ВІРШ 13
сарве те ’німішаір акшаіс
там ану друта-четаса
вікшанта снеха-самбаддг
вічелус татра татра ха
сарве — усі; те — вони; анімішаі — не зморгуючи; акшаі — очима; там ану — за Ним; друта-четаса — з розтопленими серцями; вікшанта — дивлячись на Нього; снеха-самбаддг — зв’язані стосунками чистої любови; вічелу — переходили; татра татра — з місця на місце; ха — так робили.
Їхні серця розтанули на вогні прив’язаности до Господа. Вони, не зморгуючи, дивилися на Нього і від збентеження не могли знайти собі місця.
Крішна за Своєю природою вабить до Себе всіх живих істот, адже Він — найвищий вічний з-поміж усіх вічних. Він один підтримує численних вічних, сказано в «Катга Упанішаді», тому, відродивши з Ним вічні стосунки, що їх нині під впливом майі, ілюзорної енерґії Господа, істота забула, можна досягти вічного миру й процвітання. Щойно ці стосунки хоч найменшою мірою поновлюються, зумовлена душа звільняється з-під впливу ілюзії матеріальної енерґії, і тоді в ній постає нестримне бажання спілкуватися з Господом. Таке спілкування можливе за безпосередньої присутности Господа, а також через Його ім’я, славу, форму і якості. «Шрімад-Бгаґаватам» саме і дає можливість досягти такого рівня досконалости тій зумовленій душі, що смиренно слухає його від чистого відданого.