РОЗДІЛ ВІСІМДЕСЯТ СЬОМИЙ

Цар Парікшіт порушив перед Шукадевою Ґосвамі одне питання, яке має велику вагу, коли обговорюють трансцендентні теми. Питання було таке: «Здебільшого Веди розглядають три якості матеріального світу; але хіба можна ведичне знання докласти до трансцендентних предметів, що поза сферою, де чинні ті три матеріальні ґуни? Розум є матеріальний, матеріальні й звуки, що передають слова. То як може ведичне знання, що передає думки за допомогою матеріального звуку, сягнути трансцендентного? Описати щось зусебічно можна лише якщо змалювати джерело, з якого явище постало, якості предмета і те, як він діє. А дати такі описи можна лише якщо думати матеріальним розумом і промовляти матеріальні слова. Брахман, Абсолютна Істина, матеріальних якостей не має, а наш дар говорити не виходить за межі матеріальних якостей. То як ти можеш словами описати той Брахман, Абсолютну Істину? Я не розумію, як можливо збагнути трансцендентне, удавшись до матеріального засобу вираження — звуку».

Цар Парікшіт поставив це питання, щоб Шукадева Ґосвамі відповів певно, як зрештою змальовують Абсолютну Істину Веди — безособистісною чи особистісною. Усвідомлення Абсолютної Істини переходить три стадії, що відповідають трьом її аспектам — безособистісному Брахману, локалізованій в кожному серці Параматмі і нарешті Верховному Богові-Особі, Крішні.

Веди розглядають три сфери діяльности. Першу називають карма-канда, діяльність за вказівками Вед, що, поступово очищуючи людину, приводить її до усвідомлення свого справжнього становища. Далі ґ’яна-канда, усвідомлення Абсолютної Істини через умоглядну філософію. Третя стадія — це упасана-канда, поклоніння Верховному Богові-Особі, а іноді також півбогам. Радячи поклонятися півбогам, Веди чітко визначають стосунок півбогів до Верховного Бога-Особи. Верховний Бог-Особа має безліч невід’ємних часток. Деякі називають свамша, тобто Його особисті поширення, а інші вібгіннамша, живі істоти. Всі ті поширення — і свамша, і вібгіннамша, — походять з первинного Бога-Особи. Поширення свамша називають вішну-таттви, а поширення вібгіннамша називають джіва-таттви. Різноманітні півбоги — то джіва-таттви. Назагал зумовлені душі діють в матеріальному світі заради чуттєвого задоволення, і щоб упорядкувати життя тих, хто надто прив’язаний до різного роду чуттєвої втіхи, їм іноді радять поклонятися півбогам. Таке пояснення містить «Бгаґавад-ґіта». Наприклад, людям, що дуже прив’язані до м’ясоїдства, Веди радять вшановувати божество богині Калі й за правилами карма-канди пропонувати їй в жертву козла (дозволено тільки козла), і аж тоді тим, хто поклонявся, можна з’їсти м’яса. Суть не в тому, щоб заохочувати до м’ясоїдства, але щоб дати можливість людині, яка не може покинути їсти м’ясо, робити це, дотримуючись певних обмежень. Отже, поклонятися півбогам і поклонятися Абсолютній Істині — не одне й те саме, але, поклоняючись півбогам, людина з часом починає приймати, хоча і непрямо, Верховного Бога-Особу. Таке непряме визнання Бога «Бгаґавад-ґіта» змальовує як авідгі. Авідгі означає «недостовірний». Поклоніння півбогам не відповідає духу ведичної традиції, тому імперсоналісти зосереджуються на безособистісному аспекті Абсолютної Істини. Отже цар Парікшіт запитує: яка остаточна мета ведичного пізнання — зосереджуватися на безособистісному аспекті Абсолютної Істини чи на особистісному? Кінець-кінцем, і безособистісний, і особистісний аспекти Верховного Господа є поза межами нашого матеріального розуміння. Безособистісний аспект Абсолюта, чи сяйво Брахмана, є просто випромінення тіла Крішни-особи. Випромінення тіла Крішни присутнє скрізь у Господньому творінні, і певну частину того сяйва, яка вкрита хмарою матерії, називають створеним космосом трьох матеріальних якостей — саттви, раджаса й тамаса. То як люди в межах тої вкритої хмарою частини, що називається матеріальним світом, можуть збагнути Абсолютну Істину через умоглядні розумування?

Відповідаючи на запитання царя Парікшіта, Шукадева Ґосвамі сказав, що Верховний Бог-Особа створив розум, чуття і життєву силу як задля чуттєвого задоволення і переходу з тіла одного типу до тіла іншого типу, так і для того, щоб дати можливість звільнитися з матеріальних умов існування. Іншими словами, чуття, розум і життєву силу можна застосовувати на задоволення чуттів і переходу з одного тіла до іншого, а можна з їхньою ж допомогою звільнитися. Ведичні настанови дані на те, щоб жива істота могла задовольняти свої чуття згідно з реґулівними засадами цивілізованого життя і водночас щоб забезпечити їй можливість перейти до умов вищого рівня життя. Наскінчу, як свідомість очищено, людина поновлює своє відначальне становище і повертається додому, до Бога.

Життєву силу наділено інтелектом. Жива істота має керуватися в своїх діях насамперед інтелектом, а тоді вже розумом і чуттями. Коли інтелект застосовують правильно, розум і чуття очищуються і зумовлена душа звільнюється. Інакше, якщо зумовлена душа застосовує інтелект неправильно, тобто не підкорює з його допомогою чуттів і розуму, то, прагнучи чуттєвої втіхи, вона просто переходить з одного тіла до іншого. Дальша думка, що її висвітлив Шукадева Ґосвамі, така: Господь створив розум, чуття й інтелект індивідуальної життєвої сили. Але ніде немає твердження, що створені і самі живі істоти. Як променисті корпускули сонячного проміння існують невіддільні від сонця, так і живі істоти завжди існують як невід’ємні частки Верховного Бога-Особи. Але хоча зумовлені душі існують як частки Верховного Господа вічно, подеколи їх приміщають у хмару матеріального розуміння життя, в темряву невігластва. Ведичний метод пізнання призначений ту темряву розвіяти. І коли чуття і розум зумовленої істоти остаточно очищуються, вона повертається до свого відначального становища, тобто до свідомости Крішни, а це і є звільнення.

Перша сутра, чи афоризм, «Веданта-сутри» порушує питання про Абсолютну Істину. Атгто брахма-джіджс — яка є природа Абсолютної Істини? Дальша сутра відповідає: Абсолютна Істина є першоджерело усього — в тому Її сутність. Усе, що ми досвідчуємо, навіть у цьому матеріально зумовленому житті, походить з Неї. То Абсолютна Істина створила розум, чуття і інтелект. Це означає, що і Сама Абсолютна Істина має розум, інтелект і чуття. Іншими словами, Вона не є безособистісна. Саме слово створила передбачає, що Вона має трансцендентний інтелект. Приміром, дитина має чуття, бо чуття є також і в батька, що зачав її. Дитина народжується з руками й ногами, бо і в батька є руки й ноги. Іноді кажуть, що людину створено за Божою подобою. Отже, Абсолютна Істина є Верховна Особистість з трансцендентним розумом, чуттями й інтелектом. І коли розум, інтелект і чуття людини очищуються від матеріальної скверни, вона вже здатна усвідомити первинний аспект Абсолютної Істини — Її особистісність.

Ведичний метод пізнання полягає в тому, щоб поступово піднести зумовлену душу від ґуни невігластва до ґуни страсти, а від ґуни страсти до ґуни добра. В царині ґуни добра вже доволі світла для того, щоб побачити речі такими, які вони є. Наприклад, з землі виростає дерево, з дерева роблять дрова, з дров розкладають багаття. Коли розпалюють багаття, спочатку йде дим, тоді з’являється жар і нарешті вогонь. Коли вогонь вже горить, ми можемо використовувати його на різні цілі. Отже, кінцева мета всього процесу — видобути вогонь. Так само і в житті: на рівні грубого матеріалізму переважає якість невігластва. Коли людина еволюціонує від стану варварства до рівня цивілізованого життя, невігластво поступово розсіюється, і коли вона приходить до цивілізованих форм життя, це означає, що вона піднялася до ґуни страсти. На рівні варварства, тобто в ґуні невігластва, чуття вдоволюються в дуже примітивний спосіб, тоді як у страсті, чи за життя цивілізованого, методи чуттєвого задоволення вже тонші. Однак коли людина піднімається до ґуни добра, їй стає зрозуміло, що чуття й розум залучені до матеріальної діяльности лише через те, що їх вкриває перекручена свідомість. А коли та перекручена свідомість поступово перетворюється на свідомість Крішни, шлях до звільнення стає відкритий. Тому казати, що Абсолютної Істини за допомогою чуттів і розуму досягти не можна, неправильно. Висновок радше такий: коли чуття, розум й інтелект перебувають у стані грубого занечищення, за їхньою допомогою зрозуміти природу Абсолютної Істини неможливо, але, очищені, вони вже на силі осягнути, яка є сутність Абсолютної Істини. Віддане служіння, тобто свідомість Крішни, саме і є той метод, за допомогою якого можна очистити чуття, розум та інтелект.

В «Бгаґавад-ґіті» чітко сказано, що метою ведичного знання є пізнати Крішну. Крішну пізнають через віддане служіння, і початок усьому — впокорення. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що слід завжди думати про Крішну, завжди з любов’ю служити Крішні, завжди поклонятися Крішні і в шані повсякчас схилятися перед Ним. Це безсумнівно єдиний спосіб доступити Божого царства.

Коли через віддане служіння людина підноситься до ґуни добра і досягає просвітлення, вона вже вільна від впливу ґун невігластва й страсти. Слово атмане вказує на стан, коли людині, що має брахманічні якості, дозволено вивчати Упанішади, писання ведичного канону. Упанішади на різні способи змальовують трансцендентні якості Верховного Господа. Абсолютну Істину, Верховного Господа, називають нірґуна. Однак це не означає, що Він не має якостей. Зумовлена жива істота має якості лише тому, що має якості Господь. Упанішади вивчають з метою осягнути трансцендентні якості Абсолютної Істини, що їх протиставляють матеріальним якостям невігластва, страсти й добра. Отаке є ведичне пізнання. Великі мудреці, приміром, чотири Кумари з Санакою на чолі, дотримували цих засад ведичного знання і так поступово перейшли з рівня безособистісного усвідомлення на рівень поклоніння Верховному Господеві як особі. Тому раджено йти стопами великих особистостей. Шукадева Ґосвамі — одна з тих великих особистостей, і його відповідь на питання Махараджі Парікшіта є достовірна. Ті, хто йде слідами тих великих особистостей, легко долають шлях до звільнення і кінець кінцем повертаються додому, до Бога. Саме так можна зробити людське життя досконалим.

Шукадева Ґосвамі оповідав далі. «Любий царю, — сказав він Парікшитові, — я повім на це чудову історію. Вона важлива, бо пов’язана з Нараяною, Верховним Богом-Особою. Йдеться за бесіду Нараяни Ріші з великим мудрецем Нарадою. Нараяна Ріші й тепер живе у Бадарікашрамі в Гімалаях, і його вважають за втілення Нараяни.

Якось Нарада, великий відданий і аскет серед півбогів, що вічно подорожує з планети на планету, захотів зустрітися з аскетом Нараяною з Бадарікашраму і скласти йому шану. Нараяна ж Ріші, втілення Бога в подобі великого мудреця, від початку творіння виконував дуже суворі покути й аскези, щоб навчити жителів Бгаратаварші, як досягти найвищої досконалости — повернутися до Бога. Його аскези й покути були взірцем для всіх людей».
Бадарікашрама (він розташований у північній частині Гімалаїв) завжди вкритий снігом. Релігійні індійці й нині відвідують це місце влітку, коли снігопади там не такі сильні. Отож одного разу втілення Бога Нараяна Ріші сидів у гурті відданих у селищі Калапаґрама. Мудреці, що сиділи із Ним, були певно люди не звичайні. В зібрання з’явився і мудрець Нарада. Нарада склав Нараяні Ріші шану, а тоді запитав Його про те саме, про що запитав цар Парікшіт у Шукадеви Ґосвамі. Відповідаючи на Нарадине питання, Нараяна Ріші теж ступав у слід Своїх попередників. Він повідав, що те саме питання обговорювано на Джаналоці (планеті, що над Сварґалокою — планетною системою, до якої входять Місяць і Венера). На цій планеті живуть великі мудреці й святі, і вони теж обговорювали те саме питання про усвідомлення Брахмана і Його справжньої сутности.

Великий мудрець Нараяна почав говорити. «Любий мій Нарадо, — сказав Він, — Я повім тобі історію, що сталася за давніх-давен. Небожителі якось влаштували великі збори. Там були майже всі найславетніші брахмачарі, як-от чотири Кумари — Санат, Санандана, Санака й Санатана Кумара. Вони обговорювали, як пізнавати Абсолютну Істину, Брахман. Тебе у тому зібранні не було, бо того часу ти пішов відвідати Моє поширення Аніруддгу, що живе на острові Шветадвіпі. На зборах великі мудреці й брахмачарі якнайдокладніше обговорили питання, котре ти нині порушив переді Мною; обговорення було надзвичайно цікаве. Бесіду ведено на такому рівні, що навіть самі Веди були нездатні відповісти на деякі складні питання, що там порушено».

Отже, Нараяна Ріші повідомив Нараду, що те саме питання, яке порушив Нарададжі, обговорювали й на тому зібранні мудреців на Джаналоці. То є метод пізнання через парампару, учнівську послідовність. Махараджу Парікшіта відіслано до Шукадеви Ґосвамі, Шукадева Ґосвамі посилається на Нараду, а той запитував про те саме в Нараяни Ріші. Нараяна Ріші ж порушив це питання перед ще визначнішими знавцями духовної науки з планети Джаналоки, де питання обговорювали великі Кумари — Санат, Санатана, Санака Кумара й Санандана. Ці чотири брахмачарі, Кумари, є славетні знавці Вед і шастр. Їхнє знання необмежене, воно підкріплене аскезами й покутами і виявляється в їхній піднесеній, ідеальній вдачі. Вони дуже лагідні й приязні до всіх і не поділяють людей на друзів, доброзичливців і ворогів. Становище їхнє трансцендентне: такі особистості, як Кумари, поза межами матеріалістичних міркувань і завжди безсторонні щодо справ двоїстого матеріального світу. Одного з чотирьох братів, Санандану, обрали говорити, а решта братів стали за слухачів.

Санандана сказав: «Коли знищується космічне творіння, сукупна енерґія і все створене в своїй зародковій формі входить у тіло Ґарбгодакашаї Вішну. Тоді Господь поринає в сон на дуже довгий час, а коли знов з’являється потреба творити, довкола Нього збираються уособлені Веди і починають Його уславлювати, змальовуючи Його дивовижні трансцендентні розваги. Точно так діють царські слуги: зранку цар ще спить, а обрані співці біля його ложа оспівують його звитягу, і під звуки того співу цар потроху прокидається.

Ведичні співці, тобто уособлені Веди, співають: «О непереможний, Ти є Верховна Особа. Немає ні рівного Тобі, ані вищого за Тебе. Ніхто не звершив діянь славетніших, ніж Ти. Хвала Тобі, хвала! Хвала Тобі, хвала! Ти є трансцендентний і одвічно посідаєш усі шість щедрот. Тому Ти здатний звільнити з лабетів майі всі зумовлені душі. О Господи, благаємо Тебе, зроби це! Всі живі істоти є Твої невід’ємні частки, з природи своєї радісні, вічні й повні знання, але вони намагаються імітувати Тебе, щоб стати верховними й насолоджуватись, і в тому їхня помилка. Так вони нехтують Твоє верховне становище і тим чинять образу. Через це над ними бере гору Твоя матеріальна енерґія, і їхні трансцендентні якості радости, блаженства і мудрости вкриває хмара трьох матеріальних ґун. Це космічне проявлення, що створене трьома матеріальними ґунами, подібне до в’язниці для зумовлених душ. Зумовлені душі тяжко борються, щоб скинути з себе пута матерії, і відповідно до умов їхнього життя їм дано можливість виконувати різну діяльність. Але вся діяльність живих істот спочиває на Твоєму знанні. Виконувати доброчесну діяльність здатна лише та людина, що натхненна Твоєю милістю. Отже, не прийнявши притулку Твоїх лотосових стіп, впливу матеріальної енерґії людині не подолати. Насправді ми, уособлене ведичне знання, постійно служимо Тобі, допомагаючи зумовленим душам Тебе усвідомити».

Молитви уособлених Вед свідчать, що Веди призначені допомогти зумовленим душам усвідомити Крішну. Всі шруті, тобто уособлені Веди, вшановували Господа і знов та знов підносили Йому хвалу: «Джая! Джая!». Господа вихваляють за Його славетні діяння. А найславетніше у Його діяльности те, що Своєю безпричинною милістю Він визволяє зумовлені душі з тенет майі.

Безліч живих істот перебуває в різноманітних тілах, деякі з них здатні рухатися, інші нерухомі. Причина зумовленого життя всіх цих істот у тому, що вони забули за свої вічні стосунки з Верховним Богом-Особою. Щойно жива істота відчуває бажання панувати над матеріальною енерґією, імітуючи тим становище Крішни, вона потрапляє в полон до матеріальної енерґії і відповідно до своїх бажань отримує тіло одного з 8400000 різноманітних типів істот. Жива істота, що перебуває в ілюзії, страждає від троїстих нещасть матеріального існування, але все одно хибно бере себе за володаря всього, що бачить навколо. Під чаром матеріальної енерґії, яку представляють три матеріальні якості, жива істота так заплутується, що без ласки на те Верховного Господа вивільнитися вже не може. Власними зусиллями живій істоті з-під впливу матеріальних ґун природи не вийти. Проте Верховний Господь матеріальній природі не кориться, навпаки, то вона діє під Його наглядом. Зв’язок живих істот з матеріальною природою підкорив її владі усіх, від Брахми до мурашки, але не Верховного Господа.

Господь повною мірою володіє шістьма щедротами: багатством, силою, славою, вродою, знанням і зреченістю, і тому Він один не влягає впливові матеріальної енерґії. Жива істота, якщо вона не перебуває в свідомості Крішни, досягти Верховного Бога-Особи не на силі, але всемогутній Господь може скеровувати її зсередини як Наддуша. Господь радить у «Бгаґавад-ґіті»: «Все, що ти робиш, роби для Мене. Все, що їси, спочатку пропонуй Мені. Все, що хочеш дати в милостиню, спочатку дай Мені, і всі аскези й покути виконуй заради Мене». Це вказівка для кармі, щоб їм поступово розвивати в собі свідомість Крішни. Так само Крішна наказує філософам: хай навчаться розрізняти Брахман і майу і так роблять поступ на шляху до Крішни, аж досягнуть зрілого знання і вручать себе Йому. Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»: «Після багатьох народжень мудрий філософ віддається Мені». Йоґам теж раджено зосереджуватися в медитації на Крішні в серці, і вони, практикуючи впродовж тривалого часу цей метод свідомости Крішни, поступово звільнюються з лабетів матеріальної енерґії. Але відданих, що завжди з любов’ю й прив’язаністю віддано служать Крішні, Він Сам скеровує так, щоб вони могли досягти Господа без труднощів і не збочуючи з правильного шляху. Так сказано в «Бгаґавад-ґіті». Зрозуміти істинне становище Брахмана, Параматми й Бгаґавана жива істота може лише Господньою милістю.

Твердження уособлених Вед ясно свідчать, що ведичну літературу дано лише на те, щоб усвідомити Крішну. Що єдиним призначенням Вед є усвідомити Крішну, потверджує й «Бгаґавад-ґіта». Крішна насолоджується завжди — і в матеріальному світі, і в духовному. Він є верховний, хто насолоджується, і тому для Нього різниці між світами матеріальним і духовним не існує. Матеріальний світ стоїть на заваді поступові звичайної живої істоти, бо вона підкорена його владі. Однак для Крішни, що є володар матеріального світу, ніяких перешкод матеріального світу не існує. Тому в певних розділах Упанішад і Вед проголошено: «Брахман є вічний, повний знання і блаженства, але єдиний Верховний Бог-Особа перебуває в серцях усіх живих істот». Він проникає у все і тому може увійти в серця живих істот і навіть у атоми. Як Наддуша Він скеровує діяльність усіх живих істот. Він перебуває всередині кожної живої істоти як свідок усієї її діяльности, даючи їй змогу діяти згідно зі своїми бажаннями і водночас наділяючи її наслідками її різноманітної діяльности. Він — життєдайна сила в усьому, але Сам Він трансцендентний до матеріальних якостей. Він всемогутній, Він може створити будь-що, а завдяки тому, що посідає найвище, невід’ємне від Нього Самого знання, може підкорити Собі кожного. Тому Він є повелитель усіх. Іноді Він з’являється на поверхні земної кулі, водночас перебуваючи скрізь у матерії. Коли Він хоче поширитися в безліч форм, то, поглянувши на матеріальну енерґію, проявляє незліченні живі істоти. Все створює Його найвища енерґія, і все в Його творінні є досконале, без жодної вади.
Той, хто прагне звільнитися з матеріального світу, має поклонятися Верховному Богові-Особі, найвищій причині всіх причин. Він наче сукупна маса землі, з якої виробляють усі різноманітні глеки: глеки зроблено з глини, яку видобуто з землі, земля підтримує їхню форму, а коли глеки розбиваються, вони повертаються в землю і змішуються з нею. 

Верховний Бог-Особа є первісна причина всього розмаїття проявлень, тому імперсоналісти особливо наголошують на ведичному твердженні: сарва кгалв іда брахма — «Все є Брахман». Імперсоналісти не беруть до уваги розмаїття проявлень, що постають з верховної причини — Брахмана. Вони приймають лише твердження, що все випромінюється з Брахмана, а по загладі знов зливається з Брахманом. Майаваді вважають, що перед тим, як проявитися, космос перебував у Брахмані, створений, він спочиває на Брахмані, а по загладі знов зливається з Брахманом. Але що таке Брахман, вони не знають. «Брахма-самхіта» докладно це пояснює: живі істоти, простір, час і матеріальні елементи (вогонь, земля, небо, вода і розум) складають сукупне космічне проявлення, що відоме як бгӯ бгува сва. Його проявляє Ґовінда, далі воно наливається силою Ґовінди, а по знищенні знову входить у Ґовінду і зберігається в Ньому. Тому Господь Брахма каже: «Я поклоняюся Господу Ґовінді, первинній особі, причині всіх причин».

Слово брахман вказує на такого, хто є найвеличніший і все підтримує. Імперсоналістів вабить велич неба, але їхнє знання дуже обмежене, і тому велич Крішни їх не приваблює. Однак у буденному житті нас вабить до великої особистости, а не до великої гори. Насправді терміном брахман можна позначити тільки Крішну. Тому в «Бгаґавад-ґіті» Арджуна визнає, що Господь Крішна є Парам Брахман, тобто найвищий притулок усьому.

Крішна є Верховний Брахман, тому що посідає безмір знання, безмір енерґій, безмір сили, впливу, вроди й зречености. Отже, слово брахман можна застосувати тільки до Крішни. Арджуна потверджує, що Крішна є Парам Брахман, тим що безособистісний Брахман — це сяйво, випромінення з трансцендентного тіла Крішни. Все спочиває на Брахмані, а сам Брахман спочиває на Крішні. Отже, Крішна — первинний Брахман, тобто Парам Брахман. Матеріальні елементи вважають за нижчі енерґії Крішни, бо завдяки їхній взаємодії космічне проявлення постає, воно спочиває на Крішні, а по загладі знову входить у тіло Крішни у вигляді Його тонкої енерґії. Тож Крішна є причина і проявлення, і знищення.

Сарва кгалв іда брахма означає, що все є Крішна. Таке є бачення маха-бгаґават. Вони все бачать пов’язаним із Крішною. Імперсоналісти заперечують: Крішна став багатьма, отже, все є Крішна, а тому поклонятися можна будь-чому — все це буде поклоніння Крішні. Але то хибне твердження, і його спростовує Сам Крішна в «Бгаґавад-ґіті»: хоча все є перетворення енерґії Крішни, Сам Крішна присутній не скрізь. Він присутній і неприсутній водночас. Своїми енерґіями Він перебуває скрізь, але як джерело енерґії Він присутній не скрізь. Нашими теперішніми чуттями тої рівночасної присутности й неприсутности не збагнути. Але є чітке пояснення того на початку «Ішопанішади», там сказано, що Верховний Господь Крішна такий довершений, що хоча з Нього виходять незліченні енерґії та їхні перетворення, Сам Крішна ніяких перетворень не зазнає. Отже, Крішна є причина всіх причин, і тому людям мудрим слід прийняти захист Його лотосових стіп.

Крішна кожному радить одне: впокоритися тільки Йому. Те саме радять і Веди. Крішна є причина всіх причин, і Йому поклоняються, дотримуючи всіх реґулівних засад, всі мудреці та святі. Коли треба медитувати, великі особистості медитують на трансцендентну форму Крішни в серці. Таким чином, розум великих особистостей завжди заглиблений у Крішну. Природно, що зачаровані Крішною віддані, чиє серце завжди з Ним, говорять тільки про Крішну.

Коли бесідують на теми, пов’язані з Крішною, чи оспівують Крішну, це відомо як кіртана. Господь Чайтан’я радить: кіртанійа сад харі. Це означає: завжди думати і говорити тільки про Крішну. Це — свідомість Крішни. Свідомість Крішни така піднесена, що будь-хто, взявшись до цього методу, підноситься до найвищої досконалости життя, а це набагато вище від загальноприйнятого уявлення про звільнення. Отже, в «Бгаґавад-ґіті» Крішна радить усім завжди думати про Нього, віддано служити Йому, поклонятися Йому і віддавати Йому поклони. Так відданий, завжди перебуваючи в свідомості Крішни, повністю «крішнаїзується» і вкінці повертається до Крішни.

Веди радять поклонятися різноманітним півбогам як невід’ємним часткам Крішни, але слід розуміти, що це настанови для менш розумних людей, які лишаються прив’язані до матеріальної чуттєвої втіхи. Але тій людині, яка справді прагне досконало виконати місію людського життя, слід просто поклонятися Господу Крішні — це простіше і є певною запорукою того, що життя вивершиться успіхом. Небо, вода й земля — то все частини матеріального світу, однак коли людина перебуває на твердім ґрунті, її становище безпечніше, аніж коли вона в небі чи у воді. Тому розумна людина не звертається по захист до різних півбогів, дарма що вони невід’ємні частки Крішни. Вона стоїть на станівкому ґрунті свідомости Крішни, стоїть твердо і безпечно.

Подеколи імперсоналісти наводять приклад, що стояти на камені чи на колоді все одно що стояти на землі, бо і камінь, і колода спираються на землю. На відповідь можна сказати, що стояти просто на землі надійніше, ніж на колоді чи на камені, що лежать на землі. Іншими словами, вдатися по захист до Параматми чи безособистісного Брахмана не так надійно, як прийняти притулок безпосередньо у Крішни, в свідомости Крішни. Отже, становище ґ’яні та йоґів не таке безпечне, як становище відданих Господа Крішни. Тому Господь Крішна і каже в «Бгаґавад-ґіті», що поклонятися півбогам береться тільки той, кому бракує розуму. А щодо людини, яка тяжіє до безособистісного Брахмана, в «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: «Любий мій Господи! Хто вважає, що звільнився через умоглядні розумування, він ще не очистився від скверни матеріальної природи, бо нездатний прийняти притулок Твоїх лотосових стіп. І хоча такі люди піднімаються на рівень трансцендентного існування в безособистісному Брахмані, вони запевно впадуть з цього піднесеного становища, бо не розвинули в собі бажання прийти до Твоїх лотосових стіп». Отак Господь Крішна навчає, що люди, які поклоняються півбогам, не дуже мудрі, бо пожинають лише тимчасові, минущі плоди. Їхні намоги — то потуги немудрих людей. Але Своїх відданих Господь запевняє: їм нема чого боятися падіння.

Уособлені Веди вели далі: «Любий Господи, якщо розглянути всі точки зору і добре все зважити, то хоча б з самої порядности слід триматися поклоніння Твоїм лотосовим стопам, бо Ти є верховний владика, той, що творить, підтримує й знищує, ми ж в будь-якому разі маємо поклонятися комусь, хто вищий за нас. Ти — повелитель трьох світів: Бгур, Бгувар і Свар, Ти володар над чотирнадцятьма вищими й нижчими світами, і Ти владика трьох матеріальних якостей. Півбоги й ті, хто зробив поступ у духовнім пізнанні, завжди слухають і співають про Твої трансцендентні розваги, бо така діяльність має особливу силу нейтралізувати всі накопичені наслідки гріховного життя. Мудра людина прямо-таки поринає в океан Твоїх нектарних діянь і дуже уважно про них слухає. Це одразу звільнює від бруду матеріальних якостей, і їй вже не треба виконувати суворих аскез і покут задля поступу у духовному житті. Оспівувати і слухати про Твої трансцендентні розваги — то найлегший метод самоусвідомлення. Якщо просто смиренно слухати трансцендентне послання, серце очиститься від усього бруду. Так в серці відданого втверджується свідомість Крішни».
Погляду, що даний метод — оспівувати й слухати про Верховного Бога-Особу — є квінтесенція всіх ведичних ритуальних відправ, тримається й великий авторитет Бгішмадева.

 «Любий Господи! Відданий, що прагне піднестися, просто взявшись до діяльности у відданості, головними складовими якої є слухати і оспівувати, дуже швидко виривається з пазурів двоїстого матеріального існування. Наддуша в серці відданого дуже задоволена цим нескладним методом аскези й покути, і Вона дає відданому вказівки, допомагаючи йому повернутися додому, до Бога». В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що той, хто скерував усю свою діяльність і чуття на віддане служіння Господеві, повністю заспокоюється, тому що задоволена Наддуша. Такий відданий стає трансцендентний до всякої двоїстости — спеки і холоду, слави й неслави. Вільний від двоїстости, він перебуває у трансцендентнім блаженстві, і клопоти і тривоги матеріального існування вже його не турбують. «Бгаґавад-ґіта» потверджує, що відданий, який завжди заглиблений у свідомість Крішни, не турбується ні тим, щоб утримувати себе, ані тим, щоб захищатися. Він повністю заглиблений у свідомість Крішни і тому зрештою доступає найвищої досконалости. Серед матеріального існування він спокійний і блаженний, не дбає ні про що й нічого не прагне, а, покинувши тіло, йде додому, назад до Бога. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті»: «Моя верховна обитель — трансцендентна. Хто прийшов туди, вже не мусить повертатися до матеріального світу. Хто досяг вершини досконалости, заглибившись у віддане служіння в Моїй вічній обителі, прийшов найвищої досконалости людського життя і вже не повертається до стражденного життя в матеріальному світі».

Уособлені Веди казали далі: «Любий Господи, живим істотам необхідно присвятити себе свідомості Крішни, завжди виконувати віддане служіння за визначеними методами, тобто слухати, оспівувати й виконувати Твої накази. Тому, хто не виконує відданого служіння в свідомості Крішни, дарма навіть виявляти ознаки життя. Якщо людина дихає, вважають, що вона жива. Але людину, що не в свідомості Крішни, слушно прирівнюють до ковальських міхів. Великі міхи — то шкіряна торба, що втягує і випускає повітря. Так і людина, яка просто живе всередині шкіряної торби з кістками, а до свідомости Крішни й любовного відданого служіння не береться, не ліпша за ті міхи. Так само довге життя невідданого можна прирівняти до довгого віку дерева, його жадібність до їжі — до ненатлости собак і свиней, а його насолоду від статевого життя до кнурячої чи козлячої».

Космос проявився завдяки тому, що Верховний Бог-Особа як Маха-Вішну ввійшов у матеріальний світ. Своїм поглядом Маха-Вішну збудив сукупну матеріальну енерґію, і лише тоді почали взаємодіяти три матеріальні якості. З цього випливає, що будь-які матеріальні вигоди, з яких ми намагаємося отримати насолоду, приступні нам лише милістю Верховного Бога-Особи.

Для тіла існує п’ять станів існування, що відомі як аннамайа, пранамайа, маномайа, віґ’янамайа і насамкінець анандамайа. Напочатку життя свідомість живої істоти зосереджена навколо одного — їжі. Щоб дитина чи тварина були задоволені, досить добре їх нагодувати. Такий рівень свідомости, коли метою є достатня кількість їжі, називається аннамайа. Анна означає «їжа». Далі істота починає усвідомлювати, що вона жива. І якщо на неї ніхто не нападає, не завдає їй шкоди, вона щаслива. Такий стан називають пранамайа, тобто усвідомлення самого факту існування. Дальший рівень, розумовий, називається маномайа. Матеріалістична цивілізація існує головно на цих трьох рівнях: аннамайа, пранамайа і маномайа. Перша турбота цивілізованої людини — поліпшувати умови існування, далі йде захиститися, не дати себе знищити; дальший рівень свідомости — умоглядні побудови, коли люди намагаються розвинути філософський погляд на життя.

Якщо ж людина, виробивши філософський погляд на життя, еволюціонує далі, вона певного часу приходить на інтелектуальний рівень, на якому починає розуміти, що вона не матеріальне тіло, а духовна душа. З поступом у духовному житті вона починає усвідомлювати Верховного Господа, Верховну Душу. І коли вона встановлює з Ним стосунки і починає виконувати віддане служіння Йому, такий стан життя називають свідомістю Крішни, чи рівнем анандамайі. Анандамайа — то блаженне життя у знанні й вічності. «Веданта-сутра» каже: нандамайо ’бгйст. Верховний Брахман і Брахман підлеглий, тобто Верховний Бог-Особа і живі істоти, обидва радісні з природи. Але доки жива істота перебуває на чотирьох нижчих рівнях життя — аннамайі, пранамайі, маномайі й віґ’янамайі, вважають, що вона живе матеріально зумовленою; але, досягнувши рівня анандамайі, вона стає звільненою душею. Анандамайу в «Бгаґавад-ґіті» пояснено як стан брахма-бгути. Там сказано, що на рівні брахма-бгути немає ні тривог, ні жадань. Стан брахма-бгути починається з того, що людина однаково ставиться до всіх живих істот, далі це ставлення переростає у свідомість Крішни, коли людина прагне одного — служити Верховному Богові-Особі. Прагнути поступу у відданому служінні не те саме, що прагнути чуттєвої втіхи в матеріальному існуванні. Іншими словами, прагнення лишається і в духовному житті, але вже очищене. Коли чуття очищені, вони виходять за межі сфери чинности матеріальних станів — аннамайі, пранамайі, маномайі й віґ’янамайі і втверджуються на найвищім рівні анандамайі, блаженного життя у свідомості Крішни. Філософи-майаваді вважають анандамайу за стан злиття з Усевишнім. Для них анандамайа означає, що Наддуша і індивідуальна душа стають одним. Але істина в тому, що єдність не означає злитися з Усевишнім і втратити індивідуальне буття. Коли жива істота зливається з духовним існуванням, це означає, що вона усвідомила свою якісну єдність з Верховним Господом у Його аспектах вічности й знання. Але справжня анандамайа, блаженство, приходить лише тоді, коли істота береться до відданого служіння. Це підтверджує і «Бгаґавад-ґіта». Мад-бгакті лабгате парм: рівень брахма-бгути, або анандамайі довершений лише коли є обмін любов’ю залежної живої істоти з Усевишнім. Поки людина не дійшла стану анандамайі, її дихання — наче роздування міхів у кузні, довге життя — наче існування дерева, а сама вона не ліпша за ниці тварини, як-от верблюди, собаки й свині.

Немає сумніву, що живої істоти не знищити. Але життя нижчих видів сповнене страждань, тоді як людина, що виконує віддане служіння Верховному Господеві, живе повсякчас у блаженстві, чи анандамайі. Всі різні стани існування, що їх змальовано вище, мають певний стосунок до Верховного Бога-Особи. Верховний Бог-Особа і індивідуальні істоти існують завжди, але різниця між ними така, що Верховний Бог-Особа завжди перебуває в стані анандамайі, а підлегла жива істота схильна падати до нижчих рівнів існування, тому що вона є лише крихітною часткою Верховного Господа і її становище не стале. На всіх тих рівнях існує і жива істота, і Верховний Господь, але Верховний Бог-Особа завжди трансцендентний до нашого стану існування, тоді як ми або поневолені, або звільнені. Ціле космічне проявлення виникає завдяки милості Верховного Господа, Господньою милістю воно існує, а коли його знищують, воно зливається з буттям Верховного Господа. Отже, Верховний Господь є верховне буття, причина всіх причин. Звідси випливає, що людина, якщо не робить поступу в свідомості Крішни, живе марно.

Тому, хто надто матеріалістичний і становища духовного світу, обителі Крішни, зрозуміти не на силі, великі мудреці радять метод йоґи, в якому людина починає медитувати на свій живіт (так звана медитація на муладгару чи маніпураку), що є початком її поступу. Муладгара й маніпурака — це терміни на позначення кишок в утробі. Грубі матеріалісти надають особливої ваги економічному розвиткові, бо вважають, що їжа править за основу життя живої істоти. Грубі матеріалісти, вони забувають, що навіть якщо ми їмо стільки, скільки хочемо, але їжа не перетравлюється, це спричиняється до розладу травлення і порушення кислотности. Тому споживання їжі само по собі не є джерелом життєвої сили. Щоб перетравити їжу, потрібне втручання іншої, вищої енерґії, яку в «Бгаґавад-ґіті» названо вайшванара. Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті», що Він у формі вайшванари сприяє травленню. Верховний Бог-Особа є всепроникаючий, тому нічого дивного, що Він присутній і у формі вайшванари.

Крішна насправді присутній скрізь. Тому вайшнава позначає своє тіло знаками храмів Вішну: спочатку він позначає тілакою чоло, тоді храм живота, далі груди, потім між ключицями, і поступово доходить до маківки, брахма-рандгри. Ось тринадцять тілак на тілі вайшнави: на чолі є храм Господа Кешави, на животі — Господа Нараяни, на грудях храм Господа Мадгави, на горлі між ключиць храм Господа Ґовінди. На правому боці є храм Господа Вішну, на правому передпліччі — Господа Мадгусудани, а на правому плечі храм Господа Трівікрами. Далі на лівому боці храм Господа Ваманадеви, на лівому передпліччі — храм Шрідгари, на лівому плечі храм Хрішікеші. Храм зверху на спині називається храм Падманабги, а внизу на спині — храм Дамодари. Храм на маківці називають храмом Всудеви. То складові метода медитації на Господа, що перебуває у різних частинах тіла, але тим, хто не є вайшнави, великі мудреці радять медитувати на частини фізичного тіла — на кишки, серце, горло, міжбрів’я, чоло і далі на маківку. Дехто з мудреців в учнівській послідовності, що сходить від великого мудреця Аруни, медитують на серце, місце, в якому разом з живою істотою перебуває Наддуша. Це підтверджено в п’ятнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», де Господь каже: «Я перебуваю в серці кожного».

Вайшнава захищає своє тіло заради того, щоб служити Господеві, і то є складовою частиною відданого служіння; але грубі матеріалісти вважають тіло за своє «я». Вони поклоняються тілу за допомогою йоґічної медитації на різні його частини, як ось маніпураку, дахару й хрідаю, і поступово піднімаються до брахма-рандгри, маківки. Йоґ найвищого рівня, що досяг досконалости, виконуючи йоґу, врешті-решт виходить через брахма-рандгру і йде на будь-яку планету матеріального чи духовного світу. Друга пісня «Шрімад-Бгаґаватам» детально описує, як йоґ переноситься на іншу планету.

Початківцям Шукадева Ґосвамі радить поклонятися вірат-пуруші, велетенській всесвітній формі Господа. Тому, хто не може повірити, що поклонятися Божеству, чи арча-формі, і поклонятися безпосередньо Господеві — це те саме, і хто не може на тій формі зосередитись, радять поклонятися всесвітній формі Господа. Нижчу частину всесвіту вважають за стопи, чи ноги всесвітньої форми Господа, середню частину — за Його пуп, живіт. Вищі планетні системи, як Джаналока чи Махарлока — це серце Господа, найвища планетна система Брахмалока — його маківка. Великі мудреці радять різні методи відповідно до становища того, хто поклоняється, але остаточна мета будь-якої медитації чи йоґи — повернутися додому, назад до Бога. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що той, хто досягає найвищої планети, обителі Крішни, або навіть планет Вайкунтги, вже ніколи не повертається до цього жалюгідного матеріального існування.

Отже, Веди радять спрямувати усі свої зусилля на те, щоб досягнути лотосових стіп Вішну. Тад вішо парама падам — Вішнулока, планета Вішну, розташована над усіма матеріальними планетами. Планети Вайкунтги, відомі як санатана-дгама, є вічні. Вони не знають знищення, навіть коли настає заглада матеріального світу. Отже, якщо людина не виконує призначення свого життя — не поклоняється Верховному Господеві і не йде до Бога, це означає, що вона загубила головну мету людського життя.

Дальша молитва уособлених Вед стосується до того, як Господь входить у різні види життя. В кожному виді й формі життя присутня невід’ємна частка Верховного Господа, сказано у чотирнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти». Господь і Сам проголошує в «Ґіті», що Він для всіх форм і видів життя є батько, що дає сім’я, тому слід розуміти, що всі живі істоти — Господні діти. Імперсоналісти вважають, що жива істота і Верховний Господь є рівні, і тому неправильно тлумачать ту істину, що Верховний Господь у вигляді Параматми входить у кожне серце. Вони вважають, що коли Верховний Господь входить разом з індивідуальною душею в різні тіла, там різниці між Господом та індивідуальною істотою вже не існує. Вони кидають виклик: «Навіщо індивідуальна душа має поклонятися Параматмі, Наддуші?» На їхній погляд Наддуша і індивідуальна душа перебувають на одному рівні, вони єдині, і різниці між ними немає. Однак різниця між Наддушею й індивідуальною душею є, і це пояснено в п’ятнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти». Там Господь каже, що Він є повелитель живої істоти, хоча й перебуває в тілі разом з нею. Це Він наказує індивідуальній душі зсередини, тобто дає їй розум. В «Ґіті» недвозначно сказано, що Господь дає індивідуальній душі розум; пам’ять і забуття так само приходять завдяки впливові Наддуші. Ніхто не може діяти незалежно, без дозволу Наддуші. Тому індивідуальна душа діє згідно зі своєю минулою кармою, спонукувана до того від Господа. Індивідуальна душа з природи забутлива, але присутність Господа в серці нагадує їй, якої діяльности вона прагнула у минулому житті. Інтелект індивідуальної душі проявляється як вогонь з дерева. Вогонь завжди є вогонь, але він проявляється пропорційно до розмірів дерева. Так само індивідуальна душа якісно єдина з Верховним Господом, але проявляється в межах свого теперішнього тіла. 
Сказано, що як Наддуша Верховний Господь є ека-раса. Ека означає «один», а раса — «трансцендентний смак». Трансцендентне становище Верховного Господа вічне, блаженне і повне знання. І коли Він стає свідком і радником діяльности кожної індивідуальної душі в її тілі, Його становище ека-раси анітрохи не змінюється.

Кожна індивідуальна душа, від Господа Брахми до мурашки, проявляє свою духовну енерґію відповідно до свого теперішнього тіла. Півбоги належать до тої самої категорії індивідуальних душ, що й індивідуальні душі в тілах людей чи нижчих тварин. Тому розумні люди не поклоняються різноманітним півбогам, що є просто крихітними представниками Крішни, проявленими в зумовлених тілах. Сила індивідуальної душі проявлена відповідно до форми й будови тіла. Однак Верховний Бог-Особа може повно, нітрохи не змінюючись Сам, проявити всі Свої енерґії в будь-якому образі чи формі. Отже, не можна прийняти тези, що її висувають майаваді, ніби Бог й індивідуальна душа є одне й те саме, тому що індивідуальні душі розгортають свою силу відповідно до різних типів тіл, що вони розвинули. Індивідуальна душа в тілі немовляти не може виявити сили дорослої людини, але Верховний Бог-Особа, Крішна, вмів появити Свою повну силу, навіть коли немовлям лежав на колінах Своєї матері — Він же убив Путану й інших демонів, що нападали на Нього. Тому сказано, що Верховний Бог-Особа є ека-раса, той, хто не змінюється. Отож Верховний Бог-Особа — єдиний об’єкт, гідний на поклоніння, і ті, хто не занечищений впливом матеріальної природи, добре це розуміють. Іншими словами, поклонятися Верховному Богові-Особі можуть тільки звільнені душі. Нерозумні ж люди, як ото майаваді, поклоняються півбогам, думаючи, що півбоги й Верховний Бог-Особа перебувають на одному рівні.

Уособлені Веди далі складали шанобливу молитву Господу: «Любий Господи, — молилися вони, — ті, хто за багато народжень і справді набули мудрости, беруться поклонятися Твоїм лотосовим стопам у довершеному знанні». Це підпирає й «Бгаґавад-ґіта», де Господь каже, що велика душа, махатма, після численних народжень віддає себе Господу, добре знаючи, що Всудева, Крішна, є причина всіх причин. Веди казали далі: «Як вже сказано, розум, інтелект і чуття дав нам Бог, і коли всі ті знаряддя очищені, не лишається нічого іншого, як залучити їх до служіння Господеві. Застосовуючи розум, інтелект і чуття в хибний спосіб, на матеріальну діяльність, жива істота заплутується в різних видах життя. Внаслідок своїх дій вона отримує різноманітні види тіл, а їх створює матеріальна природа відповідно до бажань певної живої істоти. Жива істота бажає тіло певного типу і заробляє собі його, і тоді матеріальна природа з наказу Верховного Господа дає таке тіло».

У Третій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» пояснено, що під наглядом вищого суду живу істоту приміщують до чоловічого сім’я і вводять до лона певної істоти жіночої статі, щоб там вона розвинула відповідний тип тіла. Жива істота застосовує свої чуття, інтелект, розум тощо певним чином згідно з власним вибором і так розвиває тіло певного типу, наче потрапляє в його клітку. Так вона відповідно до умов та обставин опиняється у котромусь з численних видів життя — стає півбогом, людиною, твариною.

Ведична література пояснює, що жива істота, ув’язнена в різноманітних видах життя, є невід’ємна частка Верховного Господа. Філософи-майаваді плутають живу істоту з Параматмою, що перебуває поруч живої істоти як її друг. А що і Параматма (локалізований аспект Верховного Бога-Особи), й індивідуальна жива істота перебувають у тілі разом, іноді помилково вважають, що різниці між ними немає. Однак між індивідуальною душею й Наддушею різниця безперечно існує, і «Вараха Пурана» пояснює це таким способом. У Верховного Господа є два види невід’ємних часток: живу істоту називають вібгіннамша, а Параматму, чи повне поширення Верховного Господа — свамша. Повне поширення Верховного Господа свамша є так само могутнє, як Верховний Бог-Особа. Між могутністю Верховної Особи і його повного поширення Параматми немає й найменшої різниці. А невід’ємна частка вібгіннамша посідає лише крихітну частку Господньої могутности. «Нараяна-Панчаратра» твердить, що живі істоти, належачи до межової енерґії Верховного Господа, безперечно є одної з Господом якости духовного буття, але вони схильні влягати впливові матеріальних якостей. Крихітна жива істота схильна потрапляти під вплив матеріальних якостей, і тому її називають джівою, а Верховного Бога-Особу іноді називають ще Шівою, всеблагим. Різниця між Шівою й джівою така, що всеблагий Бог-Особа під вплив матеріальних якостей ніколи не підпадає, натомість крихітні частки Верховного Бога-Особи схильні влягати впливові якостей матеріальної природи.

Індивідуальна жива істота має поклонятися Наддуші, що з нею разом перебуває в певному тілі, бо Наддуша, хоча й частка Господа, наділена всіма Його силами. Тому великі мудреці дійшли висновку, що медитація призначена дати індивідуальній істоті змогу зосередити свою увагу на лотосових стопах Наддуші (Господа Вішну). То є справжнє самадгі. Власними зусиллями звільнитися з лабетів матерії жива істота не може. Тому їй слід виконувати віддане служіння лотосовим стопам Верховного Господа, чи Наддуші в її серці. Шрідгара Свамі, великий коментатор «Шрімад-Бгаґаватам», склав щодо цього чудового вірша. Переклад вірша такий: «Любий Господи, я, що є Твоя вічна частка, потрапив у полон матеріальних енерґій, які також походять з Тебе. Ти, причина всіх причин, ввійшов у моє тіло як Наддуша. Тому я маю привілей насолоджуватися разом з Тобою повним вишнього блаженства життям у знанні. Любий Господи, наказуй, як виконувати любовне служіння Тобі, щоб я повернувся до відначального становища трансцендентного блаженства».

Великі особистості розуміють, що заплутана в матеріальному світі жива істота звільнитися власними зусиллями не на силі. З твердою вірою й відданістю ці великі особистості виконують трансцендентне любовне служіння Господеві. Так казали уособлені Веди.

Вони молилися далі: «Любий Господи, досконало пізнати Абсолютну Істину дуже важко. Твоя Господня Милість надзвичайно ласкавий до зумовлених душ і тому приходиш у різноманітних втіленнях звершувати різноманітні діяння. Ти з’являєшся у матеріальний світ навіть як історичні особи, і Твої розваги докладно описує ведична література. Ті розваги привабливі, вони наче океан трансцендентного блаженства. Людям подобається читати книги, що уславлюють звичайних джів, але якщо в них виникає смак до ведичної літератури, що описує Твої вічні розваги, вони насправді занурюються в океан трансцендентного блаженства. Якщо пірнути в якусь водойму, втома вмить зникає. Так і зумовлена душа, яку матеріальна діяльність остаточно висилила, освіжається і геть забуває за втому від матеріальних дій, коли занурюється в трансцендентний океан Твоїх розваг. Вона поринає в океан трансцендентного блаженства чимдалі глибше. Тому наймудріші з відданих до жодного методу самоусвідомлення окрім відданого служіння не вдаються; вони безнастанно трудяться у відданім служінні, де найголовніше — це слухати й оспівувати. Слухаючи й оповідаючи про Твої діяння, Твоїм відданим байдуже про трансцендентну насолоду звільнення чи злиття з буттям Верховного. Тих відданих не цікавить навіть так зване «звільнення», і вже певно вони не цікаві заради чуттєвої втіхи піднятись на небесні планети. Чисті віддані шукають одного — товариства парамахамс, великих звільнених відданих, щоб постійно слухати й оповідати за Твою славу. Заради цього чисті віддані радо жертвують зручним життям і навіть матеріальними вигодами, що дають сім’я чи так звані суспільство, дружба й любов. Ті, хто звідав нектару відданости, оспівуючи Твою славу через відтворення трансцендентної вібрації Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, не шукає ніякої іншої духовної насолоди чи матеріальних зручностей; для чистого відданого то все варте не більше соломини на дорозі».

Уособлені Веди казали далі: «Любий Господи! Виконуючи віддане служіння в повній свідомості Крішни, людина здатна очистити свій розум, чуття й інтелект, і, очищений, розум стає їй другом. А інакше розум завжди лишається ворогом. Коли розум залучають до відданого служіння Господеві, він стає живій істоті добрим другом, бо тоді він може думати про Верховного Господа постійно. Твоя Господня Милість вічно дорогий живій істоті, а тому розум, коли його заповнюють думки про Тебе, відчуває велике задоволення, якого він прагнув життя у життя. Так зосередивши розум на лотосових стопах Верховного Бога-Особи, людина вже не вдається ні до якого поклоніння чи методу самоусвідомлення нижчого типу. Намоги поклонятися півбогам чи будь-якийсь з решти методів самоусвідомлення вкидає живу істоту до круговороту повторюваних народжень і смертей, і тому неможливо навіть уявити, як низько падає та жива істота, потрапивши в огидні види життя, як-то коти чи собаки».

У одній із своїх пісень Шрі Нароттама даса Тгакура співає, що ті, хто не приймає відданого служіння Господеві, п’ють, зваблені філософськими розумуваннями чи корисливою діяльністю, отруту наслідків своїх дій. Такі люди змушені народжуватися у різних видах життя й чинити огидне: їсти м’ясо, вживати дурманні речовини. Назагал матеріалісти поклоняються тимчасовому матеріальному тілові, забуваючи за добробут духовної душі, що перебуває в тілі. Дехто з них, щоб якнайліпше влаштувати тіло, звертаються до послуг матеріалістичної науки, а решта, щоб піднестися на небесні планети, поклоняються півбогам. Усе життя таких людей спрямоване на те, щоб створювати зручності для матеріального тіла, а за інтереси духовної душі вони геть забувають. Ведична література називає їх самогубцями, тому що прив’язаність до матеріального тіла та зручностей для цього тіла є причиною безконечної мандрівки живої істоти крізь народження й смерть, а наслідок того — матеріальні страждання. Тому найрозумніші вдаються до відданого служіння, щоб, не відхиляючись, залучити свій розум, чуття і тіло до устійненого служіння Господу.

Далі уособлені Веди сказали: «Любий Господи, є багато містичних йоґів, які є дуже вчені і рішуче налаштовані досягти найвищої досконалости життя. З допомогою йоґи вони опановують потоки життєвого повітря в тілі. Вони виконують йоґу, для того зосереджують розум на Вішну й тримають життєве повітря у тілі під жорстким контролем, але незважаючи на тяжкі аскези, покути й обмеження вони досягають тої самої мети, що й ті, хто ставиться до Тебе вороже. Іншими словами, і йоґи, й велемудрі філософи-мислителі зрештою досягають безособистісного сяйва Брахмана, куди приходять навіть демони, вічні вороги Господа. Демони, як-от Камса, Шішупала й Дантавакра, теж опиняються в сяйві Брахмана, бо постійно медитують на Верховного Бога-Особу. Крішнина врода звабила жінок, ґопі, вкрала їхні серця, а їхній розум був зосереджений на Крішні через хіть. Вони прагнули опинитися в обіймах Крішни, чиї округлі прекрасні руки формою нагадують тіло змії. Так і ми, ведичні гімни, просто зосереджуємо свій розум на лотосових стопах Твоєї Милости. Жінок змушувала зосереджуватися на Тобі хіть, ми ж зосереджуємось на Твоїх лотосових стопах, бо прагнемо повернутися додому, назад до Бога. Зосереджуються на Тобі й Твої вороги. Вони безнастанно вишукують способів Тебе убити. Йоґи ж, щоб досягти Твого безособистісного сяйва, вдаються до великих покут та аскез. Різні особистості зосереджуються на Тобі по-різному, але всі досягають духовної досконалости відповідно до своїх прагнень, бо Ти ставишся до всіх Своїх відданих однаково».

Шрідгара Свамі склав про це гарного вірша: «Любий Господи, завжди думати про Твої лотосові стопи дуже важко. Це приступне великим відданим, що вже мають любов до Тебе й без останку присвятили себе на трансцендентне любовне служіння. Мій Господи, я теж прагну, щоб мій розум таким чи іншим чином хоча б подеколи думав за Твої лотосові стопи».

В «Бгаґавад-ґіті» пояснено, що духовні особистості досягають різних рівнів духовної досконалости. Господь каже, що Він винагороджує кожного відданого тою мірою, якою той віддається Йому. Імперсоналісти, йоґи й вороги Господа входять до Його трансцендентного сяйва, але персоналісти, що йдуть стопами жителів Вріндавани чи твердо дотримуються всіх реґулівних засад відданого служіння, підносяться до особистої Крішниної обителі, Ґолоки Вріндавани чи планет Вайкунтги. До духовної сфери, духовного неба, входять як імперсоналісти, так і персоналісти, але імперсоналістам місце в безособистісному сяйві Брахмана, тоді як персоналістів — відповідно до їхнього бажання служити Господеві у певному настрої — приміщують на планети Вайкунтги чи на планету Вріндавану.

Уособлені Веди зазначили, що ті, хто народився по створінні матеріального світу, не на силі збагнути буття Верховного Бога-Особи, бо маніпулюють матеріальним знанням. Людина, що народилася в певній сім’ї, не може нічого знати за прадіда, якого не пам’ятає навіть старше покоління в родині, і так само ми не здатні зрозуміти Верховного Бога-Особу Нараяну, Крішну, що вічно існує в духовному світі. У восьмій главі «Бгаґавад-ґіти» є чітке твердження, що досягти Верховної Особи, що вічно живе в духовному царстві Бога (санатана-дгамі), можна лише через віддане служіння.

Першою створеною особою матеріального творіння є Брахма. До Брахми в матеріальному світі не було жодного живого створіння. Світ був порожній і темний, аж у лотосі, що виріс з пупа Ґарбгодакашаї Вішну, народився Брахма. Ґарбгодакашаї Вішну — це поширення Каранодакашаї Вішну, а Каранодакашаї Вішну — поширення Санкаршани. Санкаршана — поширення Баларами, а Він є безпосереднє поширення Крішни. Після створення Брахми народилися два типи півбогів: перший — такі, як четверо братів Санака, Санатана, Санандана і Санат-кумара, що уособлюють зречення від цього світу, і другий — півбоги, як Марічі та їхні нащадки, що народжені насолоджуватися матеріальним світом. З тих двох типів півбогів поступово проявилися всі інші живі істоти і люди також. Звідси, кожну живу істоту в творінні, Брахму, півбогів і всіх ракшас також можна вважати за сучасні істоти, адже народжені вони були не так давно. Тобто людина, яка народилася у сім’ї недавно, нічого не знає за свого далекого предка, і так само нездатна зрозуміти становища Верховного Господа у світі духовному істота з матеріального світу. Причина цьому така, що матеріальний світ, тобто впливник часу, живі істоти, Веди, грубі й тонкі елементи були створені в певний момент часу. Отже, все у цьому творінні, а також засоби до пізнання першоджерела, слід вважати за сучасне.

Із сказаного можна висновити, що насправді досягнути верховного джерела усього через само- чи Богопізнання, шляхами корисливої діяльности, філософствувань або містичної йоґи неможливо. Коли творіння перестає існувати, вже немає ні Вед, ні часу, не існує грубих чи тонких елементів, і коли всі живі істоти в непроявленому стані перебувають у Нараяні, всі вироблені методи пізнання обертаються внівець, вони більше не діють. Але віддане служіння існує у вічному духовному світі вічно. Тому віддане служіння — то єдиний справжній метод само- і Богопізнання, і, вдавшись до цього методу, людина стає на істинний шлях пізнання Бога.

На це є вірш, який склав Шрідгара Свамі. Він передає ту думку, що верховне джерело усього, Верховний Бог-Особа, є такий великий і безмежний, що жодній живій істоті не зрозуміти Його, хоч до яких матеріальних засобів вдаватися. Тому слід молити Господа, щоб Він дав можливість вічно виконувати віддане служіння Йому. Так Господньою ласкою можна зрозуміти верховне джерело творіння. Верховне джерело творіння, Верховний Господь, відкриває Себе тільки відданим. В четвертій главі «Бгаґавад-ґіти» Господь каже Арджуні: «Любий Арджуно, ти Мій відданий і близький друг, тому Я відкрию тобі, як пізнати Мене». Іншими словами, власними зусиллями зрозуміти верховне джерело творіння, Верховного Бога-Особу, неможливо. Ми мусимо вдоволити Його відданим служінням, і тоді Він Сам відкриється нам — і ми зрозуміємо Його певною мірою.

Існують різні типи філософів, які розумують, намагаючись таким способом збагнути верховне джерело всього. Є шість груп умоглядних філософів, а їхні філософії називають шад-даршана. Всі ті філософи є імперсоналісти-майаваді. Кожен з них намагається втвердити свій погляд, а проте пізніше вони мусять йти на компроміс, заявляючи, що всі шляхи ведуть до однієї мети, а тому на увагу заслуговує кожен погляд. Однак з молитов уособлених Вед ясно, що жоден погляд не є істинний, бо всі способи пізнання виникли у тимчасовому матеріальному світі. З тих філософів ніхто не знає найважливішого: що Верховного Бога-Особу, Абсолютну Істину, можна пізнати тільки через віддане служіння.

Є ще філософи школи мімамса, яку очолює мудрець Джайміні. Метод тої школи — що кожному слід діяти доброчесно, виконувати визначені обов’язки, і це приведе людину до найвищої досконалости. Але це суперечить дев’ятій главі «Бгаґавад-ґіти». Господь Крішна каже там, що доброчесна діяльність допомагає піти на небесні планети, але щойно людина вичерпує запас наслідків доброчесної діяльности, вона мусить облишити насолоду найвищого матеріального рівня на небесних планетах і тоді падає на планети нижчі, де живуть недовго і рівень матеріального щастя низький. Точні слова, що їх подає «Ґіта», такі: кшіе пуйе мартйа-лока віанті. Отже, висновок філософів школи мімамси, ніби доброчесна діяльність приведе людину до Абсолютної Істини, є хибний. Чистий відданий з природи схильний діяти доброчесно, але одною доброчесною діяльністю милости Верховного Бога-Особи не здобути. Доброчесна діяльність очищує людину від скверни страсти й невігластва, але відданий, що постійно слухає трансцендентне послання Господа — «Бгаґавад-ґіту», «Шрімад-Бгаґаватам» та такі інші писання, очищується сам собою. Зі сказаного в «Бгаґавад-ґіті» зрозуміло, що навіть хто не досягнув рівня доброчесної діяльности, але повністю поринув у віддане служіння, той твердо стоїть на шляху до духовної досконалости. Крім того в «Бгаґавад-ґіті» сказано, що людину, яка з любов’ю й вірою виконує віддане служіння, Верховний Бог-Особа скеровує зсередини. Сам Господь як Параматма, чи духовний вчитель у серці, дає відданому точні вказівки, які допомагають йому поступово прийти до Бога. Тож висновок, якого доходять філософи школи мімамси, не є та істина, що приведе людину до правильного розуміння.

Те саме стосується й до філософів санкг’ї, метафізиків чи вчених-матеріалістів. Вони вивчають космічне проявлення за допомогою винайдених ними наукових методів, але не визнають Бога за найвищого, за того, хто створив космічне проявлення. Вони роблять хибний висновок, що за першоджерело творінню править взаємодія матеріальних первнів. Однак «Бгаґавад-ґіта» цієї теорії не визнає. Вона чітко доводить, що діяльність космосу скеровує Верховний Бог-Особа. Це підпирає і ведичне твердження сад в ідам аґра сіт. Це означає, що джерело творіння існувало перед тим, як проявлено космос. Отже, матеріальні елементи джерелом творіння бути не можуть. Матеріальні елементи визнають за причину, але насправді первісною причиною є Сам Верховний Бог-Особа. Тому в «Бгаґавад-ґіті» сказано: матеріальна природа діє під наглядом Крішни.

Філософи-атеїсти школи санкг’я вважають, що всі наслідки в матеріальному світі тимчасові й ілюзорні, а тому є ілюзорна й причина матеріального світу. Філософи санкг’ї підтримують філософію порожнечі, але істина така: насправді першопричиною є Верховний Бог-Особа, космічне ж проявлення є тимчасовим виявом Його матеріальної енерґії. Коли тимчасове проявлення знищено, причина його, вічне існування в духовному світі, лишається незмінна, і тому духовний світ називають санатана-дгама, вічна обитель. Отже, висновки філософів санкг’ї хибні.

Крім того існують філософи, що є послідовниками Ґаутами й Канади. Вони якнайдокладніше вивчили причинно-наслідкові зв’язки серед матеріальних елементів і прийшли до висновку, що первісна причина творіння — це поєднання атомів. Стопами Ґаутами й Канади, що висунули теорію параманувади, йдуть і сучасні вчені-матеріалісти. Однак погодитись з цією теорією не можна, бо неживі атоми — то не первісна причина. Це потверджено у «Бгаґавад-ґіті» і «Шрімад-Бгаґаватам», і у Ведах також сказано: еко нрйаа сіт — перед творенням існував тільки Нараяна. Знов «Шрімад-Бгаґаватам» і «Веданта-сутра» кажуть, що первісна причина має чуття і прямо й непрямо знає про все, що має місце в творінні. Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»: аха сарвасйа прабгава — «Я є первісна причина усьому», і ще матта сарва правартате — «З Мене все приходить до існування». Отже, атоми можуть утворювати основні сполуки матеріального існування, але вони самі виходять з Верховного Бога-Особи. Тому філософій Ґаутами й Канади прийняти не можна.

Так само й з імперсоналістами, що є послідовниками Аштавакри, а пізніше Шанкарачар’ї: за причину всього вони визнають сяйво безособистісного Брахмана. Згідно з їхньою теорією матеріальне проявлення є тимчасове й нереальне, натомість реальним вони вважають сяйво Брахмана. Але з цією теорією погодитися теж не можна, бо Сам Господь каже у «Бгаґавад-ґіті», що це сяйво Брахмана спочиває на Його особі. І «Брахма-самхіта» потверджує, що сяйво Брахмана — то випромінення тіла Самого Крішни. Отже, безособистісний Брахман не може бути первісною причиною космічного проявлення. Первісною причиною є вседосконалий Бог-Особа, Ґовінда, і Він має чуття.

Але найнебезпечніша з теорій імперсоналістів — це що Бог, коли втілюється, приймає матеріальне тіло, яке створюють три ґуни матеріальної природи. Господь Чайтан’я засудив цю теорію філософів майаваді як найбільшу образу. Він сказав, що кожен, хто вважає трансцендентне тіло Верховного Бога-Особи за утвір матеріальної природи, чинить найтяжчу образу лотосовим стопам Вішну. «Бгаґавад-ґіта» теж стверджує, що лише невігласи й негідники насміхаються з Верховного Бога-Особи, коли Він сходить на Землю у формі людини. Господь Крішна, Господь Рама і Господь Чайтан’я справді мають людську подобу і приходять в людське суспільство.

Уособлені Веди засудили імперсоналістичні теорії як найгірше перекручення. В «Брахма-самхіті» тіло Верховного Бога-Особи змальоване як ананда-чін-майа-раса. Тіло Верховного Бога-Особи духовне, а не матеріальне. Він може насолоджуватися будь-чим за допомогою кожної частини Свого тіла, і тому Він — всемогутній. Частини матеріального тіла можуть виконувати лише певну дію: так, руки можуть тримати, але чути чи бачити не можуть. А що тіло Верховного Бога-Особи складає ананда-чін-майа-расу, тобто воно є сач-чід-ананда-віґраха, то Він може насолоджуватися всіма частинами Свого тіла у будь-який спосіб. Спонукою до визнання духовного тіла Господа за матеріальне є схильність ставити Верховного Бога-Особу і зумовлену душу на один щабель. Зумовлена душа існує в матеріальному тілі. Отже, якби Бог мав матеріальне тіло, це було б чудове засновання для теорії імперсоналістів, ніби Верховний Бог-Особа і жива істота є одне й те саме.

Але насправді все не так. Коли Верховний Бог-Особа приходить проявити Свої різноманітні розваги, між Його дитячим тілом, яке тримає на руках мати Яшода, й так званим Його «дорослим» тілом, коли Він б’ється з демонам, різниці немає. Він мав однакову силу і коли бився в дитинстві з демонами Путаною, Трінавартою й Аґгасурою, і коли молодою людиною бився з Дантавакрою й Шішупалою. В матеріальному житті зумовлена душа, змінюючи тіло, звичайно забуває все пов’язане зі своїм минулим тілом. Але тіло Крішни є сач-чід-ананда, тому Він, як знаємо з «Бгаґавад-ґіти», пам’ятав, що мільйони років тому навчав «Бгаґавад-ґіти» бога Сонця. Тому Господь відомий як Пурушоттама, бо Він трансцендентний до матеріального і духовного існування. Він є причина всіх причин, а це означає, що Він причина і духовного, і матеріального світу. Верховний Бог-Особа всемогутній, Він знає все. Тому тіло Господа певно не є матеріальне, адже матеріальне тіло не може бути ні всемогутнім, ані вміщати у себе все знання. Тому з теорією майаваді, ніби Бог-Особа сходить у матеріальний світ у матеріальному тілі, погодитися ніяк не можна.

З цього випливає, що всі теорії філософів-матеріалістів є утворами тимчасового ілюзорного існування, наче ідеї, що приходять у сні. Вони певно не приведуть нас до Абсолютної Істини. Абсолютну Істину можна осягнути тільки через віддане служіння. Каже ж Господь у «Бгаґавад-ґіті»: бгактй мм абгіджнті — «Зрозуміти Мене можна тільки через віддане служіння». Шріла Шрідгара Свамі склав гарного вірша щодо цього, там сказано: «Любий мій Господи, хай інші висувають фальшиві твердження, вдаються до сухого розумування чи будують власні філософські теорії. Хай вони блукають у темряві невігластва й ілюзії і, не знаючи Верховного Бога-Особи, втішаються з думки, що вони великі вчені. Але я прагну звільнитися, просто оспівуючи святі імена прекрасного Верховного Бога-Особи — Мадгави, Вамани, Трінаяни, Санкаршани, Шріпаті й Ґовінди. Нехай, просто оспівуючи Його трансцендентні імена, ми очистимось від скверни матеріального існування».

Отак Уособлені Веди кажуть: «Любий Господи, коли жива істота завдяки тільки Твоїй милості приходить правильного висновку щодо Твого піднесеного і трансцендентного становища, вона вже не переймається різноманітними теоріями, що їх створили умоглядні філософи і так звані мислителі». Сказане стосується насамперед теорій Ґаутами, Канади, Патанджалі й Капіли (Нірішвари). Насправді Капіл є двоє: один Капіла, син Кардами Муні, є втілення Бога, а інший — атеїст новітніх часів. Капілу-атеїста часто плутають з Верховним Богом-Особою, що з’явився за часів Сваямбгуви Ману як син Кардами Муні. Господь Капіла — це втілення Бога, що приходило у сиву давнину. Теперішня епоха — то епоха Вайвасвати Ману, а інший Господь Капіла приходив за епохи Сваямбгуви Ману.

Згідно з філософією майавади проявлений світ, чи світ матеріальний, є мітг’я, чи майа — нереальний. Майаваді проголошують ідею брахма сатйа джаґан мітгй. Вони твердять, що істинне є тільки сяйво Брахмана, а космічне проявлення є ілюзорне, фальшиве. Але згідно з філософією вайшнав причина космічного проявлення є Верховний Бог-Особа. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що Він входить у матеріальний світ однією зі Своїх повних часток, і то є початок творення. З Вед ми знаємо, що це асат, тобто невічне, космічне проявлення також постає з Верховного сат, тобто реального. З «Веданта-сутри» теж розуміємо, що все постало з Верховного Брахмана. Тому вайшнави не вважають, що космічне проявлення є нереальне. Філософи-вайшнави все у матеріальному світі бачать пов’язаним з Верховним Господом.

Такий погляд на матеріальний світ докладно роз’яснює Шріла Рупа Ґосвамі. Він каже, що коли зрікаються матеріального світу як ілюзорного чи фальшивого без знання того, що він також проявлений з Верховного Господа, таке зречення не має практичної цінности. Назагал на матеріальний світ дивляться як на об’єкт чуттєвої втіхи, а що вайшнава не схильний потурати чуттям, то він не прив’язаний до матеріальної діяльности. Вайшнава приймає матеріальний світ так, як наказують ведичні реґулівні засади. Верховний Бог-Особа є первісна причина усього, і тому вайшнава все, навіть у матеріальному світі, бачить як пов’язане з Крішною. Завдяки такому піднесеному розумінню все одухотворюється. Інакше сказати, все в матеріальному світі є духовне, тільки що ми через брак знання бачимо речі як матеріальні.

Уособлені Веди навели приклад, що шукач за золотом не нехтуватиме золотими сережками, браслетами чи іншими золотими виробами через те лише, що вони відрізняються за формою від первісного золота. Всі живі істоти є невід’ємні частки Верховного Господа і якісно єдині з Ним, але нині вони належать до 8400000 видів життя — то наче різноманітні золоті прикраси, що зроблені з того самого золота. Той, кого цікавить золото, візьме будь-які різні за формою золоті прикраси, і так само вайшнава, добре розуміючи, що всі живі істоти якісно однакові з Верховним Богом-Особою, бачить всі живі істоти вічними слугами Бога. Кожен вайшнава має широкі можливості служити Верховному Богові-Особі: він має рятувати спантеличені зумовлені живі істоти, виховуючи їх у свідомості Крішни і вказуючи їм шлях додому, назад до Бога. Істина є така, що нині розум живих істот збурений дією трьох ґун матеріальної природи, і тому живі істоти переселяються з одного тіла до іншого, як то буває уві сні. Однак коли їхня свідомість перемінюється на свідомість Крішни, вони одразу беруть Крішну в своє серце. Відтак шлях до звільнення перед ними відкритий.

Усі Веди твердять, що Верховний Бог-Особа і жива істота мають однакову природу — чайтан’я, духовну. Це потверджує і «Падма Пурана». Там сказано, що існують дві відміни духовних істот. Перша — це джіви, до другої належить Верховний Господь. Від Господа Брахми й до найменшої мурашки всі живі істоти є джіви, але Господь — то верховний чотирирукий Вішну, Джанардана. Слово атма вживають тільки до Верховного Бога-Особи, але живі істоти є Його невід’ємні частки, і тому подеколи словом атма називають і їх. Однак живі істоти — то джіватми, а Верховний Бог-Особа — Параматма. У матеріальному світі перебувають і Параматма, й джіватма, а отже призначення матеріального світу в іншому, аніж здобувати в ньому чуттєву втіху. Життя заради чуттєвої втіхи — то омана, але ідея служіння джіватми Параматмі навіть у матеріальному світі ні в якому разі не є оманна. Свідома Крішни людина цілковито розуміє це і тому не вважає матеріальний світ за несправжній; вона діє в реальності трансцендентного служіння. Отож відданий у будь-якому явищі матеріального світі бачить можливість служити Господеві. Відданий завжди перебуває у трансцендентному становищі, і все, що він використовує, одухотворюється, бувши застосоване на служіння Господеві.

У Шрідгари Свамі є на це гарний вірш: «Я поклоняюся Верховному Богові-Особі, що Він проявляється як реальність завжди, навіть у матеріальному світі, який дехто вважає за оманний». Матеріальний світ вважають за несправжній лише ті, кому бракує знання. Але той, хто зробив поступ у свідомості Крішни, бачить Верховного Бога-Особу в усьому. Це і є істинне усвідомлення ведичного афоризму сарва кгалв іда брахма — «Все є Брахман».

Уособлені Веди далі казали: «Любий Господи, немудрі люди вдаються до всіляких методів самоусвідомлення, але насправді очиститися від матеріальної скверни чи вийти з циклу народжень і смертей може тільки бездомісний відданий. Любий наш Господи, все спочиває на Твоїх різноманітних енерґіях, і Ти підтримуєш все, як сказано у Ведах (еко бахӯн йо відадгті кмн). Отже, Твоя Господня Милість утримує й підтримує всі живі істоти — півбогів, людей, тварин. Ти підтримуєш усіх, а ще Ти перебуваєш у кожнім серці. Іншими словами, Ти є корінь усього творіння. Ті, хто не збочує з шляху відданого служіння Тобі, поклоняються Тобі завжди. Такі віддані й справді підливають корінь дерева всесвіту. Виконуючи віддане служіння, людина вдоволює не лише Бога-Особу, а й усі решту істот, тому що Господь підтримує й утримує всіх. Відданий, усвідомлюючи всепроникаючий аспект Верховного Бога-Особи, є найліпший добродійник і найвищий альтруїст. Чисті віддані, що до решти віддали себе свідомості Крішни, легко виходять з циклу народження й смерти, вони все одно що перестрибують смерті через голову».

Відданий не боїться помирати чи змінювати тіло. Його свідомість перемінилася на свідомість Крішни, і навіть якщо він не піде прямо до Бога, навіть якщо перейде в інше тіло, боятися йому нема чого. Яскравий приклад тому — Бгарата Махараджа. В наступному житті він став оленем, але ще в наступному житті цілковито очистився від матеріальної скверни й піднісся у Боже царство. «Бгаґавад-ґіта» запевняє, що відданий ніколи не загине. Шлях в духовне царство, назад додому, до Бога йому відкритий. Навіть якщо відданий посковзнувся за одного життя, він, якщо буде далі розвивати свою свідомість Крішни, вивищуватиметься і зрештою повернеться до Бога. Чистий відданий очищує не лише своє існування, а ще й існування того, хто стає його учнем. Такий учень теж врешті-решт очищується і може без труду ввійти в царство Бога. Долає смерть не лише чистий відданий — його милістю цього легко досягають і його послідовники. Віддане служіння таке могутнє, що своїми трансцендентними повчаннями про те, як перетнути океан незнання, чистий відданий може дати наснагу іншій людині.

Повчання чистого відданого своєму учневі дуже прості. Йти стопами чистого відданого неважко. І кожному, хто ступає в слід визнаних відданих Господа з учнівської послідовности, як Господь Брахма, Господь Шіва, Кумари, Ману, Капіла, цар Прахлада, цар Джанака, шлях до звільнення відкритий. З іншого боку невіддані, що тримаються непевних методів самоусвідомлення, як ось ґ’яна, йоґа і карма, від скверни ще не очистилися. Такі занечищені люди, хоча й зробили певний поступ у самоусвідомленні, звільнитися самі не можуть, а вже за тих, хто йде їхніми стопами, годі й згадувати. Такі невіддані наче ті тварини на припоні, бо не можуть вийти з кола, що його окреслюють умовності їхнього віросповідання. «Бгаґавад-ґіта» засуджує таких людей, називаючи їх веда-вади. Вони не можуть зрозуміти, що Веди розглядають тільки діяльність матеріальних ґун — добра, страсти й невігластва.
Господь Крішна сказав Арджуні, що людина має вийти за межі обов’язків, що їх визначають Веди, і взятися до відданого служіння, свідомости Крішни. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті»: ністрайґуйо бгаврджуна — «Любий Арджуно, спробуй стати трансцендентним щодо ведичних ритуалів». Таке трансцендентне становище понад ведичними ритуалами і є віддане служіння. Господь чітко сказав у «Бгаґавад-ґіті», що ті, хто втвердився у відданому служінні, вже перебувають у Брахмані. По-справжньому усвідомити Брахмана означає бути в свідомості Крішни і виконувати віддане служіння. Отже, віддані — це справжні брахмачарі, бо завжди діють в свідомості Крішни, у відданому служінні.

Тому Рух свідомости Крішни, що спирається на віковічну традицію, звертається до послідовників різноманітних релігій, закликаючи приєднатися до цього Руху, що навчає любити Бога. Так можна піднятися над усіма догмами і формальностями, що їх визначають писання. Людину, що далі стереотипних релігійних засад піти не може, порівнюють до собаки, яку хазяїн припнув на ланцюг. Мета всіх релігій — зрозуміти Бога й розбудити свою любов до Нього. Людину ж, що перебуває в полоні релігійних постулатів і ритуалу й на рівень любови до Бога не піднімається, вважають за тварину на прив’язі. Іншими словами той, хто не усвідомлює Крішну, від скверни матеріального існування звільнитися не годен.

Шріла Шрідгара Свамі склав гарного вірша, там сказано: «Хай інші виконують суворі аскези і позбавляють себе життя, стрибаючи на землю з гірських верхівок, хай вони йдуть по звільнення до святих місць прощі, глибоко вивчають філософію і ведичну літературу. Хай містичні йоґи виконують свою медитацію, а різні секти марно сперечаються про те, який шлях є найліпший. Правда однак у тому, що людина, яка не усвідомлює Крішни, не виконує відданого служіння і тому не здобуває милости Верховного Бога-Особи, перетнути океану матерії нездатна». Отже, розумна людина відкидає всі шаблонні погляди і задля справжнього звільнення приєднується до Руху свідомости Крішни.

Уособлені Веди молилися далі: «Любий наш Господи, Веди пояснюють Твій безособистісний аспект. У Тебе немає рук, але Ти приймаєш всі жертви, що їх Тобі офірують. У Тебе немає ніг, але Ти швидший від усіх. У Тебе немає очей, але Ти бачиш усе, що відбувалося в минулому, що відбувається нині і що тільки має відбутися. Ти не маєш вух, але чуєш усе, що кажуть. У Тебе немає розуму, але Тобі відома минула, теперішня і майбутня діяльність кожного, хоча Тебе Самого ніхто не знає. Отже, Ти є найстарша і найпіднесеніша особа».

В іншій частині Вед є подібне місце: «Ти не повинен нічого робити. Знання і енерґії Твої такі досконалі, що все приходить до буття просто Твоєю волею. Ніхто не рівний Тобі, ані вищий за Тебе, і кожен діє як Твій вічний слуга». Отак Веди змальовують Абсолют, що не має ніг, рук, очей, вух і розуму: Його дія виявляється крізь Його енерґії, і так Він забезпечує потрібним усі живі істоти. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Його руки й ноги скрізь — адже Він всепроникаючий. Руки, ноги, вуха й очі всіх живих істот діють і рухаються з наказу Наддуші, що перебуває в серці живої істоти. Якби не було Наддуші, рука чи нога не могла б діяти. Однак Верховний Бог-Особа такий великий, незалежний і досконалий, що навіть не маючи очей, ніг і вух, Він у Своїх діях не залежить ні від кого. Навпаки, всі залежать від Нього через діяльність органів чуття. Не натхненна від Наддуші і без Її вказівок жива істота діяти не може.

Насправді Абсолютна Істина — це в остаточному підсумку Господь, Верховна Особа. Але Він діє через Свої різноманітні енерґії, яких грубі матеріалісти бачити не можуть і тому вважають Його за щось безособистісне. Наприклад, ми, дивлячись на намальовану квітку, у всьому бачимо мистецтво художника, що старанно виписував кожну дрібницю форми, кольору тощо. В намальованих різнобарвних квітах виразно видно роботу художника. Але грубий матеріаліст, спостерігаючи квітіння в природі, не бачить в тому Божої руки і через те доходить висновку, що Абсолютна Істина є безособистісна. Насправді ж Абсолют — особистість, але особистість незалежна. Йому не треба Самому братися до пензля і фарб, щоб розмальовувати квіти на різні кольори — адже Його енерґії діють так дивовижно, що здається, ніби квіти виникають без втручання маляра. Менш розумні люди сприймають Абсолютну Істину як безособистісну, бо, не виконуючи служіння Господеві, вони не на силі зрозуміти, як діє Всевишній, і не знають навіть Господнього імені. Господні дії і Його особисті риси відкриваються тільки відданому, чиї стосунки з Богом засновані на любовному служінні.

В «Бгаґавад-ґіті» є чітке твердження: бгоктра йаджа тапасм — «Господь є Той, хто насолоджується всіма жертвопринесеннями і плодами всіх аскез». Далі Господь знов каже: сарва-лока-махеварам — «Я володар усіх планет». Таке є становище Верховного Бога-Особи. Він перебуває у Вріндавані і втішається там трансцендентною насолодою у товаристві Своїх вічних супутників, ґопі і хлопчиків-пастушків, а тимчасом Його енерґії за Його проводом діють скрізь у творінні, не порушуючи Його вічних розваг.

Як діє Верховний Бог-Особа через Свої незбагненні енерґії безособистісно й особистісно водночас, можна пізнати лише через віддане служіння. Він діє як імператор над цілим світом, наказу якого коряться тисячі царів і правителів. Верховний Бог-Особа — це верховний незалежний володар, а півбоги, і Господь Брахма, Господь Шіва, цар небес Індра, царі планет Місяця і Сонця теж діють під Його проводом. Веди стверджують, що сонце світить, вітер віє, а вогонь дає жар саме від страху перед Верховним Богом-Особою. Все розмаїття рухомого і нерухомого в матеріальному світі породжує матеріальна природа, але діяти чи творити незалежно, без проводу Верховного Господа, не може ніхто. Всі сплачують Господеві данину, наче залежні царі, що сплачують імператорові щорічні податі.

Веди навчають: кожна жива істота має споживати тільки рештки їжі, що запропонована Богові-Особі. Сказано, що на великих жертвопринесеннях за верховне панівне Божество присутній Нараяна, а коли жертвопринесення закінчується, залишки їжі роздають півбогам. То називається яґ’я-бгаґа. Кожний півбог отримує свою долю, яґ’я-бгаґу, яку він приймає як прасад. Звідси випливає, що незалежної сили півбоги не мають; з наказу Верховного Бога-Особи вони обіймають різноманітні посади, а їдять вони прасад, тобто рештки, що залишилися після жертвопринесення. Вони виконують накази Верховного Господа точно за Його задумом. Верховний Бог-Особа є основа всьому, а інші є виконавці Його наказів. Тому й здається, що Він безособистісний. У нашому грубому матеріалістичному житті нам не збагнути, що Верховна Особа стоїть понад безособистісною діяльністю матеріальної природи. Тому Господь у «Бгаґавад-ґіті» пояснює, що немає вищого за Нього, а безособистісний Брахман є підпорядкований Йому, він — випромінення Його тіла. На це Шріпада Шріла Шрідгара Свамі склав гарного вірша: «Мої шанобливі поклони Верховному Богові-Особі. Він не має матеріальних чуттів, але матеріальні чуття діють з Його наказу. Він — верховна енерґія всіх матеріальних чуттів та їхніх органів. Він є всемогутній, верховний орудар, і тому всі Йому поклоняються. Йому, Верховній Особі, я складаю шанобливі поклони».

Сам Крішна проголошує в «Бгаґавад-ґіті», що Він — Пурушоттама, а це означає «Верховна Особа». Пуруша означає «особа», а уттама — «найвища» чи «трансцендентна». Крім того в «Бгаґавад-ґіті» Господь стверджує, що Його називають Пурушоттамою ще тому, що Він є трансцендентний щодо всіх істот — і які мають чуття, і які їх не мають. В іншому місці Господь каже, що так само, як повітря міститься у всепроникаючому небі, все перебуває в Ньому і діє з Його наказу.

Уособлені Веди моляться далі: «Любий Господи, Ти однаково ставишся до всіх і жодного окремого виду живих істот серед інших Своєю увагою не вирізняєш. Усі живі істоти є Твої невід’ємні частки, і вони насолоджуються чи страждають у різних умовах життя. Вони як ті іскри з вогню. Як іскри танцюють у полум’ї, так всі живі істоти танцюють у Тобі. Ти постачаєш їм усе, чого вони бажають, але за їхню насолоду чи страждання Ти не відповідальний. Існує багато різновидів живих істот — півбоги, люди, тварини, дерева, птахи, звірі, мікроби, черва, комахи та морські істоти, і всі насолоджуються життям чи страждають, маючи Тебе опорою».

Живі істоти бувають двох відмін. Перша — то вічно вільні, ніт’я-мукта, а решта — ніт’я-баддга. Живі істоти ніт’я-мукта живуть у духовному царстві, а ніт’я-баддга — в матеріальному світі. В духовному світі і Господь, і живі істоти проявлені у своєму первісному стані, наче іскри в полум’ї. Але в світі матеріальному Господь існує в Своєму всепроникаючому безособистісному аспекті, і живі істоти забувають свою свідомість Крішни, наче іскри, що, вилетівши з вогню, вже не сяють. Трапляється, іскри падають на суху траву, і тоді займається нове велике багаття. Це наче чисті віддані, що повні співчуття до нещасних і невинних живих істот. Чистий відданий запалює в серцях зумовлених душ вогонь свідомости Крішни, і завдяки тому яскравий вогонь духовного світу проявляється навіть у світі матеріальному. Деякі іскри падають на воду. Вони враз втрачають свої природні жар та блиск і майже згасають. Їх можна порівняти до живої істоти, що народжується між грубих матеріалістів: тоді її первісна свідомість Крішни майже повністю згасає. Решта іскор падають на землю і там існують притлумлені. Так одні істоти свідомости Крішни не мають, інші перебувають між свідомістю Крішни й матеріальною свідомістю, а решта й справді перебувають в свідомості Крішни. Півбоги з вищих небесних планет — Господь Брахма, Індра, Чандра, бог Сонця та інші півбоги — всі є свідомі Крішни. Рівень людського суспільства — між рівнів півбогів та тварин, тобто деякі котроюсь мірою свідомі Крішни, а решта за свідомість Крішни геть забули. Живі істоти третього класу — звірі та інші тварини, рослини, дерева і водяні істоти — не мають жодного уявлення про свідомість Крішни. Приклад іскри з вогню, що його наводять Веди, дуже слушний, коли йдеться за становище різних типів живих істот. Але над всіма живими істотами стоїть Верховний Бог-Особа Крішна, Пурушоттама; Він завжди лишається непідвладний дії матеріальних умов.

Може постати питання, яким випадком живі істоти скочуються до різних життєвих умов. Щоб зрозуміти це, слід передусім знати, що нічого випадкового для живих істот не буває. Випадковість — то для неживого. Згідно з ведичною літературою живі істоти посідають знання, і тому їх називають чайтан’я, що означає «у знанні». Отже, їхнє становище серед різних умов життя не є випадкове. Вони обирають його самі, бо володіють знанням. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: «Облиш усе і просто віддайся Мені». Цей шлях до усвідомлення Верховного Бога-Особи відкритий для кожного, однак кожна окрема жива істота має вибір — іти цим шляхом чи не іти. В останній главі «Бгаґавад-ґіти» Господь Крішна відверто каже Арджуні: «Любий Арджуно, Я вже оповів тобі все. Тепер усе залежить від того, чи приймеш ти сказане». Так само живі істоти, що впали у матеріальний світ, самі зробили вибір насолоджуватися матеріальним світом. Неправильно вважати, що Крішна послав їх у матеріальний світ. Матеріальний світ створено для насолоди живих істот, які хочуть облишити вічне служіння Господеві й самі насолоджуватися наче верховні. Згідно з філософією вайшнав живій істоті, що прагне вдовольняти свої чуття й забути за служіння Господеві, дають в матеріальному світі місце, де вона може діяти без обмежень і згідно зі своїми бажаннями. Так вона створює собі життєві умови, серед яких насолоджується чи страждає. Тому мусимо твердо засвоїти, що і Господь, і жива істота посідають вічне знання. Народження й смерти не існує ні для Господа, ані для живої істоти. То не так, що під час творення живі істоти створено наново. Господь створює матеріальний світ, щоб дати нагоду зумовленим душам піднестися до найвищого рівня свідомости Крішни. Якщо ж зумовлена душа з тої нагоди не користається, то по знищенні матеріального світу вона входить у тіло Нараяни і там спочиває в глибокому сні до часу нового творення.

Тут слушно навести приклад дощового сезону. Можна розглядати дощовий сезон як засіб творення, адже злива напуває поля і сприяє росту рослинности. Отак і від погляду Господа на матеріальну природу виникає творіння. В різноманітних життєвих умовах одразу, наче рослини після дощу, виникають різноманітні живі істоти. Злива одна й та сама, але викликає до життя велике розмаїття рослин. Дощ рівною мірою проливається по всьому полі, однак воно породжує рослини всіх форм і обрисів відповідно до насінин, що там посаджені. Так само розмаїті є й насінини наших бажань. Кожна жива істота має свої осібні бажання, і їх сукупність саме і є насіниною, що «пророщує» живу істоту в певний тип тіла. Рупа Ґосвамі окреслює це словом папа-біджа. Папа означає «гріховний». Всі наші матеріальні бажання є папа-біджа, тобто насінини гріховних бажань. «Бгаґавад-ґіта» пояснює, що гріховність наших бажань у тому, що ми не хочемо віддати себе Верховному Господеві. Тому Господь каже в «Бгаґавад-ґіті»: «Я захищу тебе він наслідків твоїх гріховних бажань». Ці різні гріховні бажання проявляються як різні типи тіл, і тому не можна звинувачувати Господа, ніби Він з прихильности до певної групи істот дає їм тіло одного типу, а решті дає тіла інших типів. Усі 8400000 типів тіл виникають відповідно до стану розуму індивідуальних живих істот. Верховний Бог-Особа, Пурушоттама, просто дає живій істоті нагоду діяти згідно з її бажаннями. Тому живі істоти діють, користаючись з переваг, що їх дає Господь.

Але водночас живі істоти є народжені з трансцендентного тіла Господа. Такий зв’язок між Господом і живими істотами пояснюють ведичні писання. Там сказано, що Верховний Господь підтримує всіх Своїх дітей, забезпечує їх усім потрібним. Таке саме каже Господь у «Бгаґавад-ґіті»: «Для всіх живих істот Я батько, що дає сім’я». Нескладно зрозуміти, що дітей зачинає батько, проте діють вони згідно зі своїми бажаннями. Тому батько не є відповідальний за те, що в його дітей різне майбутнє. Кожна дитина може скористатися з батькового майна й порад, але хоча спадщина однакова й поради ті самі, життя дітей різне; воно відповідає їхнім бажанням. Тому одні страждають, а інші насолоджуються.

Настанови «Бгаґавад-ґіти» однакові для всіх: слід віддатися Верховному Господеві, а Він вже подбає, щоб захистити кожного від гріховних наслідків. Усім живим істотам у Господньому творінні дано однакову нагоду. Від усього, що на землі, у воді чи в небі, живі істоти мають свою частку. Як діти Верховного Господа, всі живі істоти можуть тішитися матеріальними зручностями, що дає їм Бог. На жаль, живі істоти ворогують між собою і так роблять своє життя нещасним і нестерпним. Відповідальність за ту борню і сприятливі чи несприятливі умови лежить на самих живих істотах, а не на Верховнім Богові-Особі. Отже, якщо живі істоти скористаються з Господніх настанов, які Він дав у «Бгаґавад-ґіті», і розвинуть у собі свідомість Крішни, їхнє життя стане піднесене, і вони повернуться до Бога.

Хтось може заперечити, що матеріальний світ створений від Господа і тому Господь відповідає за те, які в ньому умови. Він непрямо відповідає за творення і підтримання матеріального світу — це певно так, але Він ніякою мірою не відповідальний за різні життєві умови живих істот. Те, як Господь творить матеріальний світ, порівнюють до того, як хмара творить розмаїття рослин. Під час дощового сезону хмари дають ріст різноманітним рослинам. Хмари проливають воду на поверхню землі, але самі землі ніколи не торкаються. Так і Господь: Він творить матеріальний світ, просто поглянувши на матеріальну енерґію. То потверджують Веди: Він поглянув на матеріальну природу — і так виникло творіння. Потверджує те і «Бгаґавад-ґіта»: Він створює розмаїття істот, рухомих і нерухомих, живих і неживих, просто кинувши на матеріальну природу Свій трансцендентний погляд.

Отже, творення матеріального світу можна вважати за одну з розваг Господа; це творення називають Господньою розвагою, тому що Він творить матеріальний світ коли забажає. Бажання Верховного Бога-Особи творити — теж вияв Його надзвичайної милостивости, бо воно дає зумовленим душам нову нагоду розвинути свою відначальну свідомість і тоді повернутися додому, до Бога. Тому звинувачувати Верховного Господа в тому, що Він створив матеріальний світ, не можна.

Обговорюючи цей предмет, приходимо чіткого усвідомлення, в чому полягає різниця між імперсоналістами й персоналістами. Ціль імперсоналістів — злитися з існуванням Верховного, а філософія порожнечі радить заступити матеріальне розмаїття порожнечею. Обидві ці філософії відомі як майавада. Коли живі істоти розчиняються в тілі Нараяни, щоб спочити там до наступного творення, космічне проявлення згортається і певно стає порожнечею. Цей стан можна назвати безособистісним, але він не є вічний. Стан, коли зникає розмаїття матеріального світу і живі істоти розчиняються в тілі Верховного, не вічний, адже творіння постане знов, і живі істоти, що злилися з тілом Верховного, знов з’являться у матеріальний світ під час нового творення, бо не розвинули в собі свідомости Крішни. «Бгаґавад-ґіта» потверджує, що творіння і заглада матеріального світу відбуваються вічно, і зумовлені душі, що не мають свідомости Крішни, повертаються до цього світу щоразу, як проявляється матеріальне творіння. Якщо зумовлені душі скористаються з нагоди і, діючи за Господніми заповідями, розвинуть в собі свідомість Крішни, їх буде перенесено до духовного світу. Назад, у матеріальне творіння, вони вже не повернуться. Тому сказано, що прихильники філософії порожнечі й імперсоналісти не дуже розумні, бо не приймають притулку лотосових стіп Господа. А що послідовники філософії порожнечі й імперсоналізму не відзначаються великим розумом, вони вдаються до різноманітних аскез, прагнучи досягти стану нірвани, тобто покінчити із зумовленим, матеріальним життям, або стати єдиними з Господом, злившись з Його тілом. Але всі вони знову падають, бо знехтували лотосові стопи Господа.

Автор «Чайтан’я-чарітамріти» Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі вивчив усю ведичну літературу, вислухав усі авторитети і вже по тому висловив свою думку, що Крішна — єдиний верховний володар, а всі живі істоти — Його вічні слуги. Його слова потверджено в молитвах уособлених Вед. Можна зробити висновок, що під владою Верховного Бога-Особи перебуває кожен, служіння за Його верховними вказівками виконує кожен, і кожен боїться Верховного Бога-Особи. Лише зі страху перед Ним всі діють як належить. Кожен перебуває в становищі підлеглого щодо Верховного Господа, однак Господь у Своєму ставленні до всіх живих істот безсторонній. Він наче безкрає небо; іскри вогню танцюють у полум’ї, з якого народжені, і так само живі істоти ширяють у небі Господа, наче птахи. Дехто літає високо, дехто трохи нижче, а ще хтось при самій землі. Різні птахи відповідно до своїх якостей літають на різній висоті — але небо не має нічого спільного з їхніми якостями. І в «Бгаґавад-ґіті» Господь стверджує, що Він настановляє різні живі істоти на різні «посади» відповідно до того, наскільки вони Йому віддаються. Такий розподіл не є виявом прихильности Бога-Особи до певних живих істот. Отже, живі істоти посідають різні становища в різних сферах і видах життя, і всі вони завжди підпорядковані Верховному Богові-Особі, однак Він не є відповідальний за те, в яких життєвих умовах вони існують. Уважати себе рівним Верховному Господеві немудро й нелогічно, а ще більш немудро вважати, що ніхто не бачив Бога. Кожний бачить Господа в Його різних аспектах. Єдина різниця в тому, що теїсти бачать Бога як Верховну Особу, Крішну, найулюбленішого, а атеїсти бачать Абсолютну Істину в подобі невідворотної смерти.

Уособлені Веди далі підносили свої молитви. «Любий наш Господи, — казали вони, — з будь-якого ведичного писання зрозуміло, що Ти є верховний володар, а всі живі істоти Тобі підпорядковані. І Господа, і живі істоти називають ніт’я — вічні, тому якісно вони єдині. Однак один ніт’я — Верховний Господь — є володар, а множина нітй — підлеглі Йому. Залежна індивідуальна жива істота живе в тілі. Там живе і верховний володар — Наддуша, і Наддуша наглядає за індивідуальною душею. Так стверджують Веди. Якби Наддуша не панувала над індивідуальною душею, то як пояснити ведичну теорію переселення живої істоти з одного тіла до іншого, її насолоду і страждання відповідно до колишніх дій? Іноді вона потрапляє туди, де умови життя ліпші, іноді спускається до гірших умов. Отак зумовлена душа перебуває не лише під владою Верховного Бога-Особи, її ще зумовлює матеріальна природа. Стосунки живої істоти з Верховним Господом — то стосунки підлеглого і пана, і це незаперечно свідчить, що хоча Наддуша є всепроникаюча, індивідуальна жива істота всепроникаючою не є. Якби індивідуальна жива істота була всепроникаюча, за яку б залежність могло йтися? Тому буде хибно висновити, ніби Наддуша й індивідуальна душа рівні. Жодна мисляча людина того не прийме. Радше слід намагатися збагнути різницю між верховним вічним і вічними, що Йому підлеглі».

Уособлені Веди зробили висновок: «О Господи! І Ти, і обмежені дгруви, живі істоти, всі є вічні». Іноді форму безмежного вічного розглядають як всесвітню форму, а форму обмеженої вічности яскраво змальовано в Упанішадах, ведичних писаннях. Там сказано, що розмір відначальної духовної форми живої істоти — одна десятитисячна площі поперечного перерізу волосини. Сказано, що дух більший від найбільшого і менший від найменшого. Індивідуальні живі істоти, вічні невід’ємні частки Бога, є менші від найменшого. Ні Верховного, що є більший від найбільшого, ані індивідуальної душі, меншої від найменшого, нашими матеріальними чуттями не осягнути. Отже, пізнати найбільше і найменше ми можемо лише крізь достовірні джерела ведичної літератури. Ведична література каже, що Наддуша, перебуваючи в тілі разом з живою істотою, є завбільшки з великий палець на руці. Тут можуть заперечити: як щось розміром з великий палець може поміститися в серці мурашки? Відповідь на те буде, що цей розмір Наддуші в кожнім певнім тілі пропорційний розмірам тіла даної живої істоти. За будь-яких умов вважати Наддушу й індивідуальну душу за одне не можна, хоча вони обидві входять в матеріальне тіло кожної живої істоти. Наддуша живе в серці, щоб скеровувати індивідуальну живу істоту і наказувати їй. Хоча обидві є дгруви, тобто вічні, жива істота завжди підпорядкована Всевишньому.

Можуть зауважити, що всі живі істоти народились від матеріальної природи і тому рівні одна одній і незалежні. Однак у ведичній літературі сказано, що запліднює матеріальну природу живими істотами Верховний Бог-Особа, і лише тоді вони проявляються. Дитина не є плодом самої жінки — і так само індивідуальні живі істоти своїм з’явленням завдячують насправді не лише матеріальній природі. Жінку спочатку запліднює чоловік, а тоді народжується дитина. Отже, дитина, яку народжує жінка, є невід’ємною часткою чоловіка. Так само видається, ніби живі істоти породжує матеріальна природа, але вона не робить того незалежно. Матеріальну природу запліднює верховний батько, і тоді виникають усі живі істоти. Твердження, ніби індивідуальні живі істоти не є часткою Всевишнього, не має під собою ніякого ґрунту. Наприклад, різні частини тіла і ціле тіло — речі різні, і тіло керує різними своїми частинами. Так само частини верховного цілого є завжди залежні і підвладні тому, з кого вони походять. «Бгаґавад-ґіта» стверджує, що живі істоти є частки Крішни — мамайвамшах. Отже, жодна мудра людина не визнає твердження, що Наддуша і душа індивідуальна належать до однієї категорії. Якісно вони рівні, але кількісно Наддуша завжди Верховна, а душа індивідуальна завжди кориться Наддуші. Такий висновок Вед.

Тут ужито два важливі слова — ян-майа і чін-майа. Санскрит вживає іменника майат у значенні «перетворення», а також «достатність». Філософи-майаваді слова ян-майа чи чін-майа витлумачують на своє, ніби жива істота завжди рівна з Верховним. Але з’ясуймо, застосовано афікс майат у значенні «достатність» чи у значенні «перетворення». Жива істота нічого не має тою самою кількістю, як Верховний Бог-Особа. Отже, афікс майат не може бути вжитий на позначення того, що індивідуальна жива істота є самодостатня. Індивідуальна жива істота ніколи не посідає достатньо знання, інакше як трапилось, що вона стала підвладна майі, матеріальній енерґії? Отже, слово «достатність» можна вжити тільки відповідно до розміру живої істоти. Духовну єдність Верховного Господа і живої істоти не можна вважати за однорідність. Кожна жива істота — то індивідуальність. За тезою однорідної єдности всі живі істоти мали б одразу звільнитися, коли звільнюється будь-яка з живих істот. Але насправді кожна індивідуальна душа насолоджується матеріальним світом і страждає в ньому осібно.

Слово майат вживають також у значенні «перетворення» чи ще подеколи в значенні «бічний утвір». Імперсоналісти висувають теорію, ніби Брахман Сам приймає різні тіла, бо така Його ліла, розвага. Однак існують сотні тисяч видів життя, і життєві умови в усіх різні: є люди й півбоги, тварини й птахи. Якби всі вони були поширення Абсолютної Істини, за звільнення навіть не йшлося б, адже Брахман вже є звільнений. Але майаваді тлумачать все на свій копил і далі: під час кожного циклу творення, кажуть вони, проявляються різноманітні тіла, а коли цикл завершується, ті різноманітні тіла, чи поширення Брахмана, самі собою зливаються в одно, і то є кінець усьому проявленню. Згідно з цією теорією наступної епохи Брахман знов поширюється у різноманітні тіла. Погодитися з цим все одно що визнати, ніби Брахман зазнає зміни. Прийняти цього не можна. З «Веданта-сутри» знаємо, що Брахман з природи сповнений блаженства. Тому Він не може змінитися й прийняти якесь тіло, що підвладне стражданням. Насправді живі істоти, невід’ємні частки Брахмана, є найнезначніші духовні частки, що схильні підпадати впливові ілюзорної енерґії. Ми вже пояснювали, що частки Брахмана — наче іскри, що радісні танцюють у вогні, але завжди є небезпека, що вони потраплять з полум’я в дим, хоча дим є просто інший стан вогню. Матеріальний світ подібний до диму, а світ духовний — наче вогонь. Незліченні живі істоти, потрапивши під вплив ілюзорної енерґії, легко падають з духовного світу в матеріальний. Але жива істота може знов стати звільненою, якщо, плекаючи справжнє знання, цілковито очиститься від скверни матеріального світу.

Асури мають свою теорію, ніби живу істоту породила матеріальна природа, пракріті, коли вступила в зв’язок з пурушею. Цієї теорії теж не можна прийняти, бо і матеріальна природа, і Верховний Бог-Особа існують вічно. Ні матеріальна природа, ані Верховний Бог-Особа народження не знають. Верховний Господь відомий як аджа, ненароджений. Так само адж і матеріальна природа. Обидва терміни аджа й адж означають «ненароджений». А що не народжені ні матеріальна природа, ані Верховний Господь, то як вони можуть зачати живі істоти? Коли повітря стикається з водою, буває, з’являються бульбашки, і так само причиною з’явленню в матеріальному світі живих істот є поєднання матеріальної природи і Верховної Особистости. Бульбашки у воді бувають різні — і так само живі істоти, приходячи в матеріальний світ, під впливом трьох ґун природи приймають різні форми й умови життя. Тому буде правильно сказати, що живі істоти приймають у матеріальному світі різні форми — людей і півбогів, птахів і звірів — відповідно до своїх бажань. Коли саме постають в них ці бажання, простежити не можна, тому сказано: анаді-карма — простежити причини матеріального існування неможливо. Ніхто не знає, коли починається матеріальне життя, але відомо, що воно має початок — бо відначально жива істота є духовна іскра. Іскра вилітає з вогню й падає на землю певного моменту, і так само жива істота певного моменту приходить у матеріальний світ, але коли це відбувається, сказати не можна. Навіть коли під час заглади творіння живі істоти розчиняються у духовному бутті Господа, наче западають у глибокий сон, відначальне бажання панувати над матеріальною природою в них не згасає. Коли ж космічне проявлення знов приходить до існування, вони виходять в нього, щоб здійснити свої колишні бажання, і тому знов з’являються в різних видах життя.

Те, як живі істоти під час знищення матеріального світу входять у Всевишнього, можна порівняти з медом в стільниках. Він заховує смаки різноманітних квітів і плодів. Коли їдять мед, визначити, з яких квітів той мед зібрано, не вийде, хоча відчутно, що мед не є однорідний і що його чудовий смак є поєднанням різних смаків. Інший приклад: те, що річки зрештою зливаються з морем, не означає, що річки вже не існують як окремі об’єкти. Хай води Ґанґи і Ямуни змішуються з водами моря, а проте і річка Ґанґа, і річка Ямуна й далі існують незалежно. Отже, злиття різноманітних живих істот з Брахманом під час заглади означає, що зникають різноманітні типи тіл, але живі істоти з усіма своїми різними смаками лишаються особистостями, хоча й зливаються з Брахманом до нового проявлення матеріального світу. Солоні води моря й прісні води Ґанґи не є однакові, вони завжди різні — і так само різниця між Верховним Господом і живою істотою існує завжди, навіть коли під час заглади здається, ніби вони зливаються. З цього випливає, що навіть коли живі істоти остаточно очищуються зі скверни матеріальних умов і поринають в буття духовного царства, своїх смаків у стосунках з Верховним Господом вони не втрачають.

Уособлені Веди казали далі: «Любий Господи, ми дійшли висновку, що Твоя ілюзорна енерґія вабить усі живі істоти, і вони, хибно вважаючи себе за утвори матеріальної природи, переселяються з одного тіла до іншого, забувши за свої вічні стосунки з Тобою. Живі істоти перебувають у невігластві і тому хибно зараховують себе до різних видів життя, а надто коли підносяться до людської форми життя, то ототожнюють себе з певним класом, нацією чи расою або з певною вірою, забуваючи, що їхня сутність у тому, що вони вічні слуги Твоєї Господньої Милости. Через це хибне розуміння життя вони постійно ідуть з народження у смерть і у нове народження. Але один з мільйонів, набувши мудрости, починає спілкуватися з чистими відданими і так досягає розуміння свідомости Крішни. Він долає облуду матеріального світу».

В «Чайтан’я-чарітамріті» Господь Чайтан’я каже, що живі істоти блукають усесвітом в різних формах життя, але якщо котрась з них набуває досить розуму, то милістю духовного вчителя і Верховного Бога-Особи Крішни розпочинається її віддане життя у свідомості Крішни. Сказано: харі він на мтім таранті — вирватись з лабет повторюваних народжень і смертей без допомоги Верховного Бога-Особи неможливо. Іншими словами, тільки Верховний Господь, Бог-Особа, може звільнити зумовлену душу від повторюваних народжень і смертей.

Далі уособлені Веди сказали: «Перебіг часу — минуле, теперішнє і майбутнє, і матеріальні страждання, як-от надмірна спека і надмірний холод, народження, смерть, старість і хвороби — то порух Твоїх брів. Усе діє з Твого наказу». В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що вся матеріальна діяльність відбувається під проводом Верховного Бога-Особи, Крішни. «Хто не впокоряється Тобі, всі умови матеріального існування об’єднуються проти них. Але у душ, відданих Тобі, що цілковито заглибилися у свідомість Крішни, вони не викликають страху». Коли з’явився Господь Нрісімхадева, Він убив батька Прахлади Махараджі, що не вірив у Бога. Для Хіран’якашіпу Він став уособленням смерти, але сам Прахлада нітрохи Його не боявся. Отже, Господь Нрісімхадева — то уособлення смерти для атеїстів, яким був Хіран’якашіпу, але до Своїх відданих, як Прахлада, Він завжди ласкавий, для них Він є невичерпне джерело насолоди. Тому чистому відданому не страшні смерть, народження, старість та хвороби.

Шріпада Шрідгара Свамі склав гарного вірша такого змісту: «Любий мій Господи, я жива істота, яку весь час непокоять умови матеріального існування. Мене чавило жорно матеріального існування, і за свої гріховні вчинки, що я накоїв під час існування в матеріальному світі, я палаю на страшному вогні їхніх наслідків. Любий Господи, так чи так я прийшов по захист до Твоїх лотосових стіп. Благаю, прихисти мене й оборони». Шріла Нароттама даса Тгакура склав подібну молитву: «Любий Господи, сине Нанди Махараджі, супутнику дочки Врішабгану! Настраждавшись доволі в матеріальному житті, я прийшов прийняти притулок Твоїх лотосових стіп. Благаю Тебе, будь до мене ласкавий. Не проганяй мене від Себе, бо я не маю притулку опріч Тебе».

З цього випливає, що всі інші методи самоусвідомлення, крім бгакті-йоґи, тобто відданого служіння, є надзвичайно складні. Тому єдиний шлях звільнитися від скверни матеріального життя — знайти притулок у відданому служінні Господеві в повній свідомості Крішни. Це насамперед стосується до цієї доби. Ті, хто в свідомості Крішни не перебувають, попросту марнують свій час і не мають відчутної користи з духовного життя.

Господь Рамачандра казав: «До кожного, хто віддає себе Мені і остаточно вирішує, що він є Мій вічний слуга, Я відчуваю природну прихильність, забезпечую його всім і обороняю від усякого лиха». Так само каже у «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна: «Впливу матеріальної природи не подолати, але той, хто впокоряється Мені, легко долає його». Відданим нітрохи не цікаво сперечатися з невідданими, щоб спростувати їхні теорії. Ніж отак марнувати час, ліпше заглибитися в трансцендентне любовне служіння Господеві в повній свідомості Крішни.

Уособлені Веди вели далі: «Любий Крішно, великі йоґи-містики вміють повністю опановувати слона розуму і ураґан чуттів. Але якщо вони не знайдуть притулку в істинного духовного вчителя, то скоряться матеріальному впливові, а їхні спроби усвідомити себе ніколи не вивершить успіх. Таких безпорадних людей можна порівняти з купцями, що виходять в море на кораблі без капітана». Отже, власними зусиллями звільнитися з лабетів матеріальної природи не можна. Слід прийняти справжнього духовного вчителя і діяти, як він наказує. В такому разі стає можливо перетнути океан невігластва матеріального існування. Шріпада Шрідгара Свамі склав про це гарного вірша. Там сказано: «О милостивий духовний вчителю, представнику Верховного Бога-Особи! Коли вже мій розум повністю віддасться твоїм лотосовим стопам? Тоді, лише тоді я зможу завдяки твоїй милості подолати всі перешкоди на шляху мого духовного поступу і втвердитися у повному блаженства житті».

Насправді екстатичного самадгі, зосередження на Верховному Богові-Особі, можна досягти тільки якщо постійно виконувати служіння Йому. Таке безперервне віддане служіння можливе за умови, що людина діє під проводом істинного духовного вчителя. Тому Веди навчають людину, що прагне пізнати науку відданого служіння, впокоритися істинному духовному вчителеві. Істинний духовний вчитель є той, хто пізнав науку відданого служіння через учнівську послідовність. Учнівська послідовність називається шротріям. Духовний учитель, що перебуває в учнівській послідовності, стовідсотково зосереджений на бгакті-йозі — це його головна ознака. Іноді люди відмовляються прийняти духовного вчителя, а натомість прагнуть усвідомити себе через містичну йоґу. Проте існує багато прикладів, коли падали навіть такі великі йоґи, як Вішвамітра. Арджуна каже в «Бгаґавад-ґіті», що сподіватися опанувати розум так само марно, як зупинити ураґан. Іноді розум порівнюють із знавіснілим слоном. Не виконуючи наказів духовного вчителя, опанувати розум і чуття неможливо. Іншими словами, якщо людина практикує містичну йоґу, а істинного духовного вчителя не приймає, вона певно зазнає поразки. Вона просто марнуватиме свій цінний час. Веди кажуть, що без проводу ачар’ї цілковитого знання не набути. чрйавн пурушо веда — той, хто прийняв ачар’ю, знає, що є що. В дискусіях Абсолютної Істини не осягнути. Той, хто піднявся на рівень брахманічної досконалости, природно розвиває в собі зреченість. Він не прагне матеріальних здобутків, адже через духовне знання прийшов розуміння, що в цьому світі нічого не бракує. Верховний Бог-Особа постачає все достатньою мірою. Тому справжній брахмана не докладає зусиль до того, щоб досягти матеріальної досконалости. Натомість він іде до істинного духовного вчителя, щоб діяти з його наказу. Духовний учитель має якість брахма-ніштга, це означає, що він присвятив своє життя виключно діяльності в ім’я Верховного Бога-Особи, Крішни. Прийшовши до істинного духовного вчителя, справжній учень смиренно молить його: «Мій володарю, ласкаво прийми мене за учня і виховай так, щоб я зміг облишити всі інші методи самоусвідомлення і просто заглибитися в свідомість Крішни, віддане служіння».

Коли відданий виконує трансцендентне любовне служіння Господеві за вказівками духовного вчителя, він думає: «Любий Господи, Ти — джерело всієї насолоди. Якщо Ти зі мною, що за користь від минущої насолоди, яку дає суспільство, дружба, любов? Хто не знає верховного джерела насолоди, марнує сили, шукаючи насолоди у задоволенні чуттів, але ця насолода минуща і несправжня». В зв’язку з цим великий відданий і поет-вайшнава Від’япаті каже: «Любий Господи! В суспільстві, дружбі й любові безперечно є певна насолода, яку можна дізнати матеріальними чуттями, але вона не втішить мого серця, що подібне до пустелі». Щоб напоїти пустелю, треба океан води. А якщо пролити в пустелі краплину води, яка з того користь? Так само спустошені й наші матеріальні серця, що в них повно бажань, а матеріальні суспільство, дружба чи любов виконати їх не на силі. Ми будемо задоволені тоді, коли почнемо черпати насолоду для серця з найвищого джерела насолоди. Трансцендентне задоволення приходить лише якщо виконувати віддане служіння і бути цілковито заглибленими в свідомість Крішни.

Уособлені Веди казали далі: «Любий Господи, Ти — сач-чід-ананда-віґраха, всеблаженна форма знання, а живі істоти є невід’ємні частки Твоєї особистости, і тому для них природно бути цілковито свідомими Тебе. Тих з матеріального світу, хто розвинули таку свідомість Крішни, матеріалістичне життя вже не вабить. Істоті, що усвідомила Крішну, вже не цікаві сімейне життя чи багатство; вона потребує лише того, що задовольняє найперші тілесні потреби. Іншими словами, до чуттєвого задоволення їй вже байдуже. Досконалість людського життя ґрунтується на знанні й зреченні, але, живучи в сім’ї, важко навіть пробувати робити щось заради того, щоб досягти такого рівня знання і зречення. Ті, хто усвідомлюють Крішну, приймають притулок товариства відданих чи святого місця прощі. Таким людям відомі стосунки між Наддушею та індивідуальними живими істотами. Вони ніколи не спускаються на тілесний рівень життя. Цілком свідомі Тебе, вони несуть Тебе в своєму серці, своєю чистотою перетворюючи будь-яке місце на місце прощі, а вода, що омиває їхні стопи, на силі звільнити численних гріховних людей, що блукають матеріальним світом».

Коли Прахладу Махараджу його батько-атеїст спитав, чого доброго він вивчився, Прахлада відповів батькові, що для людей-матеріалістів, які завжди сповнені тривоги і діють у світі, де все тлінне і відносне, найліпше покинути темний колодязь сімейного життя і піти до лісу, щоб прийняти притулок Верховного Господа. Істинні чисті віддані відомі як махатми, великі мудреці, що володіють досконалим знанням. Вони завжди думають про Верховного Господа та Його лотосові стопи, і звільнення приходить до них само собою. Віддані, що завжди перебувають у такому стані, заряджаються незбагненними енерґіями Господа і відтак самі стають джерелом звільнення для своїх послідовників і відданих. Людина, що усвідомлює Крішну, цілковито насичена духовністю, і тому кожний, хто доторкнеться до такого чистого відданого чи прийме в нього притулок, так само заряджається духовними енерґіями. Такі віддані ніколи не пишаються з матеріальних багатств. Які є матеріальні щедроти? Це — шляхетне походження, освіченість, врода і багатство. Відданий Господа може володіти всіми чотирма матеріальними щедротами, але Його ніколи не заполонює гординя від того, що він володіє ними. Великі віддані Господа мандрують цілим світом від одного місця прощі до іншого. Подорожуючи, вони подибують багато зумовлених душ, і ті звільнюються, бо завдяки спілкуванню з відданими набувають трансцендентного знання. Великі віддані живуть у Вріндавані, Матгурі, Двараці, Джаґаннатга Пурі чи Навадвіпі, бо це місця, де збираються тільки віддані. Живучи там, вони здобувають благо від спілкування зі святими людьми. Великі віддані відкривають храми й ашрами, щоб туди могли приходити свідомі Крішни люди, і кожна жива істота може мати їхнє надзвичайно сприятливе товариство. В таких місцях віддані дедалі більше розвивають в собі свідомість Крішни. В умовах звичайного сімейного життя, в якому немає свідомости Крішни, таке неможливо.

Уособлені Веди казали далі: «Любий наш Господи, існує два класи трансценденталістів — імперсоналісти й персоналісти. Імперсоналісти вважають, що матеріальне проявлення нереальне, а реальна лише Абсолютна Істина. Персоналісти ж твердять, що матеріальний світ не є нереальний, що він, хоча і тимчасовий, є справжній. Щоб підперти чинність своїх філософій, обидва класи трансценденталістів висувають свої доводи. Насправді матеріальний світ є істинний і неістинний водночас. Він істинний, бо весь є поширення Верховної Абсолютної Істини, але неістинний, бо існування в матеріальному світі є тимчасове, тому що він зазнає створення і знищення. Умови буття весь час змінюються, і тому становище космічного проявлення непевне». Тих, хто доводить, що матеріальний світ фальшивий, звичайно пізнають за афоризмом брахма сатйа джаґат мітгй. Їхній головний арґумент — що все в матеріальному світі зроблене з матерії. Наприклад, існує багато речей, зроблених з глини — глиняні глеки, тарілки, миски. Вони розбиваються і тоді перетворюються на інші матеріальні об’єкти, але сама глина існує й далі в кожнім випадку. З розбитого глиняного глека на воду можна зробити миску чи тарілку, але сама глина існує й далі — у формі тарілки, миски чи глека. Отже, форма глека, миски чи тарілки фальшива, але глина існує реально. Це теорія імперсоналістів. Космічне проявлення безперечно походить з Абсолютної Істини, але воно фальшиве, бо існування його тимчасове. Тому імперсоналісти вважають, що єдина істина — то Абсолютна Істина, що присутня завжди. Однак на погляд інших трансценденталістів матеріальний світ, що постав з Абсолютної Істини, також є істинний. Щоб спростувати це, імперсоналісти подеколи кажуть, що матеріальний світ не є справжній, адже іноді духовна душа виробляє матерію, а іноді — матерія духовну душу. Філософи-імперсоналісти вдаються до арґументу, що коров’ячі кізяки — мертва матерія, але іноді з коров’ячих кізяків виплоджуються скорпіони. А з живого тіла виростають нігті і волосся — нежива матерія. Отже, одна й та сама річ не завжди породжує одне й те саме. Цим арґументом майаваді підпирають, що космічне проявлення не обов’язково заховує істину, хай навіть воно випромінюється з Абсолютної Істини. Тому, на їхній погляд, за істину слід вважати Абсолютну Істину, Брахман, але не космічне проявлення, хоча воно й постає з Абсолютної Істини.

Однак «Бгаґавад-ґіта» називає цю теорію імперсоналістів теорією асурів, демонів. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті»: асатйам апратішга те джаґад хур аніварам. Асури вважають космічне проявлення оманним. Вони кажуть, що творення виникає просто від взаємодій у матерії, а ніякого орударя, чи то Бога, не існує. Але це хибна теорія. З сьомої глави «Бгаґавад-ґіти» ми дізнаємося, що п’ять грубих елементів (земля, вода, повітря, вогонь і небо) плюс тонкі елементи (розум, інтелект і оманне его) — то вісім відокремлених енерґій Верховного Господа. Понад цією нижчою, матеріальною енерґією стоїть енерґія духовна, що представлена живими істотами. Живих істот відносять до вищої енерґії Господа. Ціле космічне проявлення є поєднанням нижчої і вищої енерґії, а джерело тим енерґіям — Верховний Бог-Особа. Верховний Бог-Особа володіє великим розмаїттям енерґій. Так твердять Веди. Парсйа актір вівідгаіва рӯйате — трансцендентні енерґії Господа розмаїті, і те розмаїття, походячи з Верховного Господа, несправжнім бути не може. Господь існує вічно, існують вічно і Його енерґії. Деякі з енерґій тимчасові: вони іноді проявлені, іноді ні, але це не означає, що вони оманні. Тут можна навести приклад, що людина, коли нею опановує гнів, діє не так, як звичайно, але те, що гнів її розпалюється, а потім вщухає, не означає, що енерґія гніву несправжня. Тому філософи-вайшнави не приймають доказів майаваді, ніби матеріальний світ є фальшивий. Сам Господь стверджує, що то асури кажуть, ніби верховної причини матеріального проявлення не існує, Бога немає і все утворилося лише завдяки матеріальним взаємодіям.

Подеколи філософи-майаваді вдаються до прикладу із змією та мотузкою. Коли надворі темно, шматок мотузки можна сплутати із змією — бо чітко бачити не можемо. Але те, що мотузку сплутали із змією, ще не свідчить, що змія чи мотузка уявні. Отож приклад, до якого вдаються майаваді, щоб показати, ніби матеріальний світ фальшивий, є нечинний. Фальшивим можна назвати таке, що вважають за реальне, тимчасом як воно взагалі не існує. Але якщо дві речі переплутано, це ще не означає, що вони фальшиві. Філософія вайшнав подає на це слушний приклад, порівнюючи матеріальний світ з глиняним глеком. Ми побачили глиняний глек — і він не одразу зникає, не зараз перетворюється на щось інше. Він тимчасовий — але ми беремо й приносимо в ньому воду, сприймаємо його як глек і далі. Отже, хоча глиняний глек тимчасовий і відрізняється від вихідних землі чи глини, сказати, що він несправжній, ми не можемо. Висновок з того буде, що глина і глиняний горщик обоє істинні, бо одне зроблено з другого. З «Бгаґавад-ґіти» ми дізнаємося, що по загладі космічного проявлення енерґія входить у Верховного Бога-Особу. Верховний Бог-Особа завжди існує разом зі Своїми розмаїтими енерґіями. Матеріальне творіння випромінюється з Нього, і тому казати, ніби космічне проявлення постало з порожнечі, не можна. Коли ми говоримо за Крішну, Він присутній у Своїй формі, зі Своїми якостями, іменами, супутниками, всім, що Йому належить. Отже, Крішна не є безособистісний. Первісна причина усього не є ані порожнеча, ані щось безособистісне. Вона — Верховна Особа. Демони кажуть, що матеріальне творіння є анішвара, тобто за ним не стоїть володар, Бог; але їхні арґументи зрештою всі безпідставні, і спростувати їх легко.

Приклад майаваді про неживу матерію — нігті й волосся, — яка виростає з живого тіла, в цьому випадку не є переконливим. Нігті й волосся безперечно неживі, але вони виростають не з живої істоти, а з неживого матеріального тіла. Так само й з арґументом про скорпіонів, що виплоджуються з коров’ячих кізяків, який наводять на доказ того, що жива істота нібито постає з матерії. Але жива істота не виплоджується з коров’ячого гною — то просто матеріальне тіло живої істоти, тіло скорпіона, виходить з гною. З «Бгаґавад-ґіти» дізнаємося, що живі істоти-іскорки раніше впорскнуто в матеріальну природу, а тоді вони з неї народжуються. Матеріальна природа постачає живим істотам різноманітні форми тіл, але запліднює матеріальну природу живими істотами Верховний Господь. Батько й мати дають живій істоті тіло, якого вона потребує за певних життєвих умов. Жива істота переходить з одного тіла в інше згідно з різними своїми бажаннями, і вони супроводжують її у тонкій формі розуму, інтелекту та оманного его. Живу істоту верховною волею приміщують до лона тіла певного типу, і там вона розвиває тіло такого ж типу. Отже, то не матерія породжує духовну душу, то душа за верховною волею приймає певне тіло. Матеріальний світ, що ми його нині досвідчуємо, є поєднанням матерії й духу. Матерією рухає дух. Духовна душа (жива істота) і матерія — то різні енерґії Верховного Господа, а що виробляє обидві енерґії Верховний Вічний, чи Верховна Істина, вони є істинні, а не оманні. Жива істота є невід’ємна частка Всевишнього і тому існує вічно. Отже, за її народження і смерть мови бути не може. Так званим «народженню» і «смерті» істоти зобов’язані матеріальному тілові. Ведичне твердження сарва кгалв іда брахма означає, що все, з чим ми стикаємось, невідмінне від Брахмана, адже обидва типи енерґій випромінює Верховний Брахман.

Існує багато теорій щодо існування матеріального світу, але найліпший філософський висновок дає філософія вайшнав. Дуже слушний є приклад з глиняним глеком: форма глиняного глека є тимчасова, але вона має особливе призначення. Глиняний глек призначений, щоб у ньому переносити воду. Подібно до того має спеціальне призначення і матеріальне тіло, хоча воно є тимчасове. Живій істоті від початку творіння надано можливість еволюціонувати крізь різні види матеріальних тіл згідно з бажаннями, які вона нагромадила від непам’ятних часів. Але отримати людське тіло — то особливий випадок, який дає можливість скористатися з розвиненої свідомости.

Іноді філософи-майаваді висувають такий арґумент: якщо матеріальний світ є істинний, то чому домогосподарям радять облишити зв’язок з матеріальним світом і прийняти санн’ясу? Але погляд філософів-вайшнав на це такий, що приймати санн’ясу, облишивши матеріальну діяльність, слід не через те, що матеріальний світ є фальшивий. Мета санн’яси у вайшнав — використовувати речі за їхнім призначенням. Шріла Рупа Ґосвамі дав два правила, яких треба триматись у стосунках з матеріальним світом. Вайшнава зрікається матеріального способу життя і приймає санн’ясу не через те, що дивиться на матеріальний світ як на оманний; його мета — присвятити своє життя на те, щоб застосувати все на служіння Господеві. Тому Шріла Рупа Ґосвамі наводить правило: слід бути неприв’язаному до матеріального світу, бо в матеріальній прив’язаності немає жодного сенсу. Цілий матеріальний світ, усе космічне проявлення належить Богові, Крішні. Тому все треба використовувати для Крішни, і відданому не слід лишатися прив’язаному до матеріальних речей. Така мета санн’яси у вайшнав. Матеріаліст заради чуттєвої втіхи загрузає у світі, але санн’ясі-вайшнава не бере собі нічого на задоволення власних чуттів, натомість він знає мистецтво, як все застосовувати у служінні Господеві. Тому Шріла Рупа Ґосвамі критикує санн’ясі-майаваді за те, що вони не розуміють, як все можна використати на служіння Господу, навпаки, вони беруть світ за оманний і хибно вважають, що вже очистилися від бруду матеріального світу. Все є поширенням енерґії Верховного Господа, тож всі Його поширення так само реальні, як і Сам Верховний Господь.

Космос існує в проявленому стані лише деякий час, але це не означає, що він оманний чи оманне джерело творіння. Джерело творіння є істинне, тож істинний і його вияв — треба тільки знати, як його використовувати. Тут знову можна навести той самий приклад: тимчасовий глек зроблено з глини, і якщо його використовують за призначенням, він не є оманний. Філософи-вайшнави знають, як використати тимчасову споруду матеріального світу, і так само розумна людина вміє застосувати тимчасову форму — глиняний глек. Коли глек використовують неправильно, він стає оманний. Так само коли людське тіло чи й увесь матеріальний світ використовують неправильно, тобто задля чуттєвої втіхи, тоді він є оманний. Але якщо людське тіло і матеріальне творіння використовують на служіння Верховному Господеві, ця діяльність не є оманною. Тому «Бгаґавад-ґіта» стверджує, що навіть найменше бажання служити, використовуючи це тіло й матеріальний світ задля Господа, врятовує людину від найбільшої небезпеки. І якщо енерґії, що походять від Бога-Особи, застосовано правильно, то жодна з них — ні вища, ні нижча — не є оманні.

Що ж до корисливої діяльности, то в основі її здебільшого лежить бажання чуттєвої втіхи. Отже, людина, що зробила поступ у свідомості Крішни, до неї не вдається. Внаслідок корисливої діяльности людина може піднестися на вищі планетні системи, але «Бгаґавад-ґіта» каже, що наслідки доброї діяльности колись вичерпуються, і тоді нерозумні люди, що змушені повернутися з небесного царства на нижчі планети, знову прагнуть піднятися на вищі планетні системи. Єдине, що вони здобувають від того — це клопіт снувати догори-наниз. Так само і багато сучасних вчених марнують час на те, щоб дістатися Місяця й знов повернутися на Землю. Тих, хто занурюється у корисливу діяльність, уособлені Веди називають андга-парампара, тобто сліпими виконавцями ведичних ритуальних церемоній. За такі церемонії у Ведах безперечно йдеться, але призначені вони для менш розумних людей. Люди, що дуже прив’язані до матеріальної насолоди, беруться відправляти ритуали, бо зачаровані перспективою піти на вищі планетні системи. Але мудра людина приймає притулок істинного духовного вчителя, щоб усе бачити як воно є. До корисливої діяльности вона не вдається, але береться до трансцендентного любовного служіння Господеві.

Невіддані звертаються до ведичних обрядів і ритуалів заради того, щоб досягти матеріальних цілей, і внаслідок втрачають правильне розуміння суті речей. Наведемо яскраву аналогію: розумна людина, що має мільйони доларів, не просто тримає їх десь — вона застосовує їх, хоча добре знає, що самі банкноти — просто папір. Власник мільйонів доларів банкнотами насправді має лише купу паперу, але якщо він використовує їх на певну мету, то отримує з того певний зиск. Так само хоча матеріальний світ, можливо, несправжній, наче той папір, його можна застосувати правильно і корисно. Гроші впроваджує до обігу держава, тому, навіть і паперові, вони мають цінність. Так само і матеріальний світ є, можливо, фальшивий або тимчасовий, але він є повноцінний, бо випромінюється з Верховного Господа. Філософ-вайшнава знає ціну матеріальному світові і як його правильно застосувати, тоді як філософи-майаваді зробити того не на силі — наче той, хто викидає гроші, вважаючи їх просто за папірці, не вміє застосувати їх собі на користь. Тому Шріла Рупа Ґосвамі проголошує, що зі зречення того, хто, не знаючи вартости матеріального світу як засобу служити Верховному Богові-Особі, вважає його за оманний і тому відкидає, користи мало. Справжнім зречеником є людина, яка знає: справжня цінність матеріального світу полягає в тому, щоб застосовувати його на служіння Господеві. Вона вже не прив’язана до матеріального світу і відмовляється застосовувати його на власне чуттєве задоволення. Матеріальний світ — то поширення матеріальної енерґії Господа. Отже, він реальний. Він не є оманний, як іноді висновлюють з прикладу із змією та мотузкою.

Уособлені Веди казали далі: «Нерозумним людям космічне проявлення здається оманним, бо з природи воно мінливе й
не має вічного існування». Філософи-майаваді використовують факт мінливости природи космічного проявлення як підпертя своєму твердженню, що все космічне проявлення оманне. Згідно з ведичною теорією світ не існував до творення, і по загладі він знову піде в непроявлений стан. З цього ведичного твердження користуються і філософи порожнечі. Їхній висновок — що причиною матеріальному світові є порожнеча. Ведичні твердження визначають джерело творення і заглади як йато в імні бгӯтні джйанте — «Він, з якого постає космічне проявлення і в кого воно входить по загладі». Те саме пояснюють «Веданта-сутра» і перший вірш «Шрімад-Бгаґаватам» словом джанмдйасйа — «Він, з кого все стає». Усі ведичні твердження вказують, що космічне проявлення виникає завдяки Верховному Абсолютному Богові-Особі, а під час всесвітнього знищення все знову входить у Нього. Такий самий принцип втверджує «Бгаґавад-ґіта»: космічне проявлення приходить до існування і знов розчиняється, зливаючись по знищенню з буттям Верховного Господа. Це твердження ясно свідчить, що і енерґія бахіранґа майа, тобто зовнішня енерґія, хоча й мінлива з природи, є енерґією Верховного Господа, а що так, вона не може бути оманною. Оманною вона тільки здається. Філософи-майаваді роблять висновок, що матеріальна природа оманна, вона-бо не існувала напочатку і по загладі вона теж не існує. Але тут ведична наука подає приклад глиняного глека й мисок, який переконує в тому, що хоча існування певних бічних утворів Абсолютної Істини тимчасові, енерґія Верховного Господа є вічна. Глек чи горщик на воду можна розбити чи переробити на щось інше, приміром, на тарілку чи кухоль, але складові, тобто сам матеріал, глина, лишається той самий. Основа космічного проявлення завжди та сама — Брахман, Абсолютна Істина. Тому теорія майаваді, ніби він оманний, є просто вигадка. Космічне проявлення є мінливе і тимчасове, але це не означає, що воно оманне. Поняття «оманний» визначають як «той, що існує лише за назвою, а справжнього існування не має». Наприклад, кінь, що несе яйця, квіти, що ростуть в небі, рогатий заєць — це явища, що існують лише на словах. Кінь не несе яєць, в небі не ростуть квіти, а заєць, відомо, безрогий. Багато речей існує лише на словах чи в уяві, ніколи не буваючи проявленими. Такі речі називають оманними. Але вважати матеріальний світ за оману лише тому, що його тимчасова природа то проявляється, то зникає, вайшнава не має.

Уособлені Веди далі казали, що Наддуша й індивідуальна душа, тобто Параматма й джіватма, ні за яких умов не є рівні, хоча обидві сидять на одному дереві тіла. Веди змальовують цих двох птахів як друзів, але не рівних між собою. Один просто свідок, він спостерігає. Той птах — Параматма, чи Наддуша. Інший їсть плоди з дерева. Це джіватма. Коли космос у проявленому стані, джіватма (індивідуальна душа) з’являється у творінні в різних формах згідно зі своєю попередньою кармічною діяльністю, а що вона вже давно забула за справжнє існування, то ототожнює себе з тою певною формою, якою її наділяє матеріальна природа. Прибравши матеріальної форми, вона потрапляє в залежність від ґун матеріальної природи і діє відповідно, подовжуючи своє існування в матеріальному світі. Огорнута невіглаством, вона практично втрачає свої природні пишноти — вони існують тепер у найнезначнішій кількості. Щедроти Наддуші, Верховного Бога-Особи, однак, не зменшуються, хоча Він і з’являється у матеріальний світ. Він приходить у повноті Своїх щедрот й досконалостей і водночас відмежований від неспокою матеріального світу. Зумовлена душа стає полонянкою матеріального світу, а тимчасом Наддуша, Верховний Бог-Особа, не має в ньому жодних прив’язаностей — так змія не прив’язана до шкіри, що її скидає. Різниця між Наддушею й зумовленою індивідуальною душею така, що Наддуша, Верховний Бог-Особа, не втрачає Своїх природних щедрот, відомих як шад-айшвар’я, ашта-сіддгі й ашта-ґуна.

Насправді філософам-майаваді бракує знання, і тому вони забувають, що Крішна завжди повен шести щедрот, восьми трансцендентних якостей і восьми досконалостей. Шість Його щедрот такі: ніхто не може перевершити Крішну на багатстві, силі, вроді, славі, знанні й зреченості. Перша з шести трансцендентних якостей Крішни — що Його не занечищує скверна матеріального існування. За те каже й «Ішопанішада». Аппа-віддгам — сонця ніщо не може забруднити, і так само Верховного Господа не занечищують жодні гріховні дії. Подеколи може здаватися, що дії Крішни не відповідають нормам релігійности та моралі, однак вони ніколи не забруднюють Його. Друга трансцендентна якість Крішни — що Він не вмирає. В четвертій главі «Бгаґавад-ґіти» Він каже Арджуні, що і Він, і Арджуна приходили у матеріальний світ багато разів, але пам’ятає всю їхню минулу діяльність і знає теперішню й майбутню тільки Він. Це означає, що Він непідвладний смерті. Причиною нашої забутливости є смерть. Коли ми помираємо, то змінюємо тіла і тому забуваємо. Однак Крішна не забуває нічого. Він пам’ятає все, що відбувалося в минулому. А інакше як міг би Він пам’ятати, що викладав систему йоґи з «Бгаґавад-ґіти» богові Сонця Вівасвану? Отже, Він не вмирає. До того ж Він не старіє. Під час битви на Курукшетрі Крішна вже мав правнуків, але не виглядав на старого. Крішни не занечищує жодна гріховна діяльність, Крішна ніколи не вмирає, Крішна не старіє, Крішна не знає скорбот, Крішна ніколи не відчуває голоду та спраги. Все, що Він схоче — то найвищий закон, і жодного Його рішення ніхто змінити не на силі. 

Отакі є трансцендентні якості Крішни. Ще Крішна відомий як Йоґешвара. Він володіє всіма містичними щедротами, чи силами, як-от аніма-сіддгі, здатність ставати менше меншого. В «Брахма-самгіті» сказано, що Крішна входить у атом (антарастга-параму-чайнтарастгам). Крім того Крішна як Ґарбгодакашаї Вішну перебуває в гігантському всесвіті, а лежачи у Причиновому Океані як Маха-Вішну, Він має таке велетенське тіло, що коли робить віддих, з Його тіла виходять мільйони й мільярди всесвітів. То називається махіма-сіддгі. Крім того Крішна володіє досконалістю лаґгіма, тобто може ставати найлегшим. «Бгаґавад-ґіта» твердить, що всі планети тримаються в повітрі тому, що Крішна входить у всесвіт і в атоми. Так пояснено причину невагомости. Крішна має й досконалість прапті — Він може мати все, що тільки забажає. Так само Йому належить ішіта, влада. Його називають верховний володар, Парамешвара. До того ж Крішна може кожного змусити робити те, що Йому хочеться. То називається вашіта.

Крішні належать усі щедроти, трансцендентні якості та містичні сили. Жодній живій істоті з Ним не зрівнятися. Тому теорія майаваді, ніби Наддуша і індивідуальна душа рівні між собою, цілковито хибна. Висновок має бути такий: Крішна — той, кому поклоняються, а решта живі істоти — Його слуги. Таке розуміння називають самоусвідомленням. Будь-яке інше самоусвідомлення поза усвідомленням вічних взаємин із Крішною є просто майа. Остання пастка майі — то підбурити живу істоту спробувати зрівнятися з Верховним Богом-Особою. Філософи-майаваді заявляють, що вони рівні Богові, але відповісти на питання, як вони потрапили у пастку матерії, не можуть. Якщо вони — Верховний Господь, чому вони загрузли в гріховних діях і чому страждають, підвладні закону карми? Коли в майаваді питають за це, вони не можуть дати належної відповіді. Хибно вважати, ніби жива істота є рівна Верховному Богові-Особі — то ще одна прикмета гріховного життя. Доки людина цілковито не зречеться гріховної діяльности, вона не може взятися до свідомости Крішни. Самий факт того, що майаваді проголошують себе єдиними з Верховним Господом, свідчить, що від наслідків гріховної діяльности вони ще не звільнилися. «Шрімад-Бгаґаватам» каже, що такі люди є авішуддга-буддгі, тобто вони хибно гадають, що звільнилися, і водночас вважають себе за рівних Абсолютній Істині. Їхній розум не є очищений. Уособлені Веди сказали, що поки йоґи й ґ’яні не звільняться від гріховних бажань, успіху на своєму шляху самоусвідомлення вони не досягнуть.

«Любий Господи, — вели далі уособлені Веди, — якщо святі не подбають викорінити всі гріховні бажання, вони не зможуть побачити Наддуші, хоча Вона перебуває поруч з індивідуальною душею. Ціль самадгі, тобто медитації, в тому, щоб віднайти в собі Наддушу. Той, хто не звільнився від гріховних бажань, Наддуші не побачить. Якщо людина носить на шиї кулон з самоцвітом, але за той самоцвіт забула, це майже те саме, що вона його зовсім не має. Так само якщо індивідуальна душа медитує, але насправді присутности Наддуші в собі не відчуває, то вона Наддуші ще не усвідомила». 

Отже ті, що встають на шлях самоусвідомлення, повинні пильнувати, щоб їх не осквернив вплив майі. Шріла Рупа Ґосвамі каже, що відданий має бути цілковито вільний від матеріальних бажань. Відданому не слід цікавитися кармою та ґ’яною. Хай він просто усвідомить Крішну і намагається виконати Його бажання. Це — рівень чистої відданости. Уособлені Веди казали далі: «Зусилля містичних йоґів, які ще не звільнилися від скверни бажання чуттєвого задоволення, ніколи не приводять до успіху, і усвідомити Наддуші в собі вони нездатні. Отже, так звані йоґи і ґ’яні, що просто марнують час на різного типу чуттєву втіху — чи то розумуючи, чи то демонструючи свої обмежені містичні сили — ніколи не звільняться від зумовленого життя і будуть знов і знов народжуватися й вмирати. Для таких людей і це, і наступне життя є джерелом страждання. Ці гріховні люди страждають уже за цього життя, а якщо не будуть іти до досконалости шляхом самоусвідомлення, будуть страждати і в наступному житті. Такі йоґи, занечищені прагненням вдоволювати свої чуття, будуть страждати і в цьому житті, і в наступному попри всі свої старання досягти досконалости».

Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура в зв’язку з цим зазначає: якщо санн’ясі і ті, що живуть у зреченні, задля самоусвідомлення покидають домівку, але відданого служіння Господеві не виконують, натомість, привабившись до філантропічної діяльности, відкривають освітні заклади, лікарні чи навіть будують монастирі, церкви чи храми півбогів, вони мають з такої діяльности тільки клопіт, і не лише в цьому житті, а й у наступному теж. Санн’ясі, що не використовує свого теперішнього життя на усвідомлення Крішни, просто марнує час і сили на діяльність, що зреченикові геть не властива. Але якщо відданий будує храм Вішну, то не є марна витрата сил. Таку діяльність називають кішртге акгіла-чеш, різноманітна діяльність задля вдоволення Крішни. Коли філантроп відкриває просвітній заклад і коли відданий будує храм Вішну — це діяльність різного рівня. Відкривати школу — доброчесна діяльність, на яку, проте, поширюється дія закону карми, тоді як будувати храм Вішну — це віддане служіння.

На віддане служіння закон карми не поширюється. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що відданий піднімається над рівнем, де взаємодіють три ґуни матеріальної природи, і втверджується на рівні усвідомлення Брахмана: брахма-бгӯййа калпате. «Бгаґавад-ґіта» каже: са ґун саматітйаітн брахма-бгӯййа калпате — від дані Верховного Бога - Особи перебувають поза впливом трьох ґун матеріальної природи, вони — на трансцендентному рівні Брахмана. Віддані є звільнені і за цього життя, і в наступнім. Все, що робить людина в матеріальному світі задля Яґ’ї (Вішну, Крішни), вважають за діяльність у звільненні, тоді як без зв’язку з Ач’ютою, нехибимим Верховним Богом-Особою, можливости уникнути зворотної дії закону карми немає. Життя у свідомості Крішни — це життя у звільненні. Звідси випливає, що відданий є звільнений Господньою ласкою вже в цьому житті і в наступному теж, але кармі, ґ’яні і йоґи не звільнюються ні в цьому житті, ні в наступному.

На віддане служіння закон карми не поширюється. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що відданий піднімається над рівнем, де взаємодіють три ґуни матеріальної природи, і втверджується на рівні усвідомлення Брахмана: брахма-бгӯййа калпате. «Бгаґавад-ґіта» каже: са ґун саматтйаітн брахма-бгӯййа калпате — від дані Верховного Бога - Особи перебувають поза впливом трьох ґун матеріальної природи, вони — на трансцендентному рівні Брахмана. Віддані є звільнені і за цього життя, і в наступнім. Все, що робить людина в матеріальному світі задля Яґ’ї (Вішну, Крішни), вважають за діяльність у звільненні, тоді як без зв’язку з Ач’ютою, нехибимим Верховним Богом-Особою, можливости уникнути зворотної дії закону карми немає. Життя у свідомості Крішни — це життя у звільненні. Звідси випливає, що відданий є звільнений Господньою ласкою вже в цьому житті і в наступному теж, але кармі, ґ’яні і йоґи не звільнюються ні в цьому житті, ні в наступному.

Щоби, бувши в матеріальному світі, утриматись на трансцендентному рівні, відданому досить бути в товаристві чистих відданих і слухати за славетні діяння Господа, що їх Він здійснив, приходячи у різні віки в різних втіленнях.
Саме на цьому ґрунтується Рух свідомости Крішни. Шріла Нароттама даса Тгакура співає: «Любий мій Господи, дозволь поринути у трансцендентне любовне служіння Тобі, як наказують попередні ачар’ї, і дозволь жити у товаристві чистих відданих. Хай буде так життя у життя». Іншими словами, для відданого практично немає різниці, звільнений він чи ні. Він прагне одного — відданого служіння. Віддано служити означає, що людина не робить нічого незалежно, без дозволу ачарій. Попередні ачар’ї з Рупою Ґосвамі на чолі — ось провід для Руху свідомости Крішни. І якщо відданий буде дотримувати тих засад відданости в товаристві інших відданих, він зможе лишатись на досконалому трансцендентному рівні.

Господь каже в «Бгаґавад-ґіті», що відданий, котрий досконало знає Його, дуже дорогий Йому. До відданого служіння беруться чотири типи доброчесних і побожних людей. Якщо побожна людина страждає, вона звертається до Господа, щоб Він поклав край її стражданням. Побожна людина, що потребує матеріальної допомоги, теж молиться до Господа про поміч. Якщо хтось насправді цікавиться наукою про Бога, то і він повертає лице до Бога-Особи Крішни. Звертається до Верховного Господа й та побожна людина, що просто прагне пізнати науку про Крішну. З цих чотирьох класів людей Сам Крішна у «Бгаґавад-ґіті» підносить останній. Гідна хвали та людина, яка у повнім знанні і відданості намагається пізнати Крішну, йдучи стопами попередніх ачарій, що досвідчені в науці про Верховного Господа. Такі віддані розуміють, що то верховна воля Господа творить усі умови життя — і сприятливі, і несприятливі. І хто цілковито віддався лотосовим стопам Верховного Господа, вже не дбає, живе він у сприятливих умовах чи в несприятливих. Віддані навіть несприятливі умови бачать як особливу ласку Бога-Особи. Насправді для відданого несприятливих умов не буває. Розуміючи, що все приходить волею Господа і тому є сприятливе, він радо виконує віддане служіння за будь-яких життєвих обставин. У «Бгаґавад-ґіті» настрій відданого пояснено так: відданий ніколи не втрачає духу, коли буває важко, і не радіє надміру, коли умови йому сприяють. На найвищих ступенях відданого служіння для відданого заборон і приписів вже не існує. Лишатись в такому становищі можна тільки якщо ступати в слід ачарій. Чистий відданий йде стопами ачарій, і тому, зрозуміло, кожна його дія у відданому служінні перебуває на трансцендентному рівні. Тому Господь Крішна навчає нас, що ачар’ї — поза межами критики. Відданий-початківець не повинен думати, що перебуває на тому самому рівні, що й ачар’я. Він має прийняти як дане, що ачар’ї перебувають на одному рівні з Верховним Богом-Особою, а тому критикувати Крішну чи ачар’ю, Його представника, відданому-неофітові не можна.

Уособлені Веди вшановували Верховного Бога-Особу у різні способи. Поклонятися Верховному Господеві молитвою означає пам’ятати Його трансцендентні якості, розваги й діяння. Але якості й розваги Господа незліченні. Всіх якостей Господа згадати нам не під силу. Уособлені Веди вклали в молитви все, що знали. Наприкінці вони сказали:

«Любий Господи! Господь Брахма, панівне божество на найвищій планеті Брахмалоці, і цар Індра, панівне божество вищих планет, а також панівні божества таких планет, як Сонце чи Місяць, є наставленими від Тебе володарями матеріального світу, але знають вони про Тебе дуже мало. Що тоді казати за звичайних людей та умоглядних філософів? Безмежних трансцендентних якостей Твоєї Господньої Милости не обрахувати нікому. Навіть умоглядним філософам і півбогам з вищих планет не під силу правдиво обрахувати, яка Твоя форма завдовжки і завширшки та описати Твої властивості. Гадаємо, навіть Твоя Господня Милість не знає усіх Своїх трансцендентних якостей, адже Ти безмежний. Можливо, не варто казати, що Ти Себе не знаєш, але важливо зрозуміти, що між Твоїм знанням і поширенням Твоїх енерґій завжди триває змагання, бо якості й енерґії Твої так само безмежні, як і Твоє знання про них».

Річ у тім, що тільки-но Бог пізнає якусь певну частину Своїх енерґій, Він розуміє, що то вже не всі енерґії, адже Сам Він і Його знання безмежні. Так Його знання і Його енерґії весь час зростають. Вони безмежні, і немає краю ні енерґіям, ані знанню, яким ті енерґії осягають. Бог безперечно знає все, але уособлені Веди кажуть, що навіть Він Сам не знає Своїх енерґій до останку. Але це не означає, що Бог не є всезнаючий. Невігластво, чи брак знання, — це коли істота не знає справжнього стану речей. Але до Бога це ніяк не стосується, бо Він знає Себе досконало, однак енерґії Його та дії весь час зростають. Тому Він збільшує і Своє знання, щоб їх зрозуміти. І енерґії, і знання зростають необмежено, і краю тому немає. Саме це мається на увазі, коли кажуть, що навіть Сам Бог не знає межі Своїм енерґіям і якостям.

Однак кожна поважна й поміркована жива істота може скласти собі приблизне уявлення про безмежність Бога і поширення Його енерґій. У ведичних писаннях сказано, що коли Маха-Вішну перебуває в йоґа-нідрі, з видихом з Нього виходять незліченні всесвіти, а коли Він знов вдихає, ті всесвіти повертаються в Його тіло. Уявімо тільки, що всі ті всесвіти, які нам з нашим обмеженим знанням здаються безмежними, є такі великі, що грубі матеріальні елементи, п’ять первнів космічного проявлення (а саме земля, вода, вогонь, повітря і небо) є не лише всередині самого всесвіту, а й вкривають його сімома шарами, і кожний дальший шар вдесятеро грубший від попереднього. Отже, кожен усесвіт щільно загорнуто. Всесвітів є безліч, і вони всі до одного плавають у незліченних порах трансцендентного тіла Маха-Вішну. Сказано, що у повітрі крім птахів літає безліч атомів і порошинок, і годі старатися обрахувати їх, і так само й у порах трансцендентного тіла Господа плавають незліченні всесвіти. Тому Веди кажуть, що за допомогою нашого знання Бога не пізнати. Ав-мнаса-ґочара — нашими розумуваннями довжини й ширини Господа не осягнути. Тому справді вчена й мудра людина Богом себе не проголошує, але, розрізняючи дух і матерію, намагається Бога пізнати. Пильно їх розрізняючи, можна чітко усвідомити, що Верховна Душа трансцендентна і щодо вищої, і щодо нижчої енерґії, хоча пов’язана з обома безпосередньо. В «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна пояснює, що все тримається на Його енерґії, проте Сам Він від Своєї енерґії відрізняється. Він стоїть осторонь від неї.

Природу й живі істоти подеколи називають пракріті й пуруша відповідно. Все космічне проявлення — то сполучення пракріті з пурушею. Природа — то складова причина, а живі істоти — чинна. Ті дві причини поєднуються, і наслідком того поєднання є космічне проявлення. Той, кому пощастило дійти правильного висновку про космічне проявлення і все, що в ньому, знає, що пряма й непряма причина всього — Сам Верховний Бог-Особа. Так твердить «Брахма-самгіта»: вара парама кша сач-чід-нанда-віґраха / андір дір ґовінда сарва-краа-краам.
Зваживши все і добре обміркувавши, людина, що сягнула досконалого знання, приходить висновку, що Крішна, Бог, є первісна причина всіх причин. Замість розумувати про обшир Бога — який Він завдовжки і завширшки — чи філософствувати, слід погодитися з «Брахма-самгітою»: сарва-краа-краам — «Крішна, Бог, є причина всіх причин». Саме в цьому досконалість знання.

Отак за веда-стуті, тобто молитви, що їх піднесли Ґарбгодакашаї Вішну уособлені Веди, спершу повідав Санандана своїм братам, народженим від Брахми. Чотири Кумари були перші, хто народився від Брахми, тому їх називають пурва-джата. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що парампара, тобто учнівська послідовність, починається від Самого Крішни. Що до молитов уособлених Вед, то парампара, якою вони сходять, починається від Верховного Бога-Особи Нараяни Ріші. Треба пам’ятати, що веда-стуті повідав Кумара Санандана, а Нараяна Ріші переповів їх у Бадарікашрамі. Крішна втілився як Нараяна Ріші, щоб показати, як прийти самоусвідомлення через суворі аскези. В цю епоху шлях чистого відданого служіння показав Господь Чайтан’я, перебравши на Себе роль Свого відданого. Так само в давнину Крішна втілився як Господь Нараяна Ріші, що в Гімалаях виконував суворі аскези. Його слухав Шрі Нарада Муні. Зі сказаного Нараді Муні від Нараяни Ріші (що повідав Кумара Санандана у формі веда-стуті) випливає, що тільки Бог є всевишній, а всі решта — Його слуги.

В «Чайтан’я-чарітамріті» сказано: екале івара кша — «Крішна — єдиний Верховний Бог». ра саба бгтйа — «Всі решта є Його слуги». Йре йаічге нчйа, се таічге каре нтйа — «На Своє бажання Верховний Господь залучає всі живі істоти до різноманітної діяльности, і так вони являють свої різні здібності та нахили». Отже, веда-стуті є первісні відомості про стосунки, що існують між живою істотою й Верховним Богом-Особою. Найвищий рівень усвідомлення для живої істоти — піднятися до життя у відданости. Провадити життя у відданості, тобто жити в свідомості Крішни, не можна, не звільнившись попередньо від матеріальної нечистоти. Нараяна Ріші сказав Нараді Муні: сутність усіх Вед і ведичних писань (Вед, Упанішад і Пуран) — вчити, як виконувати трансцендентне любовне служіння Господеві. В зв’язку з цим Нараяна Ріші застосував дуже виразне слово раса. На тій расі заснований обмін взаєминами між Господом і живою істотою. Веди теж описують расу: расо ваі са — «Верховний Господь є невичерпне джерело насолоди». Вся ведична література, Пурани, Веди, Упанішади й «Веданта-сутра» в тому числі, навчають живі істоти, як піднятися на рівень раси. Каже й сам «Бгаґаватам», що твердження «Маха-Пурани» («Шрімад-Бгаґаватам») є сама сутність рас, що змальовані у ведичній літературі. Ніґама-калпа-тарор ґаліта пгалам. «Бгаґаватам» — то сік зрілого плоду древа ведичної літератури.

Ми знаємо, що з дихання Верховного Бога-Особи постають чотири Веди — «Ріґ Веда» , «Сама Веда» , «Яджур Веда» і «Атгарва Веда», а також історії, як «Махабгарата» й Пурани, що також містять описи світової історії. Ведичні оповіді, тобто Пурани й «Махабгарату», називають п’ятою Ведою.

Вірші веда-стуті вважають за сутність усього ведичного знання. Чотири Кумари й інші піднесені мудреці достеменно знають, що сутність всієї ведичної літератури — це віддане служіння в свідомості Крішни, і вони подорожують космосом з планети на планету, несучи цю вість. Тут сказано, що такі мудреці, як Нарада Муні, подорожуючи у космосі, рідко спускаються на Землю.

Мудреці, як-от Нарада чи Кумари, подорожують всесвітом, щоб навчати зумовлені душі, що осереддям усієї їхньої діяльности має бути не чуттєва втіха, а відродження свого первинного становища у відданім служінні Верховному Богові-Особі. В декількох місцях сказано, що живі істоти наче іскри вогню, а Верховний Бог-Особа наче сам вогонь. Так чи так, коли іскри вилітають з вогню, вони втрачають своє природне сяйво, а живі істоти, які прийшли у матеріальний світ, достоту наче іскри, що вилетіли з великого багаття. Жива істота, прагнучи імітувати Крішну, намагається запанувати над матеріальною природою. Через це вона забуває своє відначальне становище, і її світіння, її духовна сутність, притлумлюється. Однак якщо жива істота береться до свідомости Крішни, вона відновлює своє первинне становище. Мудреці й святі, як ось Нарада з Кумарами, подорожують усесвітом, навчаючи людей, а своїх учнів вони заохочують звістувати віддане служіння, щоб зумовлені душі могли відродити первинну свідомість, свідомість Крішни, і так звільнитись з сповненого страждань матеріального життя.

Шрі Нарада Муні є найштгіка-брахмачарі. Брахмачарі існує чотири типи. Перший називають савітра. Такий брахмачарі після посвячення в учні й обряду, коли він отримує священний шнур, мусить дотримувати целібату щонайменше три дні. Дальший тип — праджапат’я, він суворо дотримує целібату хоча б рік після ініціації. Далі брахма-брахмачарі, тобто брахмачарі, хто дотримує целібату від ініціації і аж доки вивчить всю ведичну літературу. Дальша стадія називається найштгіка, такий брахмачарі дотримує целібату крізь усе життя. З цих чотирьох перші три типи є упакурвана, тобто такі брахмачарі пізніше, коли вийде строк їхній обітниці брахмачар’ї, можуть одружитися. Але найштгіка-брахмачарі повністю відмовляється від статевого життя. Кумари й Нарада — це найштгіка-брахмачарі. Життя брахмачар’ї особливо сприятливе, бо зміцнює пам’ять і посилює рішучість у служінні. В стосунку до цього наголошено, що Нарада пам’ятав усе, що почув від свого духовного вчителя, нічого не забуваючи, бо він був найштгіка-брахмачарі. Того, хто завжди все пам’ятає, називають шрута-дгара. Шрута-дгара брахмачарі N може дослівно повторити все, що колись почув, не зазираючи до книг чи нотаток. Цю якість мав і великий мудрець Нарада. Отримавши від Нараяни Ріші настанови, він відтак звістує філософію відданого служіння в цілім світі. А що такі великі мудреці все пам’ятають, вони є вдумливі, свідомі себе й повністю зосереджені на служінні Господеві. 

Великий мудрець Нарада, вислухавши свого духовного вчителя Нараяну Ріші, досконало усвідомив свою істинну сутність. Він втвердився в істині і, щасливий, підніс до Нараяни Ріші молитви.
Крім того найштгіку-брахмачарі називають віра-вратою. Нарада Муні звернувся до Нараяни Ріші як до втілення Крішни й назвав його верховним доброзичливцем усіх зумовлених душ. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господь Крішна сходить кожної епохи, щоб захистити відданих і знищити невідданих. І Нараяну Ріші як втілення Крішни теж називають доброзичливцем усіх зумовлених душ. «Бгаґавад-ґіта» твердить: кожен повинен знати, що більшого доброзичливця, як Крішна, немає. Слід віддатися Крішні, розуміючи, що Крішна бажає добра кожному. Цілком задоволеними й спокійними ми можемо стати тільки якщо знаємо, що маємо собі надійного захисника. Сам Крішна, Його втілення й повні частки всі є верховні доброзичливці зумовлених душ, але Крішна бажає добра навіть демонам, бо Він дарував звільнення всім демонам, що приходили до Вріндавани вбити Його. Крішнина доброчинна діяльність є абсолютна, адже вона є однаково сприятлива і для демонів, яких Він вбиває, і для відданих, що їх Він бере під Свій захист. Сказано, що демоницю Путану піднесено до того самого становища, що і Крішнину матір. Тож коли Крішна вбиває демонів, відомо запевно, що демони отримують від того найвищу користь. Однак чистих відданих Господь завжди захищає.

Склавши поклони своєму духовному вчителеві, Нарада Муні пішов до ашрами свого учня В’ясадеви. В’ясадева привітав його у своєму ашрамі як годиться, запропонував зручне сидіння, і тоді Нарада Муні повідав йому все, що почув перед тим від Нараяни Ріші. Так Шукадева Ґосвамі дав Махараджеві Парікшіту відповідь на питання щодо суті ведичного знання і остаточної мети Вед. Найвища мета життя — шукати трансцендентного благословення Верховного Бога-Особи, виконуючи любовне служіння Йому. Слід, ідучи стопами Шукадеви Ґосвамі і всіх вайшнав учнівської послідовности, віддавати шанобливі поклони Господеві Крішні, Верховному Богові-Особі, Харі. На тому, що, як висновили Веди, слід впокоритися Верховному Богові-Особі, погоджуються всі чотири лінії учнівської послідовности вайшнав: Мадгва-сампрадая, Рамануджа-сампрадая, Вішнусвамі-сампрадая і Німбарка-сампрадая.

Ведичну літературу поділяють на дві частини — шруті й смріті. Шруті — то чотири Веди: «Ріґ», «Сама», «Атгарва» і «Яджур» та ще Упанішади. А смріті — це Пурани, як-от «Махабгарата», частиною якої є «Бгаґавад-ґіта». Висновок усіх писань єдиний: слід знати, що Шрі Крішна є Верховний Бог-Особа. Він — Парама-пуруша, тобто Верховний Бог-Особа, під наглядом якого матеріальна природа діє під час створення, підтримання й знищення світу. Після творення Верховний Господь втілюється як три: Брахма, Вішну й Господь Шіва. Їх поставлено володарювати над трьома якостями матеріальної природи, але верховна влада — за Господом Вішну. Сукупна діяльність матеріальної природи у трьох ґунах триває під проводом Верховного Бога-Особи Крішни. То потверджує «Бгаґавад-ґіта» (майдгйакшеа) і Веди (са аікшата).

Атеїстичні філософи школи санкг’ї заперечують: на їхній погляд причиною матеріального космічного проявлення є пракріті й пуруша. Вони доводять, що природа й матеріальна енерґія — це відповідно причина матеріальна і причина чинна. Але причина всіх причин — Крішна. Це Він є причина матеріальній і чинній причинам. Пракріті й пуруша — то не остаточні причини. На позір здається, що дитина народжується від поєднання її батька й матері, але первісна причина і батька, й матері — Крішна. Тому Він є першопричина, причина всіх причин. Це потверджено в «Брахма-самгіті».

В матеріальну природу входять і Верховний Господь, і живі істоти. Верховний Господь Крішна проявляється через одне зі Своїх повних поширень як Каранодакашаї, чи Маха-Вішну, і та велетенська форма Вішну лягає в Причиновий Океан. Далі з гігантської форми Маха-Вішну в кожний всесвіт поширюється Ґарбгодакашаї Вішну. З Нього постають Брахма, Вішну й Шіва. Вішну, як Кшіродакашаї, входить у серця всіх живих істот, а також у всі матеріальні елементи, навіть у атоми. «Брахма-самхіта» каже: антарастга-параму-чайнтарастгам — Він перебуває у всесвіті і також у кожному атомі.

Жива істота має маленьке матеріальне тіло в якійсь із різноманітних форм, а весь усесвіт — то матеріальне тіло Верховного Бога-Особи. Шастри змальовують це тіло як вірат-рупу. Індивідуальна жива істота підтримує певне тіло, а Верховний Бог-Особа — ціле творіння, входячи в нього. Щойно індивідуальна жива істота покидає матеріальне тіло, воно одразу знищується, і так само все знищується, коли Господь покидає космічне проявлення. Звільнення від матеріального існування індивідуальній живій істоті забезпечене, коли вона впокоряється Верховному Богові-Особі. Це потверджує «Бгаґавад-ґіта»: мм ева йе прападйанте мйм ет таранті те. Отже, причиною звільнення є одне — відданість Верховному Богові-Особі. Приклад людини, що спить у кімнаті, ілюструє, як, віддавшись Верховному Богові-Особі, жива істота звільнюється від впливу ґун матеріальної природи. Всі бачать, що людина спить у кімнаті, але насправді в цьому тілі її немає, бо коли людина спить і сторонні бачать її тіло, сама вона забуває за своє тілесне існування. Так само іншим може здаватися, що звільнена людина, яка виконує віддане служіння Господеві, живе заглиблена у свої сімейні справи в матеріальному світі, але насправді свідомість тої людини зосереджена на Крішні, і тому вона не живе в цьому світі. Її діяльність інша, як оце дії людини, що спить, відрізняються від того, що робить її тіло. У «Бгаґавад-ґіті» є потвердження тому. Відданий, який присвятив весь свій час на трансцендентне любовне служіння Господеві, вже вийшов з-під впливу трьох ґун матеріальної природи, сказано там. Він перебуває на рівні Брахмана, тобто має духовне усвідомлення, хоча здається, що він живе в цьому тілі і належить до матеріального світу.

Щодо цього Шріла Рупа Ґосвамі в своїй «Бгакті-расамріта-сіндгу» зазначає, що людина, яка прагне служити Верховному Богові-Особі, може жити серед будь-яких умов матеріального світу, але слід знати, що вона — джіван-мукта, тобто її треба вважати за звільнену навіть коли вона живе в цьому тілі, в матеріальному світі. Отже, якщо людина до решти віддала себе свідомості Крішни, вона є звільнена. Така людина не має з матеріальним світом жодного зв’язку. А тимчасом тих, хто в свідомості Крішни не перебуває, називають кармі або ґ’яні. Вони не піднімаються над тілесним й розумовим рівнями і тому не є звільнені. Їхнє становище називають кайвал’я-ніраста-йоні. Не те людина, що перебуває на трансцендентному рівні: вона вільна від повторюваних народження й смерти. Слушність сказаного підтверджено в четвертій главі «Бгаґавад-ґіти». Людина, яка знає трансцендентну природу Верховного Бога-Особи Крішни, звільнюється з циклу повторюваних народжень і смертей, а коли вона покидає це тіло, вона йде додому, назад до Бога. Це висновок усіх Вед. Отже, слід глибоко зрозуміти молитви уособлених Вед і віддати себе лотосовим стопам Господа Крішни.