоту оманне его. А Я, Верховна Абсолютна Істина, трансцендентний і до живої істоти, і до її втілення в матерії. Обидві енерґії — матеріальна і духовна — діють під Моїм верховним наглядом. Любі ґопі, прохаю вас, покиньте журитися, краще спробуйте дивитися на все по-філософському. Тоді ви зрозумієте, що ми завжди разом і вам нема чого банувати за Мною, ніби ми в розлуці.

Отакі важливі настанови дав Господь Крішна ґопі, і всі віддані в свідомості Крішни мають з них скористатися. Ціла філософія ґрунтується на незбагненній одночасній єдності й відмінності. Господь каже в «Бгаґавад-ґіті», що Він у Своєму безособистісному аспекті присутній скрізь. Усе існує в Ньому, але власною особою Він присутній не скрізь. Космічне проявлення є не що інше, як вияв енерґії Крішни. Енерґія від джерела енерґії не відрізняється, тому нічого відмінного од Крішни немає. Ми від Крішни відділені тоді, коли не маємо абсолютної свідомости, свідомости Крішни. Але самий метод відданого служіння відроджує нашу свідомість Крішни, і якщо відданому пощастить, він збагне, що матеріальна енерґія невіддільна від Крішни, а відтак використовуватиме матеріальну енерґію і її утвори на служіння Господеві. Жива істота є невід’ємна частка Крішни, проте за браком свідомости Крішни вона, схильна забувати, хибно ставить себе в матеріальному світі за того, хто насолоджується, і так потрапляє в полон до матеріальної енерґії, а тому змушена й далі існувати в матерії. Це підтверджує і «Бгаґавад-ґіта». Жива істота змушена діяти з наказу матеріальної енерґії, однак хибно вважає, що вона є верховний і той, що насолоджується.

Якщо відданий досконало усвідомив, що арча-віґраха, Божество Крішни в храмі, і Сам Крішна — це та сама форма сач-чід-ананда-віґраха, то, служачи Божеству в храмі, він служить Крішні безпосередньо. Так само не відрізняються від Крішни і храм, усе, що в храмі, і запропонована Божеству їжа. Треба лише дотримувати правил і реґулівних засад, що їх визначили ачар’ї, і з тим верховним проводом можна усвідомити Крішну навіть бувши у матеріальному існуванні.

Отримавши від Крішни настанови з філософії одночасної єдности й відмінности, ґопі завжди перебували в свідомості Крішни й завдяки цьому повністю звільнилися від матеріального занечищення. Свідомість живої істоти, що хибно бере себе за того, хто насолоджується матеріальним світом, називають джіва-коша; це означає, що істота перебуває в полоні оманного его. Однак з полону джіва-коша звільнюються не лише ґопі, а й усі, хто чинить так, як заповідано від Крішни. Цілковито свідома Крішни людина завжди вільна від хибного егоїзму. Вона використовує все на служіння Крішні, і не буває, щоб вона була розлучена з Крішною.

Ґопі почали молитися до Крішни: «Любий Крішно, з Твого пупа виростає первісний лотос, а в цьому лотосі народжується творець Брахма. Нікому не осягнути Твоєї слави й щедрот: це таїна навіть для наймудріших людей, які володіють містичними силами. Однак зумовленій душі, що впала в темний колодязь матеріального існування, легко прихиститися біля Твоїх лотосових стіп, і це є запорука її звільнення».

Ґопі казали далі: «Любий Крішно, ми весь час занурені в хатні справи. Тому прохаємо, завжди лишайся в наших серцях вранішнім сонцем. Це буде нам найбільше благословення від Тебе».

Ґопі — це вічно звільнені душі, що перебувають у повній свідомості Крішни. Вони тільки позірно занурені у сімейні справи у Вріндавані. Розлука з Крішною ой яка довга, але жителі Вріндавани, ґопі, не забирають собі в голову піти з Крішною в Його столицю Двараку. Вони хочуть вічно жити у Вріндавані і кожної миті свого життя відчувати Крішнину присутність. Вони одразу запросили Крішну повернутися до Вріндавани. І такий трансцендентний емоційний стан ґопі у почуванні розлуки становить стрижень повчань від Господа Чайтан’ї. Ратга-ятра, що її святкував Господь Чайтан’я, відтворює глибокі почування ґопі, коли Крішну забирають назад у Вріндавану. Шріматі Радгарані відмовилася іти з Крішною у Двараку і тішитися там серед царського багатства — Вона прагне насолоджуватися Його товариством у відначальному середовищі Вріндавани. Господь Крішна, мавши до ґопі глибоку прив’язаність, ніколи Вріндавани не покидає, а ґопі й інші жителі Вріндавани завжди повністю задоволені в свідомості Крішни.