РОЗДІЛ ВІСІМДЕСЯТ ВОСЬМИЙ

Цар Парікшіт, великий відданий Крішни, вже був звільнений, проте прагнув далі вияснити всі питання і на те запитував Шукадеву Ґосвамі. В попередньому розділі цар Парікшіт спитав: «Що є остаточна мета Вед?» Відповідь Шукадеви Ґосвамі спиралася на авторитетні свідчення, що прийшли до нього в учнівській послідовності від Санандани до Нараяни Ріші, Наради і В’ясадеви. Висновок був, що найвища мета Вед є віддане служіння, бгакті. Відданий-початківець може порушити таке питання: «Сказано, що найвища мета Вед і кінцева мета життя — це піднестися на рівень відданого служіння. Але чому віддані Господа Вішну зазвичай не мають великих матеріальних статків, тоді як віддані Господа Шіви, як правило, дуже багаті?» Прагнучи вияснити це, Парікшіт Махараджа запитав Шукадеву Ґосвамі: «Любий Шукадево Ґосвамі, ми бачимо, що ті люди, демони чи півбоги, які поклоняються Господу Шіві, здебільшого стають дуже багаті матеріально, хоча сам Господь Шіва живе як справжній злидар. Разом з тим віддані Господа Вішну, володаря богині процвітання, не те що не купаються в розкошах, а часто-густо живуть просто-таки вбого. Господь Шіва живе під деревом чи в снігах Гімалаїв. Він навіть не будує собі ніякого житла — а ті, хто поклоняються Господеві Шіві, дуже багаті. Крішна ж, чи Господь Вішну, живе в розкошах і на Вайкунтгах, і в матеріальному світі, але віддані Його здаються злидарями. Чому воно так?»

Махараджа Парікшіт поставив дуже розумне питання. Між двома різновидами відданих, а саме відданими Господа Шіви й відданими Господа Вішну, завжди існує незгода. Навіть у сьогоденній Індії представники цих двох різновидів відданих критикують один одного, надто ж це актуально в південній Індії, де послідовники Рамануджачар’ї й послідовники Шанкарачар’ї часами збираються, щоб обговорювати сутність Вед. На таких зустрічах зазвичай перемагають послідовники Рамануджачар’ї. Отже, порушуючи це питання, Парікшіт Махараджа прагнув усе з’ясувати. Господь Шіва живе як злидар, а віддані його дуже багаті, натомість Господь Крішна, чи Господь Вішну, живе в розкошах, а Його віддані здаються бідняками. Це видається суперечністю, і для мислячої людини дати пояснення тому неабияка проблема.

Відповідаючи цареві Парікшіту, Шукадева Ґосвамі сказав, що Господь Шіва є володар матеріальної енерґії. Матеріальну енерґію представляє богиня Дурґа, і, бувши дружиною Господа Шіви, вона в усьому кориться йому. Отже, Шіва панує над усією матеріальною енерґією. Матеріальна енерґія проявлена в трьох якостях: добрі, страсті й невігластві, і тому Господь Шіва є володар цих трьох якостей теж. Задля добра зумовлених душ Господь Шіва стикається з цими якостями, але він над ними панує, і тому вони не впливають на нього. Ці три якості владні над зумовленими душами, але не над Господом Шівою, їхнім володарем.

Зі слів Шукадеви Ґосвамі видно, що користь від поклоніння півбогам і поклоніння Господу Вішну не одна й та сама, як це здається менш розумним людям. Його твердження чітке: поклоняючись Господу Шіві, людина отримує одну винагороду, поклоняючись Господу Вішну — іншу. Те потверджено і у «Бгаґавад-ґіті»: той, хто поклоняється певному півбогу, отримує на винагороду те, чим може винагородити цей півбог. Так само той, хто поклоняється матеріальній енерґії, отримує за свою діяльність відповідну винагороду, і той, хто поклоняється пітам, теж отримує свою винагороду. Однак ті, хто виконує віддане служіння Верховному Господеві Вішну, Крішні, тобто поклоняються Йому, йдуть на планети Вайкунтги чи на Крішналоку. Але поклоняючись Господу Шіві, Брахмі чи будь-якому іншому півбогу, піднятись у трансцендентні сфери, тобто досягти паравйоми, духовного неба, неможливо.

Матеріальний світ створюють три якості матеріальної природи, і все розмаїття того, що проявлене в ньому, постає з цих трьох якостей. Всі різноманітні машини і зручності, що їх створила сучасна цивілізація за допомогою матеріальної науки, є просто виявом різних взаємодій трьох матеріальних ґун. Відданим Господа Шіви забагатіти дуже легко, але слід розуміти, що вони просто нагромаджують утвори трьох якостей матеріальної природи. Три якості далі поділяються на шістнадцять складників, з них десять — чуття (п’ять з них — діючі чуття, ще п’ять — чуття, за допомогою яких набувають знання), розум і п’ять елементів (земля, вода, повітря, вогонь і небо). Ці шістнадцять складників є дальше поширення трьох якостей. Матеріальне щастя чи багатство рівнозначно задоволенню чуттів, і насамперед ґеніталій, язика й розуму. Завдяки розумовим зусиллям ми створюємо численні речі, щоб тішити ґеніталії й язик. Рівень багатства людини в матеріальному світі оцінюють за тим, як вона застосовує свої ґеніталії й язик, іншими словами, яку велику насолоду вона має від задоволення статевого потягу і якою мірою, поглинаючи вишукані страви, вміє догодити своєму перебірливому язику. Обов’язкова умова матеріального поступу цивілізації — створювати предмети насолоди, застосовуючи до того розум, і все це задля того, щоб стати щасливим на основі двох принципів: насолоди ґеніталій і насолоди язика. Так відповів Шукадева Ґосвамі цареві Парікшіту на його питання, чому прихильники Господа Шіви є багаті.

Віддані Господа Шіви видаються багатими лише тим, хто оцінює речі з матеріального погляду. Насправді ж так званий «поступ цивілізації» є причиною зумовленого існування в матеріальному світі. По суті то не поступ, а занепад. Звідси висновок: Господь Шіва є володар трьох якостей, а тому його віддані отримують те, що постає із взаємодії цих якостей і призначене на задоволення чуттів. Однак Господь Крішна у «Бгаґавад-ґіті» навчає, що слід вийти за межі існування в ґунах. Ністраіґуйо бгаврджуна — життя людині дане на те, щоб вона стала трансцендентна щодо трьох якостей. Не бувши ністраіґуйа, людина не на силі звільнитися від матеріальної зумовлености. Іншими словами, те, чим обдаровує зумовлені душі Господь Шіва, не йде їм на користь, хоча й видається великим багатством.

Шукадева Ґосвамі казав далі: «Верховний Бог-Особа Харі трансцендентний щодо трьох якостей матеріальної природи». В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що кожен, хто віддає себе Йому, виходить за межі чинности трьох ґун матеріальної природи. Віддані Харі трансцендентні щодо впливу матеріальних якостей, тому немає жодного сумніву, що трансцендентний і Він Сам. Тому в «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що Харі, Крішна, є первинна Верховна Особа. Існує два види пракріті (енерґій), а саме внутрішня й зовнішня, і обидві підвладні Крішні. Він є сарва-дрік, той, хто наглядає за всім, що відбувається у межах внутрішньої та зовнішньої енерґій, і ще Він упадрашта, верховний радник. Він є верховний радник, і Він є голова над усіма півбогами, які діють так, як їм наказує верховний радник. Тому, виконуючи вказівки, отримані безпосередньо від Верховного Господа, людина поступово стає нірґуною, тобто піднімається над взаємодією матеріальних якостей — так сказано у «Бгаґавад-ґіті» та «Шрімад-Бгаґаватам». Бути нірґуною означає не мати матеріальних статків. Ми вже пояснювали, що із зростом матеріального багатства з’являються широкі можливості діяти і відповідно більшають наслідки цих дій в трьох матеріальних ґунах. Той, хто поклоняється Верховному Богові-Особі, не пишається з матеріального багатства. Його багатство — це свідомість Крішни і духовний поступ у знанні. Стати нірґуною означає стати вічно вмиротвореним, безстрашним, релігійним, зреченим і мати всеохопне знання. Все це ознаки того, що людина очистилась від скверни матеріальних якостей.

Відповідаючи на питання, Шукадева Ґосвамі послався на історичну подію, що пов’язана з царем Юдгіштгірою, дідом Парікшіта Махараджі. Він сказав, що, закінчивши жертвопринесення ашвамедгу, цар Юдгіштгіра просто на великій жертовній арені спитав видатні авторитети з ведичної науки за те саме: чому віддані Господа Шіви здобувають матеріальне багатство, а віддані Господа Вішну ні? Шукадева Ґосвамі не випадково сказав на царя Юдгіштгіру «твій дід»: це мало нагадати Махараджеві Парікшіту, що він доводиться Крішні родичем і що його дід був близький друг Верховного Бога-Особи.

Природа Крішни така, що Він завжди задоволений, але коли цар Юдгіштгіра поставив Господу таке запитання, Він відчув задоволення навіть більше проти звичайного, бо такі питання-відповіді надзвичайно важливі для всього свідомого Крішни суспільства. Все, що Господь Крішна каже певному відданому, призначене не лише для цього відданого, а й для цілого людства. Настанови Верховного Бога-Особи важливі навіть для півбогів з Господом Брахмою, Господом Шівою й іншими великими півбогами на чолі, решта ж, що не користуються з настанов Верховного Бога-Особи, коли Він задля добра всіх живих істот сходить у цей світ, поправді нещасливі.

Господь Крішна відповів на питання Махараджі Юдгіштгіри так: «У відданого, до якого Я вирішив виявити особливу ласку і увагу, Я насамперед забираю все його багатство». Коли відданий стає жебраком без гроша за душею чи й просто убожіє, він вже не цікавить своїх родичів і близьких, і в більшості випадків вони поривають з ним усі зв’язки. Тоді відданий стає вдвічі нещасніший. По-перше, він нещасний, бо Крішна відібрав у нього все багатство, і до того ж через його бідність від нього відвернулися родичі. Тут варто зауважити, що на відданого ті нещастя падають не через колишні недоброчесні дії, що їх називають карма-пгала; відданий бідніє з волі Бога-Особи. Так само коли відданий стає на матеріальний погляд багатий, це не є наслідком його доброчесних дій. В будь-якому разі, стає відданий бідним чи багатим, це все влаштовує Верховний Бог-Особа. Крішна зумисне приміщує відданого в такі умови, щоб той став цілковито залежний від Нього і позбувся почуття матеріального обов’язку перед будь-ким. Тоді він зможе зосередити на служінні Господу всю свою енерґію, розум і фізичну силу, і це вже буде чисте віддане служіння. Тому в «Нарада-панчаратрі» сказано: сарвопдгі-вінірмуктам, що означає «вільний від будь-яких позначень». Якщо людина працює задля родини, суспільства, громади, нації чи людства взагалі, вона весь час чіпляє на себе якісь позначення-налички: «Я належу до цього суспільства», «Я — член отакої громади», «Я належу до цієї нації», «Я з такого виду життя». Всі такі ототожнення є просто позначеннями. Коли Господньою милістю відданий від тих позначень звільняється, його віддане служіння стає найшкарма, тобто вже не спричиняється до матеріальних наслідків, а це означає, що він досягає становища, якого прагнуть усі ґ’яні. Якщо дії відданого не призводять до наслідків, їх вже не можна зарахувати до категорії карма-пгалам, кармічної діяльности. Як пояснили вище уособлені Веди, щастя й нещастя відданого створює Сам Верховний Бог-Особа, і тому відданому байдуже, щасливий він чи нещасний. Він ніколи не покидає виконувати своїх обов’язків у відданому служінні. І хоча на позір здається, ніби він діє й отримує наслідки кармічної діяльности, насправді він від наслідків своєї діяльности вільний.

Може постати питання, чому Бог-Особа посилає Своєму відданому ці випробовування. Відповідь така: Господь, діючи так, поводиться наче батько, що подеколи суворий до сина. Відданий — це душа, яка вручила себе Господу, і Верховний Господь дбає за нього завжди, тому хоч в які умови життя приміщує відданого Господь, посилає Він йому горе чи щастя, знати, що це є частина більшого накреслу Бога-Особи. Наприклад, Крішна примусив Пандав так сильно страждати, що навіть дід Бгішма не розумів, як на них могли впасти такі нещастя. Родину Пандав очолював найпобожніший цар Юдгіштгіра, її захищали два великі воїни — Бгіма й Арджуна, і до того ж Пандави були близькі друзі Господу Крішні, а все мусили пройти крізь великі нещастя, і Бгішмі то було прикро й гірко. Однак час показав, що то був замисел Верховного Бога-Особи Крішни, частина Його місії, яка полягала в тому, щоб знищити негідників і оборонити відданих.

Тоді постає ще одне питання: відданий потрапляє в різні сприятливі і несприятливі умови з волі Бога-Особи, звичайна ж людина — внаслідок своїх минулих дій. Але яка різниця між тим і тим? І чим відданий ліпший проти звичайного кармі? Відповідь така, що рівень кармі й рівень відданого різний. Хоч би як жив кармі, він не зупиняючись рухається циклом народжень і смертей, бо несе в собі сім’я карми, тобто корисливої діяльности, що проростає за найменших сприятливих умов. Закон карми постійно тримає людину в путах повторюваних народжень і смертей. Натомість щастя й нещастя відданого (а він законам карми не кориться) є певна частина тимчасового влаштування від Господа і причиною зумовлености для нього не стає. Господь робить це задля якоїсь Своєї тимчасової мети. Кармі, якщо діє доброчесно, іде на небесні планети, якщо ж діє гріховно, то потрапляє до пекла. Натомість відданий, діє він «доброчесно» чи «недоброчесно», не підноситься і не деґрадує, йде просто до духовного царства. Тому щастя та нещастя відданого і щастя та нещастя кармі — то геть різні рівні. Це докладно пояснює Ямараджа, напучуючи своїх слуг з приводу звільнення Аджаміли. Ямараджа навчає своїх помічників, що їм слід йти по тих, хто й разу не вимовив святого імені Господа і не пам’ятає Його форми, якостей чи розваг. І ще Ямараджа застерігає своїх слуг, щоб не займали відданих. Навпаки, навчає він своїх посланців, коли вони побачать відданого, хай складуть йому шанобливий поклін. Тож за піднесення чи падіння відданого в матеріальному світі мови немає. Між покаранням від матері й карою від ворога різниця величезна. Тому і нещастя відданого не такі, як у звичайного кармі.

Тут можуть порушити нове питання. Якщо Бог всемогутній, то чому Він намагається очистити Свого відданого через страждання? Відповіддю буде, що коли Верховний Бог-Особа насилає на Свого відданого нещастя, Він завжди має на оці певну ціль. Іноді Він робить це тому, що у нещасті прив’язаність відданого до Крішни збільшується. Наприклад, коли Крішна прохав дозволу покинути столицю Пандав, щоб їхати додому, Кунтідеві сказала: «Любий Крішно, у нещасті Ти завжди був з нами. Нині нас піднесено до царського становища — але Ти нас покидаєш. Мені ж ліпше жити в нещасті, ніж втратити Тебе». Коли з відданим трапляється нещастя, його віддане служіння пожвавлюється. Тому коли Господь іноді насилає на відданого нещастя, то є вияв Його особливої ласки. Крім того відомо, що щастя солодше для того, хто вже звідав гіркоти. Верховний Господь сходить у матеріальний світ тільки щоб захистити Своїх відданих від нещастя. Іншими словами, якби віддані не перебували б у скрутному становищі, Господь не сходив би. Вбити демонів та негідників легко змогли б і Його різноманітні енерґії, адже Його зовнішня енерґія Дурга вбиває багато асурів. Щоб знищити демонів, Господу немає потреби сходити Самому. Проте коли Його відданий у нещасті, Він має зійти неодмінно. Господь Нрісімґадева з’явився не для того, щоб убити Хіран’якашіпу, але щоб побачити Прахладу і дарувати його Своїм благословенням. Іншими словами, Господь з’явився, бо Прахлада сильно страждав.

То велика втіха, коли вранці, після непроглядно темної ночі нарешті встає сонце. Коли нещадно пече сонце, холодна вода в радість, а взимку, коли мороз, насолоду дає гаряча вода. Так і коли відданий тішиться й насолоджується духовним щастям, що йому дарує Господь, вже пізнавши, який є матеріальний світ, його втіха й насолода незрівнянно більші.

Господь казав далі: «Коли Мій відданий втрачає все, що тільки мав матеріального, і коли від нього відвертаються родичі, друзі і родина, він крім Господа вже нікому не цікавий, повністю віддається під захист Його лотосових стіп». Шріла Нароттама даса Тгакура Махараджа співає про це: «Мій любий Господи Крішна, сину Нанди Махараджі! Ось Ти стоїш переді мною з Шріматі Радгарані, дочкою царя Врішабгану. Я віддаю себе Тобі. Прошу, прийми мене, не жени мене геть. В мене немає іншого притулку, тільки Ти».

Отож коли відданий опиняється в умовах, в яких, здається, страждає, не маючи ні багатства, ні сім’ї, він знову намагається матеріально багатіти. Але кожна спроба закінчується тим, що Крішна знову відбирає всі його здобутки. Зрештою відданий остаточно розчаровується в матеріальній діяльності і, зазнавши поразки у всіх своїх намаганнях, повністю віддається Верховному Богові-Особі. Таку людину Господь, що в її серці, нараює шукати товариства Своїх відданих. Від спілкування з відданими у людини природно виникає бажання служити Богові-Особі, і тоді Господь забезпечує їй усі можливості робити поступ в свідомості Крішни. Невідданий натомість дбає про те, щоб зберегти матеріальні умови свого життя, і тому майже ніхто з невідданих не йде поклонятися Верховному Богові-Особі. Вони поклоняються Господу Шіві чи іншим півбогам, бо прагнуть мати з того негайну користь. Тому в «Бгаґавад-ґіті» сказано: ккшанта карма сіддгі йаджанта іха деват — кармі, прагнучи успіху в матеріальному світі, поклоняються різноманітним півбогам. Господь Крішна також каже, що розум тих, хто поклоняється півбогам, є не дуже зрілий. А віддані Верховного Бога-Особи сильно прив’язані до Нього і тому не йдуть поклонятися півбогам, як це роблять немудрі люди.

Господь Крішна сказав цареві Юдгіштгірі: «Моєму відданому не страшні жодні несприятливі умови; він завжди стійкий і рішучий. Тому Я віддаю Себе йому і ще всіляко сприяю, щоб він досяг в житті найвищого успіху». Милість, що нею Бог-Особа обдаровує перевіреного відданого, змальовано як Брахман, тобто милість ця така велика, що її можна прирівняти лише до всепроникаючої величі. Брахман означає те, що є безмежно велике і водночас безмежно зростає. Цю милість також називають парама, бо вона не має рівної в матеріальному світі, і ще сукшмам, тонка. Милість Господа до Його відданого, що пройшов випробовування, не лише велика й безмежно зростає, вона ще заховує найвище — трансцендентну любов, що зв’язує відданого і Господа. Цю милість далі описано як чін-матрам, цілковито духовну. Слово матрам тут означає «абсолютно духовна, не домішана матеріальними якостями». Цю милість називають ще сат (вічна) і анантакам (безмежна). То навіщо відданому, що має винагородою таку безмежну духовну користь, поклонятися півбогам? Відданий Крішни не поклоняється ані Господу Шіві чи Брахмі, ані будь-якому з підлеглих їм півбогів. Він повністю віддає себе трансцендентному любовному служінню Верховному Богові-Особі.

Шукадева Ґосвамі оповідав далі: «Своїми добрими діями той, хто поклоняється півбогам, як-от Господь Індра, Чандра, Варуна та іншим, з Господом Брахмою й Господом Шівою на чолі, може легко їх вдоволити, а поганими учинками розлютити. Не такий є Верховний Бог-Особа Вішну». Це означає, що кожна жива істота в матеріальному світі, і півбоги теж, підкорені трьом ґунам матеріальної природи, а в матеріальному світі переважають якості невігластва й страсти. Ті, що отримують благословення від півбогів, разом з тим заражуються від них матеріальними якостями, насамперед страстю й невіглаством. Тому Господь Шрі Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті», що шукати за благословенням півбогів не дуже мудро, бо наслідки такого благословення минущі. Поклоняючись півбогам, можна легко забагатіти, проте подеколи це веде до згубних наслідків. Отже, благословіння півбогів існують для нерозумних людей. Здобувши від півбогів благословення, такі люди з часом починають, запишавшись зі свого матеріального багатства, нехтувати своїх добродійників-півбогів.

Шукадева Ґосвамі сказав цареві Парікшіту: «Любий царю, Господь Брахма, Господь Вішну й Господь Шіва є головна трійця у матеріальному творінні, і вони можуть благословити чи проклясти кожного. З цих трьох Господа Брахму й Господа Шіву дуже легко вдоволити і так само легко прогнівити. Якщо вони задоволені, вони роздають благословення не роздумуючи, а, розгнівавшись, без вагань проклинають свого відданого. Господь Вішну не такий. Господь Вішну завжди розважає. Перш як дати Своєму відданому чого той хоче, Господь Вішну зважує, чи справді таке благословення обернеться відданому на добро. Господь Вішну ніколи не дасть благословення, яке врешті-решт буде згубне для відданого. Його трансцендентна природа така, що Він милостивий завжди, і тому перш як дати благословення Він завжди обдумує, чи справді воно буде відданому на користь. Верховний Бог-Особа завжди милостивий, а тому навіть якщо Він вбиває демона чи раптом розсердиться на відданого — принаймні так здається, дії Його завжди во благо. Тому Верховного Бога-Особу знають як всеблагого. Все, що Він робить, обертається на добро».

Щодо благословення, яке може дати півбог, наприклад Господь Шіва, великі мудреці розповідають таку правдиву історію. Сталося так, що Господь Шіва, давши благословення демону Врікасурі, синові Шакуні, сам потрапив у небезпеку. Врікасура шукав собі якогось благословення. Він намагався з’ясувати, якому з трьох панівних божеств слід поклонятися, щоб отримати благословення. Натоді йому випало стріти великого мудреця Нараду, і він запитав у нього, до кого слід звернутися, щоб якнайскоріше отримати наслідки від аскези. Він спитав, кого з трьох богів можна вдоволити найшвидше — Господа Брахму, Господа Вішну чи Господа Шіву. Нарада, знаючи заміри демона, порадив таке: «Тобі ліпше поклонятися Господу Шіві. Це швидко дасть бажані наслідки. Вдоволити Господа Шіву легко, але розсердити теж простіше простого. Моя рада — спробуй вдоволити Господа Шіву». Нарада послався на випадки з демонами Раваною й Банасурою, що здобули величезне багатство єдино завдяки тому, що вдоволили Господа Шіву своїми молитвами. Знавши натуру демона Врікасури, великий мудрець Нарада не порадив йому звернутися до Вішну чи Господа Брахми. Річ у тому, що люди, які перебувають під впливом матеріальної ґуни невігластва, як оце Врікасура, устійненими в поклонінні Вішну бути не можуть.

ізнавшись від Наради, що і як слід робити, демон Врікасура пішов до Кедаранатги. Місце прощі Кедаранатга існує і донині, воно розташоване поблизу Кашміру. Кедаранатга майже весь час вкрита снігом, але певної пори року, в липні, туди можна дістатися і побачити божество. В той час туди приходять віддані Господа Шіви, щоб вшанувати його божество. Кедаранатга — місце прощі для відданих Господа Шіви. Згідно з ведичними правилами коли божеству пропонують їсти, це роблять як жертву на вогонь. Тому на кожний обряд виконують вогненне жертвопринесення. В шастрах робиться великий наголос на тому, що пропонувати богам їсти слід через вогонь. Отже, демон Врікасура пішов до Кедаранатги і, щоб вдоволити Господа Шіву, розпалив жертовне вогнище.

Запаливши для Шіви вогнище, він почав пропонувати йому власну плоть, відрізаючи від тіла шматки, — він думав в такий спосіб догодити Господу Шіві. Це типовий приклад поклоніння в невігластві. В «Бгаґавад-ґіті» згадано за різні типи жертвопринесень. Деякі з них є в ґуні добра, деякі в ґуні страсти, а інші в ґуні невігластва. Є різні типи людей, і відповідно до того є різні типи тапас’ї й поклоніння. Але найвища тапас’я, свідомість Крішни — це найвища йоґа і найвище жертвопринесення. «Бгаґавад-ґіта» стверджує, що найвищою йоґою є завжди думати в серці про Господа Крішну, а найвище жертвопринесення — виконувати санкіртана-яґ’ю.

В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що ті, хто поклоняється півбогам, втратили всякий глузд. Далі ми побачимо, що Врікасура прагнув вдоволити Господа Шіву заради третьосортного матеріального «благословення», минущого й позбавленого будь-якої користи. Асури, тобто ті, що живуть у невігластві, завжди прохають у півбогів подібних благословень. Повна противага такому жертвопринесенню в ґуні невігластві — метод арчана-відгі, поклоніння Господу Вішну чи Крішні. Цей метод дуже простий. Господь Крішна у «Бгаґавад-ґіті» каже, що Він приймає від Свого відданого навіть плід чи квітку або трохи води, а на це може стягнутися будь-яка людина, навіть найбідніша. Звісно, це не означає, що багатій може обмежитись тим, що буде підносити Господеві трохи води, якийсь фрукт або листочок. Цього замало. Офіри багатої людини мають відповідати її становищу. Але якщо відданий є людина бідна, то Господь прийме від нього навіть найскромніше підношення. Поклонятися Господу Вішну, Крішн, дуже просто, і під силу будь-якій людині. Що ж до поклоніння в ґуні невігластва, то це не лише дуже складно й супроводжується стражданням, але й марна витрата часу. Тому в «Бгаґавад-ґіті» вказано, що ті, хто поклоняються півбогам, геть не мають розуму: їхні методи на поклоніння дуже складні, а наслідки, що вони отримують, непевні і минущі.

Врікасура робив жертвопринесення впродовж шести днів, проте Господа Шіви досі не бачив, хоча саме такою була його мета. Він хотів побачити Господа Шіву на власні очі і попрохати в нього благословення. Це ще одна відмінність між демоном і відданим. Відданий певний: все, що він пропонує Божеству як служіння у цілковитій відданості, Господь приймає — а демон прагне бачити божество, що йому поклоняється, на живі очі, і прохати благословення особисто. Відданий же поклоняється Вішну чи Господу Крішні не заради благословення. Тому відданого називають акама, вільний від бажань, а невідданого — сарва-кама, той, хто весь час чогось хоче. Нарешті настав сьомий день, і тоді демон Врікасура вирішив, що відріже собі голову і запропонує її Господу Шіві на насолоду. Він зробив омовіння в озері неподалік і, не висушивши тіла й волосся, приготувався відрізати собі голову. За ведичними правилами тварину, яку мають принести в жертву, слід вимити і офірувати, поки мокра. Демон рішуче налаштувався відтяти собі голову — і тоді Господь Шіва зчулився на нього. Таке співчуття є ознакою ґуни добра. Господа Шіву називають трілінґа. Тож коли він проявляє свою співчутливу натуру, це є ознакою якости добра. Кожна жива істота співчуває іншим. Господь Шіва зглянувся на Врікасуру, тому що бачив: демон офірує на жертовний вогонь власне тіло. Таке співчуття є природне. Навіть коли звичайна людина бачить, що хтось збирається накласти на себе руки, вона почувається до обов’язку не допустити самогубства. Це природний порив, і в цьому випадку нікого прохати не треба. Отже, коли Господь Шіва вийшов з вогню, щоб не дати демону вчинити самогубство, то не була якась надзвичайна ласка до демона.

Доторк Господа Шіви до тіла демона врятував того від самогубства. Рани на демоновім тілі одразу загоїлися, тіло стало таке, яким було раніше. Тоді Господь Шіва сказав демону:
— Любий Врікасуро, потреби стинати собі голову немає. Прохай в мене будь-якого благословення, і я виконаю твоє бажання. Я не розумію, навіщо заради того, щоб вдоволити мене, ти хочеш відрізати собі голову. Мене можна задоволити, навіть піднісши трохи води.
І справді, за ведичним правилом шіва-лінзі, формі Господа Шіви в храмі, поклоняються, пропонуючи воду Ґанґи, бо відомо, що Господь Шіва дуже задоволений, коли голову йому поливають водою з Ґанґи. Звичайно його віддані пропонують йому воду Ґанґи й листки з дерева білва, яке особливо призначене на офіру Господу Шіві й богині Дурзі. Пропонують Господу Шіві також плоди цього дерева. Господь Шіва запевнив Врікасуру, що його вдоволює і найневибагливіше поклоніння, і стинати собі голову потреби немає. Та й ті страждання, коли він відрізав шматки від власного тіла й пропонував плоть на вогонь, були ні до чого. Такі суворі покути не були потрібні. У всякому разі Господь Шіва вирішив дати демонові того благословення, якого той схоче.

Щойно Господь Шіва пообіцяв Врікасурі дати будь-яке благословення, демон попрохав страшної й огидної речі. Демон був дуже гріховний, а грішники не мають найменшого поняття, якого благословення слід прохати в божества. Тому він попрохав в Господа Шіви наділити його такою силою, щоб від одного його доторку до чиєїсь голови та голова одразу б розколювалася і істота вмирала б на місці. В «Бгаґавад-ґіті» демони змальовані як душкріті, негідники. Кріті означає «гідний винагороди», але коли додають душ, то означає «огидний». Замість віддати себе Верховному Богові-Особі душкріті поклоняються різним півбогам заради якоїсь огидної матеріальної винагороди. Буває, такі демони (як оце нинішні вчені-матеріалісти) винаходять смертоносну зброю. Вони не можуть явити ніякої чудотворної сили, наприклад, винайти щось таке, від чого люди вже не знатимуть смерти, а натомість винаходять зброю, щоб можна було помирати передчасно. Господь Шіва має досить могутности, щоб дати будь-яке благословення, і тому демон міг попрохати в нього чогось корисного для людства, але ж ні: дбаючи власної користи, він попрохав, щоби кожний, чиєї голови він торкнеться, гинув на місці.
Господь Шіва зрозумів замір демона і вже жалкував, що пообіцяв йому дати будь-яке благословення, якого той попросить. Своєї обіцянки Він назад не забирав, але відчував, що це благословення буде небезпечне для людства. Демонів називають душкріті, негідники: адже незважаючи на те, що подеколи їх наділено неабиякими розумовими здібностями і різними талантами, вони застосовують ті здібності й таланти на огидні речі. Наприклад, демони-матеріалісти розробляють проекти смертоносної зброї. Наукові розвідки на такі винаходи певно потребують непересічного мозку, але замість винайти щось сприятливе для людського суспільства вони винаходять засоби прискорити смерть, яка і так прийде до кожного. Так само й Врікасура — замість прохати в Господа Шіви чогось, що служило б на добро людському суспільству, він попрохав лихої і небезпечної для людей речі. Тому Господу Шіві було прикро, що він пообіцяв дати демону своє благословення. Віддані Бога-Особи, проте, ніколи не прохають в Господа Вішну чи Крішни жодного благословення, а якщо чогось і прохають, то не такого, що загрожувало б людському суспільству. Така є різниця між демонами й відданими, тобто між тими, хто поклоняється Господу Шіві, і тими, хто поклоняється Господу Вішну.

Оповідаючи про Врікасуру, Шукадева Ґосвамі звертався до Махараджі Парікшіта як до Бгарати, відзначаючи тим, що цар Парікшіт народився в родині відданих. Господь Крішна врятував Махараджу Парікшіта, коли той був в материному лоні. Отже, Махараджа Парікшіт міг попрохати, щоб Господь Крішна врятував його і від прокляття брахмани, але він не зробив цього.
Демон намірявся вбити усіх доторком своєї руки і так стати безсмертним. Господь Шіва це розумів, але давши слово подарувати благословення, вже не міг його зламати.

Але демон був такий гріховний, що зразу ж вирішив застосувати це благословення в свій спосіб: Господа Шіву вбити, а Ґаурі (Парваті) забрати собі для насолоди. Без ніяких вагань він вирішив торкнутися рукою до голови Господа Шіви. Господь Шіва опинився в неабиякій скруті. Давши демонові благословення, він сам наразився на небезпеку. Ось ще один приклад того, як відданий-матеріаліст зловживає силою, що отримав від півбогів.

Не роздумуючи й хвилі, демон Врікасура кинувся до Господа Шіви покласти йому на голову свою руку. Господь Шіва відчув такий страх, що все його тіло затремтіло. Він почав тікати з землі на небо, з неба на інші планети, аж досяг краю всесвіту, що понад вищими планетними системами. Господь Шіва тікав з одного місця в інше, але демон Врікасура не відставав. Жодне панівне божество з інших планет — ні Господь Брахма, ні Індра, ні Чандра не знали, як врятувати Господа Шіву від смертельної небезпеки. Господь Шіва вже був скрізь, та ніхто не міг нічим йому зарадити.

Нарешті Господь Шіва звернувся по захист до Господа Вішну, що у цьому всесвіті живе на планеті Шветадвіпі. Шветадвіпа — то планета Вайкунтга, що, хоча і розташована в цьому всесвіті, є непідвладна впливові зовнішньої енерґії. Господь Вішну перебуває скрізь в Своєму всепроникаючому аспекті, але місце, де Він присутній особисто, називають Вайкунтгою. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господь перебуває в серці кожної живої істоти. Він перебуває і в серцях незліченних нижчих істот, але це не означає, що Він і сам є низьконароджений — радше місце, де Він перебуває, перетворюється на Вайкунтгу. Отож планета Шветадвіпа, що у цьому всесвіті, також є Вайкунтга. В шастрах сказано, що жити в лісі означає жити під переважним впливом ґуни добра, жити у великих містах і поселеннях — під впливом ґуни страсти, а жити там, де процвітає гріховна діяльність (її вирізняють чотири різновиди — недозволені статеві стосунки, вживання дурманних речовин, м’ясоїдство та азартні ігри) значить перебувати під впливом ґуни невігластва. Жити ж у храмі Верховного Господа Вішну все одно що жити на Вайкунтзі. Не має значення, де розташований храм; хоч би де був храм, він — то Вайкунтга. Так і планета Шветадвіпа: вона перебуває серед матерії, але сама є Вайкунтга.

Господь Шіва ступив на Вайкунтгу-Шветадвіпу. На Шветадвіпі живуть великі мудреці, що на них, повністю вільних від заздрости і ненависти матеріальному світу, не поширюється дія чотирьох начал матеріального існування — релігійности, поліпшення умов існування, задоволення чуттів і звільнення. Той, хто приходить на Вайкунтгу, до матеріального світу вже не повертається. Господь Нараяна славетний тим, що має велику любов до Своїх відданих. Тому, зрозумівши, що Господу Шіві загрожує велика небезпека, Він з’явився у вигляді брахмачарі і підійшов до Шіви привітатися, бо побачив його здалека. Господь був взірцевий брахмачарі: в оленячій шкурі, підперезаний, священний шнур через плече, в руках брахмачарська палиця і вервиця раудра. (Вервиця раудра відрізняється від вервиці з туласі. Вервицею раудрою користуються віддані Господа Шіви.) Господь Нараяна стояв перед Господом Шівою вбраний як брахмачарі, тіло Його випромінювало яскраве сяйво, привабило не лише Господа Шіву, але й демона Врікасуру.

Щоб привернути увагу Врікасури та завоювати його прихильність, Господь Нараяна склав демонові шанобливі поклони. Демон не міг не зупинитися. Господь звернувся до нього:
— Любий сине Шакуні, здається, ти дуже натомився з дороги, бо подолав великий шлях. Що привело тебе сюди? Навіщо ти прийшов у таку далечінь? Я бачу, ти ледве стоїш на ногах від утоми. Прохаю, перепочинь трохи. Не виснажуй своє тіло без потреби. Всі дуже дбають за своє тіло, бо лише за допомогою тіла можна здійснити всі бажання розуму. Тому нам не слід зайве мучити своє тіло.

Брахмачарі звернувся до Врікасури як до сина Шакуні, щоб той перепевнився: цей брахмачарі знайомий з його батьком Шакуні. Врікасура і справді подумав, що той брахмачарі — особа його родині не чужа, а тому ласкава мова Господа знайшла в його серці відгук. Щоб демон не став сперечатися, що не має і хвилі вільної перепочити, Господь сказав йому про важливість тіла, і це демона переконало. Кожна людина, а надто демон, вважає своє тіло за дуже важливе. Слова про важливість тіла переконали і Врікасуру.

Далі, щоб заспокоїти демона, брахмачарі сказав:
— Любий повелителю, якщо ти ласкаво повідомиш, що змусило тебе взяти на себе такий труд — прийти сюди, то Я, мабуть, зможу тобі допомогти, щоб тобі було легко досягти своєї мети.
Господь непрямо дав зрозуміти, що Він є Верховний Брахман і тому певно без труднощів залагодить складну ситуацію, яку створив Господь Шіва.

Від солодкої мови Господа Нараяни, що стояв перед ним у подобі брахмачарі, демон остаточно заспокоївся і розповів усе про благословення Господа Шіви. Господь відповів демонові так:
— Не йму віри, що Господь Шіва дав тобі таке благословення. Скільки Я знаю, у Господа Шіви не все гаразд з головою. Він посварився зі своїм тестем Дакшею, і його проклято стати пішачею (привидом). Тому він став проводарем злих духів і привидів. Я особисто його словам не довіряю. Але ти, любий царю демонів, здається, і досі віриш словам Господа Шіви — то перевір дане тобі благословення! Треба одне що покласти руку на власну голову. І якщо благословення виявиться обманом, негайно йди вбий цього облудника Господа Шіву, щоб він більш ніколи і нікому не роздавав фальшивих благословень.

Від ласкавої мови Господа Нараяни та під впливом Його найвищої ілюзії, демон, спантеличений, геть забув, у чому саме полягало благословення, яке дав йому Господь Шіва. Тому було неважко переконати його, щоб він поклав руку собі на голову. Щойно демон це зробив, голова йому розкололася, наче у неї влучила блискавка. Смерть була миттєва. Півбоги з небесних планет почали осипати Господа Нараяну квітами, співати Йому хвалу й дякувати Йому. Кожен склав Господеві поклони. Коли Врікасура випустив дух, усі небожителі — півбоги, піти, ґандгарви і жителі Джаналоки стали сипати квіти на Бога-Особу.

Так Господь Вішну в подобі брахмачарі врятував Господа Шіву від страшної небезпеки і знайшов вихід з лихої пригоди. Після всього Господь Нараяна сказав Господу Шіві, що демона Врікасуру вбито внаслідок його гріховної діяльности. Врікасура був великий грішник і вчинив велику образу: хотів випробувати свого володаря Господа Шіву. Тоді Господь Нараяна сказав Господу Шіві:
— Любий пане, людина, що образила велику душу, не може далі жити. Її знищують гріховні наслідки її дій, а цей демон безперечно вчинив проти тебе образу.

Так милістю Верховного Бога-Особи Нараяни, що є трансцендентний щодо матеріальних якостей, Господа Шіву було врятовано. Вбити Шіву демонові не вдалося. Кожен, хто з вірою й відданістю слухає оповідь про те, як це сталося, запевно звільниться від матеріальної зумовлености, і з рук ворогів теж.