РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Згідно зі Шрілою Рупою Ґосвамі кожну книгу, яка висвітлює питання поступу у відданому служінні, вважають за явлене священне писання. Шріла Мадгвачар’я терміном «явлені писання» позначав також «Рамаяну», «Махабгарату», Пурани, Упанішади, «Веданту» та інші твори, що дані у згоді з відначальними положеннями цих явлених писань.

У «Сканда Пурані» сказано: «Той, хто постійно вивчає писання, які містять вайшнавську науку про віддане служіння, гідний людської хвали, і Господь Крішна напевно задоволений з нього. Дбайливо тримаючи таку літературу вдома і вшановуючи її, така людина звільняється від усіх наслідків своїх гріховних дій і стає об’єктом поклоніння навіть для півбогів».

Нараді Муні також колись сказали: «Любий Нарадо! В домі того, хто пише вайшнавські твори чи просто має такі книги, живе Сам Господь Нараяна».

У Дванадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.15) сказано: «У «Шрімад-Бгаґаватам» вміщено суть усієї філософії «Веданти». Кожний, хто так чи так розвинув бажання читати «Шрімад- Бгаґаватам», вже не відчуває смаку читати будь-що інше. Іншими словами, того, хто звідав смаку трансцендентного блаженства, яке дає читання «Шрімад-Бгаґаватам», не задовольняє ніяка мирська література».

У «Вараха Пурані» є вірш, в якому прославлені вулиці Матгури. Звертаючись до насельників Землі, Господь Вараха каже: «Того, кого приваблює не Матгура, а якесь інше місце на Землі, неодмінно огорне чар ілюзорної енерґії». У «Брахманда Пурані» сказано, що, торкнувшись святої землі Матгури, людина враз отримує плоди подорожування всіма іншими місцями прощі, які тільки є у межах трьох світів. У багатьох шастрах (священних писаннях) сказано, що у людини, яка просто слухає чи пам’ятає про Матгуру, вихваляє, споглядає її або торкається її землі, а також прагне дістатися туди, виповняться усі бажання.

У «Падма Пурані» є чудовий уривок, в якому прославлене служіння вайшнавам, тобто відданим. У цьому писанні Господь Шіва каже Парваті: «Люба моя дружино Парваті! Різних способів поклоніння є багато, й найліпшим серед них усіх вважають поклоніння Найвищій Особі. Але вищим навіть за поклоніння Господу є поклоніння відданим Господа».

Подібне сказане й у Третій пісні « Шрімад - Бгаґаватам » (7.19): «Дозволь мені щиро служити відданим, бо через служіння їм можна отримати можливість у чистій бездомісній відданості служити лотосовим стопам Господа. Служіння відданим зводить внівець усі страждання, пов’язані з матеріальним існуванням, і розвиває в людині глибоку самовіддану любов до Верховного Бога Особи».

«Сканда Пурана» каже так само: «Є такі люди, тіла яких прикрашені глиною ґопі-чандана і мають знаки тілаки, що символізують мушлю, колесо, булаву й лотос, і що на голову собі приймають листочки туласі. Якщо комусь пощастить хоча б раз побачити їх, це допоможе йому відмовитися від гріховної діяльности».

Таке саме твердження містить і Перша пісня « Шрімад- Бгаґаватам» (19.33): «Той, хто прийшов побачити відданого, торкнувся його лотосових стіп або запропонував йому сидіння, безсумнівно буде звільнений від наслідків гріховної діяльности. Навіть сама згадка про дії такого вайшнави очищує і цю людину, і усю її сім’ю. Що вже тоді казати за безпосереднє служіння вайшнаві!»

В «Аді Пурані» є вірш, в якому Сам Господь Крішна, звертаючись до Арджуни, каже: «Любий Партго! Той, хто проголошує себе Моїм відданим, насправді таким не є. Моїм відданим є лише той, хто вважає себе відданим Мого відданого». Неможливо наблизитися до Верховного Бога Особи безпосередньо. Наближатися до Нього слід через Його чистих відданих. Тому з-поміж усіх вайшнавських заповідей найпершою є обрати відповідного відданого своїм духовним вчителем і служити йому.

Шріла Рупа Ґосвамі запевняє нас, що великі ачар’ї та віддані Господа схвалюють й визнають слушність усіх свідчень з різних священних писань, що їх він навів у «Бгакті-расамріта-сіндгу».

У «Падма Пурані» сказано, що людина має виконувати всі призначені на вдоволення Господа обряди відповідно до свого фінансового становища. Кожний повинен виконувати різноманітні обряди, а також святкувати свята Господа настільки пишно, наскільки це можливо.

Одною з таких важливих обрядових чинностей є урджа- врата; її виконують на місяць карттіка (жовтень-листопад), і особливо у Вріндавані, де в цей час у храмах влаштовують відправи за особливим ритуалом, поклоняючись Господеві у Його формі Дамодари. Дамодара — це маленький Крішна, якого мати Яшода зв’язала мотузками. Сказано, що місяць Дамодара (карттіка) любий відданим так само , як Сам Господь Дамодара.

Дотримувати урджа-врати і впродовж місяця карттіка виконувати віддане служіння радять насамперед у Матгурі. Багато відданих і нині дотримують цього правила. Вони приїжджають до Матгури чи Вріндавани і лишаються там протягом місяця карттіки саме щоб там у цей час здійснювати віддане служіння.

У «Падма Пурані» сказано: «Буває, що Господь пропонує відданому звільнення або матеріальне щастя, однак якщо відданий здійснював для Нього певне служіння, а надто в Матгурі у місяць карттіка, такий відданий бажає лише одного — мати змогу завжди бути залученим тільки до чистого відданого служіння Господу». Смисл сказаного в тому, що Господь не винагороджує відданим служінням Собі першого-ліпшого, тих, хто не серйозний щодо свого служіння. Але навіть тих, хто не має поважного ставлення до служіння Господу, Він винагороджує таким служінням Собі, якщо вони протягом місяця карттіка у Матгурі (Індія) у згоді з реґулівними засадами віддано служили Йому.

У «Бгавіш’я Пурані» щодо виконання різних святкових обрядів на честь явлення (дня народження) Господа та Його інших трансцендентних діянь сказано: «Господи Джанардано [Крішна]! Ласкаво повідом нас, коли саме мати Девакі-деві народила Тебе. Якщо Ти милостиво скажеш нам про це, ми влаштуємо у цей день велике свято. О Господи, що вбив Кеші! Ми — душі, що без останку віддалися Твоїм лотосовим стопам, і єдиним нашим бажанням є задовольнити Тебе нашими обрядами».

Цей текст з «Бгавіш’я Пурани» свідчить, що коли відданий виконує пов’язані з Господом обряди, це дуже тішить Господа.

В «Аді Пурані» сказано: «Той, хто постійно оспівує святе ім’я і відчуває трансцендентне блаженство, виконуючи віддане служіння, напевне буде винагороджений можливістю виконувати віддане служіння, а не просто мукті [звільненням]».

Отримати мукті означає звільнитися від матеріального опоганення; звільнена, істота вже не мусить народжуватися в матеріальному світі. Імперсоналісти прагнуть розчинитися в духовному бутті і так покласти край своєму індивідуальному існуванню, але згідно із «Шрімад-Бгаґаватам» мукті означає, що істота оце тільки починає повертатися до свого нормального стану. Нормальний для будь-якої живої істоти стан — це діяльність у відданому служінні Господу. Із сказаного в «Аді Пурані» стає зрозуміло, що відданий задоволений вже з самого того, що залучений до відданого служіння. Він не шукає жодного з різновидів звільнення з матеріального, зумовленого життя. Іншими словами, кожний, хто заглиблений у віддане служіння Господу, вже вийшов з-під впливу умов матеріального існування, навіть якщо і видається, що це не так.

«Шрімад-Бгаґаватам» — це дерево бажань ведичної мудрости. Саме слово «веда» означає «сукупність знання». А все потрібне для людськости знання досконало представлено в «Шрімад-Бгаґаватам». У ведичних творах можна знайти відомості з усіх галузей знання — з соціології, політики, медицини, військової справи тощо. Нема такої сфери знання, щоб вона не була представлена у Ведах в досконалий спосіб. Що стосується знання духовного, воно найперше описане у Ведах, а «Шрімад- Бгаґаватам» вважають за зрілий плід з дерева бажань, яким є Веди. Дерево шанують за плоди, які воно дає. Манґове дерево, наприклад, вважають за дуже цінне, бо плоди з нього мають за царя усіх плодів. Стигле манґо — найцінніший дар цього дерева, і так само «Шрімад-Бгаґаватам» вважають за зрілий плід з дерева Вед. Коли манґо торкнеться дзьобом папуга (шука), манґо стає ще смачніше — і так само «Шрімад-Бгаґаватам» став ще чудовіший і приємніший на смак, коли його торкнулися трансцендентні вуста Шукадеви Ґосвамі.

«Шрімад-Бгаґаватам» потрібно сприймати через неперервний ланцюг учнівської послідовности. Звичайно стиглі плоди з верхніх гілок дерева передають з рук у руки аж до самого низу люди, що сидять на різних гілках, і тоді ті плоди досягають землі цілі і непошкоджені. «Шрімад-Бгаґаватам», якщо сприймати його через парампару, учнівську послідовність, теж доходить до нас у первісному вигляді. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що трансцендентне знання слід одержувати через учнівську послідовність, парампару. Знання про трансцендентне може зійти до нас тільки учнівською послідовністю, через уповноважених осіб, що лише їм відома справжня мета шастр.

Чайтан’я Махапрабгу радив вивчати «Шрімад-Бгаґаватам», слухаючи його від особи, яка усвідомила себе, від людини- бгаґаватам. Бгаґавата означає «те, що пов’язане з Богом- Особою [Бгаґаваном]». Ось чому відданого іноді називають бгаґаватам, і книгу, яка описує віддане служіння Верховному Богу-Особі, теж називають «Бгаґаватам». Шрі Чайтан’я Махапрабгу радить сприймати знання від особи-бгаґаватам, бо лише так можливо відчути справжній смак « Шрімад- Бгаґаватам». Смаком «Шрімад-Бгаґаватам» втішаються навіть звільнені особи. Хоча Шукадева Ґосвамі був звільнений ще перебуваючи у материному лоні, великим відданим, як це визнав він сам, він став лише скуштувавши смаку «Шрімад- Бгаґаватам». Отже, щоб робити поступ у свідомості Крішни, слід смакувати смисл «Шрімад-Бгаґаватам», слухаючи, як його обговорюють авторитетні віддані.

У Другій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.9) є вірш, в якому Шукадева Ґосвамі визнає, що спочатку він тяжів до сприйняття безособистісного Брахмана, однак пізніше, коли йому пощастило почути про трансцендентні розваги Верховного Бога-Особи з вуст свого батька В’ясадеви, він привабився до «Шрімад- Бгаґаватам». Суть у тому, що В’ясадева також є душею, що повністю пізнала себе, і зрілий плід свого трансцендентного досвіду він передав безпосередньо Шукадеві Ґосвамі вказаним вище способом.

Наскільки важливо обговорювати «Шрімад-Бгаґаватам» у гурті чистих відданих, пояснив Шаунака Муні перед Сутою Ґосвамі на зібранні мудреців у лісі Наймішаран’я. Якщо комусь випадало щастя спілкуватися з чистим відданим Господа хоча б упродовж короткого часу, ця хвиля, як підтвердив Сута Ґосвамі, є такою дорогоцінною, що ніякі доброчесні вчинки, які дають змогу піднятися на райські планети чи звільнитися від матеріальних страждань, не можуть навіть і близько бути прирівняні до неї. Іншими словами, тих, кого приваблює «Шрімад- Бгаґаватам», не цікавлять ні блага, которі дає підняття на вищі планетні системи, ні звільнення, як його розуміють імперсоналісти. Отже, спілкування з чистими відданими настільки важливе в трансцендентному розумінні, що з ним не може зрівнятися ніяке матеріальне щастя.

В «Харі-бгакті-судгодаї» наведено розмову Прахлади Махараджі з його батьком Хіран’якашіпу. Звертаючись до Прахлади, Хіран’якашіпу каже: «Любий сину, ти мусиш знати про важливість спілкування. Воно — наче кришталь, в якому відбивається все, хоч би що перед ним покласти». Так само і з нами: якщо ми спілкуємося з відданими Господа, що наче квіти, і якщо серця наші кришталево-прозорі, то це спілкування напевно відіб’ється й у кришталі нашого серця. Щоб проілюструвати це, наводять ще такий приклад: якщо чоловік не безсилий і жінка не хвора, вони, з’єднавшись, здатні зачати дитину. І так само якщо той, хто сприймає духовне знання, і той, хто передає його, обоє щирі й правдиві, їхнє спілкування дасть добрі плоди.

Про важливість повторення мантри Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе сказано в Другій пісні « Шрімад- Бгаґаватам» (1.11). Шукадева Ґосвамі каже Махараджеві Парікшіту: «Любий царю! Якщо людину спонтанно вабить оспівувати Харе Крішна маха-мантру, це означає, що вона досягла найвищого рівня досконалости». Зокрема згадується, що і кармі, прагнучи мати плоди своєї діяльности, і шукачі спасіння, що хочуть злитися з Верховною Особою, і йоґи, що прагнуть набути містичної досконалости, можуть набути кожний відповідної досконалости, якщо просто повторюватимуть маха- мантру. Шукадева використовує слово ніртам, що означає «те, що вирішено остаточно». Шукадева Ґосвамі був звільненою душею, а отже прийнятною для нього могла бути лише істина в її найвищій інстанції, і він наголошує на тому, що той, хто повторює мантру Харе Крішна і робить це неухильно й рішуче, вже вивищився над шляхом кармічної діяльности, умоглядних розмірковувань та містичної йоґи.

В «Аді Пурані» це саме підтверджує Сам Крішна. Звертаючись до Арджуни, Він каже: «Знай, що, оспівуючи Моє трансцендентне ім’я, людина безпосередньо спілкується зі Мною. Скажу тобі відверто, що такий відданий легко завойовує Мене».

«Падма Пурана» також стверджує: «Повторювати мантру Харе Крішна можуть тільки вуста того, хто впродовж багатьох народжень поклонявся Всудеві». «Падма Пурана» веде далі: «Ніякої різниці між святим іменем Господа і Самим Господом немає. Тому святе ім’я досконале так само, як досконалий Господь у Своїй довершеності, чистоті та вічності. Святе ім’я не є матеріальною звуковою вібрацією, і його не занечищує скверна матеріального існування». Тому робити це без образ може тільки той, хто повністю очистив свої чуття. Отже, мавши чуття, осквернені матерією, неможливо правильно оспівувати святі імена, тобто Харе Крішна маха-мантру. Однак той, хто береться робити це, отримує нагоду очиститись і за короткий час може почати повторювати святе ім’я без образ.

Чайтан’я Махапрабгу радив: кожний повинен повторювати мантру Харе Крішна задля того, щоб вичистити бруд зі свого серця. Коли бруд із серця вичищено, людина стає спроможна зрозуміти справжню вагу святого імені. А тим, хто не має бажання очищати своє серце від бруду і хоче лишити все як воно є, буде неможливо здобути трансцендентні наслідки оспівування мантри Харе Крішна. Отож потрібно розвивати в собі прагнення служити Господу, бо віддане служіння саме допомагатиме нам позбутися образ при оспівуванні святого імені. Так учень під керівництвом духовного вчителя вчиться виконувати віддане служіння і повторювати мантру Харе Крішна. Коли в людині визріває спонтанне бажання служити Господу, вона вже стає здатною зрозуміти трансцендентну природу святих імен, що їх містить маха-мантра.

Щодо важливости пробування в святих місцях, як оце Матгура чи Дварака, «Падма Пурана» каже: «Подорож до святих місць прощі звільняє з рабства матеріального світу. Таке звільнення, однак, не є найвищим рівнем досконалости. Досягнувши звільнення, людина має присвятити себе відданому служінню Господеві. З рівня брахма-бгути [звільнення] можна йти далі — до відданого служіння. Насправді це трансцендентне любовне служіння Господу є метою життя, і той, хто пробув у Матгура-мандалі хоча б кілька секунд, отримує змогу виконувати його».

Далі сказано ще таке: «Невже існує людина, що відмовилася б вшановувати землю Матгура? Матгура може задоволити прагнення і тих, хто діє заради насолоди плодами своєї діяльности, і шукачів спасіння, що прагнуть злитися воєдино з Верховним Брахманом. І, звичайно ж, Матгура здійснить бажання відданих, бо вони прагнуть лише одного — повсякчас віддано служити Господу». Веди також проголошують: «Це ж справді чудово, що, проживши у Матгурі хоча б один день, можна набути трансцендентної любовної прив’язаности до Верховного Бога-Особи! Ця земля Матгура напевно славетніша від Вайкунтга-дгами, царства Бога».