РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Деякі вчені вказують, що знання й відречення є тими чинниками, які підносять людину до відданого служіння. Але насправді це не так. Плекання знання й зречености, що сприяють закласти в людині основу під свідомість Крішни, доцільно прийняти на початку, але зрештою може постати питання про відмову і від них, бо віддане служіння залежить тільки від одного: від бажання це служіння виконувати. А для цього потрібна тільки щирість.

Досвідчені віддані східні в тому, що філософський пошук і штучні аскези йоґи певною мірою допомагають очиститися від матеріальної скверни, проте через них серце чимдалі кам’янішає. Вони аж ніяк не допомагають робити поступ у відданому служінні, а тому і не сприяють входженню до царства трансцендентного любовного служіння Господу. Насправді робити поступ у відданому служінні можна тільки за допомогою свідомости Крішни, тобто самого відданого служіння. Віддане служіння абсолютне, воно — і причина, і наслідок. Верховний Бог-Особа є причиною і наслідком усього сущого, і щоб наблизитися до Нього, Абсолюту, треба прийняти метод відданого служіння, що також є абсолютним.

Це підтверджує у «Бгаґавад-ґіті» Сам Господь: «Зрозуміти Мене можливо тільки через віддане служіння». На початку Своїх повчань у «Ґіті» Господь каже Арджуні: «Ти — Мій відданий, і тому Я відкрию тобі ці таємниці». Ведичне знання призначене привести людину до усвідомлення Верховного Господа, а вже через віддане служіння Йому можна увійти до Його царства. На цьому сходяться усі достовірні священні писання. Філософи-теоретики нехтують метод відданого служіння; вони просто намагаються вивищитися над іншими через філософський пошук і за тим усім екстазу відданости розвинути не здатні.

В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (20.31) Крішна каже: «Любий Уддгаво! Для тих, хто самопоглиблено служить Мені, філософський пошук і штучне відречення не є дуже сприятливими. Той, хто стає Моїм відданим, само собою отримує всі плоди, що їх дає зречення від матеріальних втіх, і набуває достатньо знання, щоб пізнати Абсолютну Істину». Тут поданий критерій, за яким можна оцінювати поступ людини у відданому служінні. Відданий не може перебувати у пітьмі невігластва: Господь, виявляючи до нього особливу ласку, дає йому знання зсередини.

В Одинадцятій пісні (20.32 – 33) «Шрімад-Бгаґаватам» Господь напучує Уддгаву далі: «Любий друже! Всі плоди, що їх дають кармічна діяльність, аскетизм, плекання філософського знання, зречення, вправи в містичній йозі, добродійність та інша сприятлива діяльність, приходять до Моїх відданих — тих, хто просто прив’язаний до Мене і з любов’ю служить Мені — самі собою. Такі віддані вже мають у своїй владі все, але вони не хочуть знати нічого поза відданим служінням Мені. І навіть якщо у відданого виникає бажання мати щось матеріальне, скажімо піднятися на райські планети чи бажання мати якийсь духовний зиск, як-от досягнути планет Вайкунтг, Моєю безпричинною ласкою його бажання легко здійснюється».

Насправді людина, що розвиває свідомість Крішни, водночас заховуючи певну прив’язаність до матеріальної втіхи, незабаром звільняється від неї, якщо систематично практикує віддане служіння за проводом істинного духовного вчителя.

Далі Шріла Рупа Ґосвамі радить: не слід прив’язуватися до матеріальних чуттєвих утіх, натомість треба насолоджуватись усім тим, що пов’язане з Крішною. Скажімо, їсти необхідно, і ми хочемо якихось смачних страв, що дають задоволення нашому почуттю смаку. Отож слід готувати смачні страви з метою задовольнити Крішну, а не власний язик, і пропонувати їх Йому. Тоді це буде відреченням. Можна готувати смачні страви, але споживати їх дозволено тільки після того, як їх запропоновано Крішні. Така обітниця відмови від усього, що не запропоноване Крішні, і є справжнім відреченням. Таке відречення дає можливість задовольнити вимоги наших чуттів.

Імперсоналісти, стараючись якомога уникати всього матеріального, виконують суворі аскези, але оминають сприятливі можливості служити Господу. Тому їхнього відречення не досить, щоб досягнути справжньої досконалости. Відомо чимало прикладів того, як імперсоналісти з їхнім штучним відреченням, не мавши зв’язку з відданим служінням, знову падали, привабившись до матеріального. І нині є багато тих, кого сприймають як зречеників; такі люди формально приймають санн’ясу, тобто складають обітницю зречености, на підставі твердження, що істинним є тільки духовне буття, а матеріальне існування — це омана, що своєю чергою свідчить про те, що вони сприймають лише зовнішню сторону речей. За такої вистави прийняття санн’яси вони зрікаються матеріального світу штучно. Проте оскільки піднятись на рівень відданого служіння вони не можуть, вони не можуть і досягнути найвищої мети, а тому знову повертаються до матеріальної діяльности, вдаючись до добродійництва або політики. Є багато прикладів так званих санн’ясі, котрі зреклися матеріального світу як оманного, але знову повернулися до діяльности у ньому, бо не шукали місця справжнього спочинку — спочинку біля лотосових стіп Господа.

Не слід зрікатися нічого, що можна використати в служінні Господу. В цьому полягає таємниця відданого служіння. Якщо щось може бути використане на вдосконалення свідомости Крішни та відданого служіння, це слід приймати. Наприклад, ми використовуємо багато різних механічних пристроїв та машин для поширення Руху свідомости Крішни в сучасному світі — письмові машинки, магнітофони, диктофони, мікрофони, літаки. Іноді люди запитують нас: «Ви засуджуєте матеріалістичну цивілізацію і водночас користуєтеся її плодами. Як це зрозуміти?» Але насправді ми зовсім не засуджуємо матеріального проґресу. Що ми робимо, то це просто прохаємо людей робити те саме, що вони роблять звичайно, але в свідомості Крішни. Це та сама думка, що проходить крізь усі повчання Крішни Арджуні у «Бгаґавад-ґіті», де Він радить Арджуні використати у відданому служінні його здібності воїна. Ми, використовуючи різні матеріальні пристрої у свідомості Крішни, діємо так само. Діючи в такому дусі — робити все для Крішни чи у свідомості Крішни, — ми можемо прийняти будь-що. Якщо письмову машинку можна використати у Русі свідомости Крішни, ми мусимо використовувати її. Так само можна використовувати у служінні Крішні диктофон чи будь-який інший пристрій. Ми розуміємо, що Крішна є усім. Крішна — причина та наслідок усього, а тому нам нічого не належить. Усе належить Крішні, і тому всі речі слід використовувати у служінні Йому. Такий наш погляд.

Це, проте, не означає, що ми відкидаємо засади відданого служіння або можемо нехтувати правила та приписи, що визначені для тих, хто його виконує. На початковій стадії відданого служіння відданий-неофіт мусить дотримуватися усіх правил, що їх встановлює для нього авторитетний духовний вчитель. Приймаючи чи відкидаючи якісь речі, ми повинні завжди керуватися засадами відданого служіння і ні в якому разі не вигадувати самим, що варто прийняти, а що — відкинути. Тому духовний вчитель, як проявлення Крішни та Його представник, потрібний, щоб скеровувати дії відданого так, як хоче цього Верховний Бог-Особа.

Духовний вчитель не повинен захоплюватися думкою нагромаджувати багатство чи прагненням мати якомога більше послідовників. Справжній духовний вчитель ніколи так не діятиме. Подеколи духовний вчитель, якщо його належно не вповноважено і хто став духовним вчителем лише з власної ініціативи, може захопитися нагромадженням багатства та бажанням чимдалі побільшувати число послідовників. Це свідчить про те, що він перебуває не на найвищому рівні відданого служіння. Якщо хтось захоплюється такими набутками, його віддане служіння від цього страждає. Тому слід завжди неухильно додержуватись засад, що дані через учнівську послідовність.

Людина, свідома Крішни, вже природно є чистою і не має потреби вдаватися до жодного іншого способу очищення свого розуму чи діяльности. Завдяки своєму високому рівню свідомости Крішни, вона вже набула усіх добрих якостей і природно дотримує правил і приписів містичної йоґи. Віддані дотримують цих правил само собою. За конкретний приклад може стати ненасильство, яке вважають за позитивну якість. Для відданого відмова від насильства є цілком природною, а отже йому не треба окремо розвивати в собі цієї якості. Певні люди, бажаючи очиститись, приєднуються до руху за поширення веґетаріанства — але відданий вже само собою є веґетаріанцем. Йому не треба окремо практикувати веґетаріанство чи приєднуватись до якогось веґетаріанського товариства. Він — веґетаріанець само по собі.

Є багато інших прикладів, які свідчать, що відданому немає потреби практикувати ще щось, крім свідомости Крішни; усі позитивні якості півбогів розвиваються в ньому само собою. Якости людей, що свідомо стають веґетаріанцями або відмовляються від насильства, можуть бути розцінені як дуже позитивні з матеріального погляду, але самих цих якостей ще не досить, щоб ці люди стали відданими. Веґетаріанець не обов’язково є відданим, так само як не обов’язково є відданим і той, що старається уникати насильства. Але відданий само по собі є веґетаріанцем і миротворцем. Отже, ні веґетаріанство, ні ненасильство не є тими необхідними впливниками, що стають причиною відданого служіння.

У «Сканда Пурані» є оповідь, що добре ілюструє дану думку. Там розказано про одного мисливця, який під впливом Наради Муні перетворився на великого відданого. Цей мисливець став досконалим відданим і відтак не міг вже вбити навіть мурашки. Парвата Муні, друг Наради, постерігши чудесне перетворення мисливця, яке відбулося під впливом відданого служіння, зауважив: «Любий мисливцю! Те, що ти стараєшся не вбити навіть мурашки, не є дуже дивним. В тому, хто розвинув у собі відданість, самі по собі виявляються усі позитивні якості. Відданий ніколи не робить того, що може змусити стаждати інших».

Шріла Рупа Ґосвамі підтверджує тут, що очищення свідомости, очищення тілесної діяльности, аскетизм, вмиротвореність розуму тощо самі собою виявляються в особі того, хто виконує віддане служіння.

Шрі Рупа Ґосвамі також вказує тут на дев’ять методів відданого служіння і називає їх: слухати оповіді про Господа, оспівувати та пам’ятати Його, слугувати Йому, поклонятися Божеству в храмі, молитися Господу, виконувати Його накази, служити Крішні в якості друга й жертвувати для Нього всім. Кожний і будь-який з цих методів є настільки могутній, що будь-хто, дотримуючись хоча б одного з них, неодмінно досягне бажаного успіху. Скажімо, комусь подобається просто слухати про Господа, іншого приваблює уславлювати Його ім’я, але і той, і той зрештою досягнуть своїх відповідних, бажаних у відданому служінні цілей. Це пояснено у «Чайтан’я-чарітамріті». Людина може застосовувати один, два, три або й усі разом методи відданого служіння, поки врешті-решт досягає бажаної мети — втверджується у відданому служінні.

Є низка конкретних прикладів того, як, здійснюючи тільки якийсь один з названих вище різновидів служіння, віддані досягали досконалости. Цар Парікшіт досяг бажаної мети, просто слухаючи «Шрімад-Бгаґаватам». Шукадева Ґосвамі досяг бажаного, просто оповідаючи «Шрімад-Бгаґаватам». Прахлада Махараджа досяг успіху у відданому служінні, завжди пам’ятаючи Господа. Лакшмі, богиня процвітання, досягла успіху, розтираючи лотосові стопи Господа. Цар Прітгу дійшов успіху, поклоняючись Господу в храмі. Акрура досяг успіху, підносячи до Господа молитви. Хануман досяг успіху, здійснюючи особисте служіння Господу Рамачандрі. Арджуна досяг успіху, бувши другом Крішни. А Балі Махараджа віддав Крішні усе, що мав, й так досяг успіху.

Відомі також приклади, коли віддані служили Господеві усіма способами разом. У Дев’ятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.18 – 20) розповідається про Махараджу Амбарішу, який вдався до всіх у купі методів відданого служіння. У цих віршах Шукадева Ґосвамі каже: «Цар Амбаріша насамперед зосередив свій розум на лотосових стопах Господа Крішни, тоді використав свій дар говорити на опис розваг та діянь Господа. Руками він мив храм Господа. Вухами він слухав оповіді про трансцендентну велич Господа, очима споглядав прекрасне Божество у храмі, а тіло своє використовував у спілкуванні з чистими відданими Господа. [Коли ми спілкуємось з кимось, ми сидимо поруч, разом їмо тощо і при тому неминуче торкаємось своїм тілом тіла іншої людини. Амбаріша Махараджа спілкувався тільки з чистими відданими і пильнував, щоб до його тіла не торкалися інші люди.] Ніздрями він вдихав аромат листочків туласі та квітів, запропонованих Крішні, а язиком куштував крішна-прасад [їжу, приготовану спеціально для Господа і запропоновану Йому; віддані споживають виключно рештки цієї їжі]. Махараджа Амбаріша був цар і мав удосталь грошей, а тому міг пропонувати Крішні найвишуканіші страви, а потім споживав їх рештки як крішна-прасад. Махараджі Амбаріші, а він був цар, нічого не бракувало, бо він підтримував чудовий храм, в якому Господа ошатно вбирали, прикрашали прекрасними коштовностями і пропонували Йому страви з високоякісних продуктів. Отож він мав усе, і абсолютно все, що він робив, робилося у свідомості Крішни». Смисл сказаного у тому, що ми повинні йти стопами великих відданих. Якщо нам не під силу водночас здійснювати віддане служіння усіх різновидів, ми повинні старатися здійснювати служіння принаймні якогось одного різновиду, як це ми бачили на прикладах ачарій, наведених вище. Якщо здійснювати віддане служіння усіма способами, як це робив Махараджа Амбаріша, то навіть кожний окремий його різновид забезпечує цілковитий успіх. Досконало виконуючи хоча б один певний різновид служіння, відданий природно, сам по собі, відмежовується од усієї матеріальної скверни, і звільнення стає його служницею. Цю думку підтверджує Білваманґала Тгакура. Від того часу, як відданий розвинув у собі чисту бездомісну любов до Господа, звільнення супроводжує його як вірна служниця.

Шріла Рупа Ґосвамі каже, що віддане служіння згідно з реґулівними засадами авторитети іноді описують як служіння Господу з усією пишнотою.