РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Великий відданий Уддгава якось написав до Крішни листа такого змісту: «Любий Крішно, я простудіював усі філософські книги та вірші Вед, що стосуються мети життя, й завдяки цьому зажив певного визнання як людина освічена. Однак попри мою репутацію освіченої людини моє знання мені ні до чого, тому що я, втішаючись цим сяйвом, не здолав скласти ціни сяйву, яке випромінюють нігті пальців на Твоїх ногах. Отож що швидше мої гордощі й знання Вед щезнуть, то ліпше!» Це — приклад байдужости відданого.

Інший відданий, надзвичайно стурбований, висловив свої почуття так: «Мій розум дуже непевний, і тому я не здатний зосередитися на Твоїх лотосових стопах. Це для мене — велика ганьба, і, знаючи це, я цілу ніч не сплю: сон тікає від мене через цю мою величезну ваду».

У «Крішна-карнамріті» Білваманґала Тгакура пояснює свою тривогу так: «Любий Господи, в усіх трьох світах немає нічого чудовішого, як бачити Тебе неслухняною дитиною. А що з усіх неслухів Ти — найперший, то Тобі нескладно зрозуміти мене з моїм непостійним розумом. Це — наша з Тобою таємниця. Тому мені цікаво одне — як мені зосередитись на Твоїх лотосових стопах».

Інший відданий виразив своє зухвальство словами: «Любий Господи, мушу зізнатися, що мої очі, дарма що я ниций і бридкий, хочуть кружляти навколо Твоїх лотосових стіп чорними осами».

У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.37) великий мудрець Нарада розповідає Махараджі Юдгіштгірі про Махараджу Прахладу, який був відданим від самого початку свого життя. Доказом природної відданости Прахлади служать його дії: він ще змалку замість бавитися з друзями завзято проповідував скрізь, уславлюючи Господа. Він не плигав і не бігав разом з іншими дітьми — він сидів спокійно, бо завжди перебував у трансі медитації на Крішну. Тому скверна матеріального світу не торкала його.

Дальше твердження стосується до певного брахмани-відданого: «Цей брахмана дуже меткий та проворний. Але куди він так пильно вдивляється, не змигуючи? Здається, він скам’янів і став наче лялька. Гадаю, його полонила трансцендентна краса неперевершного флейтиста Шрі Крішни, і оце зараз через велике ваблення до Нього він топить очі в темну хмару, а думки його — про колір тіла Шрі Крішни». Це — приклад того, як відданий стає бездіяльним внаслідку екстатичної любови.

У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.40) Прахлада Махараджа каже, що навіть дитиною, як він на повний голос проповідував про велич Господа, він танцював, наче безумець, що забув про сором. А іноді він, занурившись у роздуми про розваги Господа, починав імітувати ті розваги. Це — приклад того, як відданий стає подібний до безумця. А за великого мудреця Нараду кажуть, що в екстазі любови до Крішни він часами танцював голий, а часами все його тіло ціпеніло. Інколи він гучно реготав, іноді вигукував на повний голос, а то ще подовгу мовчав, часами ж видавалося, що він сильно захворів, хоча насправді був здоровий. Це — ще приклад того, як відданий в екстазі відданости скадається на безумця.

У книзі «Харі-бгакті-судгодая» сказано, що часами Прахлада Махараджа починав думати про те, що він не гідний наблизитися до Верховного Бога-Особи, і тоді занурювався в океан скорботи, і серце йому рвалося з болю. Він заливався сльозами і, наче непритомний, падав долі.

Учні одного великого відданого якось розмовляли між собою: «Любі наші духовні брати! Наш духовний вчитель, побачивши лотосові стопи Господа, кинувся у вогонь туги, і жар цього вогню вже майже висушив воду його життя. Якщо ми вливатимем нектар святого імені йому у вуха, лебідь його життя, можливо, знову оживе».

Коли Господь Крішна відбув до Шонітапури і там бився з Баною, сином Балі, й повідтинав йому руки, Уддгава — через розлуку з Крішною і ще тому, що ця битва не йшла йому з думок — перебував у стані заціпеніння і був ледве притомний.

Коли відданий чує до Верховного Бога-Особи неподільну любов, внаслідок його переживань у розлуці з Господом він може виявляти дальші ознаки: його лихоманить, тіло худне і сохне, сон його не береться, він стає байдужим, бездіяльним, виглядає хворим, безумним, непритомніє і навіть, буває, помирає.

Стосовно лихоманки Уддгава якось сказав Нараді: «Великий мудрецю! Хай навіть лотос, який дружить з сонцем, змушує нас страждати, хай фосфоресцентний вогонь в океані обпікає нас, а Індівара, друг демонів, мучає нас, нам воно байдуже. Найгірше інше — в усіх цих випадках те, що є причиною наших страждань, нагадує нам про Крішну, і від того наша мука стає такою, що її несила терпіти!» Це — приклад гарячкового стану, який виникає у відданого внаслідок розлуки з Крішною.

Було таке, що кількох відданих, які прийшли до Двараки побачити Крішну, не пустили в місто, і тоді вони сказали: «Любий Крішно, друже Пандав! Як лебедю любо бавитись між стебел водяних лілій, і він без води може загинути, так і ми хочемо бути тільки з Тобою. Тіло наше зсихається і в’яне, бо Ти недоступний для нас!»

Царю Бахули, хоча він жив з усіма зручностями у палаці, ночі стали здаватися надзвичайно довгими й гіркими, і все те через розлуку з Крішною.

Цар Юдгіштгіра якось сказав: «Єдиним моїм родичем у всіх трьох світах є Крішна, колісничий Арджуни. Мій розум, коли розлучений з Його лотосовими стопами, шаленіє, і це триває почерез дні і ночі, так що я навіть не уявляю, де мені притулитися чи куди піти, щоб заспокоїти його». Це — інший приклад того, як відданого не береться сон.

Деякі з друзів-пастушків Крішни казали: «Любий Крішно, вороже демона Мури, поглянь-но на Рактаку, Свого слугу! Він, просто побачивши павичеве перо, відразу заплющив очі, а за те, щоб пасти корів, геть не дбає. Він покинув їх далеко на вигоні і забув навіть про те, що тримає в руках палку підганяти худобу». Так проявляється розумовий неспокій, викликаний розлукою з Крішною.

Коли Господь Крішна відбув до столиці царя Юдгіштгіри, Уддгаву став палити вогонь розлуки з Ним. Піт з його тіла, що тіпалося наче в лихоманці, та сльози з очей котилися безнастанно, аж зрештою він цілий заціпенів.

Коли Шрі Крішна пішов з Двараки, щоб повернути самоцвіт С’ямантаку, Його довго не було у місті. Уддгаву це так пригнітило, що в нього виявилися усі ознаки хвороби. Незмірна екстатична любов до Крішни зробила Уддгаві у Двараці славу божевільного. На його превелике щастя, певного дня за ним остаточно закріпилася слава безумця. Те, що Уддгава збожеволів, мало практичне підтвердження: він пішов до пагорба Райватака, щоб добре роздивитися на скупчення чорних хмар. У великім збудженні він почав молитися до цих хмар, а свою велику радість він виражав, віддаючи їм поклони.

Уддгава повідомив Крішну: «Любий чільнику роду Яду! Твої слуги у Вріндавані не сплять ночей, думаючи про Тебе, а зараз усі вони знерухомлені полягали при березі Ямуни. Вони здаються мерцями, бо майже не дихають». Це — приклад втрати свідомости внаслідок розлуки з Крішною.

Певного разу Крішну повідомили: «Ти — саме життя жителів Вріндавани. Отож відколи Ти поїхав з Вріндавани, всі вони, що служать там Твоїм лотосовим стопам, тепер відчувають невимовну муку. Вони, наче озера з заростями лотосів у них, повисихали від страшного жару розлуки з Тобою». У наведеному тут прикладі жителів Вріндавани порівняно до озер з заростями лотосів, і озера ці укупі з лотосами життя тих відданих висихають від страшного жару розлуки з Крішною. І лебеді, яких порівнюють із життєвою силою жителів Вріндавани, теж більше не хочуть жити в тих озерах. Іншими словами, через незносимий жар лебеді покидають озера. Цю метафору використано для опису стану відданого, що перебуває в розлуці з Крішною.