РОЗДІЛ ДЕВ’ЯНОСТИЙ

Подорож до духовного царства, яку Арджуні випало здійснити разом з Крішною, Арджуну приголомшила. Він знав запевне, що тільки завдяки милості Крішни йому, звичайній живій істоті, вдалося на живі очі побачити духовний світ. Ба більше, він не просто бачив духовний світ — він бачив на власні очі й відначального Маха-Вішну, причину космічного творення. Сказано, що Крішна ніколи не покидає Вріндавани. Вндвана парітйаджйа на пдам ека ґаччгаті. У Матгурі Крішна є чільна особа, у Двараці Він володар, а у Вріндавані Він володар над усіма володарями. У Двараці Крішни проявляє Свої розваги через Своє поширення Всудеву, але різниці між поширенням Всудевою, що проявлене в Матгурі й Двараці, і відначальним проявленням Крішни у Вріндавані немає. Напочатку цієї книги ми оповідали, як Крішна з’явився, які з Ним прийшли втілення, повні частки і частки від повних часток. Отже, деякі із Своїх розваг проявив не Сам відначальний Крішна, а Його різноманітні поширення й повні частки. 

Арджуні видавалось незбагненним, як Крішна зміг піти у духовний світ до Каранарнавашаї Вішну. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура детально висвітлює це питання у своїх коментарях.
Зі слів Маха-Вішну знати, що Він ждав побачити Крішну. Однак можуть зауважити, що Маха-Вішну, коли забирав синів брахмани, певно мусив приходити до Двараки. То чому Він не побачився з Крішною там? Одна з можливих відповідей така: без дозволу Крішни навіть Маха-Вішну, що лежить у Причиновому Океані, не може Його побачити. Отже, Маха-Вішну забирав одного по одному новонароджених синів брахмани, щоб Крішна Сам колись прийшов забрати їх назад. Так Маха-Вішну сподівався побачити Його. Але якщо все так, то постає дальше питання: навіщо було Маха-Вішну Самому приходити до Двараки, якщо Крішни побачити там Він змоги не мав? Чого було не послати когось із Своїх супутників, щоб ті забрали синів брахмани? Одна з можливих відповідей буде: в Двараці, коли там присутній Крішна, завдати клопоту комусь з громадян річ непроста. Тому Маха-Вішну по синів брахмани приходив Сам, бо жоден з Його супутників не зміг би їх забрати.

Тут можуть запитати ще: Господь відомий як брахман’я-дева, Божество, якому поклоняються брахмани. Тоді для чого Йому треба було, забираючи одного по однім усіх дев’ятеро синів брахмани, щоб той багато років жив у горі? Відповімо, що Господу Маха-Вішну так хотілося бачити Крішну, що Він ладен був навіть завдати горя брахмані. Непокоїти брахман суворо заборонено, але бажання Господа Вішну бачити Крішну було таке палке, що Він, аби його виповнити, був готовий вдатися до будь-яких засобів. Кожного разу брахмана, втративши сина, приходив під браму палацу й ганив царя, що той не може захистити брахман, а отже не гідний сидіти на царському троні. То все був задум Маха-Вішну, щоб брахмана соромив кшатрій і Крішну, бо нарешті Крішна мусив-таки піти до Нього по синів брахмани.

Але тоді постає ще одне питання: якщо навіть Маха-Вішну бачити Крішни не може, хіба є щось, що змусило б Крішну прийти до Нього забирати синів брахмани? Відповідь така, що Господь Крішна пішов до Маха-Вішну властиво не щоб забрати синів брахмани, а задля Арджуни. Близький друг Арджуни, Він, коли той вирішив кинутись у вогонь, не міг не врятувати йому життя. Якби Арджуні не вдалося повернути синів брахмани, ніщо не втримало б його від того, щоб кинутись у вогонь. Тому Крішна пообіцяв йому: «Я поверну брахмані його синів. А ти й думати забудь за те, щоб убити себе».

Якби Господь Крішна пішов до Господа Вішну по те лише, щоб повернути брахмані його синів, Він не чекав би, поки заберуть дев’ятого сина. Але коли Маха-Вішну забрав дев’ятого сина і Арджуна вже був готовий кинутися у вогонь, бо не дотримав слова, становище стало надзвичайно серйозним, і вже тоді Господь Крішна вирішив піти з Арджуною до Маха-Вішну. Сказано, що Арджуна є уповноважене втілення Нара-Нараяни. Його іноді навіть кличуть саме так. Втілення Нара-Нараяни теж є одне з повних поширень Господа Вішну. Тому коли Крішна й Арджуна пішли до Господа Вішну, Арджуна був у своїй формі Нара-Нараяни, і так само у Двараці Крішна діяв у Своїй формі Всудеви.

Побувавши в духовному світі, Арджуна дійшов висновку: всі пишноти в матеріальному чи духовному світі є дар Господа Крішни. Господь Крішна проявлений у різноманітних формах, як-от вішну-таттви й джіва-таттви, чи, іншими словами, у формах свамша й вібгіннамша. Вішну-таттву називають свамша, а джіва-таттву — вібгіннамша. Це означає, що Він на Своє бажання може проявлятися у різних трансцендентних розвагах чи то як свамша, чи то як вібгіннамша, завжди лишаючись відначальним Верховним Богом-Особою.

Дев’яностий розділ Десятої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» змальовує завершальну частину Крішниних розваг. Там Шукадева Ґосвамі розповідає про те, як щасливо й багато жив Крішна у Двараці. Свою силу Крішна вже появив під час різноманітних розваг, тепер же послухаємо, як у Двараці Він появив Свої щедроти багатства і краси. В матеріальному світі, який є спотвореним відображенням світу духовного, багатство й красу вважають за найвищі з усіх щедрот. Тож коли Крішна, Верховний Бог-Особа, перебував на цій планеті, у всіх трьох світах не було нікого рівного Йому на багатстві й красі. Крішна насолоджувався з шістнадцятьма тисячами прекрасних дружин, а найважливіше, що Він у Двараці був єдиний чоловік для цих тисяч прекрасних жінок. Особливо підкреслено, що Він був єдиний чоловік усіх шістнадцяти тисяч дружин. Світова історія знає приклади того, що могутні царі утримували багато тисяч цариць, але навіть якщо певний цар і мав стільки дружин, він не міг насолоджуватися з ними усіма водночас. Проте Крішна одночасно насолоджувався з усіма Своїми шістнадцятьма тисячами дружин.

Йоґи теж вміють поширювати свої тіла у багато форм, проте поширення йоґа й поширення Крішни — не одне й те саме. Крішну іноді називають йоґешвара, повелитель усіх йоґів. У ведичній літературі подибуємо опис того, як йоґ Саубгарі Муні поширився у вісім форм. Але його поширення були наче зображення на телеекрані. Ту саму людину можна бачити на мільйонах екранів, але діяти по-різному ці «телепоширення» не можуть. Всі вони є відображеннями відначальної форми і робити можуть лише те, що робить ця форма. Однак на відміну від «телепоширень» й поширень йоґа поширення Крішни не є матеріальні. Коли Нарада Муні відвідував Крішнині палаци, він бачив, що Крішна, представлений Своїми різноманітними поширеннями, в кожному палаці робить щось інше.

Крім того відомо, що Крішна жив у Двараці як чоловік богині процвітання. Цариця Рукміні — це богиня процвітання, а всі інші цариці є її поширення. Отже Крішна, голова династії Врішні, жив у розкошах і насолоджувався з самою богинею процвітання. Всіх Крішниних цариць описано як вічно молодих і прекрасних. Крішна вже мав дітей і онуків, але ні Йому, ані Його царицям ніхто не дав би більш як шістнадцять-двадцять років. Прекрасні юні цариці рухалися наче блискавки в небі. В найвишуканіших шатах і найліпших оздобах, вони цілий час танцювали, співали чи гуляли в м’яча на даху палаців. Коли дівчата в матеріальному світі танцюють чи грають в теніс, це є перекрученим відображенням істинних розваг відначального Верховного Бога-Особи Крішни з Його дружинами.

На дорогах і вулицях міста Двараки завжди було безліч слонів, коней, колісниць і піших воїнів. Перед тим, як брати слонів до роботи, їх поять вином, і сказано, що у Двараці слонам давали стільки вина, що вони самі напивались, ще й розприскували його дорогами, як ходили п’яні. Містом ходили піші воїни в золотих оздобах, а коней і золотих колісниць було не злічити. Куди не поглянь, скрізь зеленіли парки й сади, в кожному повно процвітного зілля, різних квітів і дерев, що аж хилилися долі від плодів. Дерева вабили до себе птахів, рясний квіт принаджував джмелів, і ніжні співи птахів, поєднуючись із джмелиним дзижчанням , складались у чудові мелодії. Отак у Двараці були проявлені всі пишноти у їхній повноті. Витязі династії Яду вважали себе за найщасливіших, бо жили в місті, де насолоджувались трансцендентним блаженством.

Усі шістнадцять тисяч палаців Крішниних цариць були розташовані в чудовому місті Двараці, і Господь Крішна, Всевишній, що вічно насолоджується всіми тими пишнотами, поширившись у шістнадцять тисяч форм, був заглиблений у різні сімейні справи в тих шістнадцяти тисячах палаців водночас. При кожному палаці були незрівнянні сади й ставки. У кришталево-прозорих ставках квітли різнокольорові лотоси — блакитні, кремові, білі й червоні, і легіт розносив шафрановий пилок лотосів повсюди. Озерами плавали казково прекрасні лебеді, берегами блукали лелеки й чаплі, і часами було чути їхні мелодійні голоси. Господь Шрі Крішна подеколи приходив зі Своїми дружинами на ті ставки чи до річки, і вони з великою насолодою розважалися там у воді. Іноді дружини Господа Крішни, а вони всі були богині процвітання, просто у воді обнімали Господа, коли плавали з Ним чи робили омовіння, і від яскраво-червоної кункуми, що прикрашала їм груди, груди Господа теж ставали червоні.

Імперсоналісти й гадки не мають, що в духовному світі існує таке розмаїття насолоди, але Господь Крішна, щоб явити, яка є істинна, всеблаженна насолода в духовному світі, показав, зійшовши на цю планету, що в духовному світі теж існують чудові насолоди життя. Єдина різниця в тому, що в духовному світі насолода вічна, їй немає краю, тоді як у матеріальному світі вона нетривка і є перекрученим відображенням істинної насолоди. Коли Господь Крішна насолоджувався, ґандгарви і вправні музики уславлювали Його в піснях, їхні співи супроводжували мріданґи та інші барабани, струнні інструменти і мідні ріжки, і так усе перетворювалося на одне величне свято. На радощах дружини обливали Господа водою з порскалок, а Господь на відповідь порскав у цариць. Здавалось, то небесний цар Якшараджа розважається з багатьма своїми дружинами. (Якшараджа також відомий як Кувера, він є скарбничий небесного царства.) Мокре вбрання щільно облягало тіло дружин Господа Крішни, і від того їхні груди і стегна здавалися у сто крат красивіші, а довге волосся граційно спадало долі, відтіняючи їхню красу. Коси розпліталися, дивовижні квіти, що були в них вплетені, випадали — а цариці, начеб засоромившись, що Господь обливає їх водою, наближалися до Нього нібито для того, щоб відібрати порскалку. Вони самі підходили близько до Нього, і тут уже Господь, користаючись з нагоди, пригортав їх до Себе. В обіймах Господа Його дружини чули у себе на вустах знаки подружнього кохання і від того поринали в духовне блаженство. Коли ґірлянда, що її мав на шиї Господь, торкалася до грудей цариць, все тіло їм вкривав жовтий шафран. За цими небесними розвагами цариці геть забували себе. Їхнє гарне волосся спадало по плечах, наче річкові хвилі. Коли Крішна з царицями бризкались водою, здавалося, то слон насолоджується в озері з багатьма слонихами.

Натішившись один одним, цариці й Господь Крішна виходили з води і роздавали своє дороге вбрання, що було ще вологе, співакам і танцюристам. Ті жили саме з цього коштовного вбрання й прикрас, що отримували від цариць і царів на винагороду з нагоди свят. Суспільний устрій був такий, що різні члени суспільства — брахмани, кшатрії, вайш’ї й шудри — могли без труду заробити собі на прожиток. Між станами суспільства ніколи не було ворожнечі. Відначально кастову систему було влаштовано так, що представники кожної касти мали визначений їм рід занять, а тому з людьми іншої касти, що жили з іншого, їм ворогувати не було чого.

Так Господь Крішна насолоджувався товариством Своїх шістнадцяти тисяч дружин. Віддані, що прагнуть мати Верховного Бога-Особу коханим, вивищуються до становища Крішниних дружин, а Своїм ласкавим поводженням Господь Крішна прив’язує до Себе відданих назавжди. Крішна поводився зі Своїми дружинами наче звичайний закоханий чоловік: Він розмовляв з ними, усміхався до них, обіймав їх і таке інше, і все це міцно прив’язувало їх до Нього, а саме в цьому полягає найвища досконалість життя. Якщо людина завжди прив’язана до Крішни, треба знати, що вона є звільнена і сягнула вершини життя. Коли Крішна відгукується на щиру любов відданого, той вже не може Його покинути. Взаємини Крішни з Його відданими такі привабливі, що відданий не може думати ні про що, тільки про Крішну.

Для Крішниних цариць Він був єдиний об’єкт поклоніння. Вони повсякчас думали про Крішну, напрочуд гарного лотосоокого Бога-Особу з темним тілом. Іноді, думаючи про Крішну, вони втрачали дар мови, а іноді у великім екстазі бгави й анубгави говорили наче у гарячці. Проте іноді навіть перед Господом Крішною вони жваво змальовували, як насолоджуються з Ним в озері чи в річці. Ось деякі з їхніх розмов.

Одна з цариць казала птасі курарі:
— Люба курарі, надворі ніч. Все поснуло. Цілий світ тихий і вмиротворений. Спить і Верховний Бог-Особа, хоча Він знає все навіть тоді, коли спить. Але чому ти не спиш? Чому плачеш і квилиш цілу ніч? А чи не тому, люба подружко, що тебе, як і мене, причарували лотосові очі Верховного Бога-Особи, Його любий усміх і звабна мова? Невже Він полонив і твоє сердце?

Послухай-но, чакравакі! Чому ти заплющилась? Може, ти шукаєш чоловіка, що десь на чужині? Чому ти жалібно плачеш? Мені тебе шкода, ти здаєшся дуже засмученою! Чи, може, і ти прагнеш стати вічною слугою Верховного Бога-Особи? Я думаю, що ти прагнеш надіти на Господа ґірлянду з лотосів, а як Він її зніме, прикрасити нею себе.

Любий океане, чому ти бушуєш день і ніч? Хіба тобі не хочеться спати? Здається, тебе взялися нічниці, чи, як я не помиляюся, то мій любий Ш’ямасундара так спритно й лукаво забрав твої природні властивості — поважність і стриманість. Хіба то не щира правда, що цієї пори ми з тобою обоє страждаємо від безсоння? Мушу сказати тобі, що на цю хворобу немає ліку.

Любий мій місяцю, ти, здається, захворів на сухоти і худнеш день у день. О мій володарю, тепер ти геть не маєш сили, і твоє проміння вже не може розсіяти нічної темряви. Або, може, тебе, як і мене, приголомшила таємнича люба мова мого пана Ш’ямасундари? Чи правда, що ти такий похмурий, бо не знаєш спокою?

О вітре з Гімалаїв, що я такого вчинила, що ти так наполегливо мене дражниш, роздмухуючи моє бажання зустрітися з Крішною? Хіба ти не знаєш, що від хитрощів Бога-Особи в мене в серці рана? Любий вітре з Гімалаїв, знай, що в моєму серці і так вже рана. Навіщо ти ту рану ятриш?

Люба хмаро-красуне, твій колір точно як у тіла мого коханого Ш’ямасундари. Тому, я гадаю, ти дуже люба моєму Господеві, голові Ядавів, і через те поринула в роздуми, як оце я. Я помічаю, що в твоєму серці палає жага бачити Ш’ямасундару. Здається, ти не можеш діждати миті, коли побачиш Його, і, як на мене, це єдина причина, чому і з твоїх, і з моїх очей котяться сльози. Люба темна хмаро, звіримось щиро одна одній: встановити близькі стосунки з Ш’ямасундарою означає замість спокійно сидіти собі вдома жити весь час у тривозі.

Зозулі звичайно кують наприкінці ночі чи рано-вранці. Коли перед світанням цариці чули кування зозулі, вони казали:
— Люба зозуленько, в тебе такий ніжний голос! Коли ми чуємо твій неповторний спів, ми згадуємо Ш’ямасундару, бо твій голос достоту як у Нього. Скажемо відверто: голос твій наче нектар, і він так підбадьорює, що до життя повертаються навіть ті, хто ледве живий від розлуки з любими друзями. Ми дуже вдячні тобі. Скажи нам, будь ласка, як ми можемо тобі віддячитись, що зробити для тебе?

Цариці й далі промовляли отак. Вони зверталися до гір:
— Любі гори, ви такі великодушні, ви своєю силою тримаєте цілу земну поверхню. І ви такі вірні своєму обов’язкові, що навіть не знаєте, що таке зрушити з місця. Ви надзвичайно поважні і тому не вештаєтесь тут і там. Ви ніколи нічого не кажете і, завжди задумливі, думаєте свою думу. Можливо, те, що ви думаєте, це щось дуже серйозне й важливе, але ж ні, ми знаємо: ви завжди думаєте, як підставити свої верхівки лотосовим стопам Ш’ямасундари, ми ж так само хочемо поставити Його лотосові стопи на свої високі груди.

Любі річки, зараз літо надворі, ви повисихали, і в вас ні крапельки води. Вода вся випарувалась, де й поділися лотоси — ваша окраса. Тепер ви здаєтесь змарнілі й висхлі — то ми з вами в однаковому становищі. Ми втратили все: ми розлучені з Ш’ямасундарою і більше не чуємо Його ласкавих слів. Серця наші вже не б’ються як слід, і тому ми теж схудли й змарніли. Нам здається, ви такі самі, як і ми. Ви теж повисихали й схудли, адже хмари не приносять вам від вашого чоловіка, океану, й краплі води.
Цариці наводять прекрасне порівняння. Коли океан вже не постачає хмар, що несуть річкам воду, ті висихають. Океан вважають за чоловіка річок, тому що він повинен їх утримувати. Якщо чоловік не забезпечує жінку всім потрібним, вона теж стає подібна до висхлої річки.

Одна цариця заговорила до лебедя:
— Любий лебедю, зроби ласку, пливи сюди. Мої вітання тобі! Сідай випий трохи молочка. Любий лебедю, може, ти маєш до мене якесь послання від Ш’ямасундари? Мені видається, що тебе послано від Нього. Якщо ти маєш якусь звістку, перекажи мені, будь ласка. Наш Ш’ямасундара завжди дуже незалежний. Він не кориться нікому. Жодній з нас не вдалося над Ним запанувати, і тому ми питаємо в тебе, чи добре Йому ведеться? Скажу тобі, що Ш’ямасундара дуже ненадійний. Його дружба не триває довго; найменша дрібниця — і дружбі кінець. А чи можеш ти, милостивий пане, пояснити, чому Він такий неласкавий до мене? Раніше Він казав, що я Його найлюбіша дружина. Чи пам’ятає Він, як запевняв мене у тому? В будь-якому разі я жду Його, і в будь-якому разі я вдячна тобі, що ти прийшов. Сідай, будь ласка. Ти прохаєш мене йти до Ш’ямасундари? Нізащо в світі! Якщо Йому про мене байдуже, навіщо мені побиватися за Ним? Хоч як прикро, а мушу тебе повідомити: ти став посланцем того, хто не має серця. Ти просиш мене піти до Нього, але я не піду. Що-що? Ти кажеш, Він прийде до мене? Він хоче прийти сюди, винагородити мене за те, що жду Його довго-довго? Гаразд, приводь Його. Але не приводь сюди з Ним разом Його улюбленої богині процвітання. Гадаєш, Він може розлучитися з богинею процвітання хоча б на мить? Невже Він не може прийти сюди Сам, без Лакшмі? Він мене так сердить. Чи правда, що Ш’ямасундара не може бути щасливий без Лакшмі? З якоюсь іншою дружиною — хіба ні? Чи правда, що любов богині процвітання до Нього — то безкраїй океан, і жодній з нас з нею не зрівнятися?

Усі дружини Господа Крішни були цілковито захоплені думками про Крішну. Крішна відомий як йоґешвара, повелитель усіх йоґів — а дружини Крішни у Двараці тримали образ йоґешвари в своєму серці. Замість намагатися опанувати йоґічні містичні сили ліпше просто зберігати йоґешвару, Крішну, в своєму серці. Так можна вдосконалити своє життя і без турбот перенестися до Божого царства. Слід знати, що всі Крішнині цариці, що жили з Ним у Двараці, у попередньому житті були дуже піднесені віддані, що прагнули з Крішною стосунків подружньої любови. Тож їм надано можливости стати Його дружинами і постійно насолоджуватися з Ним любовними стосунками, а накінці всіх їх перенесено на планети Вайкунтги.

Верховна Абсолютна Істина, Бог-Особа, не є безособистісний. Уся ведична література уславлює Його особисті трансцендентні діяння й розваги. Веди і «Рамаяна» присвячені тільки діям Господа. Вся ведична література співає Йому славу. Щойно чулі люди (а жінки саме такі) чують про трансцендентні розваги Господа Крішни, їх одразу починає вабити до Нього. Тому м’якосерді жінки й дівчата легко навертаються до свідомости Крішни. А той, хто приєднався до Руху свідомости Крішни і намагається постійно в тій свідомості перебувати, певно отримає найвище звільнення і піде назад до Крішни на Ґолоку Вріндавану. Просто розвинувши свідомість Крішни, людина переноситься до духовного світу; то уявіть лишень, які блаженні й благословенні були цариці Господа Крішни, що бачили Його на власні очі і розмовляли з Ним сам-на-сам! Ніхто не на силі змалювати доброї долі дружин Господа Крішни. Вони самі піклувалися про Нього, виконували різноманітне трансцендентне служіння — купали Його, годували, задоволяли всіляко, слугували Йому. Нема такої аскези, що зрівнялась би із служінням цариць у Двараці.

Шукадева Ґосвамі повідомив Махараджу Парікшіта, що немає аскез і покут, рівних тим, що їх здійснювали цариці Двараки. Об’єкт самоусвідомлення один — Крішна. І хоча стосунки цариць із Крішною на позір видаються звичайними стосунками між чоловіком і дружиною, головне тут у силі любови цариць до Крішни. Всі аскези й покути призначені на те, щоб людина облишила прив’язаність до матеріального світу й розвинула прив’язаність до Крішни, Верховного Бога-Особи. Крішна — це притулок усім, хто йде шляхом самоусвідомлення. Ідеальний домогосподар, Крішна жив зі Своїми дружинами і виконував усі ведичні ритуали, щоб показати нерозумним людям: Верховний Господь не є безособистісний. Крішна жив з дружинами й дітьми в розкошах, як звичайна зумовлена душа, аби дати взірець душам, які справді є зумовлені, що заводити сім’ю можне лише в разі, коли її осереддям є Крішна. Наприклад, Ядави були Крішні рідня, і вони завжди мали Крішну за осереддя всієї своєї діяльности.

реченість не така важлива, як розвиток любови до Крішни, а саме на це і призначений рух свідомости Крішни. Головне в нашій проповіді таке: не має значення, хто є людина, санн’ясі вона чи ґріхастга. Єдина умова, щоб прийти успіху в житті — це зрощувати свою прив’язаність до Крішни. Ступаючи в слід Господа Шрі Крішни, треба жити в сім’ї, суспільстві, в нації, але провідним чинником має бути не задоволення власних чуттів, а плекання прив’язаности до Крішни, яка допомагає усвідомити Його. Від зумовленого життя до життя у звільненні піднімаються чотирма сходинками, що їх позначають термінами дгарма, артга, кама й мокша (релігія, поліпшення умов існування, чуттєве задоволення і звільнення). Той, хто провадить сімейне життя, маючи за взірець членів родини Господа Крішни, тобто має Крішну за осереддя всієї своєї діяльности, досягає успіху на всіх цих чотирьох рівнях.

Ми вже знаємо, що Крішна мав 16108 дружин. Всі вони були піднесені звільнені душі, а з-поміж них цариця Рукміні була найголовніша. Крім найпершої, Рукміні, у Крішни було ще сім інших головних цариць (імена їхніх синів ми вже наводили). Крім синів тих восьми цариць Господь Крішна мав від кожної з решти цариць по десятеро синів. Отож разом дітей у Нього було 16108 помножене на десять. Не слід дивуватися, що Крішна мав стільки синів. Ми повинні завжди пам’ятати, що Крішна є Верховний Бог-Особа і що енерґії Його необмежені. Він проголошує, що всі живі істоти є Його діти, тому ніякого дива, якби Він мав і шістнадцять мільйонів синів, кровно з Ним пов’язаних.

Серед наймогутніших Крішниних синів вісімнадцять були маха-ратги. Маха-ратга один може битися проти тисяч воїнів, колісниць, комонників та слонів. Ті вісімнадцятеро синів-маха-ратг є славнозвісні, їх змальовано в багатьох ведичних писаннях. Це Прад’юмна, Аніруддга, Діптіман, Бгану, Самба, Мадгу, Бріхадбгану, Чітрабгану, Вріка, Аруна, Пушкара, Ведабаху, Шрутадева, Сунандана, Чітрабаху, Вірупа, Каві й Н’яґродга. За найголовнішого з тих вісімнадцяти маха-ратг, синів Крішни, вважають Прад’юмну. Прад’юмна — старший син цариці Рукміні, і він успадкував усі якості свого великого батька, Господа Крішни. Він одружився з дочкою дядька по матері, Рукмі, і вже від того шлюбу народився Аніруддга. Аніруддга був такий могутній, що міг битися проти десяти тисяч слонів. Він одружився з онукою Рукмі, брата його бабусі Рукміні. Родичі у перших — то не кревні, і такі шлюби були досить поширені. Анірудджиного сина звали Ваджра. Коли вся династія Яду, проклята від брахмани, загинула, лишився самий Ваджра. Ваджра мав одного сина, Пратібаху. У Пратібаху був син Субаху, сина Субаху звали Шантасеною, а Шантасена мав сина Шатасену.

Шукадева Ґосвамі повідомив, що всі Ядави мали багато дітей. Сім’я Крішни складалася з численних синів, онуків і правнуків. Розросталися родини і в інших царів, що за них згадано раніше. В них було чимало дітей, і до того ж всі вони жили у багатстві й розкошах. Жодного не було немічного, ніхто не помер передчасно, і, це найважливіше, усі Ядави були стійкими послідовниками брахманічної культури. Царям-кшатріям в обов’язок підтримувати брахманічну культуру й боронити істинних брахман, і всі ті царі належно виконували свій обов’язок. Тисяч років не вистачить (якби хто нині й жив стільки), щоб змалювати всіх членів династії Яду, стільки їх було. Шріла Шукадева Ґосвамі переказав Махараджеві Парікшіту, як сам чув з надійних джерел, що лише вчити всіх дітей династії Яду було потрібно 38800000 викладачів-ачарій. Можна лише уявити, скільки членів налічувала родина, якщо лише вчити дітей потрібно було стільки вчителів. А щодо збройної сили, то сказано, що в одного царя Уґрасени було десять квадрільйонів особистих охоронців.

Перед з’явленням Господа Крішни в цей усесвіт між демонами й півбогами відбулося чимало битв. Наклавши головою у тих битвах, численні демони отримали можливість народитися на Землі в царських родинах. А що ті демони посідали високе становище і були царської крови, вони всі надзвичайно пишались собою, а єдиним їхнім заняттям було переслідувати своїх відданих. Господь Крішна прийшов на планету наприкінці Двапара-юґи, щоб тих царів-демонів знищити. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: парітрйа сдгӯн вінйа ча душктм — Господь приходить захистити підданих і знищити негідників. Щоб допомагати у трансцендентних розвагах Господа Крішни, на Землю прошено прийти і декого з півбогів. Господь Крішна з’явився на Землю разом зі Своїми вічними супутниками, але попрохав і півбогів, щоб вони прийшли Йому допомагати. Отак вийшло, що всі вони народилися в династії Яду. Династія Яду нараховувала 101 родину в різних частинах країни. Члени всіх тих родин шанували Господа Крішну відповідно до Його божественного становища, і всі були Його щиросерді віддані. Отже, всі Ядави були дуже багаті, щасливі й процвітали, і їм не було причин непокоїтись. Завдяки тому, що вони мали неподільну відданість і віру в Господа Крішну, жодний цар не зміг їх здолати. Вони так сильно любили Крішну, що серед щоденних справ — сиділи вони, спали, подорожували, розмовляли, змагались, прибирали чи робили омовіння, вони весь час думали про Крішну і тому геть забували за тілесні потреби. То є відмітна риса чистого відданого Господа Крішни. Як людина, що її повністю заполонила певна думка, іноді забуває за свою тілесну діяльність, так Ядави задовольняли свої тілесні потреби без участи свідомости, а тимчасом вся їхня увага була зосереджена тільки на Крішні. Їхнє тіло діяло само собою, а розум був завжди занурений у свідомість Крішни.

Шріла Шукадева Ґосвамі завершує дев’яностий розділ Десятої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» вказівкою на певні п’ять піднесених властивостей Господа Крішни. Щодо першої властивости зауважимо: ще перед тим, як Господь Крішна з’явився в династії Яду, річка Ґанґа була відома як найчистіша; навіть нечисте, якщо на нього побризкати водою Ґанґи, очищується, адже Ґанґа стікає від великого пальця на нозі Господа Вішну. Але коли в династії Яду з’явився Господь Крішна, Верховний Вішну, Він подорожував царством Ядавів, і члени династії Яду спілкувалися з ним. Завдяки тому вся родина не лише зажила великої слави, а й стала впливати на інших навіть більш очищувально, аніж води Ґанґи.

Дальша виняткова довершена властивість, що супроводжувала з’яву Господа Крішни, була така: Він захищав відданих, а демонів знищував, але і віддані, і демони внаслідку отримали те саме. Господь Крішна дарує звільнення п’яти різновидів, і один з них, саюдж’ю-мукті, тобто звільнення через злиття з Усевишнім, отримали демони, як, наприклад, Камса, а тимчасом ґопі отримали можливість особисто спілкуватися з Ним. Ґопі зберегли свою індивідуальність, щоб насолоджуватися товариством Господа Крішни, Камса ж потрапив у безособистісне брахмаджйоті. Іншими словами, і демони, і ґопі отримали духовне звільнення, але що демони були вороги Крішни, а ґопі — друзі, то демонів Крішна вбив, а ґопі дав Свій захист.

Третя піднесена властивість з’яви Господа Крішни полягає в тому, що хоча Господь виявляв більше уваги до ґопі, богиня процвітання, що їй поклоняються такі півбоги, як Господь Брахма, Індра і Чандра, служити Господеві не покидала. Лакшміджі, богиня процвітання, докладала всіх зусиль, щоб піднятися на рівень ґопі, але то їй не вдавалося. Незважаючи на це вона лишалась вірна Крішні, хоча звичайно не лишається довго на одному місці, навіть коли її вшановують півбоги, як-от Господь Брахма.

Четверта піднесена властивість з’яви Господа Крішни — то слава Його імені. У ведичній літературі є таке твердження: виспівати тисячу святих імен Господа Вішну чи тричі повторити святе ім’я Господа Рами дає однакове благо, і таке саме благо можна отримати, якщо лише один раз проказати ім’я Господа Крішни. Іншими словами, з усіх святих імен Верховного Бога-Особи, і імен Вішну й Рами теж, наймогутніше виявляється ім’я Крішни. Тому ведична література особливо наголошує на оспівуванні святого імені Крішни: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Господь Чайтан’я за цієї доби запровадив оспівування святого імені Крішни, зробивши звільнення приступним, як ще ніколи перед тим. Іншими словами, Господь Крішна є найпіднесеніше з утілень, хоча всі втілення рівні, бо кожне є Верховний Бог-Особа.

П’ята піднесена властивість з’яви Господа Крішни така: Його слова з «Бгаґавад-ґіти», що той, хто просто віддався Йому, вже виконав усі приписи й усі релігійні обов’язки, є найвищою основою релігії, що Він дав її Сам. Ведична література наводить двадцять різновидів релігійних приписів, і всі вони описані в різних шастрах. Але Господь Крішна такий милостивий до впалих зумовлених душ цієї доби, що прийшовши власною особою, Він прохав кожного облишити всі релігійні обов’язки й просто віддатися Йому. Сказано, що в добу Калі з усіх релігійних принципів лишається одна чверть, та й тої чверти дотримувати вдається з великим трудом. Але Господь Крішна такий милостивий, що не лише поправив ту ваду Калі-юґи, а й зробив релігійний шлях дуже простим. Просто з любов’ю служачи Господеві Крішні на трансцендентному рівні — оспівуючи Його святі імена: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, можна здобути найбільше благо, що дає релігія, а саме піднестися на найвищу планету духовного світу, Ґолоку Вріндавану. Отже, кожний може безпосередньо бачити, наскільки сприятливе є з’явлення Господа Крішни. Не буде перебільшенням сказати, що Його з’явлення є найвище добро для людей.

Шріла Шукадева Ґосвамі завершує змальовувати надзвичайно піднесене становище Господа Крішни хвалою Господеві: «О Господи Крішно, хвала Тобі, хвала! Ти перебуваєш у кожнім серці як Параматма. Тому Тебе знають як Джананівасу, того, хто живе в серці кожного».

В «Бгаґавад-ґіті» сказано: вара сарва-бгӯтн хд-дее ’рджуна тішгаті — Верховний Господь в Своєму аспекті Параматми живе в серці кожного. Однак це не означає, що Крішна не існує окремо як Верховний Бог-Особа. Філософи-майаваді визнають усепроникаючий аспект Параматми, але, вважають вони, коли Парабрахман, Верховний Бог-Особа, приходить у матеріальний світ, на Нього поширюється дія законів матеріальної природи. Господь Крішна з’явився як син Девакі, і тому майаваді думають, що Він народився в матеріальному світі звичайною істотою. Тож Шукадева Ґосвамі застерігає: девакі-джанма-вда, а це означає, що Крішна, відомий як син Девакі, насправді є Наддуша, тобто всепроникаючий Верховний Бог-Особа. Однак віддані сприймають ті слова девакі-джанма-вда по-іншому. Вони розуміють, що насправді Крішна є син матері Яшоди. Крішна спочатку з’явився як син Девакі, проте Він негайно переніс Себе на руки матері Яшоди, і дитячими Його розвагами тішилися знов-таки благословенні Мати Яшода з Нандою Махараджею. Це визнає і Васудева, зустрівши Нанду Махараджу з Яшодою на Курукшетрі. Він погоджується, що Крішна й Баларама насправді є сини матері Яшоди і Нанди Махараджі. Васудева й Девакі — Їхні формальні батьки. Справжні ж батько й матір — це Нанда з Яшодою. Тому Шукадева Ґосвамі звертається до Господа Крішни девакі-джанма-вад.

Далі Шукадева Ґосвамі уславлює Господа як того, кому підносять хвалу йаду-вара-парішат, усі Ядави, і ще як того, хто вбив багато різних демонів. Крішна, Верховний Бог-Особа, міг вбити всіх демонів через посередництво Своїх різноманітних матеріальних енерґій, але Він хотів убити їх Сам і так дарувати їм звільнення. Крішні не було ніякої потреби приходити до матеріального світу для того, щоб убити демонів: якби була на те Його воля, сотні й тисячі демонів були б убиті без ніяких зусиль з Його боку. Насправді Він зійшов сюди заради Своїх чистих відданих — щоб стати дитиною матері Яшоді й Нанді Махараджі, щоб дарувати насолоду жителям Двараки. Вбивши стількох демонів і оборонити відданих, Господь Крішна втвердив істинну основу релігії — любов до Бога. І навіть ті живі істоти, яких називають стгіра-чара, очищувалися від матеріальної скверни й переносилися у духовне царство, якщо трималися тої істинної основи релігії — любили Бога. Стгіра означає дерева й рослини, що нездатні рухатися, а чара — тварини, що рухаються, насамперед корови. Коли на Землі був Крішна, Він звільнював усі дерева й інші рослини, мавпи і решту тварин, яким пощастило побачити Його і послужити Йому у Вріндавані й Двараці.

Але найславетніший Господь Крішна є тому, що Він дарує насолоду ґопі й царицям Двараки. Шукадева Ґосвамі уславлює чарівну усмішку Господа, що нею Він зваблює і ґопі Вріндавани, і цариць Двараки. Точні слова, що їх ужито у стосунку до цього: вардгайан кмадевам. Як укоханий численних ґопі у Вріндавані й чоловік багатьох цариць у Двараці, Крішна робив так, щоб їхня жага насолоджуватися з Ним весь час зростала. Загалові, щоб усвідомити Бога (а це те саме, що прийти самоусвідомлення), треба виконувати суворі аскези й покути протягом багатьох тисяч років, після чого усвідомлення Бога стає приступним. Але ґопі й цариці Двараки отримали найвище звільнення завдяки тому лише, що були охоплені жагою насолоджуватися Крішною як своїм коханим чи чоловіком.

Історія самоусвідомлення не знає нічого подібного до того, як Господь Крішна держав Себе з ґопі й царицями Двараки. Для загалу самоусвідомлення видається таким: слід піти до лісу чи в гори і там виконувати суворі аскези та покути. Але ґопі й цариці досягли найвищого звільнення, що неможливе навіть для великих мудреців і святих, просто завдяки любовній прив’язаності до Крішни, насолоджуючись Його товариством серед так званого чуттєвого, повного розкошів і вигод життя. Так само отримали найвище благо і демони, як-от Камса, Дантавакра і Шішупала: вони перенеслись до духовного світу.

На початку «Шрімад-Бгаґаватам» Шріла В’ясадева складає шанобливі поклони Верховній Істині, Всудеві, Крішні. Далі він дає своєму синові Шукадеві Ґосвамі наказ звіщати «Шрімад-Бгаґаватам». Саме тому Шукадева Ґосвамі уславлює Господа словом джайаті. Люди повинні прославляти Господа Крішну, наслідуючи приклад Шріли В’ясадеви, Шукадеви Ґосвамі й ачарій з учнівської послідовности. Люди, якщо вони прагнуть найвищого добра для себе самих, повинні приєднатися до цього Руху свідомости Крішни. Метод дуже простий і дійовий. Треба просто повторювати маха-мантру: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Господь Чайтан’я радив не тривожитися злетами й падіннями матеріального життя. Матеріальне життя минуще, і всі його злети й падіння приходять і йдуть геть. Хай матеріальне життя йде своїм плином, ми ж маємо бути терпеливі, як дерево, смиренні й покірливі, наче соломина на дорозі. Єдине, що треба, це бути в свідомості Крішни і оспівувати Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе.

Верховний Бог-Особа Крішна, Наддуша всіх живих істот, Своєю безпричинною милістю спускається на Землю, щоб у Своїх різноманітних втіленнях появити різні трансцендентні розваги. Слухати про ці привабливі розваги Господа Крішни, про те, як Він приходить у різних втіленнях, дає зумовленій душі добру нагоду звільнитися. Але особисті дії Господа Крішни є найчарівніші й найчудовіші, бо й Сама ця особистість, Господь Крішна, є найпривабливіший.

Ми, ступаючи в слід Шріли Шукадеви Ґосвамі, намагалися подати матеріал в цій книзі «Крішна» так, щоб її було цікаво читати і слухати зумовленим душам нинішніх часів. Якщо людина слухає про розваги Господа Крішни, вона певніше певного отримає звільнення й піде додому, назад до Бога. Шукадева Ґосвамі казав, що слухання за трансцендентні діяння й розваги Господа діє наче сокира, що з часом розрубає пута матеріальної скверни. Не має значення, хто є людина. Якщо тільки вона прагне вічного буття в блаженстві і спілкуванні з Господом Крішною в трансцендентному Божому царстві, хай слухає про розваги Господа Крішни й повторює маха-мантру: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

Дія трансцендентних розваг Верховного Бога-Особи Крішни така могутня, що людина, просто слухаючи, читаючи чи згадуючи оповіді, що містить ця книга «Крішна», певно накінці перенесеться до духовного світу, якого за звичайних умов досягти дуже непросто. Опис розваг Господа Крішни надзвичайно привабливий, і тому нас природно тягне постійно вивчати їх, а вивчаючи Господні розваги, ми дедалі більше до Нього прив’язуємося. Саме ця прив’язаність — до Крішни — дає людині змогу перенестися до Його обителі, Ґолоки Вріндавани. З попереднього розділу ми дізналися, що вийти за межі матеріального світу означає подолати суворі закони матеріальної природи. Однак ці суворі закони природи не можуть стримати поступу того, кого вабить до себе духовна природа. Сам Господь каже у «Бгаґавад-ґіті»: подолати суворі закони природи дуже важко, але якщо людина віддає себе Господеві, їй стає легко подолати незнання. Матеріальна природа на духовний світ впливу не має. З Другої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» відомо, що влада півбогів і вплив матеріальної природи чинні тільки в матеріальному світі, а в духовному світі ні.

Тому Шріла Шукадева Ґосвамі на початку Другої пісні каже Махараджі Парікшіту, що слухати й оповідати про трансцендентні розваги Господа повинна кожна зумовлена душа. Крім того Шріла Шукадева Ґосвамі повідомляє царя Парікшіта, що раніше багато хто з царів й імператорів, щоб повернутися додому, до Бога, йшли в джунґлі, щоб там виконувати суворі аскези й накладати на себе покути. В Індії й тепер багато піднесених трансценденталістів облишають сімейне життя і йдуть у Вріндавану, щоб жити самітниками і віддати себе слуханню про божественні розваги Господа й оповіді про них. Саме цей метод радить «Шрімад-Бгаґаватам», і шість Ґосвамі Вріндавани дотримувалися його. Проте нині у Вріндавані можна подибати багато кармі й псевдовідданих, що тільки імітують метод, на який вказував Шукадева Ґосвамі. Так, відомо, що багато царів та імператорів йшли в ліс заради того, щоб пізнати Крішну, але Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура не радив передчасно зрікатися світу і оселятися самітником у Вріндавані.

Той, хто, прагнучи жити за вказівками Шукадеви Ґосвамі, йде жити до Вріндавани, ще не досягши зрілости, знов падає в майу, хоча й перебуває на святій землі Вріндавани. Щоб застерегти таких людей від рішення жити у Вріндавані, Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура склав чудову пісню такого змісту: «Мій розуме, чого ти так пишаєшся з того, що ти став вайшнавою? Коли ти поклоняєшся Господеві й оспівуєш Його святе ім’я, ти робиш це тільки напоказ, аби зажити дрібку визнання. Твоє оспівування святого імені — просто обман. Прагнення дешевої слави не ліпше від випорожнень свині, адже та слава — один з виявів майі». Тобто можливо й таке, що людина йде до Вріндавани в пошуках дешевої слави і замість жити в свідомості Крішни повсякчас думає за гроші й жінок, які дають лише тимчасове щастя. Ліпше ж усі гроші й жінок, які тільки належать людині, залучити до служіння Господеві — адже зумовленій душі життя дане не на чуттєву втіху.

Хрішікеша, Господь Крішна, є володар чуттів, і тому слід завжди залучати чуття до служіння Йому. Що ж до матеріального визнання, то багато демонів, наприклад, Равана, прагнули перемогти природу з її законами, але зазнали поразки. Тому не слід діяти так, як ті демони, що заради оманної слави проголошують себе вайшнавами, але служіння Господу не виконують. Однак якщо людина цілком присвячує себе на віддане служіння Господеві, слава вайшнави приходить до неї сама собою. Не слід заздрити на відданих, що звістують Господню славу. Ми самі бачили так званих бабаджі, що казали нам, ніби потреби проповідувати немає, а краще жити у Вріндавані й повторювати святе ім’я десь на відлюдді. Такі бабаджі не знають, що до того, хто звіщає славу Верховного Бога-Особи, слава доброго проповідника приходить сама собою. Тому не слід передчасно облишати життя доброго домогосподаря заради того, щоб пуститися берега у Вріндавані. Шріла Шукадева Ґосвамі застерігає недосвідчених людей йти до лісу шукати Крішну. Махараджа Парікшіт був людина досвідчена. Він ще змалку поклонявся мурті Господа Крішни, робив він це і тоді, коли був домогосподарем. У дитинстві він поклонявся Божеству Господа Крішни, а пізніше, хоча й був домогосподарем, не був прив’язаний до сімейного життя. Дізнавшись, що невдовзі має померти, він зрікся насолоди, яку дає сім’я, і пішов на берег Ґанґи слухати «Шрімад-Бгаґаватам» у товаристві відданих.